Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Харківські угоди і Асоціація з ЄС – хто винний, що Україна не вступає до ЄС

Харківські угоди і Асоціація з ЄС - хто винний, що Україна не вступає до ЄС

Фото: Getty Images

Уже сьомий рік поспіль Україна перебуває в підвішеному стані, оскільки європейський вибір начебто зроблено, але Євросоюз для нас і досі – “там”. Незважаючи на те, що представники ЄС регулярно критикують якість українських реформ, буде справедливим зазначити, що Україна виконує значну частину взятих на себе зобов’язань в рамках асоціації з Євросоюзом. Однак поки що, крім “втішних призів” членство в ЄС не видніється навіть на горизонті. І це не дивно, адже в самій угоді про асоціацію з ЄС перспектива членства України відсутня, а умови його ратифікації безпосередньо вказують, що ані членства, ані кандидатства, ані значущої фінансової допомоги Україна від ЄС не отримає. “Апостроф” розбирався, хто за це відповідає, і до чого тут Харківські угоди, про які не так давно згадала влада.

11 березня Рада національної безпеки і оборони доручила СБУ перевірити, чи була держзрадою ратифікація 236 народними депутатами в 2010 році “Харківських угод”.

“У 2008 році РНБО було ухвалено рішення… протягом 2 місяців Кабінет міністрів повинен був запропонувати законопроект, який регулював питання виходу Чорноморського флоту РФ в 2017 році. На жаль, законопроект не був розроблений і ми вважаємо, що це була перша цеглина, яка далі почала руйнувати всю систему нашої безпеки і призвела до того, що в 2010 році з’явилися так звані Харківські угоди, які в безпрецедентно короткий проміжок часу (через 4 дні після підписання їх у Харкові) був ратифікований депутатами Верховної Ради”, – сказав Данилов.

Варто зазначити, що крім нардепів, які затвердили своїм голосуванням угоди, були ті, хто, власне, відповідав за їх підготовку в МЗС. Ці ж люди відповідали згодом і за підготовку Угоди про асоціацію з ЄС, яку так і не підписав Віктор Янукович у Вільнюсі, тим самим спровокувавши Майдан. Більше того: вони ж після Майдану, захоплення Криму Росією і початої нею війни на Донбасі, готували Мінські домовленості, наслідки яких Україна “відхаркує” вже сьомий рік.

У цьому відношенні дуже важливою стала заява радника керівника Офісу президента щодо антикризових комунікацій Михайла Подоляка. Він поділився своїми спостереженнями про те, що люди, яких зараз називають активними прихильниками членства України в ЄС, були архітекторами згаданих “Харківських угод”, які по суті спростили Росії анексію Криму в 2014 році.

“… Але скромно зауважу, що саме в той самий час – у квітні 2010 року – в статусі заступників міністра закордонних справ працювали відразу три… махрових жлобенка, що вважаються нині стовпами агресивного медіа/колективу Порошенка – Єлісєєв, Клімкін, Чалий. Ще раз по складах для бездоганно обдарованих – саме ця “велика трійка” в січні-квітні 2010 року, коли оперативно і розроблявся “васалітет для України”, домінувала в МЗС. З усіма наслідками, що випливають… (маються на увазі Харківські угоди – “Апостроф”)”, – написав Михайло Подоляк на своїй сторінці в Facebook.

Якщо абстрагуватися від своєрідної манери викладу і застосовуваних Подоляком епітетів, то по суті ми маємо справу із заявою чиновника, яка виходить далеко за рамки поста в Facebook, а порушує дуже серйозні питання. Костянтин Єлісєєв був радником Януковича і разом з тодішнім заступником міністра закордонних справ Павлом Клімкіним вів переговори щодо Угоди про асоціацію, навколо не підписання якого розгорівся Майдан та загинули люди в Києві. Таким чином, Клімкіна та Єлісєєва можна назвати частково відповідальними за “міну”, підкладену під українську державність Харківськими угодами, а також за сумнівну якість підготовки Угоди про Асоціацію з ЄС, про що мова піде нижче.

У цілому виникає кілька важливих питань: як могло статися, що команда Януковича так безболісно перекочувала на ключові позиції в команду Порошенка? Яка відповідальність цієї команди за вельми “сиру” Асоціацію з ЄС, а також Харківські угоди, які багато в чому дозволили росіянам окупувати Крим? Це і є питання, на які СБУ та інші служби після рішення Радбезу повинні дати відповідь.

