Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Прес-конференція Зеленського – кому передав привіт президент

Прес-конференція Зеленського - кому передав привіт президент

Фото:

У четвер, 20 травня, в авіаційному ангарі заводу “Антонов” відбулася велика прес-конференція президента України Володимира Зеленського про підсумки його роботи на посаді глави держави за два роки і першочергові завдання на найближчий час. Зеленський показав, що за два роки його наївність пройшла, пріоритети змінилися, а прагматичності в підходах явно додалося. І головне – він явно хоче показати себе досвідченим політиком, здатним атакувати будь-якого опонента і передавати “привіти” кожному олігархові. Про те, що розповів і про що натякнув журналістам Зеленський, читайте в матеріалі “Апострофа”.

Безкрила мрія

Місце для проведення підсумкової прес-конференції – авіабудівний завод “Антонов” – було вибрано президентом невипадково. Втім, з картинкою організатори явно перемудрили. Подіум Зеленського височів на тлі величезного транспортного літака “Руслан” і фюзеляжу недобудованої “Мрії” №2, що стоїть в ангарі без крил вже майже три десятка років. Ця картинка якось не дуже поєднувалася з головною задумкою спічрайтерів президента – Зеленський максимально наголошував на тезі про те, як він має намір розвивати Україну, щоб перетворити її в “країну мрій”. Головний “довгобуд” українського авіапрому, який давним-давно закинули, виглядав тут ні до села, ні до міста…

Разом з президентом на захід прибуло кілька його соратників, серед них були глава Офісу президента Андрій Єрмак і його заступник Кирило Тимошенко – нерозлучні “друзі”, які постійно про щось перешіптувалися, намагаючись особливо не звертати на себе увагу.

Варто відзначити, що третю за ліком прес-конференцію Зеленського вела вже не його колишній прес-секретар Юлія Мендель, а глава інформаційного департаменту Ірина Побєдоносцева, яку одразу почали сватати в наступниці Мендель (втім, вона це відразу ж спростувала). Подейкують, що зовсім скоро Мендель може замінити колишня телеведуча і екс-депутат Київради від УДАРу Рена Назарова, яка протягом останніх кілька місяців активно займається медіа-роботою фракції “Слуги народу” у Верховній Раді. Але повернемося до суті президентського “звіту”.

Практично на самому початку своєї промови президент трохи “пойспойлерив” про те, як Україна відзначатиме 30-річчя своєї незалежності цілих три дні – з 22 по 24 серпня. У перший пройде вшанування великих українців нової премією “Національна легенда”, після чого пройде великий концерт, причому за три дні їх буде кілька: в Опері (за участю зірок світової сцени – українців), і навіть на НСК “Олімпійський”. На 23 серпня, День українського прапора, в усіх регіонах України піднімуть великі стяги. У цей же день відбудеться перший саміт “Кримської платформи” по деокупації кримського півострова, на який запрошені президенти, прем’єр-міністри, міністри закордонних справ інших країн – всього буде представлено близько 30 країн, зазначив Зеленський. На сам День незалежності пройде грандіозний парад – як на суші, так і на воді, і в повітрі.

Утім, свята святами, а головні тези президента стосувалася політекономії. Основними завданнями Зеленський вважає створення країни без олігархів і без війни. І звичайно ж “фішки” у вигляді “держави в смартфоні” і “тисяч кілометрів” побудованих доріг.

“Ми будуємо сьогодні країну, яка не чекає, як це було раніше, тільки санкційну політику держав, а країну, яка самостійно захищає свій суверенітет, і яка всередині країни проводить потужну санкційну політику проти пропагандистів, проти контрабандистів, проти кримінальних авторитетів, “злодіїв в законі”, – заявив президент.

Подача олігархам

Магістральної темою фактично став закон про олігархів, анонсований Зеленським. Він, виходячи зі слів президента, передбачає дві ключові речі: масове переписування каналів і ЗМІ на третіх осіб і виборча антимонопольна чистка, а точніше – перерозподіл певних активів.

“Називати їх прізвища не буду, не боюся нікого. Вважаю, що 13 – це за інформацією секретаря РНБО. Давайте про критерії, і тоді будемо розуміти, скільки їх в Україні. Закон в принципі готовий, але є кілька деталей. Він з’явиться наступного тижня. Ми не хочемо вбити великий бізнес, але ми хочемо вбити вплив олігархічної системи в нашій країні”, – сказав Зеленський.

Примітно, що президент досить жорстко відповів на питання журналіста телеканалу “Україна 24” про те, навіщо піднімати податки для видобувачів руди (“привіт” від Ріната Ахметова), якщо вони і так добре фінансують соцвиплати. Зеленський в свою чергу прозоро натякнув про те, що розуміє, від якого саме олігарха виходить дане питання, відповівши, що податки на видобуток та продаж цієї сировини, яка значно подорожчала в світі, в Україні є вкрай низькими.

Ще один дуже важливий посил шостого президента – тема так званого зовнішнього управління. Зеленський дав зрозуміти – звільнення Коболєва було невипадковим і надалі по всіх подібних кадрових та інших речах він не збирається ні з ким консультуватися – в тому числі і з Заходом.

Згадав президент і про бідність, з якою він обіцяв покінчити в Україні. Зеленський поскаржився, що не все в цьому відношенні залежить саме від нього, але одразу зазначив, що продавлює підвищення мінімалки і пенсій, а епоха бідності, мовляв, закінчиться, коли всі будуть платити податки і коли в країні запрацює дерегуляція.

Донбас і референдум

Ще одна тема, про яку згадував президент, відповідаючи на питання журналістів – війна на Донбасі.

