Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Міноборони та Генштаб вступили в конфлікт – новини України

Міноборони та Генштаб вступили в конфлікт - новини України

Андрій Таран Фото: uk.wikipedia.org

Міністерство оборони переживає небачений скандал: міністр Андрій Таран вступив у відкрите протистояння відразу з декількома діючими керівниками армії, які подали на нього в суд, вимагаючи оскаржити винесену їм сувору догану за перевезення комерційного вантажу в Руанду з Болгарії і скасувати результати службового розслідування. Після скандалу, що розгорівся на цьому тлі, позов був відкликаний. Але в Міноборони незадоволені: головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак відкрито ігнорує міністра, а їх відносини з Тараном настільки погані, що вони навіть не розмовляють. Що твориться в українській армії – читайте в новому матеріалі “Апострофа”.

Уже 98 невиконаних розпоряджень

Ані в Міноборони, ані в Генштабі публічно не пояснюють причин конфлікту між Хомчаком і Тараном, проте вже не є секретом: відносини між ними настільки зіпсовані, що головнокомандувач і міністр навіть не розмовляють між собою.

Одна з основних причин конфлікту – рішення Тарана звільнити командувача Медичними військами України Ігоря Хоменка. У серпні 2020 року СБУ впіймала його підлеглих на хабарі в 1 млн гривень. Людей Хоменка підозрюють в організації злочинної схеми під час закупівель медичних масок для українських військових.

Як повідомляло видання Inforesist, наприкінці жовтня Таран сприяв звільненню близького до Хомчака Хоменка, з посади. Кажуть, що це призвело до загострення відносин Тарана з Хомчаком, які і без того були, м’яко кажучи, натягнуті.

Після цього Хоменко подав у суд на Тарана з вимогою оскаржити своє звільнення, а також сувору догану від міністра. А Хомчак, в свою чергу, не приховує того, що планує повернути свого друга на посаду попри скандал.

Як розповів “Апострофу” член Ради волонтерів при Міноборони Михайло Макарук, головнокомандувач ЗСУ відкрито говорить про це в Генштабі.

“Хоменко не просто його друг, він – соратник і права рука. Є доведений факт того, що в рядах Збройних сил України діє корупціонер – командувач Медичними військами, якого спіймали за руку і вся Україна це бачила, але Хомчак його не дозволяє звільнити. Навпаки – він ходить по Генштабу і розповідає: “Все буде добре – Хоменко буде на своєму місці” і це “трошки” дивно”, – розповів волонтер в розмові з виданням.

За словами Макарука, Хомчак не тільки не розмовляє з Тараном, але і систематично ігнорує розпорядження Міноборони. У розмові з нашим виданням волонтер підтвердив, що на даний момент проігноровано вже 98 розпоряджень.

“Була закрита комісія відомого адмірала Воронченка, результати роботи якої були доведені до вищого керівництва держави, але висновків досі не зроблено. Я пов’язую це з лобі пана Хомчака в Офісі президента. Зокрема, з його тісною дружбою з Кирилом Тимошенком”, – розповів він.

Що забув український ІЛ-76 в Руанді?

Наприкінці січня з’явилися подробиці про новий виток конфлікту між Тараном і командуванням ЗСУ – цього разу через український літак ІЛ-76 МД, який відвіз комерційний вантаж з болгарського Бургаса в африканську республіку Руанда. Ймовірно, що про цей випадок ніхто б не дізнався, якби українські генерали не вирішили подати на Тарана в суд.

Начальник Генерального штабу Сергій Корнійчук, головнокомандувач Повітряних сил Сергій Дроздов і головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак звернулися з позовами, щоб оскаржити винесені ним Тараном суворі догани та анулювати результати службового розслідування.

Як написав у себе в Facebook журналіст Юрій Бутусов, Хомчак нібито хоче оскаржити заборону Тарана на застосування українських ІЛ-76 МД в комерційних цілях.

“За даними джерел, позов Хомчака стосується результатів службового розслідування, проведеного в ЗСУ відповідно до наказу № 429 від 21.11.2020 міністра Тарана про стан військово-транспортної авіації. За результатами розслідування Таран заборонив застосування українських військових транспортників Іл-76 МД в комерційних цілях. Хомчак вважає, що заборона на комерційні рейси позбавляє армію коштів від контрактів, які надходять до спецфонду. А комерційні рейси – це єдина можливість забезпечити наліт пілотів і профінансувати паливо і ремонти літаків, які не забезпечує бюджет Міноборони”, – розповів журналіст.

Приводом для конфлікту став саме рейс в Руанду. Про це стало відомо з позову Командування повітряних військових сил до Вінницького окружного суду від 11 січня.

Міноборони та Генштаб вступили в конфлікт - новини України

Головна інтрига в цій історії – чому український ІЛ-76 взагалі літав в Руанду і що саме він віз? Як розповіло “Апострофу” джерело, знайоме з ситуацією, Таран дізнався про рейс випадково і зажадав пояснень.

“Таран дізнався про цей літак тільки тому, що він зламався в Єгипті. Після чого про це повідомили в Міноборони. У результаті чого Таран поставив питання командуванню Повітряних сил, чому наш ІЛ-76 МД здійснює комерційні рейси Бог знає де. І це при тому, що літак – старий і на ньому можна ще налітати зовсім небагато. А це, на секундочку, 9000 кілометрів від України. Та й взагалі цей літак призначений для десантування особового складу і військової техніки, а не перевезень комерційних вантажів”, – розповіли нашому виданню.

Спочатку джерело не стало говорити, який саме вантаж віз літак, лише назвавши його “дуже поганим”. Однак після того, як в ЗМІ з’явилася інформація, що на борту Іл-76 була зброя, наш співрозмовник підтвердив, що це дійсно так.

Утім, згадки про цей конфлікт можна знайти в офіційних джерелах – звичайно, без прямої згадки рейсу – і раніше. У листопаді командування Повітряних сил України прямо критикували рішення міністра про заборону вантажних перельотів. Серед контраргументів на рішення Тарана прозвучала теза про те, що таким чином наша військова авіація може не тільки заробляти кошти на транспортуванні вантажів, але і забезпечує наліт пілотам.

“Звичайно, відпрацьовувати планові тренувальні польоти можна і тут в Україні. Але, як показує практика, все закінчиться простоєм техніки на землі і втратою навченості льотного складу. І ресурс літака буде закінчуватися прямо на стоянці”, – говорилося в офіційній заяві Повітряних сил.

“Це – ганьба для країни. В Кремлі над нами сміються”

Конфлікт між Хомчаком і Тараном вийшов в публічну площину, і хоча за інформацією “Апострофа”, позов врешті-решт було відкликано, але підкилимна боротьба триває. Складається враження, що вийти із ситуації можна тільки звільненням однієї з конфліктуючих сторін або всіх відразу. Втім, ключовим каменем спотикання є законодавчі лакуни, які досі не врегулювали у Верховній Раді: недостатньо чітко визначені розмежування повноважень між Міноборони, яке повинно займатися виключно господарськими питаннями, і Генштабом, чия основна функція полягає в оперативному управлінні військами.

“Це ганьба для нашої країни. Ми бачимо, що на сьомому році війни військове керівництво країни не може навести порядок в своїх відносинах. Хто вже там більше винен – нехай визначає старший начальник. Питання в тому, що є орган, який стоїть над усіма цими питаннями – в першу чергу, заступник глави Офісу президента з питань нацбезпеки і оборони. Чия завдання – не допустити, щоб ці проблеми були винесені в публічну площину. Думаю, що в Кремлі зараз над нами сміються дуже сильно“, – сказав в ефірі “Апостроф ТВ” колишній заступник секретаря РНБО, генерал ЗСУ Сергій Кривонос.

“Якщо вже вони підключили суд, то я так розумію, що особисто не змогли знайти контакт, а Офіс президента не зумів проконтролювати процес. Зараз страждає імідж країни, армії, йде кланова війна всередині і нічого хорошого це не приносить”, – додав Кривонос.

За словами волонтера Михайла Макарука, такого падіння українська армія не знала вже багато років.