Харківські угоди і Асоціація з ЄС - хто винний, що Україна не вступає до ЄС

Російські військові в Криму Фото: Getty images

“Безперспективна” євро-асоціація

Єлісєєв і Клімкін перебували в складі тих топ-чиновників МЗС, які готували текст договору про Асоціацію України з ЄС. За словами одного з учасників переговорів, особисто Єлісєєв наполіг на “обміні” з ЄС, тобто усуненні всіх положень про перспективу членства України в ЄС в обмін на слово Асоціація в назві.

Разом з Клімкіним вони не відстояли українську позицію на переговорах з ЄС, адже умови Асоціації, як стверджують експерти, були невигідними для нашої країни. Держава в особі переговірників не добилася належного доступу до ринку послуг ЄС, адекватної фінансової допомоги, підтримки в сфері безпеки. Замість цього ми отримали обмежені квоти на більшу частину українського експорту в ЄС і повний доступ до нашого ринку з боку європейських держав.

Більше того, архітектори Асоціації з нашого боку за власною ініціативою взяли таку кількість зобов’язань перед ЄС, що мине дуже багато часу, поки Україна їх виконає.

Яскравий приклад: одним з пунктів угоди з ЄС є приведення технічних регламентів виробництва продукції в Україні до європейських норм. Тобто, протягом десяти років з початку дії Асоціації наша країна зобов’язана повністю відмовитися від старих, що збереглися ще з радянських часів, способів виробництва. Але процес переходу передбачає купівлю тільки такого обладнання, яке відповідає європейським стандартам, але коштує дуже недешево. Крім того, потрібно наймати європейські компанії, які це обладнання встановлять, навчать персонал. Тобто, перехід на нові правила виробництва вимагав солідних інвестицій в модернізацію потужностей, а підписана Україною Угода про зону вільної торгівлі з ЄС зовсім не означає, що європейці прагнуть купувати українські товари. А з огляду на нинішню структуру українського експорту в ЄС, в якій левову роль займає агропродукція, стає і зовсім незрозуміло, навіщо нам обмеження для постіндустріальної Європи? Адже українські літаки на європейських авіалініях, локомотиви на на залізницях ЄС, або турбіни на європейських енергооб’єктах ми якщо і побачимо, то дуже нескоро.

Виникає питання, чому українські переговорники просто з усім погоджувалися – може, тому що добре знали, що Янукович нічого не збирався підписувати, і тому і сенсу щось захищати немає, або ж мали інші цілі – СБУ має розібратися.

Тому що результати угоди – перед нами. Після зникнення існуючих бар’єрів на Україну очікувано хлинула імпортна продукція. Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу України в 2018 році, наступному після вступу в силу асоціації, склало $ 5,83 млрд, що в 2,3 рази гірше за показник 2017 року. У зовнішній торгівлі товарами, за даними Держстату, дефіцит в 2018 році виріс на 54,5% – до $ 9,8 млрд.

Тим часом ЄС відгородився від наших проблем і згадує про воюючу Україну, коли санкції проти РФ вигідні щоб провчити неслухняну Москву і показати, що ЄС замість включення України в процес розширення хоча б щось робить

Усе це призвело до глухого кута, в якому наша країна перебуває вже сім років. Справедливим буде зазначити, що в Євросоюзі були сили, які наполягали на тому, щоб не прописувати Україні перспективу членства, щоб не зв’язувати себе ніякими зобов’язаннями.

“ЄС вирішили вчинити з Україною, так само, як і з Туреччиною, чи то пак “тримати моркву на відстані”: за членством ЄС женуться, і начебто воно вже близько, але все ніяк не вдається отримати його. У Євросоюзу немає політичної готовності формулювати перспективу членства України, навіть в значно менших і ослаблених формулюваннях як раніше, так і зараз”, – поділився думкою екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко.

Харківські угоди і Асоціація з ЄС - хто винний, що Україна не вступає до ЄС

Президент України Володимир Зеленський і Голова Європейської ради Шарль Мішель Фото: Getty images

Буферна Україна

На думку експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Ігоря Петренка, той факт, що угоду про Асоціацію України з ЄС було прописано без перспективи членства в Євросоюзі, очевидно, було зав’язано на позиції Росії і на можливості ескалації конфлікту.

“Путін ще в 2008 році говорив, що Україна якщо вступить до ЄС, то без Криму і східно-українських земель. У Європі не хотіли ескалації конфлікту. Водночас той факт, що положення про перспективи членства в Євросоюзі не були прописані, навряд чи є кримінально-караною дією. З точки ж зору політичної оцінки, колишня українська влада вже її отримала. На виборах українці сказали своє слово: Порошенко не став президентом вдруге, а БПП вже взагалі немає – є тільки “Європейська солідарність”, від якої в нинішнє скликання Верховної Ради пройшло в три рази менше депутатів”, – розповів “Апострофу” експерт МЦПД Ігор Петренко.