“У нас був великий крок – про припинення вогню… У 10 разів було зменшено кількість обстрілів, поранених, загиблих… Що далі? Далі кілька напрямків. Ми будемо далі йти в “нормандському форматі”. Я відчуваю підтримку Меркель і Макрона, вони знають мою думку. Я вважаю, що вони останнім часом послаблюють свої позиції щодо Росії”, – заявив шостий президент, явно натякаючи Берліну і Парижу на те, що не буде замовчувати їх угодовство щодо Москви.

У контексті цієї ж теми Зеленський згадав і про майбутній референдум. “Щодо державного референдуму, я вважаю на сьогодні, що це повинне бути саме головне питання, яке у нас сьогодні є – я вважаю, що це ситуація на Донбасі”, – сказав він. За словами президента, це може статися “через деякий час”, оскільки у Києва є кілька планів з припинення війни і повернення окупованих територій і людей. “Ми представимо на розгляд суспільства саме референдум з такою тематикою”, – сказав Зеленський. Зміст питань на майбутньому референдумі поки незрозумілий, але зараз ця ідея виглядає як якийсь посил світовим лідерам про готовність вийти з Мінська таким шляхом.

Говорячи про Донбас, президент заявив, що попередник залишив йому вузьке поле для маневру і “мало фігур на шаховій дошці”. Тому недивно, що, відповідаючи на питання про те, чи не повернуться у владу на його запрошення досвідчені політики, він відповів: “Нові обличчя, які були, вони вже постаріли і вони вже з досвідом… Якщо ви маєте на увазі людей з “потужним досвідом”, як Володимир Гройсман, Арсеній Яценюк та Юлія Тимошенко, то таких людей ви не побачите (в команді президента, – “Апостроф”).

Заговорив Зеленський і про боротьбу з одним з таких “старих облич”, а саме зі столичним градоначальником Віталієм Кличком, прозоро давши зрозуміти, що Кличко можуть позбавити посади глави КМДА, оскільки мер “дуже неправильно себе публічно веде”. Пролунав і посил ще одному політику-важковаговику, главі МВС Арсену Авакову – глава держави, відповідаючи на питання про вбивство Павла Шеремета, натякнув, що якщо буде докази, що в цьому були звинувачені невинні люди, то можлива розмова з Аваковим про його відповідність займаній посаді.

У цілому, своєю прес-конференцією Зеленський явно створював враження того, що він готовий почати війну проти всіх – і олігархів, і політичних конкурентів. При чому, правила цієї війни формуються на ходу, як і більшість рішень, прийнятих в його команді – і побудовані в форматі шоу або телесеріалу.

“Ви побачите ще багато чого. Дивіться нас щоп’ятниці (коли традиційно засідає Рада національної безпеки і оборони України, – “Апостроф“)”, – сказав Зеленський. І судячи з останніх дій “сценаристів” з Банкової, є тверде відчуття, що найцікавіше тільки починається. Show must go on…

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Луганська область – без доріг інвестори не прийдуть

Луганська область - без доріг інвестори не прийдуть

Сергій Гайдай Фото: Апостроф / Роман Пєтушков

У четвер, 22 липня, президент Володимир Зеленський підписав Закон “Про ратифікацію договору між Урядом України та Урядом Французької Республіки про підтримку фінансування проекту з поліпшення постачання питної води в Луганській області”, який дасть старт реконструкції одного з головних джерел питної води в області – Попаснянського водоканалу. Про ситуацію з водопостачанням, екологією в регіоні, а також про те, як живе прифронтова область на сьомому році війни, “Апостроф” поспілкувався з головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Сергієм ГАЙДАЄМ.

– Серед інших областей саме Луганська отримує з бюджету мало не найменше ресурсів з державного бюджету. Чому склалася така ситуація?

– Я б сказав так: наш бюджет – другий з кінця по всій країні, але в форматі таких проектів як, наприклад, фінансування з Держфонду регіонального розвитку ми в п’ятірці, але вже згори. Звичайно, контраст колосальний. Є ще одна область, в якій йде війна, Донецька, але порівнювати наші бюджети неможливо. У 2020 році бюджет Луганської області був 618 млн грн, а бюджет одного Маріуполя – 5 млрд грн, Краматорська – 2 млрд грн.

– Чому така величезна різниця?

– Виключно через війну і окупацію. Саме в окупованій частині області залишилася основна промисловість, а також – великі міста, які давали основну частину податків. Луганщина до війни – це 2,25 млн населення, а зараз – 650 тисяч і орієнтовно 100 тисяч переселенців з окупованої території. Разом з тим, маємо підтримку і розуміння центру. Тільки за мою каденцію президент був в області 20 разів. Зрозуміло, що частина цих поїздок суто військові. Але кожен раз знаходимо розуміння, проштовхує, лобіюємо якісь додаткові проекти. Фінансування вдається отримувати нелегко, але процеси йдуть.

– Як у вашій області йдуть справи з “Великим будівництвом”?

– Якщо оцінити питання в комплексі, з урахуванням значних коштів з ДФРР (Державний фонд регіонального розвитку – “Апостроф”), то в масштабах країни виходить чимало. Хоча, звичайно, це далеко не те, що могло б змінити ситуацію радикально. При цьому практично всі проекти реалізуємо якісно і в строк. Це важливо, щоб наприкінці року не повертати невикористані вчасно гроші в бюджет.

У нас навіть може бути економія, тому що публічні тендери впливають на зменшення ціни. Минулого року за кількістю побудованих доріг ми стали кращими в Україні, разом із Закарпатською областю.

– Скільки кілометрів побудували?

– Більше 300. Цього року такий же обсяг повинні здати, а, може, і більше. Вдалося отримати кредит від Міжнародного банку на будівництво 160 км доріг додатково. Є обласної дорожній фонд, він у нас близько 600 млн, і є кілька мільярдів гривень по лінії Укравтодору. Ще додатково – близько 100 млн доларів, які отримуємо від банків. Плюс реалізовуємо додаткові проекти.

