Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Корупція та коронавірус – як шахраї заробляють на хвороби

Корупція та коронавірус - як шахраї заробляють на хвороби

Фото: Getty Images

Якщо для одних криза – це період боротьби за виживання, то для інших – час можливостей. Саме за таким правилом діють герої корупційних скандалів та розслідувань, про які сьогодні піде мова. “Апостроф” розповідає про те, як в період пандемії COVID-19 в різних країнах світу заробляють на чужому здоров’ї та житті, які країни ми там не очікували побачити, і як коронавірус став лазівкою для корупції в розвинених державах.

Німецькі “торговці масками” з ХДС

Головний фінансовий донор Євросоюзу – Німеччина, здавалося б, остання країна, яка могла б асоціюватися з корупційними скандалами. Проте, прикладів різних схем там вистачає. Зокрема, нещодавно депутата Бундестагу від партії ХСС Георга Нюсляйна, який є заступником голови фракції правлячого в Німеччині блоку консервативних партій ХДС/ХСС, запідозрили в корупції на тлі боротьби з пандемією коронавірусу. Ймовірно, Нюсляйн мав комісійні від приватної компанії в своєму виборчому окрузі за те, що допоміг фірмі отримати держзамовлення на поставку медичних масок, спрямованих для захисту від коронавірусу.

У Бундестазі депутати швидко відреагували, схваливши на пленарному засіданні 25 лютого одноголосно і без будь-якого обговорення позбавлення Нюсляйна депутатської недоторканності, давши добро прокуратурі на обшуки і вилучення документів в його офісах, включаючи кабінет в парламенті Німеччини. Примітно, що приводом для розслідування стосовно депутата стали навіть не самі комісійні в розмірі 660 тисяч євро, а несплата податків з цієї суми.

Німецькі ЗМІ відзначають, що комісійні надійшли від уряду Баварії і від федерального уряду в Берліні. Всього ж, за даними “Abgeordnetenwatch”, депутат Нюсляйн займає керівні пости або має свою частку в капіталі 11 компаній, однак публічно звітує про доходи лише трьох з цих фірм. За словами прес-секретаря “Abgeordnetenwatch” Леї Бріан, це пояснюється особливостями німецького законодавства, більш м’якого щодо політиків та їхніх додатковим доходів, ніж законодавство інших країн Європи.

“Міжнародні організації по боротьбі з корупцією з цієї причини критикують німецькі закони в сфері контролю над доходами політиків. Але для їх зміни потрібна парламентська більшість, а депутати не дуже схильні до подібних рішень. Позбавлення депутата недоторканності за підозрою в корупції – подія для Німеччини вкрай рідкісна. А випадок з Нюсляйном став надбанням громадськості не через самих комісійні, а через несплачені податки на них. Якби він заплатив податок, ми б, може, нічого і не дізналися”, – повідомила прес-секретар “Abgeordnetenwatch” Лея Бріан.

А на початку березня стало відомо про аналогічну аферу за участю іншого депутата від ХДС/ХСС – Ніколаса Льобеля. 5 березня він підтвердив, що фірма, яка належить йому, отримала комісію в розмірі близько 250 тисяч євро за те, що виступила посередником між постачальником масок із землі Баден-Вюртемберг і двома приватними компаніями в містах Хайдельберг і Маннгейм.

Проте, найгучніший скандал в Німеччині стався після того, як наприкінці березня надбанням громадськості стало відомо про те, що Міністерство охорони здоров’я Німеччини в 2020 році придбало понад півмільйона захисних масок у компанії, де на керівній посаді працює чоловік міністра охорони здоров’я Німеччини, Йенса Шпана. Федеральне міністерство охорони здоров’я придбало 570 000 масок FFP2 у компанії Burda GmbH. Берлінський офіс цієї компанії, власне, і очолює ЛГБТ-чоловік міністра охорони здоров’я Йенса Шпана – Даніель Функе. Втім, незважаючи на підозри в корупції, в Міністерстві охорони здоров’я Німеччини запевняють, що закупівлі масок відбулися “чисто”.