“Скажу відверто – на даний момент керівництво наших збройних сил скотилося до рівня 2013-2014-х років. Їх фрази -“волонтери брешуть, це все неправда, ми святі” – не те що насторожують, це – дивно. А відверта війна, коли Генштаб подає позови на Міністерство оборони – це взагалі ненормально”, – констатував він в розмові з “Апострофом”.

“Апострофу” в Генштабі про протистояння відповіли вельми лаконічно: “Проблемні питання вирішуються з Міністерством оборони в робочому порядку відповідно до чинного законодавства в інтересах обороноздатності України. Публічне обговорення порушених у запиті питань неактуально”, – сказали там.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Відставка Ситника – чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Відставка Ситника - чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Артем Ситник Фото: facebook.com/nabu.gov.ua

Млява епопея зі звільненням Артема Ситника з посади директора НАБУ отримала раптове прискорення. У понеділок, 15 лютого, Кабінет міністрів підтримав законопроект, який у разі його ухвалення автоматично позбавить директора НАБУ крісла. А вже наступного дня він був зареєстрований у Верховній Раді. Чи справді Ситника прибирають з посади, хто може зайняти його місце і чому ця довгограюча історія отримала продовження саме зараз – читайте в матеріалі “Апострофа”.

НАБУ хочуть підпорядкувати Кабміну

Боротьба за контроль за Національним антикорупційним бюро триває не один рік. Спроби прибрати директора НАБУ Артема Ситника робилися під час президентства Петра Порошенка. Законопроекти про його звільнення з’являлися і після того, як главою держави став Володимир Зеленський. Однак все закінчувалося невдачами. Не в останню чергу, через позицію так званих “донорів” – США і Євросоюзу – Ситника не чіпали. Новий поворот в історії почався у вересні минулого року, коли Конституційний суд визнав призначення Ситника незаконним. Але і тоді посаду він не втратив. Тоді в Євросоюзі оперативно нагадали Україні, що без незалежного НАБУ не буде ані безвізового режиму, ані подальших траншів від МВФ. Було зрозуміло, що просто так Ситника не здадуть.

Патова ситуація з “недозвільненим” директором НАБУ тягнулася ще майже півроку, поки Кабмін не зібрався на засідання в понеділок, що вже свідчить про поспіх, оскільки зазвичай засідання уряду проходять по середах. На позачерговому засіданні міністри затвердили новий законопроект про зміну статусу НАБУ та процедуру обрання його голови. Наступного дня в ЗМІ з’явився текст законопроекту, який на той момент вже потрапив на розгляд до профільного комітету Верховної Ради.

З нього випливає, що в разі ухвалення законопроекту НАБУ перестане бути “державним правоохоронним органом”, а замість цього трансформується в “центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом”, який буде підпорядковуватися Кабміну.

Як сказано в законопроекті, з моменту його прийняття виконуючим обов’язки директора стає його нинішній перший заступник, що означає автоматичне звільнення Ситника. Вибирати нового директора буде комісія з дев’яти осіб: трьох осіб туди направляє Рада нацбезпеки і оборони. А ще шість чоловік вибирає уряд – половину самостійно, а решту трійку з кандидатур, які запропонують “донори, які надавали Україні технічну допомогу в боротьбі з корупцією”. Таким чином західним партнерам хоч і залишають можливість впливати на прийняття рішень по новому директору, але останнє – і найвагоміше – слово залишається за українською владою.

“Є версії, що це пов’язано з якимись діями Ситника, з тим же розслідуванням по вакцинам (на початку лютого НАБУ відкрило провадження за фактом завищених цін під час закупівлі вакцин від коронавірусу, що є болючим іміджевим ударом по президенту, – “Апостроф”). Але при цьому ніхто ж не відміняв рішення Конституційного суду по ньому, тому необхідно приймати рішення, яке цю ситуацію якось врегулює. У Кабміні пояснюють це тим, що питання – складне і потрібен був час на консультації і розробку відповідної норми. Кому вірити – кожен вибирає для себе. Але особисто я бачу, що з точки зору законодавства – рішення обґрунтоване. Рішення КСУ скасувати не можна і його потрібно виконати”, – зазначив у розмові з виданням політичний експерт Петро Олещук.

Утім, навряд чи варто очікувати, що Ситника звільнять швидко. Законопроект має бути розглянутий на засіданні правоохоронного комітету, після чого може бути переданий в зал для голосування. “Апостроф” зв’язався з народним депутатом від “Слуги народу”, членом комітета з питань правоохоронної діяльності Артемом Дмитруком.

Відставка Ситника - чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Артем Дмитрук Фото: УНІАН

“Щодо засідання комітету інформації поки що немає. Дійсно, 15 лютого до Верховної Ради України від Кабінету Міністрів України надійшов законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу НАБУ відповідно до вимог Конституції України (реєстр. №5070). Однак до теперішнього часу сам текст законопроекту на сайті Верховної Ради відсутній і відповідати на питання можна буде лише після ознайомлення і аналізу даного законопроекту. Що зараз, на жаль, неможливо зробити через об’єктивні причини”, – пояснив нардеп.

“Процедура ухвалення законопроекту – є тривалою. І за цей період може багато чого змінитися і в самому законопроекті. Як перед першим читанням, так і перед другим”, – додав Дмитрук.

Малюська всадив ножа Ситнику

Діяльність директора НАБУ важко назвати успішною. Досить сказати, що на утримання бюро щорічно виділяється до одного мільярда гривень, а повертається назад лише по кілька десятків мільйонів. До того ж за п’ять років діяльності бюро не вдалося посадити за ґрати жодного серйозного “клієнта”. Зрозуміло, у Ситника захищаються, публікуючи цифри про запобігання розкрадань на сотні мільйонів – однак враження це не справляє. До того ж детективи НАБУ часто потрапляють в безглузді історії, як це було з головою Окружного адміністративного суду Павлом Вовком, якого не могли відшукати і доставити в суд для обрання запобіжного заходу. Також сам Ситник примудрився стати “офіційним” корупціонером – відповідні вердикти про “безкоштовний відпочинок” директора НАБУ в Рівненській області за рахунок місцевого бізнесмена були ухвалені судами двох інстанцій ще в 2019 році.

Утім, незважаючи на всі проколи, Ситник дійсно не влаштовує відразу кілька потужних груп впливу. Перша серед них – Офіс президента, де не приховують бажання бачити в якості наступного керівника НАБУ лояльного персонажа. Не додає симпатій до Ситнику і те, що за останній час НАБУ відкрило відразу дві справи, які зачіпають представників влади – проти заступника глави ОП Олега Татарова і глави МОЗ Максима Степанова, якого підозрюють в закупівлі вакцин від коронавірусу за завищеними цінами.

У зв’язку з цим примітний ще один момент. За словами глави Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, правку про звільнення Ситника подав усно подав один з міністрів. Його імені він не назвав. Можна було подумати, що це була ініціатива глави МВС Арсена Авакова, у якого теж є причини не любити Ситника після скандальної справи з рюкзаками, однак він в ті дні якраз перебував в ОАЕ разом з президентом. Був мотив “обнулити” Ситника і у Степанова.

Судячи з усього, з такою пропозицією виступив міністр юстиції Денис Малюська. Він уже пояснив це рішення в стилі “нічого особистого, тільки бізнес”. “Особисто я прекрасно ставлюся до Артема Ситника. Він продемонстрував стійкість і професіоналізм, яким багато хто може тільки позаздрити. Але, як відомо, політика – мистецтво можливого. І якщо привести до ладу статус НАБУ як інститута можна тільки шляхом скорочення терміну роботи Артема – таку опцію теж не варто відкидати”, – заявив міністр.

Відставка Ситника - чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Фото: facebook.com/nabu.gov.ua

Чи означає, що Ситник гарантовано піде? Насправді ні.

“Невдоволення діями наших антикорупційних органів перейшло до Зеленського з часів Порошенка. Природно, ключові гравці зацікавлені в тому, щоб керівництво цих органів підвісити і на них можна було впливати. Потрібно домогтися того, щоб керівники цих органів розуміли, що їх можна швидко звільнити. Прибирати Ситника – нарватися на проблеми з західними партнерами, які вимагають зберегти незалежність НАБУ та чинне керівництво. Набагато простіше підвісити Ситника і зробити більш договороздатним”, – сказав в коментарі “Апострофу” політолог, директор Інституту соціально-політичного проектування” Діалог “Андрій Миселюк.

