Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Новий міністр енергетики – кому вигідний Галущенко в Кабміні

Новий міністр енергетики - кому вигідний Галущенко в Кабміні

Герман Галущенко Фото: facebook.com

Замість скандального Юрія Вітренка новим міністром енергетики вже зовсім скоро може стати протеже нардепа Андрія Деркача, якого в США називають агентом Росії – Герман Галущенко. Екс-заступника директора “Енергоатому” неодноразово звинувачували у знищенні держкомпанії на догоду олігархам Рінату Ахметову і Ігорю Коломойському. Про те, чому на Банковій хочуть призначити Галущенка, незважаючи на його одіозний кар’єрний бекграунд, розбирався “Апостроф”.

Друг олігархів і Деркача

З часу відставки уряду Олексія Гончарука минуло вже більше року, і весь цей час в новому Кабміні не було повноцінного міністра енергетики. Схоже, ситуація змінилася, і замість амбіційного, але непопулярного у Верховній Раді виконуючого обов’язки міністра Юрія Вітренка, призначення якого двічі провалилося в парламенті, Міненерго може очолити заступник голови правління НАЕК “Енергоатом” Герман Галущенко.

Галущенко був призначений віце-президентом атомного монополіста в травні 2020 року. Він – юрист з багаторічним стажем. Працював в прокуратурі, Міністерстві закордонних справ, Секретаріаті президента, Мін’юсті. Втім, Галущенко і раніше вже працював в “Енергоатомі” – і саме з того періоду тягнеться його знайомство з вкрай неоднозначною фігурою українського політикуму. Йдеться про Андрія Деркача, який потрапив під санкції США. Коли він в 2006-2007 роках очолював “Енергоатом”, Галущенко керував юридичною службою компанії.

Разом з тим, на відміну від Вітренка, кандидат в міністри нібито начисто позбавлений політичних цілей і не прагне займатися власним піаром, що підвищує його шанси обійняти посаду. Крім того, в інформпросторі поки немає особливого негативу проти Галущенка, каже “Апострофу” політичний експерт МЦПД Ігор Петренко.

“Думаю, за Галущенка проголосують, адже співбесіда з фракцією, наскільки я знаю, пройшла успішно, негативу не було, та й у президента він на хорошому рахунку – це вже запорука успіху. Негативного бекграунду, через який до нього могли б причепитися, начебто немає. Це не Вітренко з його премією в 25 млн грн і всілякими компенсаціями”, – говорить Петренко.

За його словами, тиша в плані якогось негативу щодо Галущенка – показник, що він прийнятний для різних груп впливу. Крім того, він не настільки амбітний, як Вітренко, і не претендує ні на посаду віце-прем’єра, і тим паче не мітить в прем’єрське крісло. Крім того, його оцінюють як ефективного менеджера, додає Петренко.

Згоден з колегою і політолог Володимир Фесенко. На його думку, шанси Галущенка на затвердження на посаді міністра більші, ніж у Вітренка, який виявився “більмом на оці” відразу для двох олігархів.

“Шансів стати міністром у Галущенка дещо більше, ніж у Вітренка. Справа в тому, що його називають більш нейтральною кандидатурою, на відміну від нинішнього в.о. міністра, який опинився в центрі суперечностей між Ахметовим і Коломойським. Звичайно, є ризики, що близькі до Ахметова депутати спробують заблокувати призначення Галущенка, адже вважається, що він може не відповідати їхнім інтересам (у Ахметова вони зосереджені в тепловій енергетиці, а не в ядерній). Кажуть, що Галущенко – приятель Геруса, а той, як відомо, пов’язаний з Коломойським, тому ризик провалу призначення зберігається”, – говорить “Апострофу” Фесенко.

Новий міністр енергетики - кому вигідний Галущенко в Кабміні

Міністерство енергетикиФото: mpe.kmu.gov.ua

Він зазначає, що якщо кандидата сильно буде просувати ОП, то завдяки його умовній нейтральності шанси на призначення досить високі, але не стовідсоткові, а воювати проти нового міністра можуть почати відразу після його призначення.

“З огляду на ступінь протиріч навколо Міненерго, успіх цієї кандидатури не гарантований. Рано говорити і про те, як у нього піде робота, адже протиріччя між Ахметовим і Коломойським нікуди не зникли. Але якщо хтось із них почне відкрито блокувати роботу Міненерго, це тільки стимулюватиме владу до наступу на цього олігарха. Разом з тим, у Ахметова в цьому відомстві великий вплив у вигляді заступників міністрів, і новому главі Міненерго доведеться шукати оптимальний баланс інтересів, щоб контролювати цю вотчину, тому заздалегідь нічого прогнозувати нічого не можна, бо надто вже зараз турбулентна політична ситуація”, – вважає експерт.