Корупція та коронавірус - як шахраї заробляють на хвороби

Йенс ШпанФото: Getty images

Стара (нова) італійська історія

В Італії два державних контракти на поставку захисної екіпіровки для держорганів віддали бізнесменам, яких раніше звинувачували в шахрайстві і нецільовому витрачанні державних коштів. Як повідомляє проект журналістських розслідувань Італія (IRPI), одного з бізнесменів підозрювали в створенні фіктивного підприємства, щоб отримувати державні субсидії, другого – в шахрайстві в сфері електронної торгівлі: він отримував гроші за оптові замовлення, але не доставляв товари.

Представник італійського відомства з питань закупівель “Consip”, заявив, що контракти на закупівлю підписують тільки після суворої перевірки. Однак, через чотири дні після того, як оприлюднили ці дані, “Consip” анулювало одну з угод. Два контракти викликали питання після того, як “Consip” опублікувало на своєму сайті повідомлення про їх укладання.

Як повідомив журналіст проекту журналістських розслідувань в Італії (IRPI) Маттео Чівіліні, проблема полягає в основному не в діяльності центральних органів.

“Відкритість – не проблема для центрального органу. Проте представники влади деяких регіонів, включаючи Ломбардію, наразі ведуть не дуже прозору діяльність. Вони не опублікували назви компаній. Вони просто сказали: “Ми провели відбір на таку-то суму і замовили такі-то товари”, але цієї інформації недостатньо”, – повідомив журналіст IRPI Маттео Чівіліні.

Румунський надзвичайний стан

У 2020 році президент Румунії опублікував указ про введення надзвичайного стану, і це дозволило деяким урядовим органам купувати медичні товари в обхід звичайних процедур. Спочатку румунське агентство по закупкам “ANAP” зажадало, щоб інформацію про закупівлі представляли протягом 30 робочих днів. Однак це призвело до безладу.

“У проекті “надзвичайної” постанови йшлося про продовження терміну подачі даних про закупівлі. Але ситуація тільки погіршилася – багато хто вирішив, що можна взагалі нічого не повідомляти. Адміністративний штраф, який треба сплатити, якщо не публікується інформація, дуже маленький. Я сумніваюся, що у “ANAP” є можливість контролювати всі органи влади. В результаті практично неможливо точно встановити, хто з держзакупників опублікував точні дані про товари. Журналісти… вимагають інформації. Але їм не раз відмовляли в доступі до даних. З лікарень надходить інформація про контракти, які існують лише на папері”, – повідомила глава правозахисної організації “Funky Citizens” Олена Калістру.

У результаті компанія “BSG Business Select” отримала і виконала держзамовлення обсягом 860 тисяч євро на закупівлю медичних масок і захисних костюмів. Контракт уклали на позаконкурсній основі. Примітно, що “BSG” спочатку створювалася, щоб пропонувати нетрадиційні методи лікування – ароматерапію, кристалотерапію. Але компанія закупила захисну екіпіровку у турецького постачальника за 614 400 євро і отримала від угоди 40-відсотковий прибуток.

Корупція та коронавірус - як шахраї заробляють на хвороби

Фото: pixabay.com

За словами румунських медпрацівників, маски виявилися поганої якості. Більш того, згідно з корпоративних даних, 11 березня – в той же день, коли ВООЗ оголосила пандемію коронавірусу – контрольний пакет акцій компанії купила колишня співробітниця держорганів, у якої, як кажуть, “близькі стосунки і непорушна дружба” з прем’єр-міністром Румунії. Раніше її заарештовували за те, що вона заплатила членам жорстокої банди, аби ті вичавили з маршруту ліцензованого оператора мікроавтобусів-таксі, а вона зайняла б його місце. Подібні історії цілком в дусі пострадянських країн, але все ж Румунія – член ЄС, і подібні історії викликають питання, наскільки європейська система боротьби з корупцією виявилася ефективною для цієї країни.

Україна не залишилася осторонь

У лютому 2021 року НАБУ почала розслідування проти міністра охорони здоров’я України Максима Степанова. Справа стосувалася закупівлі вакцин від коронавірусу у Китаї через посередників за завищеними цінами. Однак замість того, щоб відсторонити міністра, почалася протидія з боку уряду. Дійшло до того, що 15 лютого 2021 року в Кабінеті Міністрів України відбулося позачергове засідання, де було затверджено новий законопроект про зміну статусу НАБУ і процедуру обрання його голови.

