Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

НАЗК декларація – як працює агентство після рішення КСУ

НАЗК декларація - як працює агентство після рішення КСУ

Іван Пресняков Фото: facebook.com/ivan.presniakov

Заступник голови Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК) ІВАН ПРЕСНЯКОВ в ефірі Апостроф Live розповів, чи вдалося НАЗК відновити роботу після ухвалення постанови Уряду щодо розблокування доступу до е-декларацій, які функції агентства досі заблоковані і коли НАЗК зможе знову запрацювати на повну після скандального рішення Конституційного суду (КСУ).

– Як наразі працює НАЗК після рішення КСУ, яке фактично зупиняло роботу відомство? Уже працює реєстр декларацій, можна заходити і дивитися. Але чи в повну силу працює НАЗК?

– Насправді, після ухвалення рішення Конституційним судом, крім проведення роз’яснювальної, інформаційної чи просвітницької роботи, практично всі контрольні повноваження НАЗК та повноваження з проведення перевірок є заблокованими. Через реакцію уряду, президента та РНБО адміністрування реєстру декларацій, проведення спеціальних перевірок оновлені. Але, очевидно, це тимчасове рішення. Весь функціонал НАЗК, звичайно, не відновлений, тому більшість функцій і надалі заблоковані.

– Що конкретно зараз НАЗК, окрім реєстру декларацій, не може робити?

– Дивіться, реєстр декларацій не просто так існує. НАЗК повинно було здійснювати повні перевірки декларацій. Якраз в цьому є, напевно, найважливіший аспект діяльності цього реєстру. Ці повні перевірки ми проводити не можемо.

Проблема полягає так само в тому, що перевірку на наявність конфлікту інтересів ми не можемо проводити. Ми не можемо притягати до відповідальності корупціонерів за брехню в деклараціях, КСУ скасував це положення.

Ми навіть не можемо приймати повідомлення громадян про корупцію, тому що це повноваження так само заблоковано. Проводити перевірку звітів політичних партій ми так само зараз не можемо.

Тобто насправді НАЗК до цього рішення Конституційного суду було органом, який мав широкі контрольні повноваження в усьому спектрі питань із запобігання корупції. Всі ці контрольні повноваження тепер виконуватися не можуть.

Це не тільки рішення, яке вдарило по нашій роботі. Воно по суті поставило під загрозу ширшу рамку – подальшу інтеграцію України з Європейським Союзом. Тому що створення сильної антикорупційної інфраструктури якраз було одним із зобов’язань, які ми на себе брали на шляху цієї інтеграції.

– Питання щодо місцевих виборів. Чи правда, що людей, яких обрали, неможливо призначити на певні посади? Можете підтвердити чи спростувати цю інформацію? І на які посади, якщо так, неможливо призначити зараз людей?

– Одне з повноважень, яке виконувало НАЗК – це проведення частини спеціальної перевірки людей, які претендують на ті чи інші посади. Дійсно, проведення спеціальної перевірки в частині проведення перевірки декларацій кандидатів на посади – міських голів, голів місцевих рад – це та функція, яку мало виконувати НАЗК. Із прийняттям рішення Конституційного суду проводити ці спеціальні перевірки і таким чином давати можливість призначити осіб на ці керівні посади, у нас можливості не було. Через рішення уряду НАЗК відновило проведення спеціальних перевірок. Але, як я вже сказав, це тимчасове рішення. Тому маємо досить тривожну ситуацію.

– Тобто допоки не буде в повну силу відновлена робота НАЗК, до того моменту призначення мерів великих міст та обласних голів неможливе. Чи правильно я зрозумів вас?

– Ми зараз ці спеціальні перевірки відновили через рішення уряду, але будь-хто може піти в суд і оскаржити власне той факт, що ми ці перевірки проводимо, і таким чином заблокувати ці призначення.

– Як бачать в НАЗК вихід із цієї конституційної кризи? Що може відкрити віконце можливостей?

– Проблема не лише в тому, що НАЗК треба повернути наші функції та повноваження. І не в тому, що треба змінити закон “Про запобігання корупції” і таким чином повернути повноваження. Ми бачимо, що без того, щоб щось зробити з цим рішенням Конституційного суду, у нас далі залишаються величезні ризики скасування всіх нових законодавчих змін, які може напрацювати Верховна Рада.

Зараз ідеться про те, щоб прийняти якийсь закон, який автоматично поверне нам наші повноваження. Але якщо Конституційний суд не змінить свою позицію, це все матиме невеликий сенс.