Міністерський “електричний стілець”

Фахівці відзначають, що новий керівник міністерства зіткнеться з багатьма проблемами в галузі, і протилежні інтереси двох олігархів – аж ніяк не найголовніша з них.

“Черги з самовбивць в крісло глави Міненерго не спостерігається. Здавалося б, Вітренко, який мав досвід керівництва великою держкомпанією і розбирався в газі, міг впоратися, але і він витримав всього 4 місяці. Занадто багато зараз проблем в енергетиці, адекватна людина не погодиться на цей “електричний стілець”. Це величезні борги на ринку газу і електрики, потреба в реформі вугільної галузі, збереженні уранового виробництва і так далі”, – розповідає “Апострофу” член колегії Держатомрегулювання Ольга Кошарна.

Вона акцентує увагу на тому, що Галущенко не має належного досвіду керівництва великими держструктурами, він здебільшого відомий як юрист.

“Варто згадати про тісний зв’язок Галущенка з подсанкційним Андрієм Деркачем. До речі, разом з Галущенком в “Енергоатом” прийшов багаторічний помічник Деркача Олег Бояринцев, він зараз очолює дирекцію по кадрам. Всі ці призначення йшли не через Міненерго: їх взагалі усунули, рішення в ОП ухвалювали через голову в.о. міністра Буславець, безпосередньо даючи вказівки Денису Шмигалю”, – додає Кошарна.

Новий міністр енергетики - кому вигідний Галущенко в Кабміні

Денис ШмигальФото: kmu.gov.ua

Від “успіхів” в атомці – до керівництва енергетикою

Прихід умовної “команди Деркача” в компанію, як ми вже писали раніше, загнав ядерного монополіста в мільярдні збитки, чого не траплялося ніколи. На думку експертів, погіршує ситуацію те, що ОП намагається підмінити собою Кабмін, і це призводить до провалів в управлінні економікою, в тому числі і держкомпаніями.

“Результат фіндіяльності всіх держкомпаній, якими безпосередньо з ОП керує Сергій Шефір (помічник президента Володимира Зеленського – “Апостроф”) – збитки, адже “Енергоатом” демпінгував, торгуючи електрикою з “Юнайтед енерджі” Коломойського і ДТЕК Трейдинг Ахметова. Владу, мабуть, не бентежить те, що людину беруть на підвищення з “Енергоатому”, з якого за останній рік талановиті менеджери (включаючи віце-президента Галущенка) примудрилися зробити збитковим підприємство – з мінусом 4,8 млрд”, – зазначає Кошарна, звертаючи увагу на те, що в останній рік Міненерго повністю втратило вплив, а “Енергатом” ініціював своє перепідпорядкування Кабміну безпосередньо.

Така ситуація загрожує багатьма неприємностями. Справа в тому, що є багато важливих питань, які уряд вирішувати не може, адже це колегіальний орган. Йдеться, наприклад, про поводження з ядерними матеріалами, порушення законодавства щодо використання ядерної енергії. Потрібно враховувати і те, що Держатормрегулювання перебуває в підпорядкуванні Кабміну, тобто не можна допускати, щоб оператор ( “Енергоатом”) і Регулятор (Держатомрегулювання) управлялися з одного центру: це явний конфлікт інтересів і суперечить міжнародним зобов’язанням України.

Але всі ці деталі – це ще півбіди. Керівництво “Енергоатому”, за словами експертів, встигло посваритися з усіма: в тому числі і з Міненерго, з яким монополіст почав судитися через затримку затвердження нового статуту. “Вони посварилися і з Держатомрегулювання – такого хамства в листах я не пам’ятаю в світовій практиці. Вони навіть в суд подали: мовляв, блоки не давали запустити, тому “Енергоатом” втратив в грошах. Але це ж безпека АЕС!”, – обурюється Кошарна.

Утім, Банкову такі тонкощі, схоже, зовсім не турбують. Головне, що кандидат в міністри Галущенко зрозумілий двом найвпливовішим гравцям на енергоринку, які продовжують отримувати дешеву електроенергію “Енергоатому” – Коломойському і Ахметову. А також Банковій, де знімають “вершки” з української енергетики.

За інформацією “Апострофа”, голосування щодо Галущенка може відбутися вже цього тижня – нардепи як раз збирають голоси за проведення позачергової сесії. “Питання призначення Галущенка на Міненерго – одне з ключових для Банкової, і його будуть ухвалювати терміново”, – розповів нашому виданню один з нардепів, який представляє більшість.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Визнання геноциду вірмен – як Байден вдарив по Ердогану

Визнання геноциду вірмен - як Байден вдарив по Ердогану

Джо Байден і Реджеп Ердоган Фото:

24 квітня, в суботу, президент США Джо Байден визнав масові вбивства вірмен в Османській імперії геноцидом. До цього на подібне насмілився лише Рональд Рейган ще в 1981 році, котрий, втім, пізніше відмовився від своїх слів, відступивши під тиском Анкари. Про те, як вплине це рішення нинішнього господаря Білого дому на і без того доволі прохолодні відносини між США і Туреччиною, розбирався “Апостроф”.