Ким можуть замінити Ситника?

До того ж є ще одна проблема – знайти хорошу заміну Ситнику, яка влаштувала б і Банкову, і західних партнерів, які нерівно дихають до НАБУ. Пошук підходящої кандидатури на пост директора бюро – завдання дуже непросте. Відповідний кандидат повинен не тільки володіти потрібною кваліфікацією, але й влаштувати партнерів України на Заході, які до останнього трималися за Ситника, бачачи в ньому одну з головних “антикорупційних” реформ.

Утім, назвати його незамінним теж не можна. Найпростіший варіант – нинішній перший заступник директора НАБУ Гізо Углава. Однак, як повідомило “Апострофу” інформоване джерело, він не є першим кандидатом. І взагалі далеко не факт, що наступним директором НАБУ буде один з нинішніх керівників.

“На посаду директора розглядається один із заступників, але скоріше не Углава, тому що він надто токсичний. Є варіанти з кандидатами, які мали досвід роботи в силових структурах, в тому числі в ГПУ, СБУ та розвідці. У Зеленського шукають компромісний варіант – щоб кандидат, з одного боку, був слухняним, а з іншого боку, викликав симпатію на Заході”, – повідомили виданню.

Однак у разі звільнення Ситника до конкурсу виконуючим обов’язки директора стане саме перший заступник Углава – це прописано в тексті законопроекту, що потрапив у ЗМІ.

“Справа в тому, що Углава і Ситник – дві обувки однієї пари. Вони приблизно однаково діють і показали, що є командою. Тому така заміна ніяких проблем для наших можновладців не вирішить”, – вважає політолог Андрій Миселюк.

Ясна річ, що в нинішніх реаліях сама процедура проведення конкурсу на посаду нового глави НАБУ – чиста формальність. Потрібна кандидатура, яку кулуарно виберуть Київ, Брюссель і Вашингтон, фактично без будь-яких затримок зможе зайняти крісло Ситника. І не виключено, що законопроект в Раді не братимуть, поки питання наступника не буде врегульовано.

“Можливо, це буде навіть не широко відома на даний момент фігура. Поки що питання про відставку Ситника не є чимось реалізованим. Що ж стосується Заходу, то ми пам’ятаємо, що була досить жорстка реакція, коли минулого разу його намагалися зняти. Негативна реакція може бути, але особисто не думаю, що для них важлива фігура самого Ситника і вони будуть за нього битися. Питання в тому, як забезпечити прозору процедуру призначення директора НАБУ. Якщо буде проведений конкурс, надані гарантії незалежності НАБУ, то я не думаю , що вони будуть робити велику трагедію через його відставку. Думаю знайдеться гідний наступник. Можливо, навіть з тих, хто його зараз захищає”, – спрогнозував політолог Петро Олещук.

Але навряд чи вся ця історія обійдеться без скандалів: не варто забувати про лобі Ситника за океаном, в тому числі і в американському посольстві в Києві. А також групи громадських активістів, яка отримує кошти з іноземних приватних фондів, і пов’язують з Ситником свій особистий добробут. Втім, як бачимо, поки що публічної реакції від американських і європейських дипломатів немає. Мовчить і МВФ, який робить ув’язку між наданням кредитів і роботою антикорупційних органів. Втім, як уже раніше писав “Апостроф”, Міжнародний валютний фонд призупиняє співпрацю з Україною, і Київ, можливо, розцінив це як сатисфакцію для початку відставки Ситника. Але чи буде справа доведена до кінця? Відповіді на це питання поки немає.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Олег Уруський розповів про те, як по-новому працюватиме українська оборонка

Олег Уруський розповів про те, як по-новому працюватиме українська оборонка

Олег Уруський Фото: Апостроф

У липні 2020 року уряд створив Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, яке має займатися реформою оборонно-промислового комплексу. Головою відомства став віце-прем’єр-міністр ОЛЕГ УРУСЬКИЙ. У програмі Роксани Руно “Всьо по бєспрєдєлу” на Апостроф TV він розповів, що вже вдалося зробити Міністерству за півроку роботи, які взаємини з ДП “Укроборонпром”, чи вдалося побороти корупцію в сфері ОПК і якими будуть подальші кроки відомства.

— Для чого створювали Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, у чому його основні функції?

— Якщо подивитися на історію незалежної України, то весь час існував центральний орган виконавчої влади, який опікувався питаннями, пов’язаними з оборонно-промисловим комплексом країни. Спочатку це був Державний комітет, потім було Міністерство з питань машинобудування військово-промислового комплексу та конверсії, потім було Мінпромполітики, знову Держкомітет тощо.

Тому, коли у 2010 році було утворено державний концерн “Укроборонпром”, як квазіструктуру, яка перебрала на себе, зокрема ті функції, які притаманні органу виконавчої влади, це було для нас абсолютно новою ситуацією. Практика показала, що це був не досить вдалий досвід, і тому за певний час в експертному колі постало питання щодо відновлення центрального органу виконавчої влади, який би опікувався оборонно-промисловою політикою в нашій країні. Той хаос, який утворився саме в діяльності підприємств, пов’язаних з оборонною промисловістю, явно не відповідав тим можливостям, які наш оборонно-промисловий комплекс повинен демонструвати.

— Хто вам зробив пропозицію піти на цю посаду?

— Цю пропозицію зробив президент України Володимир Зеленський. Ми з ним мали доволі тривалу розмову, і він переконав мене очолити це відомство, за умови погодження Верховною Радою, звичайно.

Під час розмови він виразив глибоку стурбованість тією ситуацією, яка склалася в цій галузі. Рішення щодо необхідності (створення міністерства, — “Апостроф”) було ухвалене заздалегідь — ще в лютому 2020 року, коли було введено в дію рішення РНБО указом президента. Це рішення, зокрема, передбачало створення відповідного центрального органу виконавчої влади і введення відповідної посади.

Одним з основних завдань, які поставив президент України, була реформа оборонно-промислового комплексу. Насамперед його державної складової, але й безпосередньо всього оборонного комплексу, тому що це не тільки державні підприємства, а і приватний сектор нашої економіки, який із кожним роком стає ще більш потужним та більш вагомим у нашій галузі.

— У Міністерства є непорозуміння з “Укроборонпромом”? Наприкінці минулого року про це писали в ЗМІ.

— Ви знаєте, можна сказати, що за ці півроку ми проходимо певний шлях еволюції наших взаємовідносин із державним концерном “Укроборонпром”. Від самого початку ми встановили діалог, і я вам скажу, що ті напрацювання, які були в “Укроборонпромі” — попередньої команди — ми розглянули. Я ознайомив їх зі своїм баченням. Багато в чому наші погляди співпадають, але були моменти, у яких вони принципово різнилися. Зрештою, ми працювали над тим, щоби виробити спільну точку зору.

Проте в певний момент виникли нюанси, які є робочими, але стали доступними всьому співтовариству. Я вважаю, що це є неприпустимим. Не тому, що це непрозоро, а тому що ті нюанси, які можуть бути, мають вирішуватися суто на рівні фахівців, а потім уже треба представляти суспільству ухвалене рішення. Компромісне воно чи ні, але є структури, які стоять вище, і ухвалюють остаточне рішення.

— Суть реформи оборонно-промислового комплексу — це оптимізація майна, яке належить державі: непотрібне продати, потрібне довести до ладу. Тут ще питання з великими площами, які належать державним підприємствам. Дехто каже, що передача цих площ забудовникам чи деяким людям — це ознака корупції, і так робити не треба. Що ви про це скажете?

— Реформа, яку запроваджує президент та уряд, робиться не заради реформи, а задля того, щоб оптимізувати й отримати справжнє, нормальне, цивілізоване обличчя нашого ОПК. Ми проаналізували стан підприємств, які входять до складу державного концерну, я зараз говоритиму про державну складову. На той момент це було 137 підприємств, із яких 21 опинилося на тимчасово окупованих територіях. Була суттєва доля тих підприємств, які взагалі втратили взаємовідносини з оборонною промисловістю. Були ті, які фактично перебували на стадії банкрутства. Вони не виконували державного оборонного замовлення, не мали жодної експортної складової.