У зв’язку з цим виникає логічне запитання: якщо ситуація з постійним ризиком ескалації з боку Росії все ще актуальна, а Євросоюз все ще не готовий прийняти Україну до своїх лав, то на що залишається сподіватися нашій країні, перебуваючи в такому підвішеному стані?

Не до нас

У цілому, на думку політолога-міжнародника Миколи Капітоненка, для того щоб Україна вступила в ЄС, потрібен правильний історичний момент, коли Євросоюз буде сам готовий до розширення.

“Потрібен історичний момент, в якому б сприятливо зійшлися дуже багато обставин. Якщо такий момент настане, то незалежно від формулювань в договорах, таке рішення буде ухвалено ЄС. Але поки для цього немає передумов, а Україна залишається важливим сусідом і партнером Євросоюзу, але не більше того”, – зазначив експерт в коментарі “Апострофу”.

“Справа в самій Європі. Євроінтеграція розвивається хвилями, коли залучення нових учасників веде до перетворень всередині розширеного ЄС, де знаходяться нові точки рівноваги в економіці, політиці, соціальних стандартах, ідеологіях. Крім того, розширення провокує і своїх супротивників, аж до виходу з ЄС, як це було у випадку Великобританії. Як тільки ці процеси виходять на рівень рівноваги, виникають передумови для наступного розширення. Тому що логіка функціонування ЄС, вона все-таки полягає в тому, щоб інтеграція розширювалася і поглиблювалася на нові сфери і ринки. Але зараз наслідки останнього розширення – занадто масштабні, утворилося занадто багато різних дисбалансів. Євросоюз сам сьогодні не готовий до розширення. Ось коли така готовність з’явиться, то для ЄС не буде важлива думка Росії про це, тоді ж відійдуть на другий план якісь недоліки України. Наприклад, так було в ситуації з Болгарією і Румунією, в яких була і корупція, і бідність, але момент був відповідний для ЄС. А для нас поки що такий момент не настав”, – вважає експерт Микола Капітоненко.

Нові пісні про старе

Під час візиту до Німеччини прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив в інтерв’ю Handelsblatt, що Україна розраховує стати членом Європейського Союзу через 5-10 років. “Україна готова стати членом ЄС – ми до цього прагнемо якомога швидше. Багато українців віддали своє життя у війні з Росією за цю ідею. Нашим бажанням є в проміжку від 5 до 10 років стати членом ЄС. Це, звичайно, залежить не тільки від нас, а від 27 інших країн”, – сказав Шмигаль.

Він назвав дві причини, через які ми досі не перебуваємо в ЄС. Одна з них полягає в тому, що Україна досі не відповідає європейським стандартам. “Але ми впевнені, що досягнемо значного прогресу, не в останню чергу завдяки діджіталізаціі. По-друге, в ЄС також є країни, які скептично ставляться до подальшого розширення ЄС”, – сказав Шмигаль.

Схоже, прем’єру просто нікому розповісти про реальну ситуацію з євроінтеграцією нашої країни. А можливо, Денис Анатолійович – і сам з команди Єлисєєвих-Клімкін, які завели країну в глухий кут. Звичайно, у багатьох українців виникає питання, чи зможе наша країна за 10 років стати членом ЄС, як про це говорить Шмигаль? З урахуванням відсутності будь-яких письмових гарантій (за що потрібно подякувати тодішнім керівникам українського МЗС) – шансів у України опинитися в Євросоюзі практично немає.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Україна Росія війна – чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Україна Росія війна - чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Федоренко Юрій Фото: facebook.com/fedorenkoyurii

Останні декілька днів Україна та світ серйозно занепокоєні скупченням російських військ на кордоні з Україною. Почалися розмови про загрозу повномасштабного вторгнення російської армії. Разом з тим, в РФ заявляють, що це Україна збирається проводити воєнну операцію на Донбасі, а вони, мовляв, лише хочуть захистити жителів ОРДЛО. Якого сценарію очікувати на Сході України та чи допоможуть нам партнери із Заходу – про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів позаштатний радник комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, депутат Київради від політсили “Слуга народу” ЮРІЙ ФЕДОРЕНКО.

– Україна має будь-яким чином запобігти політиці війни з боку Російської Федерації. Що ми маємо для цього робити?