Наприклад, плануємо будівництво тролейбусного сполучення між Сєвєродонецьком і Лисичанськом – це 92 млн гривень. Скоро буде оголошено переможця і підрядники зможуть стартувати. Будуємо спортивні майданчики по новому президентському проекту “Здорова Україна”. У числі перших шести областей в цьому році поставимо 52 майданчики. А всього по області їх буде 215 за два роки.

– Чи заходять в область іноземні інвестори, яких раніше відлякувала безпосередня близькість лінії розмежування і можливіть переходу війни в “гарячу” фазу?

– В принципі, так. Вже пройшов переломний момент, коли інвестори боялися самого поняття “війна”. Обговорюємо масштабні об’єкти з великими компаніями. Це говорить, що в їхній підсвідомості змінилася тенденція, що Луганська область – це небезпечно.

Звичайно, все дається нелегко, кожен великий об’єкт вимагає багато узгоджень. Ми півтора року боролися за кредит від Франції в 70 млн євро на модернізацію Попаснянського каналу, але домоглися його. Верховна Рада ратифікувала його і в наступному році починаємо будувати.

– Які точки зростання бачите в області?

– Звичайно, дороги. Тому що там, де є дороги, приходить цивілізація. Будь-який інвестор, розуміючи, що з точки А в точку Б потрібно їхати не півтори години по нормальній дорозі, а п’ять – по вибоїнах, скаже “ні, вибачте”. Оскільки йому доведеться вбивати час, гроші і техніку.

Луганська область - без доріг інвестори не прийдуть

Фото: Апостроф / Роман Півників

З електроенергією питання вирішене. Здали в минулому році підстанцію в Кремінній – одну з найбільших в Європі. Тепер ми не є енергетичним островом і компанії можуть заходити, розраховуючи, що гарантовано отримають необхідну кількість електроенергії.

Крім іншого, обов’язково потрібно реалізувати масштабний проект будівництва залізничної гілки Комишуваха – Лантратівка Нова. Це дозволить зберегти дороги, які сьогодні вбиваються фурами. Можна буде завантажуватися в Старобільську (логістичному центрі Луганщини) і далі їхати залізничним транспортом. Причому, тут важливо не чекати поки у перевізників прокинеться совість, а пропонувати йому економічну вигоду.

Потрібен акцент на будівництві житла, адже у нас багато переселенців з окупованих територій – професіоналів в освіті, медицині, культурі. Вони живуть на знімних квартирах, витрачають на їх оренду значні гроші. Потрібно будувати житло, щоб зберегти цей ресурс для області. Будемо боротися за класних фахівців.

– Чув, поки будувати на Луганщині дорого. Це так?

– Так, поки дорого. Будівельні матеріали возимо з Харківської області. В результаті ціна квадратного метра може бути вище, ніж в Ірпені під Києвом. Проте, нам вдалося вибити гроші на будівництво двох будинків в Кремінній та Рубіжному. У цьому році їх здамо. У наступному році за допомогою наших міжнародних партнерів хочемо реалізувати проект з будівництва мікрорайону в Сєвєродонецьку на 250 квартир.

– Який стан справ з колись головною галуззю області – вугільною?

– Якщо на державному рівні довести до розуму стратегічний план розвитку вугільних регіонів, а це Волинська та Львівська, Дніпропетровська, Донецька області, то перспективи розвитку будуть. Проблема шахт – старе обладнання, відсутність нових лав, низька якість вугілля. У Центренерго є проблеми з фінансуванням, тому виникають постійні заборгованості за реалізацію вугілля.

Скоро область відвідає міністр енергетики, у мене до нього є низка питань і пропозицій. Один з них – тарифи. На Луганщині вони, на жаль, дуже високі. Друге питання – розбудова ТЕЦ. По-перше, це важливо для модернізації самої станції, а по-друге, почнемо купувати наше ж вугілля, знявши проблему з реалізацією “чорного золота”. Адже логістичне плече для доставки вугілля буде коротким, а отже ціна буде конкурентна. І Сєвєродонецьк отримає доступне тепло. Для області це – найважливіший проект, тому що у нас працюють близько 6 тисяч шахтарів. Закриття будь-якої шахти залишає за бортом сотні людей. Важливо цього уникнути.

– А що з промисловою стратегією в області?

– Потрібно думати про розвиток регіону, будівництво нових інноваційних виробництв. Поки впираємося в проблему залізниці, оскільки яким би завод не побудували, кінцеву вартість продукції буде визначати колосальне логістичне навантаження. Але під лежачий камінь вода не тече. Якщо почнемо рухатися вперед, то методом проб і помилок виробимо робочу дорожню карту, яку зможемо реалізувати. Взяти той же Лисичанський содовий завод. Була грандіозна операція росіян зі знищення цього конкурентоспроможного підприємства. Інвестдоговір, за яким вони придбали його, передбачав модернізацію. Але вони його просто порізали.

Я з позитивом наголошую, що посли, які приїжджають в Луганську область, говорять вголос вже не про гуманітарну допомогу, (яку вони продовжують надавати), а про те, як разом будувати і розвивати підприємства. Зараз Світовий банк дає 30 млн доларів на розвиток аграрного сектора. Вони хочуть будувати потужності з переробки. Можливо, два-три підприємства, які будуть переробляти зерно і робити з нього спагетті, адже зараз так: посіяли, зібрали урожай і продали як сировину.

– А які перспективи у центру області – Сєвєродонецька?

