Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Дубинський виступив проти команди Зеленського – Новини України

Дубинський виступив проти команди Зеленського - Новини України

Олександр Дубінський Фото: Апостроф / Олександр Гончаров

Після потрапляння під американські санкції, а згодом й виключення з президентської партії, нардеп Олександр Дубінський вирішив перекласти на Банкову відповідальність за дискредитацію Джо Байдена, в якій він брав участь разом з ще одним скандальним нардепом Андрієм Деркачем. Про те, які неприємності чекають представників нинішньої влади, і чому “прилетіти” може навіть їхнім попередникам, розбирався “Апостроф”.

Дубінський проти Зе-команди

У четвер, 18 березня, виключений із фракції “Слуга народу” Олександр Дубінський, близький до олігарха Ігоря Коломойського, заявив, що Офіс президента вимагав від нього створення парламентської тимчасової слідчої комісії по плівкам Байдена-Порошенка та підштовхував до участі в прес-конференції з Андрієм Деркачем.

“І саме Офіс президента вимагав від мене участі в прес-конференції, де Деркач (народний депутат, перебуває під санкціями США, – “Апостроф”) оприлюднив ті плівки. Я не маю відношення до їх публікації і тиражування. Так ось, спеціально для аферистів і шахраїв з Банкової нагадую, що я тоді від участі в цій афері відмовився і тоді створювати слідчу комісію довелося особисто голові фракції Давиду Арахамія”, – заявив він.

Дубінський додав, що Арахамія нібито “намагається замести сліди у справі плівок Порошенка-Байдена”.

“Тому що саме він збирав і підбирав людей в слідчу комісію по оприлюдненим Деркачем плівкам, саме Арахамія проводив через регламентний комітет відповідну постанову і потім реєстрував її і намагався включити до порядку денного”, – додав він.

Арахамія не зволікав з відповіддю на звинувачення колишнього “слуги”. За його словами, після введення санкцій Дубінський зіткнувся з низкою життєвих незручностей – йому навіть проблематично проводити фінансові операції, і зараз він звинувачує інших у тому, в чому сам винен.

Невеликий екскурс в історію. 19 травня 2020 року на прес-конференції в Києві Деркач представив запис телефонної розмови, що нібито відбулась трьома роками раніше між президентом України Петром Порошенком і Джо Байденом, який в той час займав пост віце-президента США. У ній, серед іншого, йшлося про відставку генпрокурора України Віктора Шокіна, який розслідував справу компанії Burisma, до якої був причетний син Джо Байдена Хантер. У Байдена тоді ці записи назвали повністю відредагованими.

Але на цьому все не закінчилося. На спільній прес-конференції в листопаді 2019 року Деркач і Дубінський озвучили звинувачення на адресу Burisma, нібито висунуті Генпрокуратурою України, і звинуватили Хантера Байдена в тому, що за роботу в Burisma йому платили “гроші громадян України, отримані злочинним шляхом”.

Ключовим моментом в цій історії, безумовно, є те, що на той час президент Дональд Трамп і його оточення в розпал виборчої кампанії 2020 року намагалися використовувати записи для дискредитації Байдена. Про що після перемоги головним фігурантам швидко нагадали. Американський Мінфін вніс Дубінського і Деркача до списку санкцій. Днями розвідка США прямим текстом заявила про те, що ” Путін тримав під наглядом діяльність Андрія Деркача”.

Дубинський виступив проти команди Зеленського - Новини України

Олександр Дубинський і Андрій Деркач Фото: УНІАН

Фанатам Трампа – приготуватися

У всій цій історії з плівками Порошенко-Байдена і співпрацею українських політиків з адміністрацією Трампа відзначилися ще два відомих персонажа: екс-генпрокурори Віктор Шокін і Юрій Луценко. Вони давали інтерв’ю адвокату Трампа Рудольфу Джуліані і його асистентам, які пізніше передали в Держдеп, а також неодноразово “світилися” у ЗМІ, де наполегливо “качали” тему Burisma. До слова, цікаво, що коли Шокін озвучував версію з приводу корупції Байдена в коментарі виданню The New York Times, співавтором статті була Юлія Мендель – нинішній прес-секретар Володимира Зеленського.