– Українська сторона робить все можливе в дипломатичних перемовинах. Ми залучаємо наших міжнародних партнерів, залучаємо Сполучені Штати Америки, акцентуємо увагу на тому, що відбувається, і бачимо з їхнього боку підтримку.

Але я повністю підтримую те, що треба працювати над конкретним планом дій з нашими міжнародними партнерами в разі ескалації конфлікту вже зараз.

– Хто, як і чим буде допомагати?

– Просто військової присутністю, зокрема кораблів США в Чорноморському басейні врегулювати ситуацію повністю не вдасться. Тому ми чітко маємо розуміти, яку конкретну допомогу нам надасть Захід. Я думаю, що ця інформація має гриф секретності, і чинна влада вже має чіткий план дій і чітко розуміє, чим будуть допомагати нам наші міжнародні партнери. Просто те, що про це невідомо особисто мені чи читачам, – абсолютно нормально. Противник не має знати всіх тих розкладів, які є в нас на сьогоднішній день.

Також варто зазначити, що я б не став казати про те, що можливі широкомасштабні наступальні дії від противника. Але наші Збройні сили – це видно з виступу пана Хомчака – чітко знають пріоритетні напрямки, де може бути ескалація, і де може бути прорив. І по цих напрямках Збройні сили посилили свої позиції для того, щоб у найкоротший термін подавити, якщо буде потрібно, противника.

– А чи не варто на сьогоднішній день за цих умов та обставин піднімати більш чіткий діалог щодо не тільки співпраці з НАТО чи отримання ПДЧ, а визнання повноцінним членом НАТО? Чи можна це зробити в короткі терміни?

– В короткі терміни неможливо стати повноцінним членом НАТО для України. Але отримати ПДЧ повністю можливо, тим паче що було здійснено вже низку законодавчих змін, зокрема і в структурі управління нашими Збройними силами.

Я вважаю, що це повністю реально. Якщо додатково нам партнери допоможуть в плані військового співробітництва, то це може зайняти десь 1,5-2 роки. Для того, щоб повноцінно стати членом північноатлантичного альянсу, необхідна додаткова дипломатична робота, щоб всі безпосередньо визнали те, що Україна має увійти до НАТО. Над цим, наскільки мені відомо, активно ведеться робота з української сторони для того, щоб підготувати і нас зсередини, і дипломатично проговорити з іншими країнами, щоб мати можливість все ж таки стати повноцінним членом НАТО. В України така перспектива є, але якщо казати про найближче, то це десь 1,5-2 роки для того, щоб отримати ПДЧ.

– Цього терміну вистачить, щоб привести армію до стандартів НАТО?

– Повноцінно – ні. Станом на сьогоднішній день це неможливо, але українська сторона робить надзвичайно багато. Зокрема, з точки зору виробництва власного озброєння. Якщо ми кажемо про такі системи, які були реалізовані та взяті на озброєння, як “Нептун”, “Вільха” і “Вільха-М”, то це виробництво КБ “Луч”. І аналогів таких ракет взагалі в світі достатньо мало. В майбутньому будемо цю зброю експортувати нашим союзникам.

Дійсно, є проблеми по виготовленню боєприпасів та інших калібрів – навіть того ж самого набою до автомату Калашникова. Але в цьому напрямку діюча влада почала активну роботу і підготовку. Тому що чим більше ми замкнемо всередині країни для забезпечення свого війська як технікою, так і боєприпасами, які будуть максимально корельовані з НАТО, тим більше успіхів на перемогу.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Боротьба з контрабандою – чому Зеленський не зачепив своїх – Новини України

Боротьба з контрабандою - чому Зеленський не зачепив своїх - Новини України

Контрабанда Фото: dpsu.gov.ua

Ідея влади розпочати “санкційну війну” проти великих контрабандистів на перший погляд здається досить позитивною. Однак рішення зодягли в сумнівну юридичну форму, і – що найнеприємніше – почали виникати підозри, що низка комерсантів змогла уникнути санкцій, користуючись близькістю до керівництва Офісу президента і верхівки “Слуги народу”, а також позбулася конкурентів на “ринку” контрабанди. Хто саме врятувався від санкцій, а також до чого може призвести юридична легковажність влади, читайте в матеріалі “Апострофа”.

“Економічний тероризм”

Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) на минулому тижні схвалила черговий пакет санкцій. Президент Володимир Зеленський, інформуючи про чергові санкції, заявив, що особи, викриті в незаконному продажі стратегічних підприємств, природних ресурсів та високих посад, нарешті отримують по заслугах. Тепер, як запевнив президент, рука влади дотяглася до великих ділків-контрабандистів.