Тому що і далі буде величезна загроза того, що це є неконституційним за рішенням Конституційного суду. Тому, на моє переконання, вирішення цієї кризи точно має починатися з того, щоб щось вирішити з цим рішенням КСУ. Просто повернення повноважень до НАЗК, на жаль, не спрацює. Це буде тимчасове рішення.

– Один з виходів запропонував президент Володимир Зеленський. Законопроект про відновлення довіри до КСУ, яким гарант пропонує перезавантажити Конституційний суд, набрати нових представників цієї установи судової гілки влади. Як ви вважаєте, чи зможе цей законопроект вирішити якраз ті проблеми, які ви зараз порушували?

– Насправді є кілька рішень. Ми думаємо, що проект президента може бути так само одним із цих рішень. Це, звичайно, питання вже до президента і Верховної Ради, можливо, частково до КСУ – яким чином вирішувати цю кризу. Тут наших повноважень, очевидно, точно не вистачить. Проект президента – це один із варіантів, який міг би дійсно таку кризу вирішити.

– Незважаючи на великий шквал критики цього законопроекту?

– З того, як виглядає ситуація, тут немає рішення, яке би дивним чином усе повернуло до вихідної точки, не завдавши жодної шкоди правовій системі. На жаль, ця шкода вже була завдана правовій системі після того, як було прийняте рішення КСУ.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Медведчук під домашнім арештом – чого чекати далі – Новини України

Медведчук під домашнім арештом - чого чекати далі - Новини України

Фото:

У четвер, 13 травня, Печерський райсуд Києва обрав запобіжний захід одному з лідерів ОПЗЖ Віктору Медведчуку, призначивши йому цілодобовий домашній арешт на два місяці. Офіс генерального прокурора просив для нардепа, підозрюваного в державній зраді, арешт з альтернативою застави в 300 млн гривень, тому відразу ж після винесення суддею Миколою Підпалим відповідного рішення почалися крики про “зраду”. Водночас спікери Банковій запевняють в зворотному – мовляв, це рішення найболючіше для кума президента РФ Путіна. В юридичних нюансах у справі Медведчука і в стратегічних цілях, які переслідує Банкова в цій історії, розбирався “Апостроф”.

Невдалий кавалерійський наскок?

Полярні думки запанували не лише в провладному і умовно патріотичному таборі, але і серед експертів. Так, заступник директора Агнентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький вважає, що справа Медведчука в правовому полі не має серйозних перспектив.

“Не можу пригадати за останні роки, щоб домашній арешт закінчився чимось іншим, крім розвалу справи. Тобто, якщо воно переходить в режим домашнього арешту, то всі розуміють, що це кінець”, – говорить “Апострофу” Голобуцький.

На його думку, слабкість звинувачення і давні зв’язки кума Путіна в правоохоронній та юридичній системі унеможливлюють обвинувальний вирок Медведчуку.

“Медведчук – досвідчений юрист з величезними зв’язками в правоохоронних органах, та й просто дуже багата людина. Це збіг, який в Україні унеможливлює його посадку в тюрму. На якомусь етапі спрацює якась ланка – або зі зв’язків, або за гроші, або по компромату – що завадить довести все до логічного завершення. Знову-таки прокурори у справі як-то слабо виглядають”, – додає політолог.

Разом з тим, політолог Петро Олещук вважає, що, виходячи з українського законодавства, суд не міг ухвалити якесь інше рішення.

“Суд міг обрати або варіант арешту, виставивши вимоги по заставі (ні у кого немає сумнівів, що відповідні норми були б виконані і Медведчук був би вільний ще до закінчення судового процесу), або був варіант домашнього арешту, який в результаті і був обраний” , – говорить Олещук.

Він зазначає, що Медведчуку тепер доведеться доводити своє лідерство серед проросійських політиків, що зараз йому робити, сидячи в чотирьох стінах з електронним браслетом на нозі, буде явно складніше – відповідно, боротьба за лідерство на цьому фланзі загостриться.

“Зараз запускаються або перезапускати нові проекти, та ж “Україна-наш дім” Колесникова, проект Васильєва “Держава”, а рейтинг ОПЗЖ тим часом падає. Ця історія небезпечна і для Петра Порошенка: його постійно згадують в контексті того, що при ньому Медведчука навіть не намагалися притягти до відповідальності – відповідно, він і його політичні соратники будуть зосереджені на тому, щоб довести, що насправді Медведчуку нічого не загрожує”, – говорить Олещук, додаючи, що очікувати будь-якого результату справи Медведчука дуже скоро не варто, а влада будуть діяти обережно, пробуючи комунікувати з Кремлем безпосередньо, а не через посередників, яким був кум Путіна.