Перемога Байдена кардинально змінила ситуацію для всіх його опонентів в Україні. За словами колишнього міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, в Вашингтоні точно не забули про роль Шокіна і Луценка в дискредитації Байдена, а Петро Порошенко, якому знову став близький Луценко (останній запустив власну передачу на “5 каналі”), помиляється, вважаючи, що американці будуть його автоматично підтримувати.

“У американців ніхто нічого не забуває. Вони для цього наймають дуже багато людей. Але чи будуть вони використовувати інформацію про те, чим займалися Луценко і Шокін, залежить від того, що для них зараз принципово важливо. Тому якщо у Порошенка вважають, або хочуть когось переконати, що американці будуть його автоматично підтримувати, то мені здається, що ці люди серйозно помиляються. Справа в тому, що зараз однією з головних тем, в тому числі і в зовнішній політиці, є боротьба з корупцією. Отже, присутнє бажання триматися подалі від тих, кого звинувачують в масштабній корупції. Виправдані чи ні такі звинувачення щодо Порошенка – вони звучали серйозно. І навряд чи хтось захоче зв’язуватися з тими, проти кого є такі звинувачення, поки фігурант від них не відмиється. Поки я не сказав би, що в цьому плані щось змінилося”, – каже Грищенко в коментарі “Апострофу”.

Разом з тим, політичний експерт Віктор Небоженко звертає увагу на цікаву деталь щодо майбутнього екс-генпрокурорів.

“З Шокіним цікава ситуація, його рідня, кажуть, живе в США, як і родичі Деркача (батько нардепа, екс-глава СБУ Леонід Деркач вже близько 10 років живе за океаном, -” Апостроф “). Дивне покарання: надання можливості вільно жити в США, тому навряд чи будуть якісь наслідки для колишнього генпрокурора. Що стосується Юрія Луценка, який теж співпрацював з адміністрацією Трампа, то це майстер притягувати неприємності до себе, чи далі – тим страшніші, але поки йому щастило. Людина цілком серйозно без вищої юридичної освіти грала роль генпрокурора – будь-який Чичиков позаздрить! Втім, спроба знову стати публічним і вести шоу на каналі Порошенка може призвести до нових неприємностей саме по американській лінії”, – вважає Небоженко, відзначаючи, що в Україні Шокіна теж не будуть переслідувати, адже нинішній генпрокурор набагато слабкіший за нього в професійному плані, і Банкова побоїться чіпати прокурора-пенсіонера.

Дубинський виступив проти команди Зеленського - Новини України

Віктор Шокін Фото: Getty images

Чи врятує Коломойського “переведення стрілок”?

Що ж стосується Дубінського, то той, перекидаючи відповідальність за сприяння Трампу проти Байдена на Банкову, явно намагається вигородити себе. Але чи можна вірити цим заявам? Тут питання в довірі до заяв обох сторін, говорить Костянтин Грищенко.

“Судячи з останніх двох років, навряд чи Офіс президента міг до чогось примусити пана Дубінського. Швидше, він міг кого завгодно до чогось примусити. Тут питання в тому, наскільки в нинішній ситуації можна довіряти заявам тієї чи іншої сторони. За суттю, це фоновий шум, який ні на що не впливає “, – говорить дипломат.

Експерт МЦПД Ігор Петренко також зазначає, що ролик колишнього “слуги” Дубінського виглядає неправдоподібно.

“Заява Дубінського – “холостий постріл”, жодного ефекту від неї не буде. У США прекрасно знають, що в команді Зеленського свого часу ухвалили рішення відгородитися від будь-якого можливого втручання у вибори в США. Якби заява Дубінського була правдою, то він би зробив її відразу після застосування американських санкцій”, – зазначає Петренко.

Крім того, політолог звертає увагу на те, що маневр Дубінського, який намагається “перевести стрілки” на Банкову, може бути грою його патрона – олігарха Ігоря Коломойського, який намагається втекти з-під американського пресу.

“Дубінський остаточно порвав з владою. Був вигнаний з фракції, позбавлений керівництва обласною організацією, виключений з партії. Його патрон Коломойський зараз перебуває під прицілом Банкової: його людей вигнали з “Центренерго”, готується зміна голів комітетів, в тому числі близького до олігарха голови комітету з ПЕК Андрія Геруса. Тому маневр Дубинського міг бути насправді маневром Коломойського “, – додає Петренко.

