Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Генерал Назаров вирок ІЛ-76 – чому суд виправдав і що буде далі

Генерал Назаров вирок ІЛ-76 - чому суд виправдав і що буде далі

Віктор Назаров Фото: podrobnosti.ua

Днями Верховний суд виправдав українського генерала Віктора Назарова, якого раніше феміда визнала винним у катастрофі ІЛ-76 під Луганськом у 2014 році. Протягом шести років генерал Назаров разом із адвокатами намагався довести свою невинуватість та ходив по судах, аж доки не отримав такого очікуваного рішення.

Чому справа Назарова набула такого резонансу, хто з політиків намагався вплинути на її хід та за якими критеріями вирішують, у яких катастрофах варто шукати відповідальних – в ефірі програми “Всьо по бєспрєдєлу” на Апостроф TV розповів генерал-майор Збройних сил, перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних сил України до 30.09.2019 року ВІКТОР НАЗАРОВ.

– Насамперед я вас вітаю із рішенням суду у справі про катастрофу ІЛ-76. Це для вас стало неочікуваним?

– Якщо відверто, то ми чекали цього рішення суду сім років. У мене була віра в те, що саме так і буде. Чому? Тому що від самого початку були допущені суттєві порушення – і не тільки процесуального характеру. Насамперед мова про неправильне застосування кримінального законодавства. Ці порушення стосувалися саме кримінального законодавства.

Обвинувачення фактично пролунало ще до завершення досудового слідства, коли на одному з телеканалів була оприлюднена прес-конференція, в ході якої виступали прокурори та експерти. Вони розповідали про результати цієї експертизи, про її висновки і казали, що саме я винен у тому, що ця трагедія сталася.

І вже у подальшому, в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, другої інстанції (апеляційної) ми на цьому неодноразово наголошували.

До речі, Верховний суд в цих питаннях розібрався дуже глибоко та навіть до певної міри, на моє здивування, дуже професійно. Фактично ті аргументи, на яких ми наполягали, він прийняв до розгляду. Частково вони також були покладені в основу мотивації під час винесення ухвали.

Багато відповідних консультацій було проведено, зустрічей із юристами та правниками. Переважна більшість із них від самого початку нам казала, що в цій трагедій і в цьому обвинуваченні немає права, немає складу злочину. Там більше політична та емоційна складові.

– Ця політична частина у вашій справі надходила від найвищого керівництва країни? Хто вас тоді підтримав?

– Ви ж розумієте, що якщо відбувається така гучна подія, є велика кількість загиблих і відповідальність на рівні вищого воєнного керівництва, то без політичних рішень на найвищому рівні не минулося. Підтримало мене дуже багато людей на той час. На жаль, я тоді розраховував на значно більшу підтримку. Але, мабуть, такий був момент – становлення нашої армії, наших збройних сил в умовах АТО, а фактично, збройного конфлікту.

Негативну роль зіграло те, що від самого початку інформація про реальні обставини та перебіг цієї трагедії була перекручена і доносилася до суспільства неправдиво.

– А в чому неправдиво? Суспільству брехали в чомусь?

– Я навіть готовий стверджувати, що була відверта брехня. До речі, багато з цих позицій потім знайшли своє підтвердження і були озвучені під час розгляду справи у Верховному суді.

– Брехня була в яких аспектах? Чого вона стосується?

– Основний меседж, який тоді був найбільш поширеним: генерал – вбивця. А вбивця він тому, що відправив людей на смерть. А людей на смерть він відправив тому, що віддав наказ. Але ні в природі, ні в матеріалах кримінального провадження такого наказу не існує. Це стандартна процедура. Сили і засоби віддаються в підпорядкування керівника АТО. Для того, щоб це юридично пройшло по документах, штаб АТО, згідно з законом, був вимушений зробити запит до органу управління, від якого виділяються ці сили і засоби. В нашому випадку це був Генеральний штаб. Такий запит був відправлений.

Та теза, яку експерти та слідство постійно намагалися нав’язати суспільству, мовляв, відправивши заявку, генерал Назаров віддав наказ, від самого початку не відповідала дійсності. Тобто ми дуже велику кількість запитів відправляли під час АТО. Це сотні заявок в різні інстанції: Міністерство оборони, Генеральний штаб, центральні органи виконавчої влади. Не всі з них виконувалися з об’єктивних чи суб’єктивних обставин, проте це необхідно було робити.

Утім остаточне рішення приймалося керівництвом Генштабу. Верховний суд на це вказав. Не можна ставити питання про відповідальність окремої людини тільки тому, що вона відправила відповідним чином оформлену чи підготовлену заявку або запит. В матеріалах кримінального провадження були матеріали, які підготовлені і відправлені саме Генеральним штабом. Про те, що така рота сформована та виділяється в наше розпорядження. Це тільки один приклад, а їх було набагато більше.

– Я так розумію, справа почала розкручуватися з волі або поштовху вищого керівництва країни. На той час це був президент Порошенко.

– Я думаю, що так.

– А хто тоді з політичного керівництва вас підтримав?

– На жаль, на тому етапі з політичного керівництва ніхто не підтримав. Я вам скажу відверто, я не відчував підтримки ні у Міністерстві оборони, ні, тим більше, на рівні Кабміну чи просто якихось політичних сил чи діячів.

Навпаки, лунали обвинувачення. Іноді складалося враження, що кожна політична сила намагалася певним чином зробити собі піар на цій справі. Мовляв, які ми молодці, що навіть не боїмося притягнути до відповідальності генерала.

– Краще було “злити” генерала та не злити родичів потерпілих та суспільство?