Юридичні підводні камені

Адвокат Ігор Чудовський вказує “Апострофу” на те, що суд не переконали аргументи прокуратури з приводу Медведчука. Але і слова захисту кума Путіна його не вразили.

“У справі Медведчука обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, хоча прокуратура просила про арешт з альтернативою 300 млн гривень застави. Суд в даному випадку при обранні запобіжного заходу не досліджує доказів – це закріплено в КПК. Текст підозри, повинен, як каже Європейський суд, переконати громадянина, що Медведчук причетний до злочину, який йому інкримінують. Саме від вагомості підозри у суду повинна була скластися думка, наскільки вона аргументована. Якби вона була аргументована прокуратурою, однозначно при такому підозрі суд повинен був задовольнити клопотання прокурора на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою”, – говорить юрист.

Він акцентує увагу на тому, що Медведчуку інкримінується вчинення злочину на території Криму, непідконтрольного зараз владі України, і доводити цей злочин складно, як і аргументувати підозру, тому що провести обшук, виїмку в фірмах, які афільовані з Медведчуком – практично нереально.

Сама по собі підозра, звичайно, сира, каже адвокат. Але попереду досудове слідство, і справа, згідно з нормами КПК, може розслідуватися протягом двох років, в той час як у прокурорів є час, щоб зібрати докази і представити їх суду для винесення справедливого вироку. Судячи з усього, суддя вчинив відповідно до закону і обрав позицію “ні вашим – ні нашим”. Та й саме обрання запобіжного заходу вже говорить про певну обґрунтованість підозри, тому що якби – як багато юристів кажуть – вона була необгрунтована, тоді б суддя взагалі не обрав ніякого запобіжного заходу.

Розвінчання Медведчука

Суд на початку липня може продовжити Медведчуку домашній арешт. Як зазначає Ігор Чудновський, законодавством передбачено, що цей запобіжний захід може бути застосований до громадянина максимум на 6 місяців. Таким чином, Медведчук ризикує залишитися вдома до листопада. Без неформальних комунікацій, неможливості поїздок до Росії вплив одного з лідерів ОПЗЖ ризикує обнулитися…

Виходячи з цього, як би там не було, міф про недоторканність Медведчука – розвінчаний. Його найбільшим “активом” було кумівство з Путіним, яке нібито захищало його від будь-якого переслідування, але тепер він не має привілейованого статусу, будучи звичайним підозрюваним з електронним браслетом під домашнім арештом.

І Зеленському на цьому не можна зупинятися. За словами Олексія Голобуцького, процес над Медведчуком хоч і зупинило падіння рейтингу влади, але рано чи пізно цей ефект закінчиться.

“Хайп хороший тим, що хтось хайпанув, на цьому заробив. Але якщо це не продовжувати розвивати цю історію або коли не відбуваються якісь якісні зміни, то все забувається. А люди починають повертатися до думки, що Медведчук – на свободі і впливає на політичні процеси. Та й гроші, які вкладає Росія в український політичний простір продовжують йти. Питання наявності самого факту існування проросійських політичних проектів, “п’ятої колони”, ніби й артикульоване владою, але не вирішене”, – відзначає експерт.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Атака на ЗМІ – чим небезпечний прецедент Барбула

Атака на ЗМІ - чим небезпечний прецедент Барбула

Фото: Getty images

Останнім часом український медіа-простір потерпає від нової форми тиску – за допомогою судових рішень вітчизняних провайдерів змушують в буквальному сенсі відключати ЗМІ. 18 лютого Печерський райсуд Києва зобов’язав інтернет-провайдерів заблокувати сайти 12 новинних видань за позовом колишнього директора держкомпанії “Спецтехноекспорт” Павла Барбула, підозрюваного в корупції. У їх числі опинилися “Апостроф”, “Главком”, “Голос”, “Антикор”, From-ua та інші ЗМІ. Згадані видання в різний час розмістили публікації, що стосуються зловживань, ймовірно допущених Барбулем, під час його роботи керівником держпідприємства “Спецтехноекспорт” у 2014-2018 роках. Після тривалої боротьби за свободу слова все той же Печерський райсуд 28 квітня ухвалив рішення зняти арешт з доменного імені “Апострофа” , а позицію сайту підтримали у Верховній Раді. Депутати збираються підготувати законодавчі зміни, які унеможливлять подібні арешти, але поки битву проти цензури аж ніяк не можна назвати виграною. Про небезпеку даного прецеденту – масовані атаки на ЗМІ через суди – “Апострофу” розповів Олександр Глущенко, член правління Інтернет-асоціації України.