Зазвичай чуйка медіа-кілера рідко підводила колишнього “слугу”, але цього разу він, схоже, запізнився із заявою, вважає Небоженко.

“Ні до чого заява Дубінського не призведе, адже він запізнився: треба було говорити до появи доповіді американської розвідки, де чітко сказано, що все це пов’язано з Деркачем, Путіним і Порошенком. Адже Деркач прямо говорить, що отримав плівки Байдена-Порошенка саме з адміністрації Порошенка. Крім того, в громадській думці існує недовіра як до Арахамії, так і до Дубінського. Навіть якщо Дубинський говорив напівправду, до нього – жодної довіри. А про Арахамію годі й говорити. Зараз він захищається від Дубінського: то говорить про “брудну білизну”, то про “кинуту наречену” – все це з різних фейлетонів. При цьому – хто тоді наречений? Він знову не подумав”, – іронізує експерт.

Тим часом, обговорюючи виправдання Дубінського щодо участі в “плівковому” скандалі, мало хто відзначив, що принаймні третину свого ролика він присвятив зовсім не темі плівок Порошенко-Байдена. Депутат чомусь заговорив про кримінальність Леоніда Кучми і Володимира Литвина.

“Навіщо Коломойському зараз займатися криміналізацією Кучми – невідомо, такий ось “далекий постріл”. Можливо, це боротьба з Пінчуком, для якої як завжди використовують Дубінського, тобто йде стара боротьба двох дніпропетровських олігархів”, – зазначає Небоженко, додаючи, що у серйозної політичної заяви повинна бути лише одна тема, а в ролику Дубінського явне “роздвоєння”.

“Дубінський і Арахамія нагадують іншу пару артистів-авантюристів – Дмитра Гордона та Олексія Арестовича. Вони про серйозні речі говорять, але типажі винятково фейлетонні, і довіряти їм не можна”, – робить висновок політолог.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Викрадення Чауса – кому вигідно влаштувати міжнародний скандал – Новини України

Викрадення Чауса - кому вигідно влаштувати міжнародний скандал - Новини України

Фото: САП

Після того, як в столиці Молдови був викрадений колишній український суддя Микола Чаус, Україна опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу. Природно, влада дружньої Україні держави обурилися тим, що сталося, а в МВС Молдови заявили, що викрадення організували іноземці, які вивезли Чауса в Україну. Серед інтересантів викрадення жерця Феміди, відомого тим, що в кращі роки своєї кар’єри любив “консервувати” гроші в трилітрові банки, називають колишню і нинішню українську владу. Чому їм знадобився Чаус і хто з топ-політиків в Києві може постраждати від його одкровень, розбирався “Апостроф”.

Невдача “баночного” судді

На всю Україну суддя Микола Чаус прославився 9 серпня 2016 року, коли був затриманий співробітниками НАБУ за отримання хабара в розмірі $ 150 тис, яку він необачно закопав в трилітровій банці у дворі власного будинку. Відразу після затримання суддя пішов у відпустку, після чого Верховна Рада дала згоду на його арешт, але до цього часу його в Україні й сліду не було. В результаті, 12 вересня 2016 року він був оголошений в розшук, а березні 2017-го Чаус був затриманий на території Молдови, де перебував до свого викрадення. У жовтні 2017 року Третя Дисциплінарна палата Ради правосуддя відсторонила Миколи Чауса від здійснення правосуддя і рекомендувала його звільнити. Не увінчалися успіхом спроби судді отримати політичний притулок в Молдові: 6 жовтня 2020 року стало відомо, що Кишинів відмовив Чаусу в політичному притулку, почався розгляд справи про екстрадицію судді в Україну, про що молдавських правоохоронців просили їх українські колеги з НАБУ.

Але екстрадиції Чаус так і не дочекався. Через кілька днів після його викрадення очільник МВС Молдови Павло Войко заявив, що затримано одного підозрюваного у викраденні судді, а особистості всіх учасників викрадення, які вивезли Чауса на машині і перетнули кордон з Україною, встановлено. Далі – більше: молдавські сайти опублікували дані документів трьох українців, причетних до викрадення. Машина, на якій вивозили Чауса, була встановлена майже відразу, адже викрадачі не завдали собі клопоту її замінити. При цьому один з трьох українців в’їхав в Молдову за своїми документами, що дозволяло ідентифікувати його як співробітника ГУР МО. Щоправда, в ГУР вже спростували цю інформацію, назвавши це провокацією з боку Росії.