– Це все-таки місто хіміків, висококласних фахівців, можна і потрібно в цьому напрямку думати. Коли будували “Азот” і сам Сєвєродонецьк, то там одномоментно розробляли проекти 48 академіків. Це – солідний показник. Тому потенціал у міста залишився колосальний.

Луганська область - без доріг інвестори не прийдуть

Фото: Апостроф / Роман Півників

– Потенціал є не тільки у Сєвєродонецька, а й у нових ОТГ (об’єднаних територіальних громад – “Апостроф”), адже проходить земельна реформа, а північ області – аграрна. Чи були конфліктні ситуації, чи стикалися Ви з рейдерством?

– За мою каденцію був один такий конфлікт. Він не торкався безпосередньо адміністрації, а мав відношення до конезаводів. У нас їх кілька, і вони керують приблизно 30 тисячами га землі. Це держпідприємства, землі там ласі. Область, на жаль, не може впливати на те, як вони розпоряджаються активами. Я застав конфлікт між двома групами, які воювали за землі. Відлуння чутні і сьогодні.

Якщо ми зробимо в Україні інвентаризацію земель, то отримаємо мільярди гривень на розвиток. Всім відомі історії з самозахопленнями або розораними лісосмугами. На рівні області спільно з прокуратурою і поліцією робимо акцент на законності землекористування. За нашими підрахунками, інвентаризація всіх земель області, які незаконно обробляються, дозволила б скерувати в бюджет до 2 млрд грн. Хоча зазначу, що сама інвентаризація – копітка, дорога і тривала процедура.

– Раз вже ми заговорили про ліс – як йдуть справи з відновленням після торішніх пожеж?

– Луганська область засіяна штучними лісами. Раніше це був степ, який в основному висаджували соснами. Минулого року тут трапилася найбільша пожежа. Одночасно склалися всі фактори для колосального поширення вогню. Лісосмуги не рятували, бо вітер переносив шматки полум’я до 300 метрів.

Виходячи зі стратегії зменшення ризиків від пожеж, в Луганській області потрібно висаджувати змішані ліси. Ми створили міжнародну групу, розіслали листи міжнародних партнерів з проханням допомогти нам реалізувати проект з відновлення лісів.

– Вас включили в президентську програму з висадки мільярда дерев?

– Так. У Донецькій області побудований величезний комплекс з вирощування розсади. Відновлення лісів – це десятки років роботи. Зараз спільно з новим керівником лісового господарства області прораховуємо, як реалізувати стратегію відновлення лісів. Спільно з ДСНС і лісниками створимо кризовий центр для координації протипожежної політики. Розглядаємо можливість обладнання активними камерами спостереження максимальних лісових площ. Тоді будемо в онлайн-режимі розуміти, де виникає пожежа, куди відправляти пожежних. Зараз створюємо добровільні пожежні команди в ОТГ. Я за допомогою спонсорів минулого тижня передав три пожежні машини, дві з яких поїдуть в такі добровільні пожежні команди. Це дає швидкість реагування.

– Для гасіння пожеж, та й будь-якої життєдіяльності потрібна вода. З цим в області, наскільки я розумію, все погано?

– У Луганській області, на жаль, залишилася радянська інфраструктура. Маємо величезні труби, які дуже засмічені, величезні насоси, компресори. Це все розраховано на промислове споживання. ККД цієї інфраструктури можна порівняти з покупкою “Майбаха” для розвезення хліба. Тому труби повинні бути оптимального діаметра, а хліб потрібно возити спеціалізованими автомобілями.

Будемо прокладати нові труби, ставити нові насоси. Візьмемо місто Лисичанськ (80 тис. жителів). Коли мене призначили, там близько року практично не було води. Зараз ми це виправили. Залишилося дві проблеми. Одна – заборгованість за попередні періоди (160 млн гривень). Друга – те, що всі насоси знаходяться внизу, а качати потрібно вгору. Після будь-якої аварії вода опускається. Щоб її підняти, потрібен день. Ми ставимо заслінки, які не дозволяють воді йти вниз. І відновити подачу можна за кілька годин.

На 70 млн євро, які Франція нам виділяє, ми відновимо інфраструктуру Попаснянського водоканалу. Щомісяця там втрачається близько 7 млн гривень, в тому числі на незаконних врізках. Люди безкоштовно качають, а втрати всі лягають на місто. Цю систему потрібно міняти. Наприклад, очисні споруди, які відповідають за кілька тисяч людей, які обслуговують пару десятків тисяч. Відновлення ж одного такого об’єкта коштує близько 40 млн гривень.

Луганська область - без доріг інвестори не прийдуть

Фото: Апостроф / Роман Півників

– Які настрої людей в області і на окупованій території – чи можна до них достукатися?

– Змінити менталітет людей – не швидкий процес, адже нас більше 70 років годували фейковими історіями, давали фейкових героїв, привчали до радянських і російських наративів.

Те, що ми будуємо максимальну кількість доріг, школи, садочки, ЦНАП, амбулаторії, покращуючи рівень життя людей, – колосальний прорив в реінтеграції. Ясна річ, що навіть підкована людина протягом 7 років, не маючи інформації, почне сумніватися. Але коли луганчани з окупованих територій переходять до нас і бачать позитивні зміни, то діє “сарафанне радіо”, і люди починають вірити в Україну.

Чим більше побудуємо, відремонтуємо, відновимо, тим краще. Я б хотів, щоб це було, як з Берлінською стіною, коли східні німці самостійно почали ламати стіну.

– Чому після 7 років з початку війни в області досі немає облради?

– Як тільки складова безпеки буде на належному рівні, можна буде проводити вибори. Але сьогодні військово-цивільна адміністрація – інструмент швидкого прийняття рішення. Він необхідний в умовах війни. Приклад: у разі обстрілу мирних територій бойовиками потрібно терміново вирішувати низку питань. Немає часу чекати, поки збереться сесія, депутати проголосують, поки оформиться рішення… В воюючій області це все потрібно робити швидко.