– Я думаю, що так. Для мене не було великою таємницею, що фактично від початку в різних формах надходили пропозиції такої спрямованості, мовляв, нехай генерал візьме на себе відповідальність, а потім це питання якось вирішимо. Або буде амністія, або буде помилування. Я від самого початку заявив про те, що я на це ніколи не піду.

– Від кого лунали ці пропозиції?

– Від політиків. Навіть було декілька таких моментів, коли в самій залі Верховної Ради певні представники політичних сил робили галасливі заяви з цього приводу. Це була свого роду маніпуляція, адресована до своїх виборців.

– Ви цих політиків можете назвати, які виступали з цими кулуарними пропозиціями?

– Це були не пропозиції, а заяви. Я, наприклад, пам’ятаю, що одну з заяв зробив наш тодішній керманич радикальної партії Олег Ляшко. Він у залі Верховної Ради прямо казав, що начебто він мав на тому літаку летіти, а таке трапилося. Пам’ятаю, народний депутат Шухевич теж зробив таку заяву. Я взагалі був шокований: навіщо це йому, для чого він це робив.

Та політичні заяви – це не найбільш критичне. Найбільш негативним, на мій погляд, було те, що відповідні заяви робили державні діячі, тобто представники тих органів, діяльність яких безпосередньо стосується правоохоронних органів. Такі заяви робив головний військовий прокурор Матіос. Заяви робилися ще до вступу вироку в законну силу генеральним прокурором Луценком. Ці заяви лунали в ЗМІ, вони навіть лунали під час засідання у Верховній Раді. Якщо не помиляюся, то на початку літа 2017 року Луценко звітував у парламенті з трибуни. Він так і сказав: “Ми засудили генерала, це дуже велика справедливість”.

– З головним військовим прокурором Матіосом ви спілкувалися? Що він від вас хотів?

– Я з ним особисто ніколи не спілкувався. Але ж він також дуже багато робив заяв у ЗМІ, давав чисельні інтерв’ю, виступав на різних каналах. І основний його меседж був таким, що ми провели супер експертизу, все доведено, а Назаров винен.

– Якою була роль військової прокуратури у вашій справі? Чи взагалі можливий об’єктивний розгляд справ військових у цивільних судах? Це ж величезна проблема країни, яка у стані війни.

– Якщо вести мову про роль, то 3 березня було завершено досудове слідство, а вже в січні відбулася та прес-конференція, на який директор інституту, що був керівником робочої групи, яка проводила експертизу, та один із представників прокуратури казали про те, що експерти зробили висновки, і вбачається вина генерала Назарова. А вже 10 чи 11 лютого з’явилося інтерв’ю Матіоса, де він все це обґрунтовує. Це було перше інтерв’ю в низці чисельних його виступів у різних ефірах та в різних друкованих виданнях.

Основний меседж був таким, що загинули люди і вони були зобов’язані були відкрити кримінальне провадження. Начебто всі факти свідчили про те, що вбачається моя вина. В апеляційній і касаційній скарзі ми писали, що це був фактично тиск на суд. Згідно з практикою Європейського суду та нашої нормативної бази, людина не може бути визнана винною, доки її провина не встановлена судом. А докази мають бути зібрані в законний спосіб і не ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви трактуються на користь звинуваченої особи. У випадку цієї кримінальної справи все це було порушено.

– Ви вважаєте цю діяльність Матіоса публічною кампанією проти себе?

– Безумовно, вона була спрямована на формування негативного іміджу та негативного сприйняття. Це був своєрідний засіб донесення бачення цієї ситуації не тільки до частини суспільства, а й до представників суддівської гілки влади.

– Позиватися через це до нього не плануєте?

– В принципі, ми над цим питанням ще не думали. Зараз вистачає інших завдань. Принаймні з точки зору закону держава за моральні збитки має компенсувати певні витрати особі, яка була притягнута у такий спосіб до відповідальності, а потім всі ці обвинувачення були зняті з неї. Побачимо трохи пізніше.

– Ще буде сума збитків, яку вам компенсують?

– Я не знаю, яку суму компенсують, якщо до цього дійде. У нас вже є практика Верховного суду, де сказано, що розмір компенсації моральної шкоди не повинен сприяти збагаченню такої особи.

– А що стосується розгляду військових справ у цивільних судах?

– В Україні взагалі не було практики розгляду таких справ. Моя справа була першою за всі роки незалежності. За ці сім років я неодноразово спілкувався з представниками вищого воєнного керівництва країн НАТО. Вони самі казали, що проаналізували свою історію, та жодного подібного прикладу не знайшли, щоб керівника притягнули до відповідальності, бо були допущені втрати.

Є велика кількість прикладів, коли так само збивали літальні апарати, як, наприклад, в Афганістані в 2011 році було збито вертоліт. Тоді загинули 38, якщо я не помиляюся, спецназівців. Були й інші втрати.

Це більше морально-етичні питання. Яким чином ввести якісь критерії, які можуть бути покладені в основу кримінального обвинувачення – хто на себе візьме таку відповідальність? Як можна визначити, за яку кількість загиблих військовослужбовців має військовий керівник відповідати? За 50, 30, 20 чи 10? Чи достатньо одного? І де ця межа, що саме він не забезпечив безпеку, і хтось загинув? Скільки можна цих втрат допустити. Вибачайте, але це з області фантастики. Це буде абсолютно нікому не зрозуміло – від командира відділення, сержанта, який так само бере на себе відповідальність та фактор ризику, закінчуючи Верховним головнокомандувачем.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Вірастюк вибори – Між Зеленським і Коломойським зріє новий конфлікт

Вірастюк вибори - Між Зеленським і Коломойським зріє новий конфлікт

Василь Вірастюк поки не дотиснув ситуацію з виборами. Фото:

Верховний суд на засіданні 23 травня скасував протокол Центрвиборчкому щодо встановлення результатів парламентських виборів в окрузі №87, переможцем яких ЦВК раніше визнала кандидата від “Слуги народу” Василя Вірастюка. На думку експертів, історія з Вірастюком – це ще один прояв конфлікту між президентом Володимиром Зеленським, який хотів би бачити Вірастюка депутатом від СН та олігархом Ігорем Коломойським, який зробив ставку на іншого кандидата – Олександра Шевченка. Чим це все може закінчитися, розбирався “Апостроф”.