Хотілося б відзначити, що проблема з судовим блокуванням сайтів більш широка, ніж ми її зараз бачимо в Україні. Той набір інструментарію, який держава знайшла для себе в законодавчому полі і використовує – технічно, технологічно і стратегічно незграбний. Те, що ми бачимо зараз, коли заарештовують якісь майнові права: по-перше, які-такі майнові права виникають у користувача, умовно кажучи “Укртелекому”, або “Нетфлікса”, або CNN – незрозуміло. По-друге, цей інструмент зараз дуже зручно використовувати для маніпуляцій, для вибивання якихось сайтів і ресурсів через юридичну колізію в правовій системі України. Ми бачимо, що судді особливо не збираються розбиратися. Є прецедент і список провайдерів, який кочує з рішення в рішення, і всі, хто розбирається в телеком-ринку, розуміють, що якось дуже вже витіювато розташований в рішенні суду список провайдерів, чия абонентська база відрізняється між собою в десятки, а то і в сотні раз.

Існуюча ситуація надає можливість для маніпуляцій, можливість вибивати конкурентів, а ще завжди є людський фактор. Зрештою, можна зламати ресурс, розмістити заднім числом якусь новину на ньому, можна і підкупити редактора, щоб він розмістив новину. Якщо у вас на сайті 1000 новин в день і працює 50 осіб, які їх розміщують (автора і редактори), ви ніколи цього не відстежите, і немає такої людини, яка пам’ятає всю сотню розміщених новин. Тобто, можна все що завгодно зробити, щоб подати в суд і вибити з колії український ресурс.

Є конкретний кейс: 426 сайтів в лютому цього року намагалися забанити через Голосіївський райсуд, трохи пізніше 12 інформаційних ресурсів намагаються заблокувати через Печерський (мова йде про сумнозвісний позов Барбула, – “Апостроф”). Це практика, яка призведе до збільшення таких випадків по наростаючій. Законодавцям і телеком-галузі потрібно збиратися між собою і вирішувати долю законодавчого поля і ринку, як бути далі. Тому що є дуже погана практика і на неї ще ніяк не реагували – як уже згадувалося вище, депутати вже готують необхідні зміни до законів, і це дуже добре.

“Під роздачу” може потрапити і сайт будь-якого органу влади: судді теж люди, можуть не побачити серед 426 сайтів в списку, наприклад, сайт rada.gov.ua – чому ні? Ніхто ж не перевіряє ці сайти власноруч. Або хтось в домені помилиться на одну букву, і буде заблокований невинний ресурс – як далі бути з таким? Тобто, люди не порушували закон, хтось помилився, і є рішення суду, яким їх намагаються покарати.

Тому що склалася практика дуже неправильна і треба її міняти, розробляти, знову-таки, нормальне законодавче поле, чим вже перейнялися в Раді. Тому що якщо у вас є претензії до ресурсу (наприклад, є сайт, у якого є домен, на ньому відбувається щось заборонене), то, по-перше, є хостер, а по-друге є реєстратор домену, а провайдери тут до чого? Вони взагалі тут четверта сторона, яка постраждала, яка за свій рахунок повинна у себе на майданчику технічно банити доступ до ресурсів.

Крім того, провайдери не повинні банити українські сайти, якщо є інші можливості працювати з ними. Якщо на сайті розміщена новина, і вона зачіпає чиюсь честь і гідність – будь-ласка, якщо є спростування, то сайт за рішенням суду може зняти цю новину, написати спростування. Але це не привід все просто банити! Тобто, якщо в супермаркеті знайшли пачку простроченого молока – це ж не привід його закривати і залишати людей без робочих місць, правда? Якщо, наприклад, так вийшло, що правоохоронці знайшли нечесного суддю в якомусь суді, це ж не привід закривати весь суд і паралізувати його роботу.

Якщо щось порушує сайт, який зареєстрований в Україні – вирішуйте питання з хостером і реєстратором домену. Якщо це сайт, на якому, умовно кажучи, розміщена дитяча порнографія, або рекламують наркотики – просто анулюйте домен, і не потрібно змушувати всю базу телеком-операторів НКРЗІ банити доступ до цих ресурсів.