– Чи відчуваєте Ви як глава адміністрації деструктив від всеукраїнських політсил, або когось із депутатів персонально?

– Існує так звана депутатська “група Шахова”. За весь період пожеж від цієї команди не було жодного дзвінка з пропозицією про допомогу. Вони абстрагувалися. Таких моментів багато. Ця команда нагадує мені по тактиці росіян. Скажімо, вкидають явні пропагандистські гасла і фейки. Наприклад, звинувачують область в невиплаті зарплат шахтарям. Але при цьому адміністрація не має відношення до цих грошей, які по вертикалі Мінфіну заходить в казначейство і звідти виплачуються шахтарям.

Або, наприклад, “шаховці”, отримуючи інформацію про майбутнє ремонті доріг, приїжджають туди за два тижні до початку і створюють медійний шум. А коли автодор завозить техніку, вони людям кажуть, що домоглися ремонту. При цьому реальних результатів роботи у цього угруповання не так багато, щоб вони ними хвалитися. Мені здається люди це бачать і розуміють, хто чого вартий.

– Проблем з ОПЗЖ, яка має багато депутатів в ОТГ області, немає?

Я не відчуваю від них якогось деструктива. Вони не заважають нам в роботі.

– Здається, Луганщині потрібна допомога в іншому питанні: вакцинація рухається дуже повільно. У чому причина, і як виправити цю ситуацію?

– У нас область складна в тому плані, що це сільська місцевість. Тут немає таких міст як Київ, Харків чи Дніпро з мільйонами жителів на одній відносно невеликій території. Але ми зробили центри вакцинації в Сєвєродонецьку, Старобільську, є опорні лікарні, де теж роблять вакцинацію.

Що стосується лікарень, то вони укомплектовані, немає нестачі в апаратах штучної вентиляції легенів, в кисневих концентратори, препаратах. Мобільні бригади укомплектовані. Десятками передаємо нові автомобілі швидкої допомоги. В останній раз їх було 24, на початку серпня передамо ще 10. Зараз борюся, щоб Рубіжанському інфекційному відділенню повернули “ковідний пакет”. У нього вклали багато грошей і важливо, щоб воно працювало. Там хороші фахівці, які якісно лікують. Тому сказати, що у нас критична ситуація – немає. Ми – в зеленій зоні, а вакцинацію обов’язково наженемо.

– Як йде справа з будівництвом обласної лікарні в Сєвєродонецьку?

– Це стратегічно важливий для нас об’єкт, адже діюча раніше лікарня залишилася в Луганську. Зараз вона де-юре є, а де-факто виглядає як розкидані по різних містах відділення. Тому для нас важливо, щоб вона була єдиним комплексом. У цьому році повинні закінчити хірургічне відділення – сподіваюся, залучимо в нього і хороших фахівців з окупованої частини області.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Договір по Північному потоку-2 – в чому програла Україна

Договір по Північному потоку-2 - в чому програла Україна

Володимир Зеленський в обіймах партнерів Фото: Апостроф / Колаж

Німеччина і США остаточно владнали всі питання з “Північним потоком-2”, залишивши Україну з носом, але звинувачувати в цьому слід і нашу владу – як колишню, так і нинішню. Крім гучних слів вона так і не провела належної роботи щодо протистояння цьому найнебезпечнішому для України проекту. Про наслідки для Києва і про те, чи варто говорити, що колективний Захід відвернувся від України, розбирався “Апостроф”.

Провал Порошенка, Коболєва і Зеленського

У середу, 21 липня, пізно ввечері за київським часом стало відомо про досягнення остаточних домовленостей між Німеччиною і США, щодо “Північного потоку-2”. Вони завершили довгу історію протистояння навколо “комерційно-політичного” проекту, початок якому було покладено в 2010 році. Що він являє собою?

“Північний потік-2” – це дві нитки газопроводу загальною потужністю 55 млрд кубометрів газу в рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Труба проходить по територіальним чи винятковим економічним зонам Фінляндії, Швеції та Данії.

Попереджати про небезпеку трубопроводу для енергобезпеки Європи експерти і політики почали ще на старті проекту, критика посилилася в 2015 році, коли був підписаний договір про будівництво трубопроводу між “Газпромом” і п’ятьма великими європейськими енергокомпаніями.

Природно, одна з головних загроз СП-2 для України – зменшення, а потім і припинення транзиту газу через українську ГТС до Європи, а також величезні фінансові втрати, пов’язані з цим (Україна отримує від транзиту щорічно близько $ 2 млрд). Колишнє і нинішнє українське керівництво було дуже щедрим на стогони про катастрофу, але нікого ними не змогли переконати, говорить “Апострофу” експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.

“Незрозуміло, на яких підставах ми вимагали для себе особливого ставлення, урахування нашої думки, компенсацій тощо. Цей курс почався за Порошенка і тривав при Зеленському, при тому, що підстав для цього ніяких не було. Наша помилка була в тому, що не робилося нічого іншого, тобто весь акцент був на риторику, яка нікого не переконувала”, – говорить експерт.

На його думку, Україні необхідно було розуміти, що саме ми можемо запропонувати всім – в тому числі і росіянам. Але ніхто – ні за часів Порошенка, ні при Зеленському – про це не думав. Зрештою, зазначає Капітоненко, ми отримали закономірний результат.

