Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Путін не врятує Медведчука, але і Зеленському треба діяти – Василь Філіпчук

Путін не врятує Медведчука, але і Зеленському треба діяти - Василь Філіпчук

Василь Філіпчук Фото: Апостроф

Рішення Ради нацбезпеки і оборони щодо застосування санкцій проти нардепа Тараса Козака, яке спричинило блокування телеканалів 112, ZIK і NewsOne, було несподіванкою не лише в Україні, але й для Кремля. Ба більше, президент Росії Володимир Путін зараз нічим не може допомогти своєму куму Віктору Медведчуку. Це пояснюється зокрема тим, що таким слабким Путін ніколи не був і нове покоління росіян його вже не сприймає. В Україні ж ситуація з блокуванням телеканалів може обернутися фіаско для Володимира Зеленського, якщо влада не піде до суду і не надасть докази щодо злочинних дій пана Козака, через які було ухвалено рішення РНБО. Адже застосування санкцій проти фізичних і юридичних осіб, які перебувають в межах юрисдикції держави – це дуже ризикований крок з правової точки зору. Про це в ефірі програми “Розклад Кулініча” на Апостроф TV розповів дипломат, політик і громадський діяч ВАСИЛЬ ФІЛІПЧУК.

– Зараз всі моделюють, які методи та важелі може задіяти Кремль для того, щоб начебто захистити свою людину – Віктора Медведчука – через санкції, які були задіяні на рівні РНБО за підписом президента Володимира Зеленського. Що може зробити Москва?

– Давайте почнемо з того, що рішення РНБО дійсно було несподіванкою для Кремля. Воно було несподіванкою для нас усіх – і це не дивно. Але для Кремля, який достатньо добре поінформований про події в Україні та має свою агентуру, як мені здається, скрізь в Україні – і в інституціях, і в партіях, і в інших структурах – це дійсно було несподіванкою.

Відсутність, по суті, офіційної реакції з боку Москви це лише підтверджує. Заяви всіляких російських пропагандистів на зразок “запрошуємо на роботу” – це експромт, який ні з ким не погоджувався і особливо ні на що не впливає.

Кремль переживає далеко не найкращий момент у своїй історії. В Росії відчувається втома від Путіна, неефективність тамтешнього режиму. Виросло суспільство, для якого Путін сприймається десь так, як для старшого покоління сприймався Брежнєв. Для частини російського суспільства Путін – це той, хто навів порядок у країні після складних 90-х років, хто є для них гарантією того, що не буде повернення у темні 90-ті.

Незважаючи на це, для молодого російського суспільства Путін – це людина вчорашнього дня, яка призвела до санкцій і закриття Росії від світу. Тому що з робити з цією втомою від Путіна – це, на мою думку, основне питання, яким зараз займаються в Кремлі.

Якщо подивитися об’єктивно, таким слабким, як зараз, мені здається, Путін не був ніколи. Зараз для нього, мабуть один з найскладніших моментів за час його політичної кар’єри. Ми бачимо, що він не планує залишати владу, а шукає шляхи реконструкції російської владної вертикалі. Всі ці ідеї з Державною радою – шлях Ден Сяопіна в російському виконанні, коли президент Путін стане головою Державної ради і буде там по вихідних чи раз на місяць давати свої мудрі поради наступному поколінню. Ми всі бачимо, що це зараз є у розробці. Але це ніяк не вдається здійснити, тому що архітектура російської влади побудована таким чином, що вона будується лише на одному інструменті, який повністю пронизує російську владу. Це сам Путін. Щойно його звідти забрати, то, складається враження, що вона, як картковий будинок, розсиплеться.

Все це призвело до того, що в Росії відбуваються різні внутрішні ігрища. Це призвело до певних не сепаратистських, але відцентрових тенденцій в російських регіонах. Тому в цьому контексті отримати такий несподіваний удар, та ще й з боку України, мені здається, в Кремлі були не готові. Тому реакції по суті на цей момент не те що немає, а не буде ще тривалий період.

– Тобто ця пауза, коли Пєсков каже: “ми глибоко занепокоєні, це не відповідає міжнародним нормам і стандартам” – це не реакція, це ні про що?