На сьогодні існує вже кілька версій того, в чиїх інтересах і ким було здійснено викрадення судді. Згідно з однією з них, яка підтримується прихильниками колишнього президента Порошенка, Україна, що має тісні зв’язки, в тому числі по лінії спецслужб з Молдовою, нібито здійснила неузгоджену з союзником операцію і ускладнила відносини з Кишиневом, при цьому саме викрадення було здійснено досить безграмотно. Примітно, що в НАБУ, де розслідується справа Чауса, дивуються, навіщо було поспішати викрадати Чауса, адже 22 квітня мало відбутися засідання Верховного суду Молдови з надання екс-судді політичного притулку, а шансів виграти у нього при цьому практично не було. Тобто, незабаром Чаус законно був би переданий в руки українського правосуддя.

Свою версію події виклав головний редактор “Цензор.НЕТ” Юрій Бутусов. Він вважає, що метою викрадення Чауса є спроба якимось чином встановити причетність до вивезення судді за кордон екс-начальника ГУР МО Василя Бурби. Нібито саме зараз, поки не вийшов фільм про “Вагнергейт”, Офіс президента шукає компромат на керівників проваленої спецоперації із захоплення терористів.

Версію Бутусова підтримують в ЄС. Так, народний депутат Вікторія Сюмар вважає, що найближчим часом варто очікувати появи показань Чауса, які будуть використані для дискредитації Бурби і Петра Порошенка, і навіть порівнює викрадення Чауса зі скандальним отруєнням російськими спецслужбами колишнього розвідника Сергія Скрипаля.

“Україна тепер має свій власний а-ля Солсбері скандал з присмаком молдавського вина. Суддю Чауса, який чекав рішення суду по політичному притулку, викрали і привезли українські спецслужби (за твердженням міністра внутрішніх справ Молдови), чим спровокували серйозний міжнародний скандал. Для чого? Відповідь очевидна. Думаю, в найближчі дні ми побачимо якісь “свідчення Чауса”. Цей тиждень влада чекала, коли у Чауса зійдуть синці і коли можна зняти гіпс, щоб вже не на стільки “палевно” все виглядало на телеекранах”, – розповіла Сюмар .

Викрадення Чауса - кому вигідно влаштувати міжнародний скандал - Новини України

Суддя Чаус Фото: Telegram

За її словами, Банкова повторила дії росіян проти Скрипаля, але Росія в результаті таких дій отримала остаточне визнання себе державою-терористом і посилення санкцій.

Підтримує точку зору Бутусова і Сюмар політттехнолог Олексій Голобуцький, який теж вважає, що влада має відношення до викрадення, яке зіпсувало відносини Києва і Кишинева і в результаті цього “засвітилися” співробітники спецслужб, що показує їх непрофесійність.

“Навряд чи провал розвідки був підлаштований якимись недоброзичливцями, найпростіша відповідь може бути і найправильнішою. Вона полягає в тому, що на Банковій хотіли показати (не знаю, для чого), як діють наші спецслужби, перебити “вагнерівський” кейс, але як завжди виконання підвело, а тепер вони не знають, як з цієї ситуації викрутитися”, – говорить “Апострофу” експерт.

Не згоден з такою точкою зору політичний експерт Володимир Фесенко, який вважає, що тільки коли Чаус буде офіційно представлений в Україні як свідок, можна буде припускати, що його викрали українські спецслужби, або хтось їм допоміг це зробити. Поки ж є тільки чутки.

Крім того, за його словами, зараз циркулює й інша інформація: люди Петра Порошенка, які допомагали вивозити суддю в 2017 році, могли викрасти Чауса і вивезти його в Румунію, тому що він нібито планував повернутися в Україну. Нібито навіть фото є, але що відбулося насправді – невідомо.

В історії з суддею-“баночником” важливими є його свідчення як свідка в гіпотетичних справах проти попередньої української влади, але Фесенко закликає не перебільшувати цінність Чауса як свідка.