Правда, пізніше напруга у протистоянні Банкової з директором антикорупційного відомства Ситником спала, і історія забуксувала. В результаті, про корупційний ковідний скандал забули, а справа розсмокталася.

Схеми ковідного століття

Ну і звичайно, куди ж без історії про фірмову українську підприємливість. Як відомо, після початку локдауну в Києві проїхатися громадським транспортом можуть тільки працівники критичної інфраструктури і підприємств, яким видали відповідну перепустку. КМДА виготовила 437 тисяч спецперепусток. Однак буквально синхронно із рішенням київської влади в мережі з’явилися оголошення про продаж перепусток. У перший же день нововведення на торгівлі підробленими перепустками зловили заповзятливу 18-річну дівчину. Вона продавала “картки” за 200 грн.

Варто визнати, що підробка ковідних документів – це не суто українська “фішка”. Щоб повернутися додому з Мальорки, німецькі туристи повинні пред’явити свідоцтво про негативний тест на коронавірус. Однак на острові знайшовся “гуманний” німецький лікар, який вирішив скористатися ситуацією – і почав за € 80 видавати співвітчизникам бажані довідки про відсутність коронавірусу, не проводячи тести взагалі. Втім, в німецькій пресі прізвище лікаря розкривати не стали.

Таким чином, період пандемії коронавірусу відкрив лазівки для несумлінного заробітку всім, хто, використовуючи службове становище, вирішив нажитися на чужому здоров’ї. І навіть життя…

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Викрадення Чауса – кому вигідно влаштувати міжнародний скандал – Новини України

Викрадення Чауса - кому вигідно влаштувати міжнародний скандал - Новини України

Фото: САП

Після того, як в столиці Молдови був викрадений колишній український суддя Микола Чаус, Україна опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу. Природно, влада дружньої Україні держави обурилися тим, що сталося, а в МВС Молдови заявили, що викрадення організували іноземці, які вивезли Чауса в Україну. Серед інтересантів викрадення жерця Феміди, відомого тим, що в кращі роки своєї кар’єри любив “консервувати” гроші в трилітрові банки, називають колишню і нинішню українську владу. Чому їм знадобився Чаус і хто з топ-політиків в Києві може постраждати від його одкровень, розбирався “Апостроф”.

Невдача “баночного” судді

На всю Україну суддя Микола Чаус прославився 9 серпня 2016 року, коли був затриманий співробітниками НАБУ за отримання хабара в розмірі $ 150 тис, яку він необачно закопав в трилітровій банці у дворі власного будинку. Відразу після затримання суддя пішов у відпустку, після чого Верховна Рада дала згоду на його арешт, але до цього часу його в Україні й сліду не було. В результаті, 12 вересня 2016 року він був оголошений в розшук, а березні 2017-го Чаус був затриманий на території Молдови, де перебував до свого викрадення. У жовтні 2017 року Третя Дисциплінарна палата Ради правосуддя відсторонила Миколи Чауса від здійснення правосуддя і рекомендувала його звільнити. Не увінчалися успіхом спроби судді отримати політичний притулок в Молдові: 6 жовтня 2020 року стало відомо, що Кишинів відмовив Чаусу в політичному притулку, почався розгляд справи про екстрадицію судді в Україну, про що молдавських правоохоронців просили їх українські колеги з НАБУ.

Але екстрадиції Чаус так і не дочекався. Через кілька днів після його викрадення очільник МВС Молдови Павло Войко заявив, що затримано одного підозрюваного у викраденні судді, а особистості всіх учасників викрадення, які вивезли Чауса на машині і перетнули кордон з Україною, встановлено. Далі – більше: молдавські сайти опублікували дані документів трьох українців, причетних до викрадення. Машина, на якій вивозили Чауса, була встановлена майже відразу, адже викрадачі не завдали собі клопоту її замінити. При цьому один з трьох українців в’їхав в Молдову за своїми документами, що дозволяло ідентифікувати його як співробітника ГУР МО. Щоправда, в ГУР вже спростували цю інформацію, назвавши це провокацією з боку Росії.