Газовий “Будапешт”

Про що ж в результаті домовилися Берлін з Вашингтоном, залишивши за дужками Україну та країни Східної Європи? У повідомленні німецького МЗС наголошується, що США і Німеччина “вирішили створити опору для підтримки переходу до зеленої енергетики в країнах з економікою, що розвивається, що буде включати підтримку України і країн Центральної та Східної Європи. Ці зусилля не тільки сприятимуть боротьбі зі зміною клімату, але і підтримають енергетичну безпеку Європи за рахунок зниження попиту на російські енергоносії”.

Тобто, одну з наймасштабніших загроз для нацбезпеки країн європейського Сходу наші партнери прикрили “фіговим листком” зеленої енергетики та боротьби зі змінами клімату і порожніми обіцянками про “вжиття заходів”.

Йдеться про те, що Німеччина “зажадає ефективних заходів на європейському рівні, включаючи санкції, для обмеження експортних можливостей Росії в Європу, якщо Росія спробує використовувати енергію в якості зброї або зробить подальші агресивні дії проти України”.

Як це виглядатиме в реальності – геть незрозуміло, адже Берлін збирається качати російський газ, звісно, в своїх інтересах, і навряд чи наступить на горло власній пісні. Навіть якщо Росія справді почне закручувати вентиль Києву.

Як відомо, на останньому етапі будівництва газопроводу Банкова намагалася вибити для України якісь “компенсації” через втрату транзиту. Можна констатувати, що цей намір провалилася повністю – нам запропонували якийсь “зелений фонд”, щоб “підтримати енергетичний перехід України, її енергоефективність і енергетичну безпеку” з інвестиціями на “фантастичну” суму 1 млрд доларів, в тому числі (!) від третіх сторін, таких як підприємства приватного сектора. Німеччина внесе до фонду початкове пожертвування в розмірі не менше 175 млн доларів і працюватиме над продовженням своїх зобов’язань в найближчі бюджетні роки”. З огляду на те, що згаданий енергоперехід буде коштувати нам десятки мільярдів доларів і займе дуже багато часу, і це не кажучи про енергоефективність, а тим більше енергобезпеку.

З тієї ж опери – обіцянка Німеччини використовувати всі важелі в російсько-українських переговорах щодо продовження транзитного контракту, яку експерти вже прозвали “газовим Будапештом”. По суті, нам пообіцяли ті ж “консультації”, що і в 1994 році, з тією лише відмінністю, що 25 років тому українських дипломатів і владу, так би мовити, “обіграли на класі”, зараз же про будь-який клас говорити взагалі не доводиться.

Глава “Нафтогазу” Юрій Вітренко, коментуючи повідомлення про домовленості США і Німеччини по “Північному потоку-2”, зазначив, що третя сторона не може гарантувати транзит газу через територію України.

“Я не розумію, як Німеччина може гарантувати транзит газу по території України, якщо вона його не видобуває, не подає газ з території Росії. Теоретично це могла б гарантувати Росія, але виникає питання – яка ціна цих гарантій, тому що Україна вже мала Будапештський меморандум, на який вона розраховувала як на гарантію безпеки. Будапештський меморандум номер 2 для нас не є чимось привабливим”, – підкреслив глава “Нафтогазу”.

Експерт Українського інституту майбутнього Ілля Куса вважає, що угода, яку досягли США і Німеччина по “Північному потоку-2” з точки зору національних інтересів України – серйозний провал, якого можна було уникнути.

“Україна могла б вибити для себе набагато більше поступок і компенсацій в обмін на запуск “Північного потоку-2”, якщо б ми з самого початку не говорили, що ми його зупинимо і крапка. Після 2016-2017 років Банкова і “Нафтогаз” зайняли найбільш максималістську позицію і потім не погоджувалися її пом’якшити, тому що це стало, в тому числі, частиною внутрішньополітичного дискурсу і обіцянок на виборах. Крім того, ні попередня, ні чинна влада не займалися зміцненням своїх позицій на Заході, щоб з нами рахувалися більше, ніж сьогодні”, – говорить Куса.

Після бійки кулаками не махають?

Що ж робити Україні в ситуації, що склалася, коли всі рішення по газопроводу ухвалені? Микола Капітоненко вважає, що потрібно оцінити наші втрати і основні ризики, спробувати реагувати на майбутнє, а не на минуле.

“У майбутньому виникне ситуація, коли транзит російського газу через Україну зведеться до мінімуму. Треба зрозуміти які це створює ризики в енергетиці, економіці, і в сфері безпеки, і як розподілити ресурси, щоб з цими ризиками впоратися”, – вважає експерт.

Він також акцентує увагу на тому, що після того, що сталося, не повинно бути звинувачень на адресу німців в стилістиці про “новий пакт Молотова-Ріббентропа”. “Заяви про “новий Мюнхен”, тощо – взагалі злочин і грає на руку тільки росіянам. Потрібно побільше реалістичних оцінок”, – зазначив Капітоненко.

Договір по Північному потоку-2 - в чому програла Україна

Ангела Меркель та Джо БайденФото: Getty images

Його колега Ілія Куса вважає, що Києву з урахуванням обставин, що склалися, варто перебудувати енергетичну систему під альтернативні проекти і нові напрямки, зокрема експорт і транзит водню.

“Водень – це сфера Німеччини, яка включила нас в свою водневу стратегію. Україні потрібно використовувати ті ресурси, які будуть отримані в якості компенсації, вкласти їх правильно і починати перебудовуватися під інші енергетичні проекти, які зараз починають бути в тренді в усьому світі. На мій погляд, це буде найкращою довгостроковою інвестицією, яка перекриє негатив від “Північного потоку-2”, – заявив він.

“Зрада” не приходить одна

Практично одночасно з укладенням газових домовленостей між США і Німеччиною стало відомо, що візит Володимира Зеленського в США переноситься з кінця липня на 30 серпня.