“Павло Вовк знає про махінації в судовій системі набагато більше, ніж колишній глава Дніпровського райсуду. Він може дати свідчення про свої контакти з Грановським і адміністрацією Порошенка і це проти нього можуть використовувати. Звичайно, може підтвердитися і інформація, що Чауса за дорученням Порошенка вивезли представники українських спецслужб, а забезпечували це керівники СБУ Василь Грицак і СВР Василь Бурба – це небезпечно для них. Та й і для самого Порошенка історія про те, як Чаус уникнув українського правосуддя і виявився в Молдові, небезпечна”, – говорить “Апострофу” Фесенко.

Обережно ставитися до будь-яких версій щодо причетності до викрадення Чауса закликає і політичний експерт Андрій Золотарьов.

“Йде інформаційна війна. Вивіз судді був вигідний оточенню Порошенка, оскільки неприємні нюанси того, як і за допомогою яких людей українська Феміда управлялася з Банкової, могли б завдати репутаційний удар по Порошенку і його оточенню. Чаус – людина, яка приймала рішення і знає досить багато. Зрозуміло, що Порошенко до нього особисто не ходив, але це робили шановані люди. Не думаю, що заступник голови АП Олексій Філатов, але Олександр Грановський, якого тоді знали як “рішалу”, цілком міг”, – говорить Золотарьов.

Викрадення Чауса - кому вигідно влаштувати міжнародний скандал - Новини України

Олександр Грановський Фото: УНІАН

Він занадто багато знав…

Він зазначає, що Чауса неможливо використовувати в судовому процесі, адже жодна правоохоронна структура зараз не прийме його показань, які можуть назвати отриманими незаконним шляхом.

“Можливо, мала місце багатоходова комбінація, щоб підставити команду Зеленського, яка спокійно могла почекати екстрадиції Чауса. До речі, рахунки до Чауса є і у Геннадія Корбана (у 2015 році Чаус приймав рішення про арешт нинішнього радника мера Дніпра, – “Апостроф“), який як правило нічого і ніколи не забуває”, – додає Золотарьов.

Політичний експерт МЦПД Ігор Петренко, як і його колега, вважає, що Чаус може багато розповісти, як відбувалося ручне регулювання суддівської системи за Порошенка. Крім того, можлива поява Чауса в Україні вигідна НАБУ, яке дістане свідка для оформлення справи про перевищення службових повноважень колишнім керівництвом держави.

“Якщо в інших кейсах по колишній владі це важко довести (зокрема, в кейсі введення Порошенком воєнного стану), то в цьому випадку є Чаус, він зацікавлений у власній безпеці, якщо піде на співпрацю зі слідством, то йому можуть це забезпечити – наприклад, як зі скандальним забудовником Максимом Микитасем. Навряд чи у нього є запаси, які дозволили б йому безтурботно жити десь, крім Молдови. Разом з тим, люди Порошенка – той же Грановський – не зацікавлені в тому, щоб він не був в Україні і давав свідчення, в яких зацікавлена нинішня влада”, – говорить Петренко.

До “магістральної” версії прихильників п’ятого президента – мовляв, Чауса викрали, щоб дискредитувати Порошенка і Бурбу, який нібито ще й є потенційним свідком у справі про держзраду по “Вагнергейту”, Петренко ставиться скептично.

“Бурбу можна дискредитувати і без Чауса. Йому є що згадати, в тому числі у його СБУшному минулому, і було б дуже затратно і небезпечно з точки зору двосторонніх відносин України та Молдови прив’язувати його до всього цього. Плюс “Вагнергейт” вже фактично ніде, він стає схожим на історію про хлопчика, який кричав “вовки, вовки”, і в принципі всі вже втратили інтерес до нього”, – підсумовує політолог.