“Брудні” вибори в Карпатах

Все почалося 28 березня, коли на окрузі №87 в Івано-Франківській області пройшли довибори в Раду, в яких взяли участь представник “Слуги народу”, відомий спортсмен та силач Василь Вірастюк, (за даними ЦВК, він набрав 31,25% голосів) , кандидат від партії “За майбутнє” Олександр Шевченко (29,69%) і представник “Свободи” Руслан Кошулинський (28,86%). При цьому під час голосування, за твердженнями представників Кошулинського та Шевченка, мали місце численні порушення. В результаті підрахунок голосів затягнувся, і Центральна виборча комісія визнала вибори такими, що відбулися лише 5 квітня.

Але Кошулинський і Шевченко з цим не погодилися. Останній подав кілька позовів в Івано-Франківський окружний суд, вимагаючи перерахунку голосів на двадцяти виборчих дільницях. Потім вимоги Шевченко скоротилися до перерахунку голосів на 6 проблемних ділянках, де підсумкові цифри окружної виборчої комісії не сходилися з даними протоколів дільничних виборчих комісій. Однак в більшості випадків дії ОВК були визнані правомірними. 16 квітня ЦВК прийняла для обробки протокол ОВК з позначкою “уточнений”. 22 квітня Вірастюк був оголошений переможцем, але на цьому історія не закінчилася.

27 квітня Касаційний адміністративний суд в складі Верховного суду відмовив у задоволенні позову Олександра Шевченка, визнавши правомірним рішення ЦВК щодо встановлення результатів проміжних виборів. Але вже 2 травня Велика палата ВС частково задовольнила його апеляцію і скасувала протокол ЦВК від 22 квітня, яким Вірастюк був визнаний переможцем в окрузі №87.

Незважаючи на це, 19 травня ЦВК ухвалила рішення визнати Василя Вірастюка переможцем довиборів без урахування результатів голосування на шести ділянках, але Шевченко знову заявив про намір оскаржити рішення ЦВК в суді, що він і зробив, знову домігшись скасування визнання Вірастюка переможцем. Як повідомила громадянська мережа “Опора”, 23 травня, Верховний суд ухвалив відповідне рішення на користь за кандидата від партії “За майбутнє” Олександра Шевченка.

Коломойський проти Зеленського

На думку політологів, найбільш імовірним виходом з такої ситуації є проведення нових виборів. “Я хотів би нагадати, що вибори проводяться ще за законом 2012 року, тобто, затвердженому ще за часів Януковича. Насправді, виборча комісія ухвалює відповідні рішення не тому, що хоче догодити Банковій, а тому, що за цим законом вони іншого рішення прийняти просто не можуть: по ньому можна визнати недійсними вибори тільки на окремих ділянках, а не в усьому окрузі”, – говорить політолог Петро Олещук. На його думку, може бути ухвалено політичне рішення про проведення нових виборів, яке затвердить парламент.

Політичний експерт МЦПД Ігор Петренко зазначає, що в Україні вже неодноразово приймалися політичні рішення щодо виборів, тут можна згадати третій тур президентських виборів в 2004 році (тоді Верховний суд проклав шлях для того, щоб ЦВК прийняла прішення щодо повторного другого туру виборів, в якому знову взяли участь Віктор Янукович і Віктор Ющенко).

“Якщо вибори будуть, то вони пройдуть, швидше за все, на 6 спірних ділянках, саме до цього і підштовхував ВС в своєму першому рішенні. Втім, Банкова може оголосити і повноцінні перевибори, незважаючи на те, що нікому не хочеться знову витрачати ресурси. Я впевнений, що Шевченко буде дуже складно на цих виборах, його можуть навіть не зареєструвати (хоча це може викликати опір) “, – говорить “Апострофу” Петренко.

Тим часом політолог Віктор Небоженко зазначає, що історія з Вірастюком – це ще один прояв конфлікту, між президентом Володимиром Зеленським, який хотів би бачити Вірастюка депутатом від СН і олігархом Ігорем Коломойським, який зробив ставку на Олександра Шевченка. “У всій цій історії важливий не Верховний суд і не ЦВК. Тут важливою є німа розмова між президентом Зеленським, який наполягає на результаті Вірастюка, і Коломойським, який наполягає на тому, що переміг Шевченко – все це дуже драматично для України. Чисто об’єктивно, з Шевченка вийшов би кращий депутат, ніж з Вірастюка, але якщо він вже потрапив в таку ситуацію, то звичайно, Офісу президента доведеться його захищати, хоча жодна зі сторін не вміє вигравати мирними політичними методами. І команда Шевченка, і команда Вірастюка – це люди, які звикли користуватися жорсткими адміністративно-фінансовими інструментами“, – пояснив Небоженко.