“Це економічний тероризм проти України. За розрахунками експертів, збитки через контрабанду становлять 300 млрд гривень, що недоотримав держбюджет. Сьогодні вперше в історії України введені персональні санкції, зокрема, заблоковані активи, майно осіб, яких за аналітичними даними апарату РНБО та за даними СБУ, можна назвати топ-10 української контрабанди… Це перша десятка, але точно не остання”, – заявив глава держави.

Контрабанда або, висловлюючись формально, незаконне переміщення товарів через кордон – одне з найбільших джерел незаконного збагачення і топової корупції. Сума збитку, озвучена президентом Зеленським, як кажуть експерти, не є остаточною.

“Збиток в 300-350 млрд гривень – це тільки видима частина, яку можна обчислити по зниженням митної вартості, виробництву і споживанню тютюнових виробів, алкоголю. У реальності щорічно бюджет втрачає суму, як мінімум, вдвічі більше через інші “коридори” на митниці”, – пояснив в коментарі “Апострофу” керівник Комітету економістів України Андрій Новак.

Спочатку Володимир Зеленський не назвав, хто саме з великих ділків потрапив під роздачу; але вже скоро в ЗМІ просочилися імена фігурантів списку санкцій. Серед них були персони, які давно мають імідж учасників тіньового імпорту: Іван Бокало, Валерій Пересоляк, Юрій Кушнір, Олександр Ерімічук, Орест Фірманюк, Вадим Альперін, Олександр Чудаков, Віктор Шерман, Олександр Кравченко та Володимир Дідух.

Юридичні нестиковки

Якщо санкції РНБО проти скандального кума президента РФ і голови політради ОПЗЖ Віктора Медведчука були сприйняті суспільством як покарання за антиукраїнську діяльність, то з санкціями проти топ-контрабандистів реакція була не настільки однозначною.

По-перше, тема контрабанди лише опосередковано пов’язана з викликами, на які повинен реагувати Рада нацбезпеки.

Боротьба з контрабандою - чому Зеленський не зачепив своїх - Новини України

Засідання РНБОФото: president.gov.ua

“Санкції РНБО – “дивний” інструмент по боротьбі з контрабандою, оскільки це не питання національної безпеки. З юридичної точки зору, рішення сумнівне, оскільки під санкції потрапили громадяни України. Для боротьби з контрабандою необхідні системні та інституційні зміни. В тому числі, перезавантаження судової системи. Офіс президента, розуміючи, що інституційні реформи не принесуть зростання рейтингів тут і зараз, махає шашкою. Основній масі населення такий підхід подобається, оскільки укладається в логіку “простого українця”, який вважає, що проти “негідників” всі засоби гарні”, – зазначив у розмові з “Апострофом” старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський.

По-друге, закон про санкції не містить прямої норми про те, що обмежувальні заходи можуть бути введені проти громадян України. Частина 2 ст. 1 закону вказує, що санкції застосовуються проти “іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка перебуває під контролем іноземної юридичної особи або фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність”.

“Санкції – інструмент боротьби з суб’єктами, які знаходяться в іншій юрисдикції і проти яких влада не може застосувати легальні інструменти, що використовуються всередині країни. Коли санкції застосовуються проти правопорушників, які перебувають в межах нашої юрисдикції, то виходить, що ми або не віримо в силу закону, або ж підтверджуємо, що легальні процедури в країні не працюють. На цьому тлі версія про те, що мова йде про переділ ринку контрабанди має під собою підстави. Прізвища контрабандистів, проти яких санкції не були введені, добре відомі правоохоронцям. І це вказує на вибірковий підхід при введенні санкцій”, – сказав “Апострофу” директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.

Тут прихильники “рішучих заходів” можуть кивнути на “папєрєдників”. Петро Порошенко під час перебування президентом своїм указом від 28 квітня 2017 року року ввів в дію рішення РНБО про санкції. Список складався з 1228 людей, серед яких були і громадяни України. Тут слід мати на увазі, що законність того указу президента Порошенка також може викликати питання.

“Своїх” не чіпали?

Ще один момент, який насторожив спостерігачів, полягає в персоналіях, які не включені в санкційний список.