Проблема ще й глибша, ніж її бачить українська Феміда: маємо міну уповільненої дії. Завтра росіяни зламають купу наших сайтів, розмістять на них якісь новини, знайдуть “фунта”, який подасть в суд, і ми за її рішенням залишимося без основних новинних ресурсів – чому ні, якщо у нас така система? Якщо нам потрібно щось гучне, щоб звернули увагу – у нас є вже кілька гучних кейсів, чи то з 400 сайтами, чи то з 12 – давайте звертати увагу!

Інтернет-асоціація України багатьом відправляла листи з приводу згаданих інцидентів, в тому числі ми чекаємо роз’яснення від Верховного суду, якою має бути судова практика у згаданих випадках. Тому що, якщо не реагувати на них – завтра виявиться, що мало не всі новинні ресурси забанені. Якщо ми йдемо в Європу, то повинні керуватися існуючими – відповідно до європейської журналістики – зрозумілими правилами гри і такими ж процедурами.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Україна отримала сигнал, що не можна робити з Росією – Василь Філіпчук

Україна отримала сигнал, що не можна робити з Росією - Василь Філіпчук

Володимир Путін Фото: Getty Images

Чи зникла чи російська загроза після так званого відведення військ від українських кордонів? Чому Україні не отримати План дій щодо членства в НАТО у 2021 році? Скільки часу піде на те, щоб Україна стала членом Європейського Союзу? Наскільки важливим для Києва є відносини з Китаєм та чому олігарх Коломойський досі не сидить за “Приватбанк”? Свою думку на ці та інші теми в ефірі програми “Розклад Кулініча” на Апостроф TV висловив дипломат, громадський і політичний діяч Василь Філіпчук.

Хочеш миру – готуйся до війни

Ніхто не знає, на що Путін може піти. Протягом останніх місяців, а особливо останніх тижнів, я постійно чую від європейських та американських дипломатів, що вони в неофіційному порядку надсилають Києву дуже чіткий сигнал: “не давайте росіянам жодного приводу для того, щоб розпочалася агресія”.

Такого спокою і впевненості в тому, що Росія не нападе – немає. Всі вже вивчили урок 2008 року. Ніхто не вірив, що Путін нападе на Грузію. 2014 рік. Ніхто не міг повірити, хоча ці сигнали були – мені особисто ще задовго до Майдану говорили про те, що є ймовірність Майдану і після того може бути повноцінна війна та захоплення Криму – але ніхто і я, зокрема, не вірив, що Путін міг на таке піти.

Вже цих двох випадків достатньо для того, щоби навіть найбільш легковажних політиків переконати в тому, що не можна розслаблятися. Хочеш миру – готуйся до війни. Треба кожної секунди бути готовим до того, що може щось трапитися. Треба бути дуже обережним, щоб, не приведи Боже, не дати Путіну приводу.

Росії потрібен лише привід

Росіяни дуже чіткі в своєму підході, яким шляхом вони потім пояснюють світу свої дії. Якщо б не було бомбардування Цхінвалі з боку Саакашвілі, то не було б приводу. Хоча Саакашвілі потім розповідав, що він реагував на безкінечні провокації з боку Південної Осетії, факт залишається фактом. Зверніть увагу, ні НАТО, ні США – ніхто не втрутився. Два американських кораблі десь пропливали поблизу Батумі – і на тому все.

2014 рік – Майдан. Я не виключаю того, що за постійним підштовхуванням і провокуванням насилля на Майдані могли бути російські інтереси. Для них Майдан створював прекрасний привід показати, що в Україні хаос, там скинули законного президента. З російської точки зору, вони змушені були ввести війська. Без приводу не буде агресії. Отак просто уявити, що в Києві зараз висадиться два батальйони російського десанту – неможливо.

ПДЧ: чи є шанси

Наша дипломатія деколи нагадує страуса, який занурив голову в пісок. Таке враження, що деякі чинники спеціально дають привід росіянам починати ті чи інші дії. Наприклад, та сама історія з ПДЧ. Очевидно, що не дадуть нам ПДЧ в червні цього року. Немає жодного шансу на те, що між країнами буде консенсус щодо подачі Україною заявки на ПДЧ протягом найближчих років. Щось неймовірне має трапитися, щоб зараз Греція, Іспанія та Німеччина проголосували за ПДЧ Україні. Ніколи ці країни, поки буде конфлікт з РФ, не погодяться бути стороною воєнного конфлікту з Росією.