На думку Ігоря Петренка, все, що відбувається – результат спроби Ігоря Коломойського проявити позицію, зважаючи на те, що відносини між ним і Зеленським доволі натягнуті…

“Варто враховувати, що Верховний суд ображений на Зеленського, який хотів реформувати його і скоротити чисельність суддів. При цьому Банкова буде продовжувати шукати спосіб, щоб Вірастюк став депутатом”, – говорить “Апострофу” Петренко.

Залишається чекати, коли ЦВК або команда Вірастюка подадуть апеляцію (швидше за все, це буде зроблено) – тоді справа буде переглядатися Великою палатою Верховного суду, чиє рішення поставить крапку в юридичному аспекті боротьби Шевченка і Вірастюка за парламентський мандат, але швидше за все дасть початок новому раунду політичної боротьби.

Зовсім недавно президент Володимир Зеленський захищав “чесну перемогу” силача на прес-конференції. “Я впевнений, що ЦВК діяла відповідно до українського законодавства. Я впевнений, що Василь Вірастюк переміг у цьому регіоні”, – сказав президент.

Таким чином, Зеленський дав зрозуміти, що Банкова може піти на подальше загострення конфлікту з молодшим партнером Ігоря Коломойського Олександром Шевченком. “Звичайно, в боротьбі за місце в парламенті і конфлікті Зеленського з олігархом може бути шлейф антипрезидентського чорного піару з боку Коломойського, “підстава” з голосуваннями, тощо. Звичайно, Зеленський не буде терпіти, він помститься, але поки що президент десь допомагає Коломойському, а десь шкодить ще більше, ніж допомагає”, – каже Небоженко.

Втім, політичний експерт Олександр Черненко зазначає, що між президентом і Коломойським відбувалися і набагато більш серйозні суперечки, ніж та, що пов’язана з виборами в Івано-Франківській області.

“Навряд чи дійде до відкритого протистояння між Банковою і Коломойським, адже були і “антиколомойський” закон, і зміна менеджменту в Центренерго, втім відкрита війна олігарха з владою так і не почалася”, – говорить “Апострофу” експерт.

Проте, дніпровський олігарх явно не має наміру йти назустріч президенту, який потроху скорочує “кормову базу” для Коломойського, видавлюючи його людей з влади. Чи переросте виборчий конфлікт у відкрите протистояння президента з його колишнім бізнес-партнером – покаже час.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Зеленський проти олігархів – хто постраждає найбільше – Новини України

Зеленський проти олігархів - хто постраждає найбільше - Новини України

Фото:

Банкова, реагуючи на соціальний запит українців, запропонувала мільярдерам “деолігархізацію” – збереження грошей в обмін на відмову від політичного впливу. Як саме за останні півроку змінилися позиції топових олігархів і кого з них найскладніше буде позбавити статусу впливових нуворишів, читайте в матеріалі “Апострофа”.

Закон про олігархів

Володимир Зеленський під час виборчої кампанії обіцяв “побудувати країну без олігархів”. Тільки через майже два роки після інавгурації, глава держави перейшов від слів до справи, вдаривши по Віктору Медведчуку – спочатку за допомогою санкцій і відключення трьох телеканалів, а потім і зовсім порушивши проти нього кримінальні справи.

На цьому процес деолігархізації явно не планується згортати. Півроку тому “Апостроф” опублікував великий матеріал, в якому проаналізував відносини, що склалися між Офісом президента Володимира Зеленського та провідними фінансово-промисловими групами. Глава держави спочатку запропонував великому бізнесу варіант співіснування, але в силу політичних причин “пакт про ненапад” виявився недовговічним.

Під час недавньої прес-конференції президент повідомив, що анонсований раніше “закон про олігархів” можуть представити в парламенті вже цього тижня. Відповідаючи на питання журналістів, Володимир Зеленський запевнив, що мета законопроекту не полягає в ліквідації великого бізнесу, а у викоріненні самої суті олігархату.

“Головний сенс і головна філософія закону, і це моя філософія – ми не хочемо вбити великий бізнес, але ми точно вбиваємо поняття, зміст та вплив олігархічної системи в нашій країні. Впливу на мас-медіа не буде, впливу на політику не буде, впливу на чиновників не буде, але якщо це станеться, то ці люди отримають квиток під назвою “олігарх”. Вони з’являться в спеціальному реєстрі. В такому випадку великий бізнес може втратити велику частину активів, які у них перебувають за кордоном”, – заявив Володимир Зеленський.

Президент запевнив, що держава не стане нікого заганяти в кут. Законопроект передбачає, що особи, що потрапили в “олігархічний список”, отримають можливість змінити свій статус.

“Відповідно до закону, їм (олігархам – “Апостроф”) буде надано час позбутися всього цього впливу. Навіть ми їм покажемо, як це можна зробити. Глухого кута ні для кого тут не буде”, – запевнив Володимир Зеленський.

Питання не тільки в змісті документа, а й в тому, наскільки ймовірним є його прийняття, з урахуванням того, що великий бізнес має вплив на парламент. За кожною депутатською групою можуть ховатися інтереси конкретного олігарха.

“Ймовірність ухвалення цього законопроекту – висока, незважаючи на те, що окремі депутатські групи пов’язані з тим чи іншим олігархом. Депутати ж проголосували за зняття з себе недоторканності, хоча їм це було невигідно. Як і тоді, тут багато чого залежить від позиції Банкової. Влада знайшла для себе цікаву і виграшну, з політичної точки зору, тему. Володимир Зеленський себе олігархом не вважає, і не боїться, що закон вдарить по ньому. Офіс президента вхопився за популярний в народі сюжет і буде його розкручувати далі”, – пояснив у розмові з “Апострофом” відомий політтехнолог Сергій Гайдай.