“Указ президента про санкції проти 10 контрабандистів став подією зовсім не через прізвища, на яких накладено санкції. Найскандальніше – в результаті корупційних домовленостей з тексту указу були викреслені прізвища всіх спонсорів “Слуги народу” – понад 10 інших підозрюваних в контрабанді уникли санкцій. Реально, цей казус має розслідувати НАБУ – адже це подавалося з помпою, як рішучий удар по верхівці контрабандистів. А насправді, на верхівці контрабандних схем зараз – керівництво Офісу президента, СБУ та партії Слуга народу”, – вважає головний редактор видання Цензор Юрій Бутусов .

За версією, що “гуляє” в ЗМІ, кінцевими бенефіціарами переділу тіньового ринку можуть бути член політради “Слуги народу” Вадим Слюсарев та його партнер Сергій Іванов. Вадим Слюсарев раніше служив в Держприкордонслужбі, керував прикордонним пунктом “Гоптівка”, а Сергій Іванов одночасно з ним керував митницею “Гоптівки”.

Боротьба з контрабандою - чому Зеленський не зачепив своїх - Новини України

Вадим СлюсаревФото: zn.ua

“За даними джерел, Слюсарев та Іванов проявляють великий інтерес до теми контрабанди сигарет з Російської Федерації та з окупованих територій до Європейського союзу”, – зазначив Юрій Бутусов. За його версією, окремі функціонери з ОП не включили в санкційний список імена Слюсарева і Іванова, а також їх партнерів – Сергія Сердюка і Дениса Аминева.

Також у ЗМІ писали, що під санкціями повинен був опинитися підприємець Максим Бабич, але за нього нібито “попросив” Борис Шефір – рідний брат помічника президента Сергія Шефіра. Бізнесмена Олександра Акста прибрали зі списку санкцій, як повідомив Юрій Бутусов, на прохання голови СБУ Івана Баканова.

Претензії прозвучали на адресу одного зі спонсорів “Слуги народу” Іллі Павлюка, якого запідозрили в тому, що він руками РНБО розправляється з конкурентами по тіньовому бізнесу.

“Це конкурентів вибивають і ворогів Павлюка. Ось Юра Кушнір – я його знаю особисто, я родом з Чернівецької області – його давній ворог”, – в ефірі Апостроф TV розповів колишній голова Луганської і Закарпатской ОДА Геннадій Москаль.

Міна уповільненої дії

І хоча після засідання РНБО від виконання посадових обов’язків відсторонили понад 100 працівників Державної митної служби (серед них – 17 керівників митниць і митних постів), в цілому, як відзначають фахівці, мова в даному випадку не йде про системну боротьбу з контрабандою. Керівництво Офісу президента і “Слуги народу”, продавлюючи санкції проти конкуруючих бізнесменів (яких ОП оголосив топ-контрабандистами), закладає під себе міну сповільненої дії.

“РНБО замінив собою судову і виконавчу владу, а також правоохоронні органи. Рано чи пізно такі рішення почнуть скасовувати в судах. Тактично все це веде до розсипання влади, а стратегічно – до юридичного переслідування учасників цього процесу по завершенню політичного циклу, коли вони залишать свої пости”, – говорить в бесіді з “Апострофом” керівник Українського інституту політики Руслан Бортник.

Є ще один варіант розвитку подій: якщо інформація про те, що керівництво Офісу президента і верхівка “Слуги народу” рятували “своїх” контрабандистів підтвердиться, то це призведе до дискредитації влади, а також масштабної критики санкцій як політичного інструменту. І можна не сумніватися, що постраждалі контрабандисти обов’язково постараються “покачати” ситуацію проти влади, яка вирішила закрити їх “бізнес” на догоду їх більш удачливим конкурентам.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Зеленський проти Коломойського – чи буде відкрита війна – Новини України

Зеленський проти Коломойського - чи буде відкрита війна - Новини України

Ігор Коломойський Фото: Getty Images

Останнім часом президент Володимир Зеленський дистанціюється від Ігоря Коломойського, який проклав йому дорогу до президентства, тоді як деякі спостерігачі навіть пророкують швидкий початок відкритої війни Банкової з олігархом, а дехто навіть пропонує передати його в руки американського правосуддя . Чи можливий такий сценарій і чи буде глава держави виконувати обіцянку про старт деолігархізації, яку він дав США, розбирався “Апостроф”.

Від любові до ненависті

Теплі стосунки між колишніми бізнес-партнерами, олігархом Ігорем Коломойським і нинішнім президентом Володимиром Зеленським дали тріщину не вчора, але останнім часом ця розколина ризикує перетворитися на прірву. Цьому є причини як всередині, так і поза Україною.