На сайті Білого дому 24 квітня з’явилася заява Байдена до Дня пам’яті жертв геноциду вірмен, в якій сказано, що американський народ шанує всіх вірмен, які загинули в результаті геноциду, що почався 106 років тому. Йдеться про події 1915 року, коли режим младотурків наказав зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбул і депортувати. Все це супроводжувалося масовими вбивствами, тортурами і гоніннями на вірмен. Під час геноциду загинуло понад 1,5 мільйона вірмен. Понад 1 мільйон вірменських біженців було розсіяно по світу, а геноцид вірмен вважається однією з причин, чому вірменська діаспора так широко представлена по всьому світу, в тому числі в США і в Європі. Туреччина ж на державному рівні наполегливо заперечує факт геноциду. Водночас Байден підкреслив, що США визнають геноцид вірмен не заради звинувачення кого-небудь, а заради запобігання подібних трагедій.

Відповідь Ердогана не змусила себе довго чекати та відбулася в стилі “а у вас негрів лінчують”. Президент Туреччини заявив, що США причетні до геноциду. На думку турецького президента, мова йде про події, починаючи від знищення індіанців і закінчуючи війнами у В’єтнамі та Іраку.

“Якщо ви говорите “геноцид”, подивіться на себе. Про індіанців говорити не варто – все і так відомо. Тож ви не зможете приліпити ярлик “геноцид” до Туреччини. Щодо США можуть бути відкриті дискусії з багатьох приводів: від В’єтнаму до Іраку”, – передав слова турецького президента канал NTV в понеділок, 26 квітня.

Крім того, Ердоган заявив, що “у вірменської сторони немає жодних конкретних доказів, як немає рішення міжнародного суду” щодо геноциду 1915 року. Президент Туреччини нагадав про ініціативу створити комісію з учених-істориків, які б вивчили події столітньої давності і зазначив, що відповіді від США не надходило.

“Ми готові відкрити архіви. У нас є документи про 1915 рік. Приходьте, вивчайте. А ось США хіба відкриє документи про свою історію?”, – сказав турецький президент.

Чим загрожує удар “геноцидом”

Визнання геноциду вірмен президентом США Джо Байденом – безпрецедентне і політично потужне рішення з точки зору практичного впливу на Туреччину, вважає експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу “Українського інституту майбутнього” Ілія Куса.

“Вважаю, що в результаті визнання якогось різкого розвороту або перегляду турецько-американського порядку не відбудеться. Тобто, максимум, між ними погіршаться і без того погані політичні відносини, які погіршувалися і до Байдена, і за Трампа, і при Обамі. Тому, звичайно, визнання геноциду тільки створить додаткові тертя в політичній комунікації між Вашингтоном і Анкарою, але не більше того. Я не очікую якогось фундаментального зсуву в турецько-американських відносинах, або, наприклад, розвалу їх співпраці в тих сферах, які для них важливі – це і регіональна безпека, і партнерство в рамках НАТО, тобто мені здається, що цього не станеться”, – сказав “Апострофу” експерт.

Варто відзначити, що відносини між США і Туреччиною планомірно охолоджуються протягом останніх 8-10 років. У березні Ердоган несподівано публічно виступив на підтримку президента Росії Володимира Путіна, розкритикувавши господаря Білого дому за його слова про “вбивцю”. Історія з геноцидом – явне продовження цього конфлікту.

Утім, тут є ще один нюанс: нинішній глава Білого дому – один з лобістів вірменського питання в Сполучених Штатах. У 1995 – 2007 роках, будучи сенатором, Байден входив до Групи у вірменських справах Конгресу США. Більше того, він голосував за ухвалення поправки 907, яка блокує надання грошей Азербайджану (діяла до 2004 року), і за виділення американської фінансової допомоги Вірменії та Нагірно-Карабахській автономії в 1992-2008 роках.

Чого чекати у Карабасі?

У Вірменії тим часом політичні кола дуже оптимістично дивляться на те, що відбувається за океаном. Як розповів “Апострофу” директор Центру політичних і економічних стратегічних досліджень Беніамин Погосян, деякі експерти і політики в Вірменії вважають, що визнання Байденом геноциду вірмен мало не створить американську парасольку безпеки для Вірменії та Карабаху.

“Згідно з цією логікою, після 24 квітня 2021 року США не допустять подальших ворожих дій Азербайджану або Туреччини проти Вірменії або Карабаху і за необхідності втрутяться військовим шляхом. Однак це перебільшення: визнання геноциду вірмен не означає, що Вірменія тепер є союзником США і будь-який можливий напад на Вірменію автоматично викличе військову відповідь США. Визнання геноциду вірмен також не означає, що США будуть перешкоджати ворожим діям Азербайджану проти вірмен, які наразі проживають в Карабаху, якщо російські миротворці покинуть територію. США не визнають незалежність Нагірного Карабаху, а це означає, що США юридично сприймають Нагірний Карабах як частину Азербайджану. Тому у США немає законних підстав для відправки американських військ в Карабах для боротьби з азербайджанської армією в разі нової ескалації”, – розповів “Апострофу” політичний експерт з Вірменії.