Було визначено декілька груп таких підприємств. Перша група — це ті підприємства, які підлягають передачі Фонду держмайна та приватизації. Вони взагалі не мають активів чи серйозного ресурсу, який міг би бути залучений до оборонно-промислового комплексу. Це вже розпочато, перша партія таких підприємств була визначена. Уряд прийняв рішення про передачу їх до Фонду державного майна.

Інша частина підприємств — це ті, які не мають жодного відношення до державного оборонного замовлення, але мають хороші активи, які, на наш погляд, можуть бути використані в інтересах розвитку оборонно-промислового комплексу України. Такі підприємства також будуть передаватися Фонду, але ми хотіли б залучити реалізовані кошти до Державного фонду розвитку оборонної промисловості, який планується створити. Зараз Міністерство з фахівцями опрацьовує різні варіанти можливого створення такого Фонду.

— Тобто в Міністерстві з’явиться ще й фонд. Стільки надбудов потрібно?

— Це не в Міністерстві. Він може бути при Міністерстві, а може бути прийняте якесь інше рішення. Ми будемо працювати з депутатами Верховної Ради, щоб усе це було прозоро, щоби не думали, що ці надлишкові засоби та майно, яке буде реалізуватися, будуть використані непрозоро.

Фонд — це інструмент, який буде допомагати. Оборонно-промисловий комплекс на сьогодні потребує серйозних інвестицій. І реформа власне й робиться для того, щоби ми залучали ці інвестиції. Вони можуть бути залучені за рахунок створення нормального функціонального бізнес-середовища — акціонерні товариства, холдингові компанії, які зможуть продавати акції потенційним інвесторам під керівництвом держави. Додатковим джерелом реформи та розвитку ОПК має бути цей Фонд.

На сьогодні бюджет, на превеликий жаль, не може забезпечити ту потребу в оновленні станкового парку, в оновленні технологій, яких на сьогодні потребує наша оборонна промисловість. Тому ми змушені шукати додаткові резерви, які ми могли б залучити саме до фінансування оборонно-промислового комплексу.

— У якій складовій у цьому ланцюжку найбільші корупційні ризики? Ми чуємо, що оборонка мало отримує, а насправді в НАБУ відкриті справи по схемах, коли з бронетанкових заводів виводили мільйони.

— Насправді корупційна складова може бути присутня будь-де, зокрема і при реалізації надлишкового майна. Якщо ми будемо робити реструктуризацію підприємства, а це, безумовно, треба робити, то будуть вивільнятися площі. Куди ці площі діватимуться, хто їх контролюватиме — це все питання. Безумовно, тут може бути корупційна складова, якщо робити це не під контролем суспільства, а якимись закритими схемами та методами. Тому тут має бути парламентський контроль, контроль громадських організацій — яким чином ми плануємо здійснювати саме такі дії.

— Тобто схеми на сьогодні ще немає? Ці підприємства будуть передані Фонду держмайна. А далі?

— Ті, що вже передані, там взагалі немає активів. Щодо наступної партії підприємств, ми хочемо щоби ці активи були передані та потім продані. Ці кошти вже будуть залучені для розвитку нашої промисловості.

— Покрокової схеми поки немає?

— Поки що немає. Вона зараз у стадії розробки, і ми готові до спілкування з юристами, з фінансистами, з народними депутатами, щоби ми виробили цей механізм. Щоби він був чітко зрозумілий, прозорий, і ні в кого не виникало ніяких бажань використати ці кошти. Є світові приклади. Туреччина також йшла подібним шляхом. Я не кажу, що ми, як держава, маємо цей приклад наслідувати повністю, але все позитивне, що є в наших партнерів, ми маємо враховувати. І ми будемо це робити.

— Законопроект № 3822 “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності” депутати проголосували в першому читанні. “За” проголосували лише 227 нардепів — на 2 голоси більше, ніж небхідний мінімум. Яке ваше ставлення до цього законопроекту?

— Насправді процес ухвалення цього закону має свою історію. Сам проект був розроблений фахівцями “Укроборонпрому”, Мінекономіки та нардепами ще до створення нашого Міністерства. Коли відбулося моє призначення на посаду, ми зібралися в профільному комітеті Верховної Ради та домовилися про створення робочої групи, яка мала доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням тих реалій, які склалися на момент утворення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості. Така робоча група була створена, її очолює перший заступник міністра. У ній працювали й народні депутати, і секретаріат комітету, і представники “Укроборонпрому”. Зрештою, робота велася протягом 2–2,5 місяців.

Мабуть, не всі зауваження Міністерства й побажання “Укроборонпрому” були враховані, але ми спільно з депутатами дійшли до якогось компромісного варіанту, який зрештою був представлений на розгляд Верховної Ради. Якраз тоді весь цей негатив, який відбувся у відносинах міністерства і “Укроборонпрому”, був зокрема пов’язаний із підходами до проекту закону. Після того, як був призначений новий очільник державного концерну, ми вийшли на спільну позицію про те, що ми рухаємося далі вперед. Нічого ідеального у світі, усе потребує доопрацювання й покращення.

— Вас не влаштовує, що буде друге читання, що внесуть правки?

— Я не можу говорити, що нас щось не влаштовує. Є позиції, які б ми хотіли в цьому законі посилити. Це насамперед стосується ролі Міністерства в процесах, які пов’язані з реформуванням підприємств “Укроборонпрому”. Я вважаю, що держава, в особі центрального органу виконавчої влади, який відповідає за цю політику, має мати більш серйозний вплив, і це більш конкретно повинно там звучати. Я сподіваюся, що народні депутати підтримають таку позицію, і ми на друге читання отримаємо трошки іншу версію цього проекту закону.

— На адресу вашого Міністерства лунають закиди, що воно бажає підпорядкувати авіабудівні заводи напряму “Укроборонпрому”. Це правда?

— Так, це правда. Коли ми розглядали процес реформування оборонної промисловості, доповідалося це і президенту України, і прем’єр-міністру. Було розуміння, що ми рухаємося в напрямку створення структури на базі тих підприємств, які на сьогодні є в складі “Укроборонпрому” та які підпорядковані Державному космічному агентству України. Першим етапом є корпоратизація тих підприємств, які будуть складати основу ОПК, які не підуть на приватизацію. На базі цих корпоратизованих підприємств будуть утворені холдингові компанії за напрямками. Зокрема, коли йшла мова про державну компанію “Аерокосмічні системи України”, передбачалося, що холдингові компанії, пов’язані з “Антоновим”, “Авіадвигунобудуванням” та Державним космічним агентством, утворять ракетно-космічний центр “Південний”.

Таким чином, якщо процес трансформації “Укроборонпрому” мав іти в напрямку до оборонних систем України, то авіаційні підприємства, які повинні були скласти основу компанії “Аерокосмічні системи України”, мали б контролюватися Міністерством. Це долучення частини підприємств космічного агентства та підприємств, які виходять з оборонних систем в іншу холдингову компанію.

Авіаційні профспілки виступали за те, щоби негайно вийти з “Укроборонпрому” та перейти до Міністерства. Їхня позиція була зрозумілою, тому що ті кошти, які той самий “Антонов” перераховував на утримання державного концерну, з кожним роком ставали все більшими й більшими. Якщо проаналізувати цю динаміку, то у 2018 році це було на рівні 19 млн, у 2019 — 37 млн, у 2020, до утворення міністерства, — 50 млн, а вже після появи міністерства — 100 млн вони перерахували. І далі цей процес продовжувався, тому, звичайно, колективи були не дуже задоволені та висловлюють таку позицію.