– Це не реакція, а свідчення того, що немає ні реакції, ні позиції. Більше того, я чув від людей, які краще, ніж я, розбираються в російській політиці, що пан Медведчук своїм прямим каналом комунікації з президентом Путіним викликав чимале роздратування на наступному рівні російської ієрархії – на рівні керівників силових відомств. Тобто коли хтось з України їх обходить, домовляється, а вони про це дізнаються як факт.

І я не здивований, що там немає якихось дуже різких кроків, які б показували підтримку пана Медведчука. Але це не означає, що цього не буде.

– Зараз виглядає так, що Кремль опинився в непростій ситуації. Якщо вони нічого не зроблять, скажуть, що Путін дав слабину і вже не той, що був раніше. Якщо Кремль піде на загострення якихось речей – наприклад, на сході України або інший пресинг Київ відчує від Москви, а ще у них там протести, Навальний – це підштовхує Захід до ще більшої санкційної політики. Який вибір?

– Давайте питання санкцій відкладемо, бо для Росії принципово показувати, що їм наплювати на західні санкції. Якщо в 2014-2015 роках були санкції з боку Заходу, які могли поставити Росію на коліна – на зразок відключення Росії від SWIFT – то зараз таких санкцій фактично не залишилося. Росіяни змогли за ці сім років конфлікту вибудувати модель, яка спроможна вижити навіть за найбільш жорстких західних санкцій. Тому питання санкцій не є основним. Якщо б вони боялися санкцій, вони б точно не травили Скрипаля, не травили Навального тощо.

Ключове – це обмірковування і погодження між різними баштами Кремля такої реакції, яка б, з одного боку, показала силу Путіна – це для нього основний мотив прийняття рішення, – а з іншого боку, не призвела б до чогось некерованого, як воєнне вторгнення чи зіткнення двох сторін, до чого Росія зараз просто не готова. І цього року подібна криза не вписується ні в які сценарії росіян. У них у другій половині року вибори до Держдуми. У них серйозні внутрішні проблеми.

Путін не врятує Медведчука, але і Зеленському треба діяти - Василь Філіпчук

Путін під час відеоконференціїФото: kremlin.ru

Я думаю, що рішення, яким реагувати, у них немає. Ми його зможемо побачити у кращому разі за 2-3 тижні. Найімовірніше воно буде відкладене в часі. Воно буде достатньо чітке і зрозуміле для російського суспільства, що Путін дав відповідь. Але, з іншого боку, воно не буде виходити за рамки якихось не надто радикальних дій.

Ще раз: я не думаю, що росіяни можуть піти на прямий військовий конфлікт, щоби відновити бойові дії на лінії зіткнення на Донбасі.

Що стосується Криму, то там зараз все не настільки критично, щоб вони починали якісь дії навколо півострова. Вочевидь, вони зараз обмірковують асиметричну реакцію. Якою буде ця асиметрична реакція, ми можемо тільки фантазувати. Це може бути будь-що.

– Подальше саботування мінських переговорів? Чи це загалом не варіант, як відповідь?

– Якщо ви звернули увагу, то в день, коли були оголошені санкції, була заява Козака про те, що Україна саботує Мінськ.

– Це стандартна історія.

– Саботаж Мінська і тупик, у якому знаходиться мінський процес – це доконаний факт щонайменше півроку, а, може, й рік.

– Тобто це не та карта, яку може розіграти Кремль?

– Це взагалі вже не карта. Сторони будуть підштовхувати одна одну, щоб хтось заявив про вихід з Мінська. Але вихід з Мінська – це самогубство для будь-якої сторони. Я сподіваюся, що наша влада має достатньо розуму і спроможності, щоб не виходити з Мінська, і навіть не ставити його під питання.

Мінськ – це не просто політичний документ, а резолюція Ради безпеки ООН. Будь-хто, хто візьме на себе відповідальність за руйнацію Мінська, буде у величезному програші. Будуть звинувачення з російського боку, що Україна не виконує домовленості, з українського – що Росія. Але ніхто виходити не буде. Це такий корсет, у якому всі вимушені залишатися настільки довго, наскільки зможуть. Але з іншого боку, є достатньо багато засобів.

– Давайте змоделюємо таку ситуацію.

– Уявіть собі, що ви Путін. Як ви будете реагувати? Висловлюєте обурення – виглядаєте слабо і смішно, організовуєте зіткнення на Донбасі – берете на себе пряму відповідальність за те, що трапилося. Іти на прямий жорсткий пресинг України – для цього немає зараз необхідних умов.