На сьогодні існує вже кілька версій того, в чиїх інтересах і ким було здійснено викрадення судді. Згідно з однією з них, яка підтримується прихильниками колишнього президента Порошенка, Україна, що має тісні зв’язки, в тому числі по лінії спецслужб з Молдовою, нібито здійснила неузгоджену з союзником операцію і ускладнила відносини з Кишиневом, при цьому саме викрадення було здійснено досить безграмотно. Примітно, що в НАБУ, де розслідується справа Чауса, дивуються, навіщо було поспішати викрадати Чауса, адже 22 квітня мало відбутися засідання Верховного суду Молдови з надання екс-судді політичного притулку, а шансів виграти у нього при цьому практично не було. Тобто, незабаром Чаус законно був би переданий в руки українського правосуддя.

Свою версію події виклав головний редактор “Цензор.НЕТ” Юрій Бутусов. Він вважає, що метою викрадення Чауса є спроба якимось чином встановити причетність до вивезення судді за кордон екс-начальника ГУР МО Василя Бурби. Нібито саме зараз, поки не вийшов фільм про “Вагнергейт”, Офіс президента шукає компромат на керівників проваленої спецоперації із захоплення терористів.

Версію Бутусова підтримують в ЄС. Так, народний депутат Вікторія Сюмар вважає, що найближчим часом варто очікувати появи показань Чауса, які будуть використані для дискредитації Бурби і Петра Порошенка, і навіть порівнює викрадення Чауса зі скандальним отруєнням російськими спецслужбами колишнього розвідника Сергія Скрипаля.

“Україна тепер має свій власний а-ля Солсбері скандал з присмаком молдавського вина. Суддю Чауса, який чекав рішення суду по політичному притулку, викрали і привезли українські спецслужби (за твердженням міністра внутрішніх справ Молдови), чим спровокували серйозний міжнародний скандал. Для чого? Відповідь очевидна. Думаю, в найближчі дні ми побачимо якісь “свідчення Чауса”. Цей тиждень влада чекала, коли у Чауса зійдуть синці і коли можна зняти гіпс, щоб вже не на стільки “палевно” все виглядало на телеекранах”, – розповіла Сюмар .

Викрадення Чауса - кому вигідно влаштувати міжнародний скандал - Новини України

Суддя Чаус Фото: Telegram

За її словами, Банкова повторила дії росіян проти Скрипаля, але Росія в результаті таких дій отримала остаточне визнання себе державою-терористом і посилення санкцій.

Підтримує точку зору Бутусова і Сюмар політттехнолог Олексій Голобуцький, який теж вважає, що влада має відношення до викрадення, яке зіпсувало відносини Києва і Кишинева і в результаті цього “засвітилися” співробітники спецслужб, що показує їх непрофесійність.

“Навряд чи провал розвідки був підлаштований якимись недоброзичливцями, найпростіша відповідь може бути і найправильнішою. Вона полягає в тому, що на Банковій хотіли показати (не знаю, для чого), як діють наші спецслужби, перебити “вагнерівський” кейс, але як завжди виконання підвело, а тепер вони не знають, як з цієї ситуації викрутитися”, – говорить “Апострофу” експерт.

Не згоден з такою точкою зору політичний експерт Володимир Фесенко, який вважає, що тільки коли Чаус буде офіційно представлений в Україні як свідок, можна буде припускати, що його викрали українські спецслужби, або хтось їм допоміг це зробити. Поки ж є тільки чутки.

Крім того, за його словами, зараз циркулює й інша інформація: люди Петра Порошенка, які допомагали вивозити суддю в 2017 році, могли викрасти Чауса і вивезти його в Румунію, тому що він нібито планував повернутися в Україну. Нібито навіть фото є, але що відбулося насправді – невідомо.

В історії з суддею-“баночником” важливими є його свідчення як свідка в гіпотетичних справах проти попередньої української влади, але Фесенко закликає не перебільшувати цінність Чауса як свідка.