Але на сьогодні ухвалене таке рішення — і ми його виконуємо – що трансформація та корпоратизація авіаційних підприємств буде здійснюватися під керуванням держконцерну “Укроборонпром”.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Росія бачить Україну в двох якостях – атака ще можлива – генерал Віктор Гвоздь

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Віктор Гвоздь Фото: Апостроф

Як змінилася кадрова політика у Службі безпеки України під керівництвом колишнього керівника “Кварталу 95” Івана Баканова? Чому у публічну площину вийшли внутрішні скандали СБУ? Чи розуміють президенти функції розвідувальних служб і як вони співпрацюють з ними? Чому сталося російське вторгнення в Україну у 2014-му і як Росія продовжує нарощувати військову силу на кордонах з Україною? Про це у програмі Роксани Руно “Всьо по бєспрєдєлу” на Апостроф TV розповів керівник Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень “Борисфен Інтел”, доктор військових наук, екс-керівник Головного управління розвідки МО, колишній голова Служби зовнішньої розвідки, генерал-лейтенант ВІКТОР ГВОЗДЬ.

– Ви з 2014 по 2016 роки були керівником Служби зовнішньої розвідки. Ви казали, що всі в цій сфері один одного знають. Що зараз відбувається у Службі безпеки України? Що це за інформація про замовне убивство генерала СБУ?

– Дійсно, ми один одного знаємо, хтось не один десяток років провів у розвідці, у контррозвідці та в інших спецслужбах. Але десь із 2014 року тих осіб, яких я знаю, стає все менше у спецслужбах. З’являються нові обличчя.

Те, що я бачу, на мою думку, є наслідком цих тенденцій: в контррозвідку СБУ приходять люди, які ніякого відношення до цього не мали. Відповідно, там складається така ситуація, про яку ми почули 23 січня.

– Колишнього першого заступника голови СБУ Дмитра Нескоромного звинувачують у тому, що він нібито замовив убивство генерала СБУ Андрія Наумова. Він керівник внутрішньої безпеки. Нібито там хтось посади не поділив.

– Те, що сьогодні відбувається, є порушенням здорового глузду, конспірації. Що б не казали, СБУ, хоч і є правоохоронним органом, наполовину є і спеціальною службою. Ті речі, які вийшли на поверхню – це катастрофа. Можете уявити: один СБУшник замовляє іншого – найвищого рівня. До цього процесу підключається третій СБУшник, ніби з “Альфи”. Зрештою, усі розбірки та слідство проводить СБУ. Це повний абсурд. Якщо сталася така ситуація, то такі речі відбуваються тихо.

– Ви вірите, що така ситуація дійсно сталася?

– Ви знаєте, сьогодні дуже складно щось казати. У нас дуже часто біжать попереду паровозу. У нас дуже багато гучних затримань. Колись навіть на засіданні Кабміну затримали керівника Міністерства надзвичайних ситуацій. Чим це закінчилося – нічим.

Я знаю, що одного мого товариша-генерала затримували, на телебаченні показували. А він і сьогодні продовжує працювати. Останнім часом, особливо останні п’ять років, відбуваються якісь внутрішні розбірки.

– Тобто ці розбірки є непублічними, я правильно розумію?

– Ви ж бачите, що раз воно спливло, раз надходять ці коментарі, раз ця ситуація є, значить розбірки є. Це говорить про реформування самої Служби безпеки. Я не беруся стверджувати, але на всіх шпальтах є інформація про те, що СБУ кришує майже всі речі, які пов’язані з економікою, бізнесом, митницею. Тут ідеться про те, що триває війна за якісь потоки: хто що має контролювати.

Я розвідник, ми завжди працюємо за кордоном, і далекі від цих бізнесових моментів. Але те, що відбувається там, на мою думку, свідчить про те, про що говорили ще за минулого президента – СБУ має бути реформована. В неї мають бути забрані ці функції.

Нинішній президент, коли йшов на посаду, також казав, що питання економіки, тиску на бізнес і слідство мають припинитися. СБУ мала стати класичною спецслужбою, основним завданням якої є контррозвідка. Але вона такою не стала. Ми бачимо ті речі, які відбуваються, і ті скандали, які постійно виникають в Інтернеті, в пресі. Вони свідчать про те, що ситуація там дуже нездорова.

– Є якась кількість скандалів чи розбірок, про які ми просто ще не знаємо, бо вони не стали публічними? Тут заявляють, що Наумова хотіли вбити за 50 тисяч доларів.

– Тут можуть бути розбірки і з одного, і з іншого боку. Тут можуть бути різні версії. Я не прокурор і не суддя, тож не знаю справи.

– Але ви маєте знайомих.

– Знайомих маю. Але всім просто бридко сьогодні обговорювати цю ситуацію, бо такі речі непритаманні спецслужбі. Принаймні раніше я про такі випадки не чув, щоб хтось десь з’ясовував стосунки через спроби вбивства.

– Інші часи, інші методи.

– Ми живемо в такому суспільстві. Колись ми увірвалися до нього з СРСР, у нас не було розуміння ліберальної економіки, розуміння свободи. Ми подумали, що зрештою це повна свобода. Коли були професіонали в розвідці та контррозвідці, була відповідна етика. Люди знали, для чого вони туди прийшли, були вмотивовані – тоді цього не було. А коли почали випадкові люди приходити в спецслужби…

– Хто зараз випадковий, на вашу думку? Баканов?

– Баканов – голова СБУ. Я вважаю це політичним призначенням. Це людина, яка ніколи не мала відношення до спецслужби. Відповідно, ви самі розумієте, що його бекграунд не дозволяє бути там професіоналом. Значить, йому треба, щоб навколо нього були професіонали – люди з величезним досвідом по всіх напрямках.

– Вони там є?

– Наскільки я знаю, на сьогоднішній день я не бачив таких людей. Більшість тих, з ким я знайомий, хто були професіоналами в питаннях контррозвідки – всі зараз знаходяться в інших містах: або на пенсії, або десь у великому бізнесі, або ще десь.

– Чи можливий той компромат щодо Баканова та його родичів, який анонсував Нескоромний?

– На сьогоднішній день у питанні компромату вже нікого нічим не здивуєш. Вже стільки бруду вилито, негативної інформації – взяти будь-яку посадову особу, яка сьогодні є в спецслужбах. Як тільки людина – навіть нормальна – намагається щось зробити, одразу з’являється багато незадоволених, які намагатимуться її скомпрометувати.

– Навіть якщо ця інформація буде правдивою, ми її просто не помітимо серед бруду?

– Я скажу, що вже сьогодні будь-яка інформація, окрім некрологу, є піаром.

– Ігор Смешко сказав, що навіть зараз у різних спецслужбах є дуже багато агентів Російської Федерації. Ви погоджуєтеся з цією тезою?

– Я не знаю, чи їх багато. Але знаючи, як діє Російська Федерація, наскільки активно і наскільки масово вони працюють, вони там є. Вони не зважають ні на які методи чи заходи. Якщо їм треба досягти мети, вони йдуть на ті дії, які сьогодні в нормальному демократичному світі навіть не використовують. Ви знаєте про отруєння. Навіть в СРСР з 60-х років після отруєння Бандери та інших лідерів певних організацій, після тих скандалів, перестали використовувати отруту. На сьогоднішній день це масово використовується.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Співробітники ФСБ, що приїхали у Великобританію для отруєння Сергія СкрипаляФото: Getty images

– Це ви приклад Навального згадали. А в Україні що відбувається.

– Я був керівником Служби зовнішньої розвідки. До 2014 року вона дуже тісно співпрацювала з російською.

– Співпрацювала чи керувалася нею?

– Одні вважають, що співпрацювала. Інші вважають, що, можливо, вони керували не напряму, але впливали на процеси. Наприклад, якщо сюди приїжджає колишній керівник відомої організації “Вимпел” – спецназ Служби зовнішньої розвідки РФ – і фотографується з особовим складом, то фактично на одному знімку він отримує весь особовий склад, який там знаходиться. Ми знаємо, хто керував Службою зовнішньої розвідки за Януковича, хто був міністром оборони, хто був керівником “Укрспецекспорту”, СБУ.

Коли я прийшов на посаду, коли ми почали проводити контррозвідувальні заходи, бо нам треба було розгортати роботу по східному напрямку фактично з нуля, було арештовано кілька осіб. Був арештований один зі співробітників Служби зовнішньої розвідки, який працював на Російську Федерацію, були інші. У 2016 році я пішов.