Я не виключаю, що завтра з’явиться запис якихось розмов чи відео, які завдадуть тим, хто стояв за рішенням РНБО, такого удару, після якого їм буде зовсім не до пана Медведчука чи його каналів.

Пригадайте, з чого Путін почав свою кар’єру російського лідера. Це історія про сауну російського генпрокурора. Щойно Путін прийшов до влади, його найбільшим супротивником був російський генпрокурор (Юрій Скуратов, – “Апостроф”). І несподівано на центральному телебаченні Росії з’являється відео, де генпрокурор розважається в сауні з двома дівчатами легкої поведінки. Це те, що неможливо уявити в Росії в принципі. Генпрокурора це негайно “вбиває” і списує.

Путін не врятує Медведчука, але і Зеленському треба діяти - Василь Філіпчук

Колишній російський генеральний прокурор Юрій СкуратовФото: Getty images

– Ви думаєте, може з’явитися подібна історія?

– Не знаю, що саме з’явиться, яким чином, і хто буде каналом компрометації. Але удар буде болючий, адресний і адекватний, а, можливо, й більший по силі, ніж те, що відбулося.

Взагалі ситуація з рішенням РНБО має не одне і не два подвійних дна, як у валізі розвідників, які подорожують через кордони. Я думаю, що там є декілька рівнів проблеми. І це рішення, якщо не всіма, то багатьма у Москві було сприйняте з полегшенням та з певним задоволенням. І я не виключаю, що іде певна боротьба між тими чи іншими російськими інституціями як за українське питання, так і за питання контрабанди, вугілля, Криму, Донбасу.

Може так трапитися, що просто буде якась відповідь, щоб показати, що ми так просто не дозволяємо плювати нам в обличчя. Але відбудеться перелаштування тих чи інших гравців на українському напрямку – і далі це все піде якось по-іншому.

– Я не можу обійти питання, пов’язане з Вашингтоном – новою адміністрацією і новим президентом. Якось все збіглося в часі: були перемовини очільника українського МЗС Дмитра Кулеби з його колегою зі США держсекретарем Ентоні Блінкеном. Багато хто каже, що вони поговорили, узгодили, і нате вам санкції. Чи це занадто спрощене уявлення, що якби Вашингтон не дав добро, то Київ би на це ніколи не пішов? Або думав би чи чекав би іще.

– Якщо б це було так, як ви описуєте, це б суперечило всьому, що я знаю про міжнародні відносини. Я не уявляю за жодних умов, щоб держсекретар США чи навіть тимчасово повірений сказав: “Пане Кулебо, вимикайте трійку каналів Медведчука”. Почнімо з того, що вони всі достатньо кваліфіковані люди, щоб розуміти, що будь-яка розмова – не лише телефоном, а будь-яка розмова в принципі – записується. Це ми з вами, неофіційні особи, можемо говорити все, що хочемо. А офіційні особи несуть відповідальність за кожне своє слово, і мають діяти лише відповідно до тих норм, завдань і директив, які в них є. Я не уявляю, щоб в директивах американських дипломатів було щось на кшталт “введіть санкції проти українських каналів”.

– Це ж могло бути і так: Кулеба каже, що ми плануємо бити Росію, протидіяти і сподіваємося на підтримку наших західних партнерів. А пан Блінкен каже, що ok, Mr Kuleba, I agree with you (окей, містер Кулеба, я погоджуюсь з вами).

– Цілком можливо, що так воно і було, коли з української сторони було повідомлено, що ми плануємо вводити ті чи інші санкційні дії.

Так чи інакше, але є три пакети санкцій: українські, європейські, американські. І є механізми координації санкцій між тими, хто відповідає за ці санкційні треки. Координація дій і обмін інформацією за визначенням повинен був бути.

Путін не врятує Медведчука, але і Зеленському треба діяти - Василь Філіпчук

Мікрофони двох каналів, які потрапили під санкціїФото: Апостроф / Олександр Гончаров

В мене таке враження, що з європейськими партнерами така координація значно послаблена або певною мірою розбалансована зараз з боку європейців. Я декілька днів тому був у Брюсселі, спілкувався зі старими друзями і колегами. Це було за день чи два перед цим. З їхнього боку про це не знали і не чули, навіть не очікували подібних кроків. А от з боку американських партнерів, таке враження, що координація була. Тобто з ними в діалозі це звучало. Цілком було би природньо очікувати ті чи інші дії саме з американського боку.