“Павло Вовк знає про махінації в судовій системі набагато більше, ніж колишній глава Дніпровського райсуду. Він може дати свідчення про свої контакти з Грановським і адміністрацією Порошенка і це проти нього можуть використовувати. Звичайно, може підтвердитися і інформація, що Чауса за дорученням Порошенка вивезли представники українських спецслужб, а забезпечували це керівники СБУ Василь Грицак і СВР Василь Бурба – це небезпечно для них. Та й і для самого Порошенка історія про те, як Чаус уникнув українського правосуддя і виявився в Молдові, небезпечна”, – говорить “Апострофу” Фесенко.

Обережно ставитися до будь-яких версій щодо причетності до викрадення Чауса закликає і політичний експерт Андрій Золотарьов.

“Йде інформаційна війна. Вивіз судді був вигідний оточенню Порошенка, оскільки неприємні нюанси того, як і за допомогою яких людей українська Феміда управлялася з Банкової, могли б завдати репутаційний удар по Порошенку і його оточенню. Чаус – людина, яка приймала рішення і знає досить багато. Зрозуміло, що Порошенко до нього особисто не ходив, але це робили шановані люди. Не думаю, що заступник голови АП Олексій Філатов, але Олександр Грановський, якого тоді знали як “рішалу”, цілком міг”, – говорить Золотарьов.

Викрадення Чауса - кому вигідно влаштувати міжнародний скандал - Новини України

Олександр Грановський Фото: УНІАН

Він занадто багато знав…

Він зазначає, що Чауса неможливо використовувати в судовому процесі, адже жодна правоохоронна структура зараз не прийме його показань, які можуть назвати отриманими незаконним шляхом.

“Можливо, мала місце багатоходова комбінація, щоб підставити команду Зеленського, яка спокійно могла почекати екстрадиції Чауса. До речі, рахунки до Чауса є і у Геннадія Корбана (у 2015 році Чаус приймав рішення про арешт нинішнього радника мера Дніпра, – “Апостроф“), який як правило нічого і ніколи не забуває”, – додає Золотарьов.

Політичний експерт МЦПД Ігор Петренко, як і його колега, вважає, що Чаус може багато розповісти, як відбувалося ручне регулювання суддівської системи за Порошенка. Крім того, можлива поява Чауса в Україні вигідна НАБУ, яке дістане свідка для оформлення справи про перевищення службових повноважень колишнім керівництвом держави.

“Якщо в інших кейсах по колишній владі це важко довести (зокрема, в кейсі введення Порошенком воєнного стану), то в цьому випадку є Чаус, він зацікавлений у власній безпеці, якщо піде на співпрацю зі слідством, то йому можуть це забезпечити – наприклад, як зі скандальним забудовником Максимом Микитасем. Навряд чи у нього є запаси, які дозволили б йому безтурботно жити десь, крім Молдови. Разом з тим, люди Порошенка – той же Грановський – не зацікавлені в тому, щоб він не був в Україні і давав свідчення, в яких зацікавлена нинішня влада”, – говорить Петренко.

До “магістральної” версії прихильників п’ятого президента – мовляв, Чауса викрали, щоб дискредитувати Порошенка і Бурбу, який нібито ще й є потенційним свідком у справі про держзраду по “Вагнергейту”, Петренко ставиться скептично.

“Бурбу можна дискредитувати і без Чауса. Йому є що згадати, в тому числі у його СБУшному минулому, і було б дуже затратно і небезпечно з точки зору двосторонніх відносин України та Молдови прив’язувати його до всього цього. Плюс “Вагнергейт” вже фактично ніде, він стає схожим на історію про хлопчика, який кричав “вовки, вовки”, і в принципі всі вже втратили інтерес до нього”, – підсумовує політолог.

Як би там не було, з часу викрадення судді минуло більше тижня, але його як і раніше його не пред’являють громадськості. І навіть незрозуміло, чи живий він. Що, з огляду на кількість компромату, який знає Чаус, викликає чимало запитань …

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Агресія Путіна – чи нападе Росія на Україну

Агресія Путіна - чи нападе Росія на Україну

Володимир Путін Фото: Getty Images

Російське керівництво виявилося в стратегічній пастці: йти з українського Донбасу вони не хочуть, але і відкрито напасти на Україну широким фронтом Кремль не може. Москва грає м’язами, стягуючи війська ближче до українських кордонів і озвучуючи войовничі погрози. Говорити, що Володимир Путін рушить армію на Київ поки передчасно, але і стверджувати, що він “не ризикне” напасти – було б занадто легковажно. Російська верхівка вважає дії і публічні заяви Вашингтона, спрямовані на підтримку України, а також дії Києва проти кума Путіна Віктора Медведчука “приниженням”, на яке слід обов’язково відповісти. На яку відповідь в нинішніх умовах піде Москва, читайте в матеріалі “Апострофа”.