Кого вважати олігархом?

Володимир Зеленський під час прес-конференції відмовився називати імена 13 бізнесменів, які потенційно можуть виявитися в реєстрі. Раніше таку інформацію озвучили в РНБО, але без вказівки конкретних імен. Зеленський натякнув, що у нього своє бачення критеріїв, за якими потрібно визначати кількість олігархів. Тимчасовий інформаційний вакуум був заповнений версіями різного ступеня достовірності.

Колишній народний депутат, а нині член наглядової ради “Укрзалізниці” Сергій Лещенко повідомив, що в можливий реєстр можуть увійти Ринат Ахметов, Петро Порошенко, Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук, Сергій Льовочкін, Віктор Медведчук, Вадим Новінський, Юрій Косюк, Олег Бахматюк, Костянтин Жеваго, Олександр і Галина Гереги. У відповідь на інсайд Сергія Лещенка, у спостерігачів виникло закономірне питання, який критерій відбору в “олігархи” і чому в ньому не опинилися інші великі бізнес-персони, такі як партнер пана Коломойського Геннадій Боголюбов, підприємці Андрій Веревський тощо. До того ж в Україні має місце такий феномен, як “регіональні олігархи”, до яких можна віднести мерів всіх великих міст, а також латифундистів, які мають величезний вплив на ситуацію на місцях.

“Тема з “законом про олігархів” вже вистрілила. Багато потенційних фігуранти насторожилося. Проект передбачає створення окремого реєстру, а це вже не просто якийсь список, а юридичний документ. Як наприклад, реєстру прав власності. Попадання в такий “реєстр олігархів” загрожує наслідками і обмеженнями. Не виключаю, що з боку великого бізнесу буде опір таким законодавчим новаціям”, – сказав “Апострофу” глава Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Далеко не завжди солідні грошові накопичення і бізнес-активи припускають “повноцінний” олігархічний статус. Крім багатства претендент повинен мати істотні медійні активи, а також мати власний політичний інструмент – партію або громадський рух.

З урахуванням такого підходу у “вищу олігархічну лігу” потрапляють кілька українських бізнесменів-політиків: Ринат Ахметов, Віктор Медведчук, Петро Порошенко, Ігор Коломойський і Віктор Пінчук. Сергія Льовочкіна і “газову групу” в ОПЗЖ можна з деякими застереженнями віднести до “вищої ліги” на підставі їх політичного і медійного впливу, а також можливостей, які відкрилися через ослаблення пана Медведчука.

Медведчук: тактичне ослаблення

З усіх топових олігархів за останні півроку найбільше постраждав Віктор Медведчук. Скандальний кум президента РФ Володимира Путіна спочатку потрапив під санкції РНБО, вибили з його рук три загальноукраїнських телеканали, потім влада наступила на його бізнес-інтереси на паливному ринку, а після в хід пішли кримінальні справи за “державну зраду”. Під слідством опинилися сам пан Медведчук, а також його соратники по ОПЗЖ і руху “Український вибір”.

Офіс президента не приховує, що нинішня “деолігархізація” почалася саме з Віктора Медведчука. Володимир Зеленський у недавній колонці одному з видань заявив, що основне завдання – позбавити олігархів медіа-ресурсів, які дозволяють їм шантажувати і послаблювати державу.

“Наприклад, вперше за багато років не збільшилася, а зменшилася кількість олігархів. Мінус Медведчук. За допомогою законних інструментів Медведчук був позбавлений можливості використовувати медіаактиви і державне майно для того, щоб відверто бити по країні і наносити руйнівний шкоди державній безпеці”, – заявив глава держави.

Наразі Віктор Медведчук перебуває під домашнім арештом, але як відзначають спостерігачі, навіть в такому ослабленому стані, він ще може бути небезпечним для Банкової.

“Історія з Віктором Медведчуком далека від завершення. Він позбувся медійного впливу, але продовжує зберігати політичне. Фактор Кремля і президента РФ Володимира Путіна нікуди не подівся. Глава політради ОПЗЖ всіляко демонструє, що готовий далі боротися за контроль над частиною вітчизняного медіапростору. Він, хай і втративши сили, але залишається в числі “класичних” українських олігархів”, – пояснив у розмові з “Апострофом” керівник Агентства прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко.

Незважаючи на це, ініціатива – на боці влади. Навіть якщо його вину не буде доведено в суді, у Офісу президента вистачить інструментів і можливостей для наступних ударів по політичним позиціям пана Медведчука.

Ахметов: пошуки політичної альтернативи

Рінат Ахметов – найбагатший вітчизняний бізнесмен, який контролює близько третини української економіки. За оцінками Forbes, його статок оцінюється в 7,6 млрд доларів. Пан Ахметов вмів знаходити спільну мову з будь-яким президентом. З Офісом президента Володимира Зеленського у нього теж склалися нормальні відносини.

Незважаючи на періодичні струси, Денис Шмигаль, який раніше працював на керівних посадах в ДТЕК, зберігає пост глави уряду. Водночас лояльна до Рината Ахметова Ольга Буславец так і не стала міністром енергетики, покинувши Кабмін в грудні минулого року. Втім, є й інші певні кадрові успіхи – в суботу, 22 травня, стало відомо, що Зеленський призначив членом до наглядової ради Укроборонпрому Ростислава Шурму – колишнього генерального директора ПАТ “Запоріжсталь” (2012-2019 г), що входить до групи Метінвест Ахметова. Яке відношення Шурма-молодший (його батько Ігор Шурма був нардепом від Опоблоку в 8 скликанні ВР), незрозуміло.