– Тобто якщо справа і йшла про ці санкції, то це стосувалося не погодження, а про можливе взаємоінформування щодо відповідних кроків?

– Координація. Тут дійсно є певні нюанси з точки зору теорії і практики санкцій. Це можуть не знати в українському РНБО чи на Банковій, але це точно знають в Держдепі. Санкції не можуть накладатися на ті юридичні й фізичні особи, які перебувають у твоїй юрисдикції.

Сама природа санкцій передбачає, що вони накладаються або на інші держави, або на фізичні і юридичні особи, які поза межами твого правового поля. Так, дійсно, можна накласти санкції на громадянку України таку-то, яка виїхала до Росії і перебуває поза межами твого правового поля, як це було у санкційному списку пана Порошенка щодо однієї з українських громадянок. Чи, припустимо, були санкції Росії щодо громадян Росії, які проживають в Україні. Немає жодної суперечності з тим, як описані санкції у міжнародному праві, у законах про санкції та інших юридичних документах.

Але накладати санкції на ті юридичні та фізичні особи, які перебувають в межах твоєї юрисдикції – це дуже ризикований крок з правової точки зору. Я сподіваюся, що пану Зеленському пояснили: якщо зараз не буде судового рішення українських судів щодо тих фізичних і юридичних осіб, які під санкціями, то за декілька місяців таке широко підтримуване рішення зіграє проти нього. Якщо зараз не буде судового рішення, яке підтвердить залучення пана Козака до фінансування тероризму, то все. Пан Козак буде мати всі підстави подати до суду на РНБО, на президента. Я чомусь думаю, що якщо не буде доказів, він цей суд виграє. Санкції будуть нікчемними, вони будуть скасовані. Європейський суд він виграє – 1000%.

Тобто зараз українська влада, якщо вона дійсно хоче зберегти обличчя, а не рахує лайки у Фейсбуці, зобов’язана почати всі судові процеси і подати всі докази – і фінансування тероризму, і роботи в інтересах Російської Федерації, і фінансування з РФ. Пан Зеленський декілька разів говорив, що в нього є папки, які містять ці докази. Йому треба не відкладати ці папки в довгу шухлядку і насолоджуватися аплодисментами з боку його вчорашніх опонентів. Йому треба негайно починати судові процеси, інакше за 2-3 місяці з усього цього буде великий пшик, а то і клоунада, а, можливо, і якийсь зворотній ефект.

– Давайте згадаємо першу програмну промову, яку президент США Джо Байден проголосив у Державному департаменті. З огляду на те, що він сказав, Росія має почувати себе в меншій безпеці, ніж вона це робила при Трампові. Я би хотів завести цю історію на Україну – чого нам чекати? От Кулеба за підсумками перемовин з Блінкеном казав, що в українсько-американських відносинах починається новий день. Байден заявляє, що Америка повернулася. Він чітко дає розуміти Путіну, що ті дії, які Росія раніше коїла по відношенню до інших країн, нині будуть отримувати адекватну відповідь. Що нам від того?

– Давайте не створювати собі ілюзій, щоб потім не розчаровуватися в тому, що ці сподівання не відбулися. Я не почув нічого кардинально нового у промові американського президента, що б відрізнялося від американської зовнішньо-політичної лінії протягом останніх 10 років. Він чітко артикулював, що у США зараз два ключові опоненти – Китай і Росія. Але хіба Трамп цього не говорив?

Путін не врятує Медведчука, але і Зеленському треба діяти - Василь Філіпчук

Джо БайденФото: Getty images

– Риторика трошки іншою була.

– Це не має ніякого значення. У США сильні інституції. Трамп міг говорити багато речей, які не відповідали тим директивам чи лініям, які проводилися Держдепом чи на середньому рівні. Це ні на що не впливало. У США бюрократія спроможна захистити ту лінію, яка була відпрацьована і яка принаймні відповідає двопартійному консенсусу щодо зовнішньої політики. Тому я би нічого принципово нового з боку Байдена не очікував. Більше того, у нас чомусь пам’ять одноденна.