Як відомо, 5 березня, держсекретар США Ентоні Блінкен оголосив про внесення Коломойського і найближчих членів його сім’ї до списку санкцій “через причетність до значної корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА в 2014-2015 роках”. Чиновник також акцентував увагу на тому, що “нинішні невпинні спроби Коломойського похитнути демократичні процеси і інститути України представляють серйозну загрозу її майбутньому”.

На Банковій, безумовно, почули цей практично не завуальований посил щодо Коломойського. Більш того, могли знати про нього заздалегідь, адже днем раніше на сайті Atlantic Council вийшов матеріал Юлії Мендель, в якому зазначалося, що “президент Зеленський готовий кинути виклик владі українських олігархів всюди, від енергетичного і банківського секторів до політики і засобів масової інформації”. Судячи зі слів прес-секретаря президента, серед “грошових мішків”, які в першу чергу повинні відчути на собі деолігархізацію, крім Віктора Медведчука опинився й Ігор Коломойський. За її словами, “справа Приватбанку довгий час служила символом безкарності олігархів. Прогрес в напрямку правосуддя буде розглядатися як великий прорив для України”.

Разом з тим, ще в травні 2020 року державний ПриватБанк подав багатомільярдний позов до своїх колишніх власників Коломойського і Боголюбова в Канцлерський суд штату Делавер. Наприкінці лютого силовики розгорнули в повітрі літак з колишнім першим заступником глави ПриватБанку Володимиром Яценком. А 15 березня генеральний прокурор Ірина Венедиктова підписала кілька підозр колишнім чиновникам ПриватБанку, серед яких екс-глава правління Олександр Дубілет, його заступник і керівник міжбанківських операцій – їх підозрюють в розтраті 8 млрд гривень. В цей же день, до слова, відбулося виключення Олександра Дубінського, одного з ключових спікерів Коломойського у Верховній Раді, з партії “Слуга народу”.

Далі – більше. Новим свідченням погіршення відносин між Банковою і Коломойським стало рішення Антимонопольного комітету від 30 березня, яким він визнав дії нафтогазових компаній групи “Приват” Ігоря Коломойського антиконкурентними узгодженими діями і наклав на компанії нечуваний штраф – 4,7 млрд грн. Саму справу щодо можливої змови на ринку палива АМКУ відкрив в 2016 році, але рішення по ній виніс тільки зараз. Звичайно, олігарх оскаржить це рішення в судах, але сам факт його винесення органом, який очолює близька подруга дружини президента, не залишає сумнівів в тому, що санкцію на таку дію АМКУ отримав з самої гори.

Ще одним дією, яке вкладається в логіку відчуження Банковій і Коломойського, стало призначення Кабміном нового в.о. генерального директора і повне оновлення правління держкомпанії “Центренерго”. За підрахунками Bihus.info, схеми на “Центренерго” при роботі лояльного до Коломойського менеджменту принесли пов’язаним з ним фірмам понад 3,5 мільярда гривень. З них, зокрема, близько 1,5 млрд грн по електроенергії і 500 млн по поставкам газу. Втрата такого ласого шматка – вельми відчутний “стусан” Ігорю Валерійовичу.

Ще й політика

Нарешті, запекла боротьба на 87 окрузі в Прикарпатті між висуванцем “слуг” Василем Вірастюком та представником групи “За майбутнє” Олександром Шевченком – ще один пазл в картину зіпсуваних відносин Банкової і олігарха, якого пов’язують з більшістю нардепів зі згаданої групи.

Зеленський проти Коломойського - чи буде відкрита війна - Новини України

Василь Вірастюк Фото: facebook.com/vasyl.virastyuk

Усі події, які відбуваються, говорять про те, що влада буде йти до обмеження впливу Коломойського, каже “Апострофу” політолог Володимир Фесенко.

“Розбіжність позицій між Зеленським і Коломойським почалася ще рік тому, але відкритої війни між ними, швидше за все, не буде. Про це говорить те, що Коломойський недавно відмовився від інтерв’ю кільком журналістам, не використавши можливість покритикувати президента. Крім того, депутати, що входять в орбіту олігарха, голосують разом з іншою фракцією “слуг”, як і частина “За майбутнє”, – говорить експерт.

Фесенко зазначає, що у Коломойського були різні періоди у відносинах з попередниками Зеленського, зокрема, з Петром Порошенком, і нерівномірна взаємодія триває і з нинішнім главою держави.