Проте, “гойдалки” для Ахметова тривають. “Закон про олігархів” ще не прийнятий, але влада намагається витиснути з його бізнес-проектів певний фінансовий ресурс для держави. Днями Кабмін схвалив законопроект, що передбачає збільшення податкового навантаження на металургію. З огляду на інтереси олігарха в металургійній галузі, проект отримав неформальну назву “антиахметовськими”.

“Кінцева мета такого законопроекту – поповнити бюджет. Спочатку рента на видобуток залізної руди повинна бути прив’язана до ринкових цін на неї. У цьому сенсі мова зараз йде про відновлення статус-кво. Якщо говорити в цілому, то справа не в окремих законопроектах. Їх можна приймати, хоч греблю гати. Можна написати закони по “деолігархізацію”, “деахметизацію” або черговий “анти-Коломойський закон”, але все це не буде працювати. Суть в зрозумілих правилах гри, в повноцінної судової реформи та захисту прав власності. Олігархи не з’явилися самі по собі. Для них активна участь в політиці – інструмент захисту бізнес-інтересів, в ситуації, коли інші легальні механізми дають збій”, – сказав в коментарі “Апострофу” керівник економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.

Як говорилося вище, “повноцінний” олігарх в Україні неможливий без власного політичного бренду. Лояльні до олігарха народні депутати присутні практично в кожній фракції. За різними оцінками, в парламенті його безпосередньо підтримують близько 50 нардепів, і ще стільки ж вдається “добрати” перед важливими голосуваннями. Але це все-таки гірше, ніж власна партія і парламентська фракція.

Зараз команда пана Ахметова вже працює над створенням нової “партії професіоналів” з метою заходу в парламент наступного скликання. На початку травня давній соратник олігарха Борис Колесніков анонсував появу партії “Україна – наш дім” – явно з прицілом на всеукраїнський політпроект.

Коломойський: низка невдач

Наступний “потерпілий” – Ігор Коломойський. Останні півроку не можна назвати для нього сприятливими. Санкції Державного департаменту США, історія з “Приватбанком”, скандали за участю його союзника Олександра Дубінського і перестановки в НАК “Нафтогаз” – далеко не повний перелік неприємних для пана Коломойського сюжетів.

Політичний проект “За майбутнє”, відомий в народі як “Майбах”, пробуксовує. У політичній тусовці ходять чутки, що у глави партії Ігоря Палиці останнім часом зіпсувалися відносини з паном Коломойським. Непрямою ознакою того, справи у “Майбаха” йдуть не дуже, може бути недавній відхід з партії впливового депутата-мажоритарника Антона Яценка, який пробрався в “Батьківщину”.

Хоча в плані фінансів, у Ігоря Коломойського справи йдуть непогано. За оцінками Forbes, за рік його статки зросли з 1 млрд до 1,8 млрд доларів.

“На даний момент немає підстав стверджувати, що політичний вплив Ігоря Коломойського слабшає. Навіть після історії з виключенням з фракції “Слуги народу” Олександра Дубінського баланс сил в президентській партії зберігається. Те ж саме стосується ринку нафтопродуктів, на якому у олігарха є серйозні бізнес-інтереси. В уряді кажуть, що вартість палива росте через картельну змову, і вводять державне регулювання цін. При цьому реальні механізми впливу на учасників змови – Антимонопольний комітет і НАК Нафтогаз – не задіюються. Все це вказує на те, заяви властей з приводу деолігархізації поки розходяться зі справами в державному управлінні та економіці”, – сказав “Апострофу” засновник Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін.

Порошенко: репутаційні втрати

П’ятий президент не змирився з поразкою 2019 року і виношує амбітні плани на реванш, але за півроку його шанси на перемогу в наступному парламентському і президентському циклі істотно зменшилися. Якщо раніше йому заважав колосальний антирейтинг, то тепер до нього додалися підозри в можливих зв’язках з Віктором Медведчуком. Списку санкцій атака на ОПЗЖ, а також публікації так званих “плівок Медведчука”, в яких п’ятий президент фігурує в негативному контексті, руйнують його імідж “головного патріота і державника”.

Дійшло до того, що Петру Порошенку, побоюючись санкцій, довелося “купувати” телеканал “Прямий” у формальних власників, які і так були пов’язані з екс-президентом. Підозри в “митних контактах” з Віктором Медведчуком і Кремлем настільки нервують команду Петра Порошенка, що його юристи навіть пригрозили судом журналістові Дмитру Гордону, який дорікнув п’ятому президенту в кулуарних угодах з агресором.

Офіс президента своїми діями поступово вибиває з-під Петра Порошенка патріотичний і націонал-демократичний електорат центральних і західних областей. У влади зараз в руках кілька “важких” аргументів. Саме Володимир Зеленський атакував проросійську “п’яту колону”, яка за Порошенка підняла голову. Чинний глава держави не погодився на кремлівський план по Донбасу, курс на ЄС і НАТО залишився незмінним. Іншими словами, не відбулося того, чим лякав Порошенко і його команда перед президентськими виборами.

Петро Порошенко також обіцяв розібратися з олігархами. “Я буду діяти з такою ж рішучістю, з якою 100 років тому Теодор Рузвельт на основі Антитрастового законодавства припинив зловживання олігархів і повернув США економічну конкуренцію”, – говорив Петро Порошенко в 2015 році. В кінцевому підсумку все звелося до “розкуркулення” Ігоря Коломойського і до скандальної формули “Роттердам +”.