Як би там не було, з часу викрадення судді минуло більше тижня, але його як і раніше його не пред’являють громадськості. І навіть незрозуміло, чи живий він. Що, з огляду на кількість компромату, який знає Чаус, викликає чимало запитань …

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Агресія Путіна – чи нападе Росія на Україну

Агресія Путіна - чи нападе Росія на Україну

Володимир Путін Фото: Getty Images

Російське керівництво виявилося в стратегічній пастці: йти з українського Донбасу вони не хочуть, але і відкрито напасти на Україну широким фронтом Кремль не може. Москва грає м’язами, стягуючи війська ближче до українських кордонів і озвучуючи войовничі погрози. Говорити, що Володимир Путін рушить армію на Київ поки передчасно, але і стверджувати, що він “не ризикне” напасти – було б занадто легковажно. Російська верхівка вважає дії і публічні заяви Вашингтона, спрямовані на підтримку України, а також дії Києва проти кума Путіна Віктора Медведчука “приниженням”, на яке слід обов’язково відповісти. На яку відповідь в нинішніх умовах піде Москва, читайте в матеріалі “Апострофа”.

“Нормандського саміту” не буде

На тлі потоку повідомлень про можливе вторгнення росіян углиб української території, в Кремлі продовжують підвищувати градус напруги, формально демонструючи гуманність. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, зокрема, після низки гучних погроз поспішив запевнити журналістів, “ніхто не збирається рухатися до війни з Україною, і ніхто не сприймає якусь можливість такої війни”.

Але в цілому ні розмова Путіна з канцлером ФРН Ангелою Меркель, під час якої глава німецького уряду зажадала прибрати війська від українських кордонів, ні зустріч Володимира Зеленського і президента Туреччини Реджепа Ердогана, за підсумком якої Анкара висловилася на підтримку Києва, не поміняла позицію Кремля. Навпаки, заяви турецького президента викликали вкрай різку реакцію з боку Кремля: міністр закордонних справ Сергій Лавров застеріг владу Туреччини “від підживлення мілітаристських настроїв” Києва.

Ще пару днів назад в російських верхах звучали зовсім інші заяви. Заступник Адміністрації президента РФ Дмитро Козак, який є офіційним парламентером в “мінському процесі”, говорив, що РФ відкрито втрутиться в ситуацію на Донбасі для захисту “російських громадян”. Він також пригрозив Україні розвалом. У “республіках” ОРДЛО, за даними української розвідки, вже підготували три варіанти звернення до Володимира Путіна, серед яких є прохання надати “військову допомогу”.

“У Кремлі, в тому числі, побоюються, що Київ за підтримки Вашингтона вирішиться на масштабну силову операцію на Донбасі. У Москви перед очима приклад Нагірного Карабаху. Дмитро Козак такими заявами намагається нагадати, що в ОРДЛО саме РФ, як вважає російське керівництво, є вирішальною силою”, – пояснив у розмові з “Апострофом” військово-політичний експерт Микола Белесков.

У пана Козака також може бути персональний інтерес. Адже провал “прямих переговорів” між Офісом президента і колабораціоністами в ОРДЛО – його особиста недоробка, за яку йому доведеться звітувати перед Володимиром Путіним.

“Про висловлювання (погрози) Дмитра Козака на адресу України, які багатьох якщо не злякали, то сильно напружили. Що потрібно мати на увазі? Навіть в Росії, інші офіційні особи (навіть секретар Радбезу РФ Микола Патрушев) висловлюються в цьому контексті більш стримано. Про що це говорить? Про те, що Козак прикриває свою дупу (вибачте за непарламентський сленг, але в даному випадку він доречний). Повний провал в переговорному процесі по Донбасу – це його зона відповідальності”, – написав у Facebook глава Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

Чому “Путін нападе”

Незважаючи на те, що в Кремлі заперечують ймовірність війни з Україною, вона фактично йде з 2014 року, коли Москва окупувала Крим, а також частину Луганської та Донецької областей. Хоча спочатку Володимир Путін відкидав ймовірність анексії Криму, а введення військ РФ на Донбас росіяни заперечують досі.

Агресія Путіна - чи нападе Росія на Україну

Російські війська в Криму Фото: pixabay.com

Питання не в тому “нападе Путін нападе” чи ні, а в інтенсивності бойових дій на Донбасі на тлі де-факто не працюючого перемир’я.

У російські ЗМІ просочилася безліч даних про стягування військ до кордонів України з паралельним проведенням перевірки боєготовності десантних частин. В тому числі, є дані про те, що в рамках “навчань” російське командування наказало розбивати польові госпіталі для прийому поранених. Це може бути елементом залякування (госпіталі біля кордонів серед військових експертів і розвідників завжди вважалися важливим індикатором ймовірності атаки), але подібні дії, як правило, вказують на підготовку до бойових дій.