Але чи варто чекати загострення у Нагірному Карабаху, де ще не так давно велися повноцінні бойові дії? Ілія Куса каже, що зараз ескалації в Карабаху з боку Туреччини не буде.

“Навіщо Туреччині руйнувати перемир’я в Карабаху, яке вони уклали з Росією, і до якого США взагалі не мають ніякого відношення? На шкоду собі? Вони нічого не будуть робити в Карабаху, тим більше що за результатами мирних домовленостей минулого року Туреччина серйозно посилила свій вплив. Тобто той статус-кво, який склався навколо Нагірного Карабаху, він їм вигідний. Тому загострення в Карабаху – воно не буде спрямоване проти США та їхніх інтересів, воно буде направлено проти самої Туреччини. Тому навряд чи турки будуть відповідати США в регіоні, де вони, і так, домоглися успіху, і навпаки, вони витіснили звідти США”, – говорить експерт.

Навіщо потрібно було послання Ердогану?

Однак визнання президентом Байденом геноциду вірмен слід розглядати як послання Вашингтона до Туреччини, каже Беніамин Погосян.

“Це може бути ознакою того, що Туреччина припинила бути настільки важливим стратегічним союзником, як була раніше. У США – складні партнерські відносини з Туреччиною, тому що там відкидають ідею бути чистим поборником інтересів США і прагнуть проводити незалежну зовнішню політику. Інтереси США і Туреччини одночасно стикаються і сходяться в багатьох регіонах світу. Зростаючий апетит Туреччини в Східному Середземномор’ї і певна співпраця з Росією не відповідають американським інтересам”, – вважає Погосян.

Утім, експерт відзначає, що більш напориста політика Туреччини на Південному Кавказі і в Середній Азії відповідає інтересам США.

“Росія і Туреччина не можуть повністю дійти згоди на Південному Кавказі, і в кінцевому підсумку сильна Туреччина в регіоні стане головним болем для Росії. В той же час могутня Туреччина в Середній Азії означає для США більше можливостей заохочувати загальний настрій в регіоні проти Китаю. У цьому складному павутині американо-турецьких відносин визнання геноциду вірмен є одним з можливих засобів посилити розбіжності. Це не зруйнує двосторонні відносини між США і Туреччиною, але зробить внутрішній порядок денний Ердогана більш проблематичним, оскільки опозиція буде використовувати цей факт у своїй боротьбі проти президента Туреччини. У будь-якому випадку крок Байдена істотно не вплине на динаміку регіональної безпеки Південного Кавказу”, – пояснив Беніамин Погосян.

На думку експерта Ілії Куси, реакція Туреччина реагувати на дії Байдена цілком можлива: наприклад, ще більше обмежити співпрацю зі Сполученими Штатами Америки в області безпеки, обміну розвідданими, боротьби з тероризмом на Близькому Сході.

“Крім того, турки потенційно можуть почати процедуру перегляду статусу американських військових баз і статус баз НАТО на території Туреччини. Але це все-таки радикальні заходи. Тому що робити таке у відповідь на звичайну політичну заяву, це може вважатися надмірною реакцією”, – відзначає експерт.

Він зазначає, що єдина умова, за якої Туреччина може дійсно якось різко відреагувати на подібний крок Байдена, це якщо для Ердогана питання визнання геноциду стане особистим.

“Існує версія, про те, що визнання геноциду вірмен – удар особисто по репутації Ердогана, який це питання курував сам, дуже багато коментував про цю тему, говорив, що не допустить визнання геноциду вірмен з боку США, дуже багато обіцяв, що відповість якщо таке трапиться. І виходить що тут його “взяли на слабо”, принаймні є таке сприйняття”, – вважає Ілія Куса.

При цьому експерт відзначає, що визнання геноциду вірмен показало той факт, що американо-турецька повістка продовжує погіршуватися, і загальна тенденція свідчить про те, що цілком можливий подальший дрейф Туреччини геть від Заходу і зближення Анкари з іншими центрами сили в світі.