Я ні в чому так не впевнений: не буде ПДЧ ні в червні, ні в липні, ні в серпні. Якщо це трапиться, я назавжди зарікуся коментувати зовнішньополітичні події. Ніхто не хоче провокувати Путіна, тому що він прямо сказав, що ПДЧ – це прямий квиток до війни. Говорити зараз про ПДЧ – лише трясти повітря. Це слова, які ні до чого не призведуть. Для чого про це кричати, якщо: а) цього не буде; б) це створює привід для Росії?!

Дискусія про отримання ПДЧ ведеться з 2003 року. ЇЇ вже провели десятки, якщо не сотні разів. Усі питання поставили, усі відповіді почули. Нічого нового вже не дізнатися. Для чого говорити про початки дискусій? Говоріть про те, що в нас громадяни виїжджають з України в пошуках роботи. Люди збирають польську полуницю, бо в Україні немає роботи. Знайдіть краще іноземних інвесторів, допоможіть українським компаніям продавати свої товари в різних країнах.

Членство України в ЄС

Ми можемо говорити все, що заманеться. Проте пані Меркель прямо сказала: 30 років. Політичне життя одного покоління – це максимум 20 років. Протягом наступних двох поколінь це питання не буде порушене. Не варто забувати, що угоду про асоціацію ратифікували на умовах того, що вона не лише не дає нам статусу кандидата, а навіть не створює для цього передумов.

Україна отримала сигнал, що не можна робити з Росією - Василь Філіпчук

Василь ФіліпчукФото: Апостроф

То для чого трясти повітря? Для чого говорити про ніщо? Сконцентруйтеся на практичних питаннях, які хвилюють наших людей: безпека та економічне зростання.

США і Китай – наші партнери

Ми живемо в багатополярному світі. Багато хто говорить про 4-полярний світ, коли США, Росія, Китай та ЄС створюють чотири силових блоки, в центрі яких знаходиться Україна.

Для України ці чотири країни є ключовими, але є дуже велика різниця у силі току, який надходить з кожної з цих точок. Ми є життєво важливим питанням для Росії, але думати, що ми так само важливі для США – себе обманювати. Колишній президент США Обама прямо заявляв, що Україна не належить до життєво важливих інтересів для США. Навіть якщо б Росія ще раз напала на Україну, він би не направив сюди війська.

Для США Україна важлива: ми партнер, країна, з якою є важливі домовленості, Декларація про стратегічне партнерство 2008 року. Але роль і значення, яке приділяють Україні в США, не можна порівнювати з тим, як це сприймається в Москві. Однак очікувати, що завтра хлопці з голлівудських фільмів висадяться на Донбасі та звільнять його, як у кіно, не варто. Таке враження, що в нас дипломатів вчать по фільмах про Бонда чи Борна.

Якщо подивитися на Китай, то це величезне силове поле. Це країна №1 в нашій торгівлі. Країна, яка постачає багато високотехнологічних і важливих товарів для України. Вона дійсно для нас є магнітом. Подивіться, яким є рівень експорту та торгівлі з Китаєм. Не дай Боже, щоб через рішення України щодо “Мотор-Січі” вони б підняли тарифи, ввели якісь обмеження. У нас в бюджеті, який вже втратив від припинення транзиту російського газу, утвориться діра. Тоді постане питання, за що взагалі жити цій державі.

Справа “Приватбанку”

Коли Порошенко націоналізував “Приватбанк”, ми з вами заплатили п’ять мільярдів (доларів). А Коломойський де був, там і є. Ніяких особливих справ щодо нього немає. Платимо за все ми з вами.

Наші громадяни мають почати розуміти, що від них беруть ці гроші і купують собі яхти, вілли, торгові центри у США, будиночки в Італії. Це наші гроші і через це ми – найбідніша країна в Європі.

Курс на деолігархізацію

Коли ти не знаєш, як це може спрацювати, треба дивитися на досвід інших країн. Чи десь у світі був закон про деолігархізацію? Я особисто не знаю.

У США дуже давно – майже сто років тому – були олігархи. Що там зробили? Там був антимонопольний комітет. Якщо ти мав більше 30% ринку, то комітет змушував розділити компанії. Якщо ти використовував бізнес на підтримку політики чи політику на підтримку бізнесу, то це вже справа судових та правоохоронних органів. Вони зобов’язані взяти тебе за руку та привести до відповідальності.

Відтак для чого нам потрібен закон про деолігархізацію? Може, нам ще Державний комітет по боротьбі з олігархами створити?!

Джерело

Continue Reading