“Нормандського саміту” не буде

На тлі потоку повідомлень про можливе вторгнення росіян углиб української території, в Кремлі продовжують підвищувати градус напруги, формально демонструючи гуманність. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, зокрема, після низки гучних погроз поспішив запевнити журналістів, “ніхто не збирається рухатися до війни з Україною, і ніхто не сприймає якусь можливість такої війни”.

Але в цілому ні розмова Путіна з канцлером ФРН Ангелою Меркель, під час якої глава німецького уряду зажадала прибрати війська від українських кордонів, ні зустріч Володимира Зеленського і президента Туреччини Реджепа Ердогана, за підсумком якої Анкара висловилася на підтримку Києва, не поміняла позицію Кремля. Навпаки, заяви турецького президента викликали вкрай різку реакцію з боку Кремля: міністр закордонних справ Сергій Лавров застеріг владу Туреччини “від підживлення мілітаристських настроїв” Києва.

Ще пару днів назад в російських верхах звучали зовсім інші заяви. Заступник Адміністрації президента РФ Дмитро Козак, який є офіційним парламентером в “мінському процесі”, говорив, що РФ відкрито втрутиться в ситуацію на Донбасі для захисту “російських громадян”. Він також пригрозив Україні розвалом. У “республіках” ОРДЛО, за даними української розвідки, вже підготували три варіанти звернення до Володимира Путіна, серед яких є прохання надати “військову допомогу”.

“У Кремлі, в тому числі, побоюються, що Київ за підтримки Вашингтона вирішиться на масштабну силову операцію на Донбасі. У Москви перед очима приклад Нагірного Карабаху. Дмитро Козак такими заявами намагається нагадати, що в ОРДЛО саме РФ, як вважає російське керівництво, є вирішальною силою”, – пояснив у розмові з “Апострофом” військово-політичний експерт Микола Белесков.

У пана Козака також може бути персональний інтерес. Адже провал “прямих переговорів” між Офісом президента і колабораціоністами в ОРДЛО – його особиста недоробка, за яку йому доведеться звітувати перед Володимиром Путіним.

“Про висловлювання (погрози) Дмитра Козака на адресу України, які багатьох якщо не злякали, то сильно напружили. Що потрібно мати на увазі? Навіть в Росії, інші офіційні особи (навіть секретар Радбезу РФ Микола Патрушев) висловлюються в цьому контексті більш стримано. Про що це говорить? Про те, що Козак прикриває свою дупу (вибачте за непарламентський сленг, але в даному випадку він доречний). Повний провал в переговорному процесі по Донбасу – це його зона відповідальності”, – написав у Facebook глава Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

Чому “Путін нападе”

Незважаючи на те, що в Кремлі заперечують ймовірність війни з Україною, вона фактично йде з 2014 року, коли Москва окупувала Крим, а також частину Луганської та Донецької областей. Хоча спочатку Володимир Путін відкидав ймовірність анексії Криму, а введення військ РФ на Донбас росіяни заперечують досі.

Агресія Путіна - чи нападе Росія на Україну

Російські війська в Криму Фото: pixabay.com

Питання не в тому “нападе Путін нападе” чи ні, а в інтенсивності бойових дій на Донбасі на тлі де-факто не працюючого перемир’я.

У російські ЗМІ просочилася безліч даних про стягування військ до кордонів України з паралельним проведенням перевірки боєготовності десантних частин. В тому числі, є дані про те, що в рамках “навчань” російське командування наказало розбивати польові госпіталі для прийому поранених. Це може бути елементом залякування (госпіталі біля кордонів серед військових експертів і розвідників завжди вважалися важливим індикатором ймовірності атаки), але подібні дії, як правило, вказують на підготовку до бойових дій.