А тепер про ці речі, розбірки, про які ви говорите. Ми знаємо, що Служба зовнішньої розвідки на 90% складалася з колишніх співробітників Служби безпеки, які у 2004 році стали окремою структурою. Коли я прийшов до Служби контррозвідки, то привів із собою дуже мало офіцерів воєнної розвідки саме на ті позиції, де треба було посилити позиції Служби зовнішньої розвідки. Я розумів, що таке зовнішня розвідка і політична розвідка, що таке воєнна розвідка. Фактично і те, і те – це розвідка, але різні об’єкти розвідувального проникнення і навіть різний менталітет.

У воєнній розвідці ми ідемо через лінію фронту, прикриваємо одне одного. У політичній розвідці здебільшого агентурна та технічна розвідка. Коли я привів декілька людей, які мали посилити технічну розвідку, мобілізаційні моменти, то була величезна проблема, бо військовою розвідкою ніхто не займався. Коли я пішов, розпочалися ті розбірки, про які ви кажете – спробували видавити тих людей, які прийшли з воєнної розвідки.

Що в результаті вийшло? В результаті цих розбірок була спроба витіснити одного з моїх заступників. Причина в тому, що вони не хотіли, щоб, як вони вважали, були інородні тіла в Службі зовнішньої розвідки. Щоб не було воєнних розвідників, у яких є принципи.

– Ви натякаєте на те, що в СБУшників немає принципів?

– Я натякаю на те, що у багатьох трішки інше бачення підходів та честі.

– Чим вони тоді займалися?

– Я хочу завершити попередню історію. Коли людина відмовилася йти з посади, їй створювали такі умови, щоб видавити. Це не просто тиск, це якраз такі розбірки. ЇЇ звинуватили у тому, що щось неправильно зроблено. Зрештою справу передали в НАБУ, яке почало розслідування по неправильній закупівлі технічних засобів. Коли інформація потрапила в інші служби, то той об’єкт перестав працювати через розбірки.

Фактично президент та інші споживачі розвідувальної інформації перестали її отримувати. Більше того, закрилися ті джерела. Значить десь пішов витік. Розвідка та контррозвідка – це закриті структури. Якщо там є якісь питання, то вони мають вирішуватися зовсім по-іншому.

– Вони мають вирішуватися всередині, не стаючи публічними.

– Абсолютно.

– Ви сказали, що побачили у працівників СБУ інші методи та принципи. Чим ганебним, на вашу думку, вони займалися? Про кришування потоків ми вже зрозуміли.

– Розумієте, по-перше, неетично вийти на телебачення і почати розповідати про ці моменти.

– Ви сказали, що в них інші методи, інші принципи, вони немов чужі.

– Це про тих офіцерів, які прийшли з воєнної розвідки. Була недовіра до них, тому що інформація може вийти в якісь інші структури.

– Через що тоді відбуваються ці інтриги, які ми сьогодні бачимо?

– Те, що зараз відбувається у Службі безпеки України, відбувається виключно через боротьбу за вплив на певні процеси. В основному, на мою думку, це економічні інтереси.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Фото: ssu.gov.ua

– З приводу агентів впливу Російської Федерації. Їх поменшало? На що вони реально можуть впливати зараз?

– Вони можуть впливати на різні процеси, залежно від посад, на яких вони знаходяться.

– Рівень цих агентів в Україні високий?

– У мене немає такої інформації, я не представник СБУ.

– А тоді як було?

– На той час, коли ми працювали, рівень арештованих людей, яким було пред’явлено звинувачення в роботі на РФ, був середнім. Було кілька перебіжчиків. Ми пам’ятаємо, коли з Франції деякі представники перебігли на російську сторону. У 2014 році, вже після Майдану – кінець лютого – початок березня – в Криму знаходилася наша частина космічної розвідки. 80% одразу перейшли на російську сторону. Ви можете собі це уявити?

– Чому? Вони ж присягу приймали.

– Вони приймали присягу. Скільки військових перейшли на той бік? Набагато менше. Здебільшого перейшли представники СБУ та міліція – ті, хто знаходився там. Чому так сталося? По-перше, це добре не контролювалося. Ми Крим втрачали історично довго. Не будемо зараз до цього повертатися, це ціла тема. Така ж ситуація склалася в Луганську і Донецьку – дуже багато СБУшників перейшли на той бік.

– Вони мали доступ до певної інформації. Разом з ними це все перетекло туди.

– Абсолютно. Воно перейшло туди. Якщо вірити колишньому генеральному прокурору Матіосу, фактично за часів мого попередника Ілляшова вся інформація, яка стосувалася співробітників Служби зовнішньої розвідки, була оцифрована та передана туди, вивезена в Росію. Коли ми прийшли, то розуміли, що фактично треба було створювати паралельну структуру. Особливо в тому, що стосується оперативних офіцерів, які могли б виконувати відповідні завдання. Тому що ті, хто знаходився там, були небезпечними навіть для роботи в деяких регіонах.

– В умовах тієї кількості осіб, які зрадили присязі та перейшли на той бік, слабка агентура залишилася тоді?

– Я маю сказати, що коли ми почали працювати на цьому напрямі, нам довелося все створювати з нуля.

– Були якісь прогалини, які не встигли закрити? Наприклад, не отримали певну інформацію.

– Ми заходимо зараз у сферу, про яку я не маю права говорити. Все, що стосується діяльності, оперативного складу тощо, є державною таємницею. Є речі, які я можу говорити, а є речі, які я не можу говорити. Фактично за короткий час ми відновили багато позицій, які нам треба було, і завдяки закупівлі нової техніки для отримання інформації, і завдяки саме патріотизму та професійності тих представників Служби зовнішньої розвідки, які працювали там. Ми говоримо про негативні речі.

Я маю сказати, що більшість співробітників – це професіонали та патріоти. Єдине що, коли я прийшов, багато з них були деморалізовані з точки зору нерозуміння того, що відбувається, куди ми йдемо.

– Була відсутня така робота?

– Ні, просто був непростий час. Вони ж працювали в той час, коли Янукович був президентом, Ілляшов був їхнім керівником. Багато хто переживав, як усе складеться. Тут почалася люстрація. Спочатку мали звільнити тих, хто працював за тієї влади. Потім люстрація продовжилася – звільняли тих, хто закінчував вищі школи КДБ, наприклад, прикордонників. Це ж повний абсурд.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Янукович вітає співробітників СБУ з професійним святом в Києві, 2013 рікФото: УНІАН

– Чому казали, що там така політична робота, що це консерви? Мовляв, якби щось сталося, то більшість із них перейшла б на бік Росії. Вони мали рацію?

– Там перейшло.

– Тут війни не було. Ви ж не порівнюйте Донецьк і Луганськ з Києвом.

– Просто не треба порівнювати те, що відбувалося в Донецьку, Луганську, і в Криму. Тут проблема іншого виміру, яка полягала в тому, що центр довгі роки не управляв тими регіонами.

– А хто ними управляв?

– Місцеві еліти.

– А місцеві еліти кого представляли? Росію?

– А місцеві еліти в тих регіонах були пов’язані з Росією. Ви ж прекрасно знаєте всі ті приклади, коли в 2004 році намагалися зробити Луганську і Донецьку республіки, коли бізнес був пов’язаний з Росією. Фактично вони привели свого керівника Віктора Януковича на пост президента України. За цим стояла Росія. Тому тут трішки інші речі. Те, що стосується саме співробітників, які тут працювали, то були і позитивні випадки, коли люди дійсно виконували обов’язки.

– Про позитивні масштабні операції. Як ви оцінюєте спецоперацію з “вагнерівцями”? Я розмовляла з Христо Грозєвим. Він казав, що це супер спецоперація, якою могла б пишатися будь-яка держава.

– А хто такий Христо Грозєв, він громадянин України?

– Юрій Бутусов – громадянин України.

– Ви знаєте, мені шкода, що сьогодні є стільки негативної інформації в ефірі щодо операцій зовнішньої розвідки. Там задіяні багато країн – США, Туреччина. Хоч одна країна прокоментувала свою діяльність? Підніміть матеріали за останній рік. Хоч одна країна прокоментувала, коли до неї звернулися по інформацію? Жодна країна не прокоментувала.