“Мова йде про Китай, Росію, Іран, окремо з близькосхідними країнами, з якими турки зараз намагаються знайти спільну мову. Намагаються вони помиритися з Єгиптом і з Саудівською Аравією. Це робиться, щоб створити контрбаланс відносинам з США, що погіршуються. Тобто зачепитися з регіональними гравцями, і окремо вирішити з ними ті питання, які вони можуть врегулювати без участі США, як наприклад, Анкара зробила в Карабаху з Росією”, – підсумував експерт.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Чи можлива зустріч Зеленського і Путіна

Чи можлива зустріч Зеленського і Путіна

Фото:

Київ і Москва опинилися на роздоріжжі. Кремль, у всякому разі поки, не пішов на військову ескалацію, а Офіс президента Володимира Зеленського ігнорує вимогу Володимира Путіна вести “прямі переговори” з донецьким і луганським бойовиками. Сторони намагаються нав’язати один одному невигідні позиції, зображуючи перед європейцями прихильність “мирному процесу”. Як саме Офіс президента і Кремль намагаються переграти один одного, читайте в матеріалі “Апострофа”.

“Зустріч відбудеться”?

У понеділок, 26 квітня, Володимир Зеленський під час візиту на ЧАЕС заявив про підготовку зустрічі Володимиром Путіним, уточнивши, що поки дата і місце не визначені.

“Все йде до того, що ця зустріч відбудеться. Я дійсно запропонував зустрітися на Донбасі. Президент РФ підтвердив бажання зустрітися, але запропонував в Москві. Я дав завдання керівнику ОП, щоб він з’єднався з адміністрацією президента Путіна, щоб вони дійшли згоди, знайшли місце або місто, де ми могли б зустрітися”, – сказав глава держави.

Пропозицію зустрітися на Донбасі Володимир Зеленський озвучив 20 квітня, звернувшись до російського президента особисто. Відповідь надійшла через пару днів, коли Володимир Путін під час бесіди з невизнаним президентом Білорусі Олександром Лукашенком заявив, що Києву слід говорити про мир на Донбасі безпосередньо з бойовиками ОРДЛО. Для обговорення “двосторонніх відносин” Володимир Путін запросив українського президента до Москви.

Нинішню пропозицію Володимира Зеленського з приводу зустрічі на Донбасі в Кремлі поки не коментують. “Ніяких деталей можливої зустрічі Путіна і Зеленського поки немає”, – заявив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков.

“Шанси, що зустріч (Зеленського і Путіна – “Апостроф”) відбудеться, невеликі. Сторони займаються “політичним айкідо”, намагаючись переграти один одного. Зеленський запрошує Путіна на Донбас, щоб показати, що війна йде РФ з Україною, якщо Путін не приїжджає, значить він не хоче миру. Кремль у відповідь каже: ведіть переговори з Донецьком і Луганськом, а питання, що стосуються двосторонніх відносин (теми російської мови або церкви) будемо обговорювати в Москві. Зеленський, реагуючи на слова Путіна, відповідає: мовляв, дивіться, росіяни не відмовляються від зустрічі, даю доручення Єрмаку її організувати. Ми спостерігаємо інформаційну гру, а не підготовку до зустрічі”, – пояснив “Апострофу” керівник Українського інституту політики Руслан Бортник.

“Розширення формату”

Публічна позиція Офісу президента залишається незмінною: діалогу з кремлівськими маріонетками з ОРДЛО не буде. Таку позицію Володимир Зеленський підтвердив в інтерв’ю для “Financial Times”. Він також запропонував змінити Мінські угоди і розширити “Нормандський формат”.

“Зараз я беру участь в процесі, який був розроблений до мене. Мінський процес в цій ситуації повинен бути більш гнучким. Він повинен служити цілям сьогоднішнього дня, а не минулого”, – заявив Володимир Зеленський. Він також зазначив, що є два варіанти: скорегувати “Мінськ” або використовувати інший переговорний формат.

Як варіант – розширення складу “нормандської групи”, до якої, за версією Володимира Зеленського, можуть приєднатися США, Канада і Великобританія.

“Хід думок правильний. США і Канаду як підписантів Будапештського меморандуму варто було б залучити до переговорів ще минулій владі. Суть не в тому, щоб їх публічно запросити і чекати. Києву слід знаходити аргументи на користь того, щоб американці, канадці і британці вирішили увійти в переговорний формат. Слід на конкретних прикладах показувати, що РФ несе загрозу їм усім, а не тільки Україні. В такому випадку буде все одно, що говорить Москва, згодні вони на розширення нормандського формату чи ні. Якщо Захід наполягатиме на своєму, то буде ситуація, аналогічна “впливу” РФ на держави ОПЕК, які приймають рішення, а Москва змушена підкорятися”, – сказав в бесіді з “Апострофу” керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Заяву українського президента варто розглядати, в тому числі, як відповідь на вимогу Кремля вести “прямі переговори” з так званими бойовиками з “ДНР” і “ЛНР”. Про це спочатку заговорив Путін, а потім повторив заступник голови адміністрації президента РФ Дмитро Козак, запропонувавши провести на Донбасі зустріч в “нормандському форматі” але за участю бойовиків. Судячи з усього, Володимира Зеленського такий формат переговорів “Нормандії” не влаштовує.