Якщо в Кремлі вважатимуть, що блискавична військова операція проти України принесе їм геополітичні та дипломатичні вигоди, Володимир Путін на неї точно піде. Мінус для росіян в тому, що на дворі не 2014 рік, і на одному тільки факторі раптовості виїхати не вийде. Зараз такий номер уже не пройде, кажуть експерти.

Чому “Путін не нападе”

Відповідно, вимальовується набір аргументів, чому (саме в цей момент) Володимиру Путіну не з руки відкрито наступати широким фронтом.

По-перше, необхідна ударне угруповання, якій зараз у росіян немає. Навіть з урахуванням “навчань” масового проведення перевірки боєготовності у військах.

“Перевірка бойової готовності займе кілька днів, після чого війська з полігонів повернуться в казарми. Володимиру Путіну, навіть якщо він зважиться, власне оточення не дозволить (вторгнутися в Україну – “Апостроф”). У Кремля немає внутрішнього політичного ресурсу на масштабну операцію з відкритим використанням російської армії. До того ж прикрити стільки масштабну операцію “зеленими чоловічками” і “іхтамнетамі” не вийде”, – говорить “Апострофу” військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов.

По-друге, яка політична мета можливого масштабного наступу? Дивно думати, що Путін буде “брати” Україну, щоб вона виконала Мінські угоди по Донбасу або розблокувала поставки води в Крим. Величезні втрати, витрати на великий окупаційний контингент і захопленої території, а також удари у вигляді економічних санкцій США і ЄС, які можуть бути набагато болючішими за попередні – все це входить в протиріччя зі справжніми цілями росіян.

Тому, власне, серед трьох варіантів “листів Пушиліна”, про які говорить українська розвідка, крім прохання надати військову допомогу “ДНР”, є й інші сценарії – прийняти “ДНР” до складу Росії або ж визнати незалежність “ДНР”. Який варіант в кінцевому підсумку оберуть в Кремлі, залежить від того, наскільки серйозно “прогнеться” Київ і західні партнери.

Агресія Путіна - чи нападе Росія на Україну

Бойовик Фото: Getty images

Чого хоче Москва?

Для росіян завдання-максимум – отримати зняття санкцій і одночасно гарантії від Заходу, що Україна повертається в геополітичну орбіту Москви. Або, як мінімум, Кремль повинен отримати контролюючий “пакет акцій” при формально нейтральному статусі Києва. Для цього росіянам необхідний “особливий статус” для ОРДЛО, а також сильна політична “п’ята колона”, щоб блокувати будь-яке просування Київ в сторону ЄС і НАТО.

Саме з цієї причини, вважають експерти, команда Віктора Медведчука активно “форсує” тему тарифних протестів з прицілом на дострокові вибори, а росіяни паралельно з цим продавлювали “прямі переговори” Київ з колабораціоністами і проведення місцевих виборів в ОРДЛО. Через дії глави Офісу президента Андрія Єрмака таку “консультаційну раду” на початку 2020 року майже створили.

“Для Кремля “прямі переговори” українського керівництва з ватажками в ОРДЛО – питання першорядної важливості. З початку війни проти нашої країни, росіяни ведуть лінію, що це нібито “громадянська війна”, а вони – “посередники”. На цьому тлі гучні заяви Козака, який прямо загрожує відкрито втрутитися в ситуацію на Донбасі, звучать занадто прямолінійно. Значить, Кремль виявився в цейтноті і тепер змушений публічно тиснути на президента Зеленського, вимагаючи політичних поступок”, – сказав в коментарі “Апострофу” керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Володимир Путін навряд чи зараз пошле війська вглиб України, але стверджувати, що Москва “не зважиться” на жорсткі дії було б, щонайменше, наївним.