“Деолігархізація від Петра Порошенка – історія в дусі “бджоли проти меду”. Він – класичний олігарх. Адже, хто такі олігархи? Це великі підприємці, які використовують медійний і політичний вплив для особистого збагачення. У плані використання політики для зміцнення своїх позицій в бізнесі з Петром Порошенком може змагатися хіба що Віктор Медведчук “, – говорить Сергій Гайдай.

“Газовики”: політичний шанс

Якщо Петро Порошенко іміджево програє через атаки Банкової на Віктора Медведчука, то неформальна “газова група” в ОПЗЖ опинилася в тактичному виграші. Сергій Льовочкін та Юрій Бойко, формально не відвертаючись від партійних соратників, на жорсткий конфлікт з владою не йдуть. Навпаки, як відзначають журналістські джерела, у пана Льовочкіна склалися непогані відносини з главою Офісу президента.

За останні півроку “газовики” отримали шанс перехопити політичну повістку Віктора Медведчука, а також закрити вакуум, що утворився після виходу з активної гри Дмитра Фірташа.

“Вплив Дмитра Фірташа на політичне життя в країні з 2014 року суттєво зменшився. На політику каналу “Інтер” зараз більше впливає Сергій Льовочкін”, – говорить Володимир Фесенко.

Водночас, дії Банкової кардинально змінили ситуацію з лідерством всередині ОПЗЖ. Якщо раніше Медведчук де-факто був “рульовим” – в першу чергу, за рахунок трьох телеканалів, то тепер “газовикам” союзники в підметки не годяться.

“Судячи з того, що “Інтер” запросили на зустріч із Володимиром Зеленським та дозволили поставити запитання, то вони явно не в опалі. Не думаю, що Сергій Льовочкін вирішиться підім’яти ОПЗЖ під себе, хоча ходять розмови про можливе “рейдерське захоплення”. Якщо влада реально стане дотискати Віктора Медведчука, то “газовики” відійдуть в сторону. Юрій Бойко продовжує з солідарності ходити на суди до Віктора Медведчука, хоча він не був частим гостем на його каналах. Такі історії (санкції та кримінальні справи проти верхівки ОПЗЖ – “Апостроф”) або роз’єднують, або ще більше згуртовують. Тут мають місце саме відцентрові настрої”, – зазначив у розмові з “Апострофом” керівник аналітичного агентства “Третій Сектор” Андрій Золотарьов.

Пінчук: період затишшя

Єдиний топовий олігарх, які за останні півроку практично не фігурував в публічних скандалах – Віктор Пінчук.

Спочатку олігарх отримав через представників неурядових організацій (відомих в суспільстві як “грантоїдів”) лояльний йому Кабмін на чолі з Олексієм Гончаруком. Команда молодих реформаторів не виправдала надій і змушена була піти з уряду. Віктор Пінчук тимчасово відступив, намагаючись зберегти позиції серед “грантоїдів” активною підтримкою збереження антикорупційних структур.

Війна Офісу президента з Віктором Медведчуком в якомусь сенсі була на руку пану Пінчуку. Минулого року в ЗМІ просочувалася інформація, що кум російського президента на додачу до наявних телеканалів планував докупити медіа з холдингу пана Пінчука. Велика ймовірність того, що олігархові хотіли зробити пропозицію, від якої не можна відмовитися. Але після подій, що відбулися пану Медведчуку стало не до розширення своїх медіа-активів.

Як відзначають експерти, позиції пана Пінчука всередині України можуть посилитися на тлі приходу до влади у Вашингтоні демократичної адміністрації Джо Байдена.

“Все-таки для демократів у Вашингтоні пан Пінчук не чужа людина. І в сутичці заокеанського “чужого” і українським олігархічним “хижаком” він може бути останнім у списку на умовну розправу. Можна, звичайно, дискутувати, хто буде реально останнім в цьому протистоянні – Пінчук чи Ахметов. у будь-якому випадку політичні обставини змушують Офіс Зеленського дрейфувати в бік американців, які наполягають на тому, що вплив українських олігархів на політику слід обмежити”, – каже Андрій Золотарьов.

Маючи підтримку заокеанських партнерів, пан Пінчук може розраховувати на м’яку “деолігархізацію” з урахуванням своїх інтересів. З мільярдерів “вищої ліги” на такий варіант зараз може розраховувати хіба що він і Рінат Ахметов. Всі інші, швидше за все, постраждають набагато сильніше.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Чауса Молдова викрадення – адвокат судді розповів деталі про відео з Чаусом

Чауса Молдова викрадення - адвокат судді розповів деталі про відео з Чаусом

Микола Чаус Фото: inforesist.org

Два відео-звернення скандального судді Миколи Чауса, які були опубліковані протягом тижня, могли бути записані під тиском. Є дуже багато сумнівів щодо їх добровільності. Разом з тим, досі невідоме місцезнаходження судді Дніпровського районного суду Києва, якого викрали у Молдові. Про це в ефірі програми “Трикутник Іванської” на Апостроф TV розповів адвокат зниклого служителя Феміди Олександр Вишневий.

– З ким ви підписували договір про правову допомогу? Особисто з Чаусом чи з його рідними?

– З рідними. З родичами, як це передбачено процесуальним законодавством.

– Заява про вчинення кримінального правопорушення – наприклад, про викрадення свого клієнта – вже була?

– Заяву підписувала матір Чауса. Коли я укладав договір, то Чауса вже викрали.

– Після того, як з’явилися плівки з паном Чаусом, чи проводилися якісь слідчі дії?

– В межах того, що я можу вам повідомити, Службою безпеки України відкрите кримінальне провадження за фактом викрадення.

Також у зв’язку із появою анонімного телеграм-каналу та опублікуванням першого відео-звернення Чауса, наскільки мені зараз відомо, було відкрите окреме кримінальне провадження.