“Кластери” Єрмака

Поки, якщо вірити главі Офісу президента Андрію Єрмаку, радники лідерів “нормандської четвірки” намагаються узгодити так звані “кластери” – кроки по реалізації Мінських угод.

“Це логічно розставлені кроки, які починаються від початкових кроків з безпеки, пов’язаних з розмінуванням, розведенням, відведенням важкого озброєння, і аж до проведення місцевих виборів”, – заявив Андрій Єрмак в недавньому інтерв’ю LIGA.net. За його словами, якщо кластери будуть узгоджені, то “з додаванням дат і термінів це може перетворитися в дорожню карту”.

Які “кластери” пропонує Офіс президента, Андрій Єрмак не уточнив, і в цьому вся заковика. Адже спочатку “кластери”, які глава ОП обговорював з росіянами і європейцями, припускали весь набір кремлівських “хотєлок”. Включаючи і проведення місцевих виборів в ОРДЛО до виведення російського окупаційного контингенту. Чи залишився цей пункт в нинішній редакції “кластерів” – велике питання.

“Така послідовність кроків (спочатку вибори, а потім передача кордону) не суперечить Мінським угодами. Проблема саме в тому, що ми їх підписали, але вони нам невигідні. У них мова йде про вибори до передачі контролю над кордоном. Проблема саме в цій пастці. Україна підписала угоду. Відмовитися від них ми не можемо, щоб нас не звинуватили в зриві мирного процесу, а й виконувати угоди побуквенно не хочемо, оскільки це загрожує серйозними проблемами”, – говорить “Апострофу” політичний експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Дипломатичні ігри навколо можливої зустрічі президентів Зеленського і Путіна, спроби переформатувати “нормандський формат” і історія з “кластерами” мають загальну основу: прагнення Києва вирватися з пастки Мінських угод. Росіянам при цьому досить просто сидіти і спостерігати, як Київ намагається схилити Захід до ревізії домовленостей, розуміючи, що європейці, швидше за все, на це не підуть.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Росія відводить війська – до яких капостей від Путіна готуватися Україні

Росія відводить війська - до яких капостей від Путіна готуватися Україні

Український військовослужбовець Фото: УНІАН

Раптовий прояв “миролюбності” Росії, що відводить свої війська від наших кордонів, не має нікого вводити в оману. Тиск – гібридний – з використанням Кремлем всіх можливих ресурсів триватиме. Антракт в агресії Кремля Україна повинна ефективно використовувати, зміцнюючи оборону і економіку і заручаючись максимальною підтримкою наших зарубіжних партнерів.

Деескалація почалася?

Наступного дня після звернення президента РФ Володимира Путіна до Федеральних зборів, 22 квітня, міністр оборони Росії Сергій Шойгу прийняв рішення завершити перевірочні заходи в Південному та Західному військових округах.

“Вважаю, що цілі раптової перевірки досягнуті повністю. Війська продемонстрували здатність забезпечити надійну оборону країни. У зв’язку з цим мною прийнято рішення завершити перевірочні заходи в Південному та Західному військових округах”, – сказав Шойгу в окупованому Криму на нараді про підсумки дій військ.

Російський міністр поставив завдання “Генеральному штабу, командувачем військами військових округів і Повітряно-десантних військ спланувати і приступити з 23 квітня до повернення військ в пункти постійної дислокації, провести детальний аналіз і підвести підсумки раптової перевірки військ”.

Таким чином, російський міністр оборони підтвердив тенденцію, що намітилася ще в посланні Володимира Путіна до Ради Федерації Росії – до перемикання уваги Кремля на внутрішні проблеми і тимчасову деескалацію ситуації на українських кордонах. Судячи з усього, соціологи вказали російському автократові, що російське суспільство зараз мріє не стільки про маленьку переможну війну, а про власне благополуччя, тому Путін вирішив переключитися на “підгодівлю” електорату перед прийдешніми в Думу виборами. Тим більше, що зростаючі ціни на нафту це зробити дозволяють.

На рішення російського керівництва відвести війська від кордону відреагував президент Зеленський, який заявив, що це сприяє зниженню напруженості на Донбасі, проте Україна залишається напоготові.

“Зменшення чисельності військ на нашому кордоні пропорційно знижує напругу. Україна завжди напоготові, але вітає будь-які кроки щодо зменшення військової присутності і деескалації ситуації на Донбасі. Україна хоче миру. Спасибі міжнародним партнерам за підтримку”, – сказав Зеленський.

Днем раніше президент України запропонував Путіну “зустрітися в будь-якій точці українського Донбасу, де йде війна”. Наступного дня Путін, залишаючись вірним лінії “іхтамнет”, заявив, що говорити Зеленський нібито повинен з “республіками”, а не “третьою країною”:

“Виникає питання: ми що хочемо обговорювати на цій зустрічі?” “Якщо мова йде про обговорення проблем Донбасу, то тоді в першу чергу керівництво України повинно зустрічатися з керівниками республік” ЛНР “і” ДНР “, а вже потім – обговорювати ці проблеми з представниками третіх країн. Якою в даному випадку є Росія”, – заявив господар Кремля.