“У нього були різні періоди з Порошенком: від людей в списках БПП в 2014 році і до націоналізації Привату в 2016 і медіа-війни в 2018 році. Так і зараз може бути, адже Коломойський не завжди підтримував Зеленського: спочатку він орієнтувався на Юлію Тимошенко. Звичайно, олігарх хоче мінімізувати ризики для свого бізнесу, і залишається ще велика проблема з американцями, тому воювати у відкриту точно не буде. Водночас, в ОП будуть намагатися обмежити його вплив”, – додає Фесенко.

На його думку, індикатором ситуації можна вважати ставлення “плюсів” до президента: зараз там не критикують особисто Зеленського, а тільки прем’єра, уряд і окремих міністрів.

Примус Коломойського до миру

Політичний експерт Ярослав Макітра вважає, що перед ухваленням рішень по Коломойському команда президента враховує сукупність чинників: тиск ззовні, вплив Коломойського на медіа і політику, і тому рухається малими кроками.

“Коломойський стає тягарем для Зе: він сильно демонізований, плюс намагався грати в якусь свою гру, плюс на владу в цьому питанні є тиск ззовні, тому може бути конфлікт президента з олігархом. Але на даному етапі ми бачимо своєрідний “примус до миру”: так, його клюють, видавлюють, але він залишається впливовим, досі є багато державних ресурсів, якими він може користуватися”, – говорить експерт.

Він зазначає, що конфлікт між владою і олігархом триватиме тихо, як зараз, або розгориться війна, але до стану, який був два роки тому, повернення вже немає, це практично неможливо.

Утім, відкрите протистояння малоймовірне, адже Зеленський не хоче критики в телевізорі, а олігарх не робить різких кроків, які б погіршили його ситуацію: десь трошки критикує, але не переступаючи “червоні лінії”.

Зеленський проти Коломойського - чи буде відкрита війна - Новини України

Володимир Зеленський Фото: president.gov.ua

Що стосується близької до дніпровського олігарха групи “За майбутнє” і її перспектив, зважаючи на конфлікт Коломойського з владою, то її Ярослав Макітра називає клубом за бізнес-інтересами, з великою кількістю бізнесменів, які пішли в Раду, щоб отримати індульгенцію від влади і “дах” для своїх тем. У нинішній же ситуації вони або переорієнтуються на президента, або перетворяться в недієздатний політичний суб’єкт в принципі.

Політичний експерт з Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Степаненко вважає, що в ОП вирішили скористатися ослабленням олігарха через американські санкції і “підчистити” його найбільш відомих представників в Раді, а іншим депутатам з його орбіти пояснити, що їх патрон зараз ослаблений, і їм потрібно вести себе лояльно.

“Заміряти реальні відносини ОП і Коломойського можна по “Центренерго”: коли прийшла нова влада, Коломойський завдяки своєму досвіду в політиці легко зміг призначити туди своїх людей і протягом року не давати їх змістити, але недавно це все-таки сталося. Були моменти, коли “За майбутнє” голосували зі “слугами”, але були й стратегічно важливі для них моменти на кшталт закону про продаж землі або закону про банки, коли вони не голосували. Думаю, і в подальшому за взаємної вигоди ці люди будуть голосувати за ініціативи влади”, – зазначає Степаненко.

Часте неголосування групи Коломойського з фракцією “слуг” – давно вже не новина для президента. “Слугам” постійно ситуативно підголосовують “Голос”, депутатська група “Довіра” і позафракційні депутати, тому у Зеленського не надто бояться втрати лояльності міньйонів Коломойського. Та й з фракції вони, якщо що, виходити не будуть, якщо протистояння загостриться ще сильніше, адже “списочники” в такому випадку ризикують втратити мандат. Словом, відкритих “бойових дій” між Зеленським та його колишнім бізнес-партнером чекати не варто.

“Згідно з українською традицією, в середині політичного циклу ми виходимо на коаліцію, яка збирається під конкретні рішення, а не існує на папері. Відкрита війна нецікава і не потрібна ні Банкової, ні Коломойському. Звичайно, в ОП хочуть продемонструвати свій вплив серед великого бізнесу, але, якщо ІВК оголосять війну – це буде “дзвоном на сполох” для інших гравців, що з ними може трапитися таке ж, і тоді це стане протистоянням Банковій з усіма, там цього точно не хочуть”, – робить висновок Степаненко.

Як би там не було, прогнозувати українську політику з того часу, як до влади прийшла “зелена” команда, досить важко. І чим чорт не жартує, оточення президента може підштовхнути його до повторення російського сценарію. Якщо хто не пам’ятає, то у сусідів Борис Березовський, Михайло Ходорковський та інші олігархи привели до влади Володимира Путіна, а що він з ними потім зробив – прекрасно відомо…

Джерело

Continue Reading