– Відсутність коментарів же не означає відсутність цієї події.

– Я дивлюся на це, як професіонал і розвідник, а ви дивитеся очима журналіста. Сьогодні ми знаємо, що інформаційне поле настільки вільне, що кожна людина може висловлювати все, що хоче. Немає зараз кордонів. Христо Грозєв, громадянин Болгарії, буде знімати фільм про українську спецоперацію. Чи вона була, чи ні, але буде завдано удар по тих людях, які вже визначені об’єктами. Це непроста тема, я не хотів її сьогодні зачіпати.

Ще раз кажу: в нас є достатньо інституцій, які б мали поставити крапку, коли вже стався цей витік, – була операція чи ні. В першу чергу це Секретар РНБО, який відповідає за координацію всіх спецслужб. На сьогоднішній день у нас є така організація, як Комітет з питань розвідки та його голова, який координує діяльність розвідувальних органів. Він би мав уже щось сказати. У нас є Комітет Верховної Ради, де нібито створена комісія. Ніхто нічого не сказав. То що ви хочете, щоб я вам сказав?

– Я хочу почути вашу особисту думку.

– Моя особиста думка: я не можу, як розвідник, як керівник розвідувального органу, не бачачи документів, говорити – була ця операція чи ні. Я вже не буду входити в деталі проведення цієї операції. На мою думку, на сьогоднішній день та інформація, яка є, стала політичним інструментом.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Фото: pixabay.com

– Проти кого?

– Це інструмент в руках певних політичних сил як в Україні, так і за кордоном.

– За кордоном хто це використовує?

– На сьогоднішній день цю інформацію використовує Російська Федерація однозначно. Вона зацікавлена в тому, щоб послабити українську владу та підняти недовіру до неї, розхитати її. Слабка влада – це слабка країна. Нас сьогодні розглядають, як країну-жертву. А що для цього треба? Це тиск. Це окремі політичні партії всередині країни, які зацікавлені в тому, щоб знову повернутися до влади. Хто ж оприлюднив цю інформацію в першу чергу? Ми ж знаємо, звідки вона пішла. Вона пішла від Порошенка та його команди. Вони проштовхують це питання.

– Якщо б вдалася ця операція, нею б можна було пишатися.

– Ви знаєте, я проводив не одну операцію, якою я можу пишатися.

– Назвіть їх. Давайте ми про них поговоримо.

– Давайте відійдемо від Вагнера. Я розкажу про одну операцію. Я вважаю її унікальною. Вона була проведена в 2009 році. Нам вдалося вже на останньому етапі разом з СБУ витягнути на територію України декількох представників ФСБ, які завербували нашого розвідника. Він мав працювати на них, але так не сталося. Коли ми їх витягнули, вони були тут арештовані. Це класична операція.

– Скільки їх було?

– Їх було чотири людини. Навіть прилетів представник ФСБ з Москви, щоб це курувати. Це сталося в Одеській області на кордоні. Вони виїхали на нашу територію, коли наш розвідник зв’язався з ними і сказав, що в нього є серйозна інформація, яку їм треба передати. Але він не може виїхати на ту сторону, бо заборонили виїзд, а інформація дуже важлива. І щоб отримати ордени, ціла група приїхала сюди. Вони боялися, попросили, щоб це було десь неподалік кордону. Це було десь метрів 400, вони перейшли КПП на нашу сторону. В цей час вже була задіяна “Альфа”. Але ніхто не знав про проведення цієї операції. Знав тільки президент, знало дуже обмежене коло осіб. Я особисто доповідав один на один президенту про цю операцію, а СБУ навіть про це не знало. На останньому етапі, коли їх треба було захоплювати, задіяли СБУ. Вони були заарештовані.

На другий день йде колегія ФСБ Росії, на якій присутні Путін, Патрушев, Бортніков. Чорні сидять. Трьох ми передали через кордон в Сумській області, у нас же тоді були нормальні стосунки. А одного – їхнього керівника – ми посадили тут в Україні. Вже за Януковича його випустили. Ця операція нагадує трест або ще щось – класичні операції. Так сталося. Але ніхто про неї не знав.

Правда, через деякий час голова СБУ сказав, що його структура провела таку операцію. Тобто інформація вийшла. Але на кожному етапі всі дотримувалися питань конспірації, плану операції.

– Довго їх вели?

– Ця операція тривала десь півроку. Вона надзвичайно складна, я не можу розкрити всі деталі. Але це унікальна операція і оцінку їй ще дадуть. Вона була у військовій розвідці. І провів цю операцію якраз керівник внутрішньої безпеки воєнної розвідки. Він відповідав за контррозвідувальне забезпечення, безпеку розвідників та членів їх сімей. Вдома у цього розвідника півроку жив наш спецназ.

– Можливо, тоді запорука успіху була саме в тому, що ви доповідали особисто президенту? Було обмежене коло осіб, на всіх зустрічах про це не говорили?

– Абсолютно. Ви знаєте, це в мене в крові. Якби мені сказали доповісти таємну інформацію президенту, коли біля нього є інша людина, я б ніколи цього не зробив.

– Ви натякаєте на Єрмака?

– Ні. Я натякаю на керівника воєнної розвідки, який доповідав у присутності тих осіб, які не повинні цього знати. От на що я натякаю.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Андрій ЄрмакФото: president.gov.ua

– Міг йому президент сказати: говори.

– То й що, він не має права.

– Він має право відмовитися?

– Абсолютно. Мені свого часу доводилося відмовляти керівнику Адміністрації президента. За це мені казали: “Я тебя уволю”. Звільняйте.

– Хто це був?

– Я не буду казати.

– Вас із одним із колишніх керівників Адміністрації президента Віктором Балогою якось пов’язували. Ви працювали разом.

– За нього я був призначений керівником воєнної розвідки. Я в той час вже працював в Адміністрації президента вдруге. Вперше я там працював у 2003-2005 роках, коли повернувся з Нью-Йорка. Тоді був кольчужний скандал, я був відряджений з воєнної розвідки до СБУ керівником підрозділу контррозвідувального забезпечення воєнно-технічного співробітництва. Я там офіційно не працював, а був одразу відряджений в Адміністрацію президента, тому там був створений відділ з політичного контролю за військово-технічним співробітництвом.

Тоді був великий резонанс тієї справи. Я можу сказати, що коли був цей кольчужний скандал, величезну роль зіграли воєнні розвідники в перемовинах із США, у проведенні певних інформаційних акцій, щоб це питання було зняте. Я це вперше кажу, про деталі не говоритиму. Під час операції “Фаїна”, коли пірати Сомалі захопили судно з бойовою технікою у 2008 році, ми мали космічні знімки. Ми бачили підводний американський човен, який знаходився біля цього корабля. Ми боялися, щоб ці боєприпаси не потрапили до рук терористів. Якщо б це почалося, була б команда на знищення цього корабля.

– А вони вас попереджали, що вони там? Чи ви просто це на знімках побачили?

– Не попереджали. Ми отримали знімки. Ми космічна держава, в нас супутників немає, а знімки є. Ми цей човен ідентифікували як американський підводний човен. Вони нам про це нічого не казали.

– Хто ми такі, щоб вони нам доповідали.

– Абсолютно. Є союзники, є партнери, а є інші.

– А вони для нас хто? Зараз багато суперечок: хто нам ворог, хто нам друг.

– Ми розуміємо, хто нам ворог.

– Росія. А США для нас у якій категорії?

– Ми вважаємо США нашим союзником, а ким вони нас вважають… Щоб стати для них союзником, треба мати певну геополітичну суб’єктність, треба бути конкурентною державою. На жаль, ми поки не дотягуємо до цього рівня. Так, вони до нас ставляться нормально, вони нам допомагають, але у них є свої національні інтереси. Союзник – це трохи більше. Для них союзник – це Велика Британія та певні країни.

Так само можна розглядати Росію та Китай. Для Росії Китай – стратегічний союзник. А для Китаю Росія – це тимчасовий партнер, якого вони на сьогоднішній день використовують в своїх інтересах. Це велика геополітика, тут зовсім інші підходи.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Фото: president.gov.ua

– Ви починали говорити про “Фаїну”.