В результаті, говорити про якусь миролюбність, що прокинулася у Росії, безглуздо. Про це свідчить і свіжа заява глави делегації Росії в ПАРЄ, віце-спікера Держдуми Петра Толстого. Він заявив, що Росія не буде виконувати жодної резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи ні по Криму, ні по Навальному, ні щодо будь-яких інших резолюцій, “якщо вони суперечать російської конституції або рішенням російського суду”. Фактично, таким чином Росія плюнула і смачно розтерла свій плювок в обличчя керівництва Парламентської Асамблеї та її делегатів, принизивши цю міжнародну структуру.

Тому швидше за все, “антракт” в російській агресії, який встановився з сьогоднішнього дня, триватиме не надто довго – можна говорити про час до майбутньої зустрічі Джо Байдена і Путіна, яка пройде влітку. Але навіть такий невеликий проміжок часу Україна повинна використовувати максимально ефективно, зміцнюючи оборону, економіку і союзи з нашими партнерами, одночасно просуваючи питання євроатлантичної і європейської інтеграції.

Час кріпити оборону

У першу чергу Україні потрібно зміцнювати оборону, в якій є проблеми, які потрібно вирішувати в дуже стислі терміни, каже “Апострофу” військовий експерт Михайло Жирохов.

“Зараз є розуміння, що повномасштабну війну з РФ ми не виграємо, але потрібно зробити так, щоб противнику були завдано максимальної шкоди. Тому потрібна ракетна програма, ППО і тероборона – це те, на чому зараз потрібно зосередити увагу. Тероборона потрібна нам, тому що в разі повномасштабної агресії Росії ми не зможемо їй протистояти – матеріальних і людських ресурсів у них буде апріорі більше”, – говорить експерт.

За словами Жирохова, Україні потрібно зрозуміти, чим ми будемо відбивати атаку супротивника і що нам може дати Захід в плані ППО, протитанкових засобів, адже модернізувати авіацію зараз неможливо, на це піде дуже багато часу.

Росія відводить війська - до яких капостей від Путіна готуватися Україні

Су-27.ВВС України Фото: flickr.com

“У нас немає ППО дальньої дії. Все, що у нас є – радянського виробництва і розраховане на ближню і середню дистанцію. Patriot і їх аналогів у нас просто немає, а Захід працює чітко за нашими замовленнями. Якщо ми не ведемо мови про їх закупівлю – вони нам їх і не дадуть, адже США розподіляють військову допомогу за заявками Генштабу. Що стосується аналогів Patriot, тобто норвезькі комплекси Namsas, такого ж класу, як “Бук”, але більш сучасні, їх нам можуть продати, навіть в кредит. Потрібно продовження програми “Сапсан”, яка входить в стадію серійного виробництва, зараз є можливість отримати дві пускові установки і збільшити кількість ракет для цих комплексів”, – додає експерт.

Він зазначає, що потрібно враховувати можливість атаки ворога в море і з моря, при цьому флоту у нас фактично немає. Україні в ідеалі потрібно кілька фрегатів з ракетним озброєнням, які прикриті ракетними катерами і тральщиками. У нас є напрацювання з берегової оборони – той же “Нептун”, а глава “Артема” Олег Коростельов недавно в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що при належному фінансуванні підприємство може забезпечити армію необхідним озброєнням.

Але одна з головних наших проблем – забезпечення боєприпасами, акцентує Жірохов.

“Потрібно не просто закуповувати боєприпаси в Болгарії і возити звідти літаками, а створювати виробництво, використовуючи місцеві ресурси. Тобто, не закуповувати снаряди повністю, а тільки підривники, порох робити в Шостці або Павлограді. В крайньому випадку можна просто купити технології виробництва вибухівки – це навіть Судан може зробити, не те що ми”, – підсумовує він.

Геть від російських товарів

Поряд з військовим компонентом безпеки держави дуже важливий і компонент економічний. Справа в тому, що за даними Держмитниці, за підсумками 11 місяців 2020 року Росія була третім після Китаю і Німеччини найбільшим торговим партнером України (8,5% від усього експорту і 5,6% від усього імпорту). З січня по листопад минулого року з Росії було імпортовано товарів на суму $ 4,1 млрд. За цей же період з України в Росію було продано товарів на суму $ 2,5 млрд. Таким чином, за 11 місяців 2020 року товарообіг між двома країнами досяг $ 6,6 млрд, що зовсім немало. Так, Росія в 2020 році успішно поставляла на Україну паливо і паливно-мастильні матеріали, цивільні транспортні засоби всіх видів, живу велику і дрібну рогату худобу, м’ясо і м’ясні продукти, рибу та продукти з неї, молочні продукти, овочі, фрукти, мед, горіхи, чай, кава, садово-городні та паркові саджанці, сіль, цукор, кондитерські вироби.