Росіяни можуть піти на стрімку операцію саме в рамках ОРДЛО, заздалегідь звинувативши Київ у “провокаціях”. Адже представники “республік” не просто так постійно загрожують вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. Мета – жорсткіше натиснути на Офіс президента Зеленського, щоб Банкова погодилася на всі кремлівські “хотілки”.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Україна Росія війна – чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Україна Росія війна - чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Федоренко Юрій Фото: facebook.com/fedorenkoyurii

Останні декілька днів Україна та світ серйозно занепокоєні скупченням російських військ на кордоні з Україною. Почалися розмови про загрозу повномасштабного вторгнення російської армії. Разом з тим, в РФ заявляють, що це Україна збирається проводити воєнну операцію на Донбасі, а вони, мовляв, лише хочуть захистити жителів ОРДЛО. Якого сценарію очікувати на Сході України та чи допоможуть нам партнери із Заходу – про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів позаштатний радник комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, депутат Київради від політсили “Слуга народу” ЮРІЙ ФЕДОРЕНКО.

– Україна має будь-яким чином запобігти політиці війни з боку Російської Федерації. Що ми маємо для цього робити?

– Українська сторона робить все можливе в дипломатичних перемовинах. Ми залучаємо наших міжнародних партнерів, залучаємо Сполучені Штати Америки, акцентуємо увагу на тому, що відбувається, і бачимо з їхнього боку підтримку.

Але я повністю підтримую те, що треба працювати над конкретним планом дій з нашими міжнародними партнерами в разі ескалації конфлікту вже зараз.

– Хто, як і чим буде допомагати?

– Просто військової присутністю, зокрема кораблів США в Чорноморському басейні врегулювати ситуацію повністю не вдасться. Тому ми чітко маємо розуміти, яку конкретну допомогу нам надасть Захід. Я думаю, що ця інформація має гриф секретності, і чинна влада вже має чіткий план дій і чітко розуміє, чим будуть допомагати нам наші міжнародні партнери. Просто те, що про це невідомо особисто мені чи читачам, – абсолютно нормально. Противник не має знати всіх тих розкладів, які є в нас на сьогоднішній день.

Також варто зазначити, що я б не став казати про те, що можливі широкомасштабні наступальні дії від противника. Але наші Збройні сили – це видно з виступу пана Хомчака – чітко знають пріоритетні напрямки, де може бути ескалація, і де може бути прорив. І по цих напрямках Збройні сили посилили свої позиції для того, щоб у найкоротший термін подавити, якщо буде потрібно, противника.

– А чи не варто на сьогоднішній день за цих умов та обставин піднімати більш чіткий діалог щодо не тільки співпраці з НАТО чи отримання ПДЧ, а визнання повноцінним членом НАТО? Чи можна це зробити в короткі терміни?

– В короткі терміни неможливо стати повноцінним членом НАТО для України. Але отримати ПДЧ повністю можливо, тим паче що було здійснено вже низку законодавчих змін, зокрема і в структурі управління нашими Збройними силами.

Я вважаю, що це повністю реально. Якщо додатково нам партнери допоможуть в плані військового співробітництва, то це може зайняти десь 1,5-2 роки. Для того, щоб повноцінно стати членом північноатлантичного альянсу, необхідна додаткова дипломатична робота, щоб всі безпосередньо визнали те, що Україна має увійти до НАТО. Над цим, наскільки мені відомо, активно ведеться робота з української сторони для того, щоб підготувати і нас зсередини, і дипломатично проговорити з іншими країнами, щоб мати можливість все ж таки стати повноцінним членом НАТО. В України така перспектива є, але якщо казати про найближче, то це десь 1,5-2 роки для того, щоб отримати ПДЧ.

– Цього терміну вистачить, щоб привести армію до стандартів НАТО?

– Повноцінно – ні. Станом на сьогоднішній день це неможливо, але українська сторона робить надзвичайно багато. Зокрема, з точки зору виробництва власного озброєння. Якщо ми кажемо про такі системи, які були реалізовані та взяті на озброєння, як “Нептун”, “Вільха” і “Вільха-М”, то це виробництво КБ “Луч”. І аналогів таких ракет взагалі в світі достатньо мало. В майбутньому будемо цю зброю експортувати нашим союзникам.

Дійсно, є проблеми по виготовленню боєприпасів та інших калібрів – навіть того ж самого набою до автомату Калашникова. Але в цьому напрямку діюча влада почала активну роботу і підготовку. Тому що чим більше ми замкнемо всередині країни для забезпечення свого війська як технікою, так і боєприпасами, які будуть максимально корельовані з НАТО, тим більше успіхів на перемогу.

Джерело

Continue Reading