Якщо в Кремлі вважатимуть, що блискавична військова операція проти України принесе їм геополітичні та дипломатичні вигоди, Володимир Путін на неї точно піде. Мінус для росіян в тому, що на дворі не 2014 рік, і на одному тільки факторі раптовості виїхати не вийде. Зараз такий номер уже не пройде, кажуть експерти.

Чому “Путін не нападе”

Відповідно, вимальовується набір аргументів, чому (саме в цей момент) Володимиру Путіну не з руки відкрито наступати широким фронтом.

По-перше, необхідна ударне угруповання, якій зараз у росіян немає. Навіть з урахуванням “навчань” масового проведення перевірки боєготовності у військах.

“Перевірка бойової готовності займе кілька днів, після чого війська з полігонів повернуться в казарми. Володимиру Путіну, навіть якщо він зважиться, власне оточення не дозволить (вторгнутися в Україну – “Апостроф”). У Кремля немає внутрішнього політичного ресурсу на масштабну операцію з відкритим використанням російської армії. До того ж прикрити стільки масштабну операцію “зеленими чоловічками” і “іхтамнетамі” не вийде”, – говорить “Апострофу” військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов.

По-друге, яка політична мета можливого масштабного наступу? Дивно думати, що Путін буде “брати” Україну, щоб вона виконала Мінські угоди по Донбасу або розблокувала поставки води в Крим. Величезні втрати, витрати на великий окупаційний контингент і захопленої території, а також удари у вигляді економічних санкцій США і ЄС, які можуть бути набагато болючішими за попередні – все це входить в протиріччя зі справжніми цілями росіян.

Тому, власне, серед трьох варіантів “листів Пушиліна”, про які говорить українська розвідка, крім прохання надати військову допомогу “ДНР”, є й інші сценарії – прийняти “ДНР” до складу Росії або ж визнати незалежність “ДНР”. Який варіант в кінцевому підсумку оберуть в Кремлі, залежить від того, наскільки серйозно “прогнеться” Київ і західні партнери.

Агресія Путіна - чи нападе Росія на Україну

Бойовик Фото: Getty images

Чого хоче Москва?

Для росіян завдання-максимум – отримати зняття санкцій і одночасно гарантії від Заходу, що Україна повертається в геополітичну орбіту Москви. Або, як мінімум, Кремль повинен отримати контролюючий “пакет акцій” при формально нейтральному статусі Києва. Для цього росіянам необхідний “особливий статус” для ОРДЛО, а також сильна політична “п’ята колона”, щоб блокувати будь-яке просування Київ в сторону ЄС і НАТО.

Саме з цієї причини, вважають експерти, команда Віктора Медведчука активно “форсує” тему тарифних протестів з прицілом на дострокові вибори, а росіяни паралельно з цим продавлювали “прямі переговори” Київ з колабораціоністами і проведення місцевих виборів в ОРДЛО. Через дії глави Офісу президента Андрія Єрмака таку “консультаційну раду” на початку 2020 року майже створили.

“Для Кремля “прямі переговори” українського керівництва з ватажками в ОРДЛО – питання першорядної важливості. З початку війни проти нашої країни, росіяни ведуть лінію, що це нібито “громадянська війна”, а вони – “посередники”. На цьому тлі гучні заяви Козака, який прямо загрожує відкрито втрутитися в ситуацію на Донбасі, звучать занадто прямолінійно. Значить, Кремль виявився в цейтноті і тепер змушений публічно тиснути на президента Зеленського, вимагаючи політичних поступок”, – сказав в коментарі “Апострофу” керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Володимир Путін навряд чи зараз пошле війська вглиб України, але стверджувати, що Москва “не зважиться” на жорсткі дії було б, щонайменше, наївним.