– Нинішній міністр оборони Андрій Таран на той час керував оперативним департаментом. Він з оперативною групою там перебував біля двох місяців. Виїхав до Кенії, яка на той час відповідала за оперативну ситуацію в Сомалі. Кенійська воєнна розвідка була на зв’язку з Британською розвідкою, з іншими потужними розвідками. Ми знайшли можливість і уклали домовленість, що наша оперативна група туди виїде. Вони нам допомагали. Це досить серйозна операція. Так, нам довелося заплатити певні кошти, але ми забрали цей вантаж, напруга була знята. Все було нормально.

– Вони вимагали від 8 до 20 млн за заручників. Скільки Україна заплатила в результаті?

– Важко сказати, десь біля 2 млн, здається.

– Тоді наголошували, що це не з державного бюджету.

– Це вже інше питання.

– Про успішні операції, за вашими словами, мало відомо. А про “вагнерівців” говорять дуже публічно. Навіть в інформаційному протистоянні з РФ ми програємо. Чому так? Ми не говоримо так активно про Донбас, ми не говоримо так активно про Крим. Однією з умов втрати Криму називають інформаційний та культурний програш України. Чому так відбувається?

– Це свідчить про потенціал однієї та іншої держав. Ми бачимо, що Російська Федерація з точки зору військового потенціалу – це друга ядерна держава у світі. Фактично Москва залишилася Москвою, яка була при СРСР. Всі пропагандистські центри, потужні аналітичні центри фінансуються з державного бюджету. В інформаційному плані вони більш активно працюють. Режим, який там знаходиться, дозволяє це робити. Там команду дали – спробуй не виконати. У нас команду дав – почнуть думати.

Наведу приклад. Росіяни поставили в Криму на адмінкордоні спеціальні станції, які глушать наші передачі в певних українських регіонах – у Миколаївській та Херсонській областях.

– Це ж вплив на іншу територію.

– Та їм це не важливо, їхні ресурси на нашу територію працюють. А що наша держава робить в цьому плані. Де Міністерство інформації? Я вже не кажу про Донбас. Так, ми запустили телеканал “Дім”. Але наскільки я знаю, це все глушиться, інформація не доходить. Тут прямо на нашу територію в Херсонській області не доходять наші сигнали, не кажучи вже про інтернет-покриття. Деякі наші оператори не хочуть запускати інтернет в певних місцях, бо там живе дуже мало людей. Але це ж наші люди, вони мають отримувати інформацію. Більшість інформації зараз іде через інтернет.

В Росії зовсім по-іншому, там працює ця машина. Ви подивіться на ці передачі, які ми бачимо – Соловйов, “60 хвилин”.

– Це ж неможливо дивитися.

– Неможливо. Але йде промивання мізків. Знаєте, на якій машині їздить Соловйов? На Maybach. За такі гроші можна відпрацювати.

– У нього там і вілла в Італії є. Ви натякаєте, що мізки росіянам промивають за непогані гроші?

– Абсолютно. В них є ресурс. Як би не було, це є кошти того ж “Газпрому” та іншого великого бізнесу. Вони це утримують. Розвідка на один бюджет жити не може.

– На що вона живе?

– В автократичних чи авторитарний режимах вони фінансуються з різних фондів.

– А де наші беруть кошти?

– За останні роки, особливо за останній рік, наш бюджет значно виріс. Піднімають заробітні плати.

Росія бачить Україну в двох якостях - атака ще можлива - генерал Віктор Гвоздь

Фото: flickr.com

– Я натякала на те, чи немає всередині не те що корупційних скандалів, а бажання десь підзаробити?

– Не знаю, запитайте в них. Я не на службі.

– За вашої бутності такого не було?

– Ми коли прийшли, ми ледве виживали. Ми шукали гроші, бо нам треба було порушувати дуже багато питань, починаючи від системи рухомого зв’язку. Ми не розуміли, як буде розвиватися ситуація на сході, чи не доведеться вивозити архів розвідки. Тоді гроші шукала не тільки розвідка, а й парламент.

– Де шукали? У приватних людей?

– ПЗРК ставили, щоб прикрити парламент, бо не знали, чим прикрити Київ в той час. Це 2014 рік, кінець лютого. Зараз дуже легко критикувати, як себе поводили ті чи інші очільники. Можна виставити їм претензії, але завжди треба брати до уваги ті умови, в яких це все відбувалося.

– Ви зараз говорите про обвинувачення на адресу Яценюка й Турчинова?

– Абсолютно. Я пам’ятаю, як тоді машини ставили на полосу в Гостомелі, бо боялися, що сяде російський спецназ. Ви знаєте, що від східного кордону до Дніпра не було жодної бойової частини? Це зараз всі розповідають, що тоді все по нитках збирали добровольці. Завдяки добровольцям в перші моменти вдалося врятувати ситуацію. Наші частини трималися, поки росіяни чекали на перший постріл, щоб пролилася кров в Криму, щоб почати операцію. В той час вздовж кордону було розміщене стотисячне угруповання, яке тільки чекало можливості для переходу. Вони б маршем дійшли б до Дніпра.

У мене на початку березня була інформація, що вранці в Генштабі РФ був підписаний Путіним план вторгнення в Україну. Коли кажуть, що було багато шуму про наступ від розвідки, то ми отримували багато такої інформації.

– Це ж могла бути дезінформація, психологічний тиск.

– Абсолютно. Але вибачте, на сьогодні загроза вторгнення знята? Ні. На кордоні з Україною знаходиться більш потужне угруповання. Воно кожен день посилюється, вводяться нові частини. Зараз у Південному та Західному округах вводяться нові частини, які будуть мати на озброєнні “Іскандери”. Це ракети тактичного плану. Вони можуть нести тактичну ядерну зброю.

– Ви зараз навіть не про план “Новоросія” говорите?

– Та де. Ми говоримо про те, що Росія на сьогоднішній день має можливості за бажання та розв’язанні рук провести широкомасштабну операцію на сході України. Вони ж не задіяли свої аерокосмічні сили – крилаті ракети та все інше.

– Чи вигідне масштабне вторгнення, коли є гібридна війна?

– В РФ розглядають нашу державу як сіру зону або державу-жертву. Це тиск. Найголовніше – це чинити тиск. Їм вигідно, щоб наша держава існувала в таких умовах, щоб був тиск: економічний, військовий, інформаційний. Це робиться, щоб змінити ситуацію всередині країни, змінити політичний устрій, змінити наш курс.

Ви ж бачите, як “ОПЗЖ” себе веде, як змінюється ситуація. Це все на фоні цього тиску. Замороження конфлікту на Донбасі – я вважаю, що це заморожений конфлікт – це найстрашніше, що може бути. Це фактично отруйний організм, який постійно отримує дозу цієї отрути.

– Мінськ зайшов в тупик.

– Я ж кажу, заморожений конфлікт. Країна не в стані вирішити його. Росія показує всьому світу, що Україна не здатна цього робити, і що всі вже втомилися від України.

– У новій реальності прослуховують всіх. Наприклад, Ігор Смешко не користується телефоном активно. Як ви до цього ставитеся? Реально прослуховуються телефони?

– Ви знаєте, сьогодні є можливості слухати кожного, бажаєте ви цього чи ні. Ви можете покласти телефон вночі біля себе й лягти спати, а про вас зніматимуть інформацію, як ви дихаєте. Людина з цим гаджетом сьогодні повністю маркована. Що б ви не писали, куди б ви не ходили – все це відслідковується. Навіть вже бізнес це використовує. Наприклад, ви зайшли в магазин, а потім вам приходить повідомлення про продукти.

Що вже казати про спецслужби, як от американське АНБ. Вони весь світ покрили. Росія активно працює. Один з керівників НАТО, який займається кібербезпекою, сказав про кібератаки: якщо Росія – це тропічний дощ, то Китай – це зміна клімату. Це свідчить про те, наскільки потужно Китай зараз покриває світ саме з точки зору цього моніторингу і контролю.

Джерело

Continue Reading