Побічно це говорить про те, що між Росією і США все-таки існують певні домовленості з приводу України – аж надто швидко і в чомусь демонстративно наша думка перестала когось цікавити, каже Микола Капітоненко, відзначаючи, що наші партнери вже не дуже звертають увагу на протокольні заходи і на моменти ввічливості.

“Щодо зустрічі 30 серпня, то це, звичайно, велике перенесення з символічної точки зору. Нам нічого не сказали про те, що це станеться вже після дня Незалежності України, після того як будуть ухвалені всі рішення з приводу “Північного потоку-2″ – і це, звичайно, не дуже хороший сигнал. Хоча як на мене, великої трагедії в цьому немає, тому що найголовніше в зустрічі Зеленського з Байденом буде те, що буде на порядку денному. Але, швидше за все, повістка знову складатиметься з суміші докорів і прохань”, – вважає експерт.

Загалом, через недалекоглядність “стратегів” з минулої влади і відсутність будь-якої зовнішньополітичної стратегії у представників влади нинішньої, Україна опинилася в досить жалюгідному становищі. Нам запропонували подачку у вигляді дуже скромної суми, яка піде на абстрактні проекти “зеленого переходу”. Це реальність, в якій живе Захід, але аж ніяк не Україна. До того ж, експерти прогнозують, що по-справжньому масштабне використання водню в різноманітних проектах в Європі почнеться не раніше 2030-х років. По суті, на даному етапі нам доводиться змиритися з власною “другорядністю” на Заході і покладатися виключно на власні сили – як, до речі, і в питаннях оборони держави. Головне – зробити з цієї ситуації уроки, про які українські еліти зовсім забули після Будапешту-94.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Стаття Путіна – чого хоче домогтися Кремль і чому йому так важлива Україна

Стаття Путіна - чого хоче домогтися Кремль і чому йому так важлива Україна

Володимир Путін Фото: Getty images

Українські політики експерти і журналісти продовжують розбирати “по кісточках” нещодавню велику статтю президента РФ Володимира Путіна. Текст можна назвати програмним документом, який визначатиме політику РФ найближчими роками. У статті кремлівський лідер описав своє бачення “історичної єдності” українців і росіян. Оцінки його ідей в Україні різняться від “нічого нового” до “Москва готується до великої війни”. За кадром залишаються важливі сюжети, включаючи той факт, що президент Путін не став заперечувати українську державність, але при цьому публічно висунув нашій країні територіальні претензії. Про те, яка саме Україна потрібна кремлівському керівництву, читайте в матеріалі “Апострофа”.

Антиукраїнський текст на українському

Різномасті російські ура-патріоти вперто наполягають, що українці, росіяни і білоруси нібито є якимось “триєдиним народом”. Разом з тим, їх вганяє в ступор прохання вимовити хоча б пару пропозицій українською.

У Кремлі вирішили пограти в псевдо-демократію і заговорити “ласкавою” мовою. Стаття Володимира Путіна, в якій він обгрунтовував теорію “одного народу”, вийшла в двох версіях: російською та українською. У ній російський лідер фактично продублював комуністичні кліше щодо спільності двох народів.

Різниця лише в тому, що радянська версія двох “братніх народів” змінилася на імперське формулювання “одного народу”, розділеного “польсько-австрійськими ідеологами”.

“Росіяни і українці – один народ, єдине ціле”, – наполягає Володимир Путін.

Він стверджує, що сучасна Україна – “цілком і повністю дітище радянської епохи”. Цитуючи слова першого мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, російський президент вказує, що при розпаді СРСР колишніх союзних республік варто було б повернутися до кордонів 1922 року.

“Іншими словами – йдіть з тим, з чим прийшли. З такою логікою важко сперечатися. Додам тільки, що довільне перекроювання кордонів більшовики, як вже зазначав, почали ще до створення Союзу, і всі маніпуляції з територіями проводили волюнтаристськи, ігноруючи думку людей”, – заявив Володимир Путін.

Далі він повторив свій традиційну тезу, що з України нібито хочуть зробити “анти-Росію”, чого російське керівництво ніколи не допустить.

“І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, що живуть там, використовували проти Росії. А тим, хто зробить таку спробу, хочу сказати, що таким чином вони руйнують свою країну”, – загрожує російський президент.

У цьому контексті виникає ключове питання: які саме методи має намір використовувати Москва, щоб захистити “історичні території”. Адже по суті президент РФ вперше публічно висунув Україні територіальні претензії.

“Стаття Володимира Путін – це, перш за все, шантаж. Російський президент намагається привчити Україну і Захід до “нової нормальності”. Для нього “нормально” вважати розпад СРСР геополітичною катастрофою, наслідки якої Путін має намір переглянути. Якими засобами це буде робитися (політичними або військовими), хай додумують самі адресати. Путін як би говорить: не зазіхайте на мої інтереси, інакше реакція може бути найбільш непередбачуваною”, – пояснив у розмові з “Апострофу” керівник військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.

Політичний шантаж

Володимир Путін і його близьке оточення завжди вважали Україну “неповноцінною” державою. Така установка мала місце задовго до анексії Криму.

У 2008 році під час однієї із зустрічей з тодішнім президентом США Джорджем Бушем кремлівський лідер не стримався і випалив: “Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!”. Далі по ходу розмови він дав зрозуміти, що в разі спроб прийняти Київ до НАТО, Росія відірве від України Крим і східні області.

Окупація півострова і війна на Донбасі (провальний проект “Новоросія”) стали спробою Володимира Путіна покарати “непокірних” українців за Євромайдан і повалення Віктора Януковича.

У Кремлі, перелякані “Арабською весною” і “болотними протестами” в самій РФ, вирішили використовувати останній аргумент – військову силу. Розрахунок будувався на тому, що Україна, опинившись в політичному хаосі і втративши частину території, просто розвалитися. Результат виявився прямо протилежним очікуванням. Українська політична нація, включаючи і основну масу російських громадян країни, відкинула кремлівський “русский мір”.