Утім, ще в 2013-14 році Україна досить активно почала йти з російських ринків, говорить директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

“Було багато шуму і розмов, що Україна пропаде без ринків РФ і СНД. Але бізнес досить швидко переорієнтувався на інші ринки. До 2014 року Росія домінувала у зовнішній торгівлі з нами, а зараз її частка в загальному обсязі експорту-імпорту близько 12%, а ЄС – близько 40%”, – говорить він.

Юрчишин нагадує, що по газу Україна ще в 2014 році переорієнтувалися на поставки з Європи. Була і залежність по ядерному паливу і компонентів, але в останні два роки ситуація різко змінилася, і ми отримуємо паливні збірки для АЕС не тільки з Росії – значно збільшилася частка поставок з США. Ядерні відходи ми теж вже захоронюємо не в Росії, побудувавши для цього сховище в Чорнобильській зоні. Але все ж деяка залежність від російського імпорту зберігається, каже експерт.

“По металу залежність від російського імпорту зберігається, але вона значно зменшилася. По паливу і його постачанню, особливо під час посівної, проблеми виникають не вперше, але вже два роки мова йде про налагодження поставок з інших країн, крім Росії. Думаю, це питання буде вирішене”, – говорить він, відзначаючи, що залежність по мінеральним добривам Україна вже подолала.

Прискорити шлях в НАТО і ЄС

Третім компонентом, за допомогою якого Україна повинна зміцнювати держбезпеку під час паузи в російській агресії, є посилення підтримки з боку наших союзників, подальша європейська і євроатлантична інтеграція (особливо з огляду на те, що в червні пройде черговий саміт НАТО).

Росія відводить війська - до яких капостей від Путіна готуватися Україні

Генеральний секретар НАТО і президент України Фото: president.gov.ua

“Зеленський правильно наполягає на ПДЧ, адже на Бухарестському самміті 2008 роки нам вже обіцяли членство в НАТО. Але при цьому сказали тренуватися і виконувати річні національні програми, ніж ми і займаємося 13 років без особливих зрушень у позиції Альянсу. Звичайно, Столтенберг каже, що двері відкриті для України, а Росія не має права вето на наше членство. Але серед країн-членів НАТО є різні позиції, не тільки щодо України, а й взагалі щодо євроатлантичної солідарності”, – говорить “Апострофу” директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС Григорій Перепелиця.

Він звертає увагу на те, що Зеленський вимагав у Макрона хоча б декларації про євроатлантичну та європейську інтеграцію нашої країни, але французький президент уникнув відповіді.

“Німеччина і Франція – два основних адвоката Росії, вони давно ними залишаються. Ми бачимо безпрецедентне зближення Німеччини з Росією, про що свідчить заява Меркель в ПАРЄ: мовляв, потрібен діалог з Росією і добудова Північного потоку-2, тобто в Берліні проросійські сили перемагають. Крім Німеччини та Франції, в рот Путіна заглядає і Італія. Мало того: Джо Байден озирається на Кремль, сповідуючи неоліберальну концепцію діалогу і співпраці навіть щодо своїх ворогів, того ж Кремля і порушників міжнародного права. Це чітко показала політика Обами”, – говорить експерт.

Перепелиця каже: не варто ідеалізувати і широко обговорюваний статус особливого партнера США поза НАТО: він не дає гарантій колективної оборони, це не військовий союз. Звичайно, такий статус лібералізує режим експортного контролю, в тому числі чутливих технологій в сфері озброєнь, адже далеко не всім США продають найсучаснішу зброю.

“Не можна порівнювати можливе отримання Україною статусу партнера США поза НАТО і з Кореєю, і Японією: вони мають союзні договори зі США. Як, до слова, і Ізраїль. Але навіть перед цими країни, як і перед Єгиптом і Йорданією, які теж мають цей статус, у Вашингтона немає зобов’язань як у військового союзника. В НАТО є стаття 5 Статуту, яка гарантує колективну оборону, і це саме те, що нам потрібно. Крім того, статус особливого партнера поза НАТО дають тим державам, які не збираються вступати в Альянс, про що у нас ніхто не говорить. Це або нейтральні країни, або ті, хто не вступає в НАТО. Якщо ми випросимо цей статус, то членство нам не світить”, – підсумував Перепелиця.

У цілому, Україна повинна брати від союзників максимум допомоги, яку вони можуть запропонувати, включаючи фінансову і військову, у вигляді поставок зброї. Разом з тим, ми повинні кріпити свою оборону і зменшувати економічні зв’язки з агресором, а головне – розуміти, що замість нас захищати нашу країну ніхто не буде.

Джерело

Continue Reading