В подальшому у процесуальний спосіб буде вирішуватися: чи об’єднувати ці кримінальні провадження, чи розслідувати паралельно.

Слідче управління ГУ Нацполіції також відкрило кримінальне провадження за даним фактом. Державне бюро розслідувань не побачило в цій події ознак будь-якого кримінального правопорушення, у зв’язку з чим повідомили про те, що звернення матері про вчинення кримінального правопорушення не підлягає розгляду за правилами Кримінального процесуального кодексу.

– Чому відео з вашим клієнтом з’явилося саме зараз, та хто його насправді викрав? Хтось припускає, що, ймовірно, його викрали за завданням голови Офісу президента Єрмака. Що ви про це думаєте?

– У мене немає підстав стверджувати чи навіть припускати про те, що Офіс президента причетний до викрадення пана Чауса. Немає таких підстав на сьогоднішній день – ні стверджувати, ні припускати – навіть у працівників правоохоронних органів. Навіть працівники правоохоронного органу Молдови, які здійснили затримання двох громадян Молдови, також ухиляються та утримуються від версій про те, що до вказаного викрадення причетні посадовці нашої держави.

На даний момент це голослівні звинувачення, від яких принаймні я точно буду відходити, тому що в мене немає жодної інформації про це.

– У відео самого Чауса були натяки про п’ятого президента України Петра Порошенка. Що ви можете сказати?

– Давайте говорити об’єктивно. Наскільки цей відеозапис, який ми побачили в анонімному телеграм-каналі, може бути нами сприйнятий взагалі як інформація, якій можна давати оцінку з юридичної точки зору?

Перше: Микола Олексійович Чаус не вміє створювати телеграм-канали.

Друге: враховуючи те, що він півтора місяці був в ізоляції від сім’ї, від адвокатів, і що дійсно його викрали – це вже результати розслідування правоохоронних органів Молдови – наскільки добровільними є ті чи інші заяви, які публікуються в цій мережі?

Третє: виходячи із сукупності ознак стосовно одягу, стосовно того, як від звертається, стосовно того, як він говорить, чи можемо ми взагалі стверджувати про добровільність цих заяв? У нас – у захисту – є очевидні сумніви щодо того, що ці заяви Микола Олексійович дає добровільно. Якщо він стверджує, що в 2021 році його викрадення ніхто не вчиняв, то у чому проблема скористатися правовою допомогою, як це властиво правозахиснику, що в судовій системи пропрацював більше 20 років? Цей алгоритм дій, який ми наразі бачимо, і який застосований Миколою Олексійовичем, йому не властивий взагалі.

– Чи є у вас здогадки, де зараз знаходиться ваш клієнт?

– Ми можемо лише здогадуватися. Якщо проаналізувати відео, то він зазначає про те, що “коли я повернуся до України”. Але якщо аналізувати сукупність тих даних, про які я вже сказав, підстав говорити про добровільність цих заяв, як і про достовірність інформації, яка ним викладається, у нас немає. Тому ця інформація ставиться під сумнів.

Є результати розслідування правоохоронних органів Молдови, які зробили висновок, виходячи із зібраних у справі конкретних доказів, що Миколу Олексійовича було перевезено через державний кордон. Є підстави вважати або навіть припускати, що наразі він може знаходитися за межами Молдови, де він до цього проживав.

А де він саме зараз – ми не може стверджувати та навіть припускати. Відповідь на це питання повинні давати правоохоронці, які розслідують справу і наразі не дають жодних коментарів з цього приводу.

– Якщо вони не дають вам жодних коментарів, то які ваші подальші дії?

– Є декілька справ – за фактом його викрадення і за фактом отримання неправомірної вигоди, де він підозрюється.

– Давайте за фактом викрадення. Ми говоримо про те, що не знаємо, де людина знаходиться, але на відео вона з’являється.

– Ми проводимо комплекс дій, зокрема, аналізуємо інформацію, яка нам надходить, передаємо її правоохоронним органам, сприяємо в тому, щоб допитувалися особи, які мають відношення до цього кримінального провадження та здатні своїми показаннями забезпечити ті обставини, які підлягають розслідуванню в кримінальному провадженні.

Також ми надали органам слідства відеозаписи та ставимо питання про призначення психологічної експертизи стосовно того, чи міг він в тому стані, яким ми його бачили на відео, давати показання чи робити будь-які заяви добровільно, які у нього взагалі психологічні властивості. Цей комплекс питань дасть змогу зробити висновок про те, чи ці заяви були добровільними, та які правові наслідки цих заяв можуть взагалі наступити.

– Хто або що, на вашу думку, загрожує Чаусу в Україні.

– Я особисто, як захисник, вважаю, що йому нічого не загрожує. В юридичному аспекті. В фізичному – ми навіть не можемо припускати, тому що ми прекрасно розуміємо – якщо людину викрали, то в безпеці вона не знаходиться.

Стосовно юридичного аспекту зазначу наступне: сьогодні є кримінальна справа, яка розслідується за підозрою в отриманні ним неправомірної вигоди, де позиція захисту зводиться до того, що це очевидна провокація та голослівні висловлювання в ЗМІ політиків, посадовців, зокрема, і деяких правників про те, що він корупціонер. Це лише голослівні заяви, які не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Ті, хто робить такі заяви, взагалі не бачив матеріалів цих проваджень.

Тому на даний момент ми повинні дочекатися Миколи Олексійовича, або його мають знайти органи досудового розслідування – і відповідно захищатися у спосіб, який передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Тими методами, які передбачені законом.

Джерело

Continue Reading