Росіяни можуть піти на стрімку операцію саме в рамках ОРДЛО, заздалегідь звинувативши Київ у “провокаціях”. Адже представники “республік” не просто так постійно загрожують вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. Мета – жорсткіше натиснути на Офіс президента Зеленського, щоб Банкова погодилася на всі кремлівські “хотілки”.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Україна Росія війна – чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Україна Росія війна - чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Федоренко Юрій Фото: facebook.com/fedorenkoyurii

Останні декілька днів Україна та світ серйозно занепокоєні скупченням російських військ на кордоні з Україною. Почалися розмови про загрозу повномасштабного вторгнення російської армії. Разом з тим, в РФ заявляють, що це Україна збирається проводити воєнну операцію на Донбасі, а вони, мовляв, лише хочуть захистити жителів ОРДЛО. Якого сценарію очікувати на Сході України та чи допоможуть нам партнери із Заходу – про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів позаштатний радник комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, депутат Київради від політсили “Слуга народу” ЮРІЙ ФЕДОРЕНКО.

– Україна має будь-яким чином запобігти політиці війни з боку Російської Федерації. Що ми маємо для цього робити?

– Українська сторона робить все можливе в дипломатичних перемовинах. Ми залучаємо наших міжнародних партнерів, залучаємо Сполучені Штати Америки, акцентуємо увагу на тому, що відбувається, і бачимо з їхнього боку підтримку.

Але я повністю підтримую те, що треба працювати над конкретним планом дій з нашими міжнародними партнерами в разі ескалації конфлікту вже зараз.

– Хто, як і чим буде допомагати?

– Просто військової присутністю, зокрема кораблів США в Чорноморському басейні врегулювати ситуацію повністю не вдасться. Тому ми чітко маємо розуміти, яку конкретну допомогу нам надасть Захід. Я думаю, що ця інформація має гриф секретності, і чинна влада вже має чіткий план дій і чітко розуміє, чим будуть допомагати нам наші міжнародні партнери. Просто те, що про це невідомо особисто мені чи читачам, – абсолютно нормально. Противник не має знати всіх тих розкладів, які є в нас на сьогоднішній день.

Також варто зазначити, що я б не став казати про те, що можливі широкомасштабні наступальні дії від противника. Але наші Збройні сили – це видно з виступу пана Хомчака – чітко знають пріоритетні напрямки, де може бути ескалація, і де може бути прорив. І по цих напрямках Збройні сили посилили свої позиції для того, щоб у найкоротший термін подавити, якщо буде потрібно, противника.

– А чи не варто на сьогоднішній день за цих умов та обставин піднімати більш чіткий діалог щодо не тільки співпраці з НАТО чи отримання ПДЧ, а визнання повноцінним членом НАТО? Чи можна це зробити в короткі терміни?

– В короткі терміни неможливо стати повноцінним членом НАТО для України. Але отримати ПДЧ повністю можливо, тим паче що було здійснено вже низку законодавчих змін, зокрема і в структурі управління нашими Збройними силами.

Я вважаю, що це повністю реально. Якщо додатково нам партнери допоможуть в плані військового співробітництва, то це може зайняти десь 1,5-2 роки. Для того, щоб повноцінно стати членом північноатлантичного альянсу, необхідна додаткова дипломатична робота, щоб всі безпосередньо визнали те, що Україна має увійти до НАТО. Над цим, наскільки мені відомо, активно ведеться робота з української сторони для того, щоб підготувати і нас зсередини, і дипломатично проговорити з іншими країнами, щоб мати можливість все ж таки стати повноцінним членом НАТО. В України така перспектива є, але якщо казати про найближче, то це десь 1,5-2 роки для того, щоб отримати ПДЧ.

– Цього терміну вистачить, щоб привести армію до стандартів НАТО?

– Повноцінно – ні. Станом на сьогоднішній день це неможливо, але українська сторона робить надзвичайно багато. Зокрема, з точки зору виробництва власного озброєння. Якщо ми кажемо про такі системи, які були реалізовані та взяті на озброєння, як “Нептун”, “Вільха” і “Вільха-М”, то це виробництво КБ “Луч”. І аналогів таких ракет взагалі в світі достатньо мало. В майбутньому будемо цю зброю експортувати нашим союзникам.

Дійсно, є проблеми по виготовленню боєприпасів та інших калібрів – навіть того ж самого набою до автомату Калашникова. Але в цьому напрямку діюча влада почала активну роботу і підготовку. Тому що чим більше ми замкнемо всередині країни для забезпечення свого війська як технікою, так і боєприпасами, які будуть максимально корельовані з НАТО, тим більше успіхів на перемогу.

Джерело

Continue Reading