Тепер Володимир Путін, розмірковуючи про “один народ”, намагається виправити цю помилку. Він з одного боку загрожує, а з іншого – намагається заручитися підтримкою “нейтральної” частини українського суспільства, яка не сприймає кремлівську політику, але в цілому нормально ставиться до росіян як до народу.

У своїй статті Володимир Путін формально не відмовляє українцям у праві на власну державність. Він пише, що не дозволить перетворити Україну на “анти-Росію”, але тут же наводить як приклад Німеччину і Австрію, США і Канаду – близькі за мовою та культурою держави, які володіють власним суверенітетом.

“Глибинний народ”

“Один народ” – кремлівський наратив, вигаданий з певною метою. Його основний зміст полягає у виправданні агресії проти українців. Причому виправдання в очах російського суспільства. Таких наративів кілька. Авторство більшісті з них приписують колишньому помічникові президента РФ Владиславу Суркову.

Концепцію “суверенної демократії” придумали для виправдання і легітимації путінського авторитаризму. Вже під час війни проти України пан Сурков запустив тезу про “глибинний народ”, котрий нібито проживає в РФ.

“Глибинний народ завжди собі на умі, недосяжний для соціологічних опитувань, агітації, погроз та інших способів прямого вивчення і впливу”, – стверджував Владислав Сурков. На його думку, головною перевагою “держави Путіна” є вміння чути і передбачати бажання цього “народу”.

“Глибинні” росіяни, в кремлівської версії, не бояться санкцій Заходу, голоду, війни, але дуже хочуть вчергове надіти на українців і білорусів імперський хомут.

Є думка, що імперський дух і заперечення української державності намертво “вшиті” в російський менталітет. Відповідно, Володимир Путін і люди навколо банально паразитують на політичних і соціальних комплексах.

Тому відкритим залишається питання, звідки саме походить запит на “один народ”: “згори” (з боку Кремля) чи “знизу” – з боку російського суспільства.

Якщо провести дослідження, то більшість росіян, скоріше за все, погодиться з тим, що написав Володимир Путін у своїй статті, зазначив в розмові з “Апострофом” заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха.

“У російської еліти і духовенства намітився повний консенсус щодо того, що РФ повинна бути “імперією”. Якою саме – “ліберальною імперією”, як пропонував Анатолій Чубайс, або “енергетичною наддержавою” – значення не має. Важливе саме використання імперських важелів управління державою, незважаючи на те, що на дворі 21 століття, а не 19-й. Все це цілодобово транслюється по федеральному телебаченню. Росіяни це вбирають, тому що їх практично повністю відсікли від альтернативної точки зору”, – говорить Євген Головаха.

Україна як “недо-Росія”

Після публікації статті Володимира Путіна, кремлівські пропагандисти отримали команду розкручувати тему “територіальних подарунків” більшовиків України. За російським ТБ демонстрували і активно обговорювали карту нашої країни станом на 1922 рік.

Слідом російських військовослужбовців демонстративно зобов’язали уважно вивчити публікацію Володимира Путіна, особливо звернувши увагу на військових, які мають українських коріння. Завдання зробити так, щоб кожен російський солдат знав про “один народ”.

Все це було сприйнято серед українців і частини західних експертів як підготовка Кремля до відкритої війни проти Києва з метою ліквідації української державності. З точки зору військового потенціалу, Москва може в будь-який почати масштабний наступ, але тут виникає кілька проблем.

Війни завжди починають, коли хочуть, а закінчують, коли вийде. Як російське суспільство і економіка відреагують на відкрите масове знищення українців, які з росіянами як би “один народ”? На яких умовах закінчувати війну? Як пояснити все це Заходу, і що робити з захопленими територіями? Відповідей на ці питання у кремлівського начальства немає.

Хоча як тоді розуміти вищезгадані інсинуації щодо “кордонів 1922 року”?

“Не думаю, що мета Кремля – ліквідація української державності як такої. Володимира Путіна цілком влаштує існування України за умови, що вона: а) буде виглядати проблемною та неуспішною на тлі Росії б) не залучена в західні структури колективної безпеки. Загроза повернути Україну в межі 1922 року або 17 століття – це скоріше реакція на спроби перегляду пунктів а) і б). Загалом, прийнятний для Кремля статус України – “недо-Росія”. Спроба перегляду цього статусу сприймається як створення “анти-Росії”, – сказав в коментарі “Апострофу” історик і публіцист Михайло Дубинянський.

Чим далі епоха першого президента РФ Бориса Єльцина, тим важливіша для Кремля Україна як країна-лякало і анти-приклад, каже історик.

Спочатку росіян лякали “лихими 90-ми” і “розгулом прихватизації”, які як би завершилися з приходом до влади Володимира Путіна. З 2000 року в РФ виросло ціле покоління, яке не дивиться на кремлівського лідера як на рятівника і батька нації. У нинішніх росіян у віці 20-30 років інший досвід. Їм не вийде сказати: “Ви що хочете, щоб було як за часів Єльцина?!”.

Тому Кремлю і всьому російському правлячому класу так важливо в будь-який момент кинути в обличчя місцевим бунтівникам: “Ви що, хочете, щоб було, як в Україні?!”.

“Один народ” саме для того і придуманий, щоб лякати населення соціальними катаклізмами на випадок, якщо росіяни на чергових формальних “виборах” відмовляться підтримати Володимира Путіна. Мовляв, якщо в українців при демократії “все погано”, то у росіян буде те ж саме. Адже ми ж “один народ”…

Джерело

Continue Reading