– Це велика біда українців і виборців, зокрема.

– На жаль. Можливо, це пояснює багато проблем в нашій країні. Ми кожен день йдемо перший раз у перший клас – і так безкінечно.

– Ніколи такого не було і знову.

– Якщо подивитися на останні 30 років, то демократи завжди були більш проросійськими, ніж республіканці. Так, відбулася зміна позицій, коли Трамп дозволив собі надто зайві речі і свободу щодо Росії. Тоді несподівано демократи стали більш русофобськими за республіканців.

Зараз все поступово повернеться на круги своя. Трамп нібито був дружнім щодо Росії президентом, але вони навіть не змогли подовжити дію договору про обмеження наступальних озброєнь. А от Байден прийшов, і буквально за два тижні такий багатостраждальний документ погодили без жодних проблем. Тобто на рівні риторики буде зберігатися намагання задовільнити американського споживача, американський політикум – і республіканців, і демократів – у Конгресі жорсткою лінією і щодо Китаю, і щодо Росії.

Хоча знову ж таки, Байдена звинувачували в тому, що він прокитайський, що його син заробляв на Китаї. Але ми бачимо: Китай – ворог №1.

Щодо Росії, я думаю, буде так само. Але на рівні практичної дипломатії, я думаю, головна різниця, яку ми можемо очікувати – це бажання домовлятися. Бажання не йти на конфлікт, не йти на жорстке зіткнення, а використовувати дипломатичні шляхи, переговори і з Китаєм, і з Росією.

– А поки яке враження складається? Чи буде перезавантаження між Вашингтоном і Москвою, яке свого часу влаштовували Гіларі Клінтон і Сергій Лавров?

– Не буде, тому що не зрозуміло, хто буде в Кремлі за рік або два. Не зрозуміло, що Кремль зараз спроможний робити. Немає сенсу домовлятися з тим, хто за півроку може бути змінений, де взагалі може змінитися політична ситуація. Я не очікую ніяких проривних дій. Повільний переговорний процес і вирішення того, що можна вирішити.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Кремль згадав про русский мир – чому це не несе небезпеки Україні

Кремль згадав про русский мир - чому це не несе небезпеки Україні

Володимир Путін Фото: Getty images

У понеділок, 8 лютого, прес-секретар президента Росії Путіна Дмитро Пєсков в розмові з журналістами заявив про те, що Україна нібито належить до “русского мира”. За його словами, “лінія на заперечення цієї спільності” існує в Україні. При цьому прес-секретар Путіна зазначив, що для цього Москва має намір використовувати кошти “м’якої сили”. Своїм останнім заявою головний глашатай Кремля вчергове наголосив на тому, що за стільки років в Росії так і не навчилися розуміти українців. Більш того, з кожним роком це нерозуміння посилюється, оскільки події, що відбуваються в Україні, так чи інакше змінюють світогляд всіх, включаючи, здавалося б, навіть вірних прихильників відновлення відносин з Росією.

“Русскій мір був, залишається і буде залишатися пріоритетом для російської держави – захист цього світу, розвиток відносин з цим світом і різні механізми підтримки цього світу. Там живе дуже багато росіян і російськомовних, вони всі ставляться до русского міра. І культурні зв’язки, історичні зв’язки, спільне коріння заперечувати було б великою дурістю. Ми знаємо, що така лінія на заперечення цієї спільності має місце в Україні, але нам це не подобається”, – заявив Пєсков.

Буквально за день до його заяви я мав дуже цікаву розмову зі своєю бабусею, яка живе на півночі України. Бесіда, зрозуміло, зайшла про відключення трьох телеканалів Медведчука, які вона регулярно дивилася. Якщо чесно, то я готувався до найгіршого, оскільки знаю, що вона у мене твердих ідейних поглядів (старий партійний кадр, що вже тут) і досі дивиться на Захід з великою часткою скепсису.

Але що я почув? “Я тепер переключилася на “Наш”. Але скажу тобі, що ОПЗЖ даремно зв’язалися з Медведчуком. Та й навіщо вони постійно випинають Путіна і Росію? Даремно, даремно. Зараз Україна просто намагаються розірвати на дві частини – з одного боку Порошенко, а з іншого – вони. Нам потрібно йти своїм шляхом: не російським, і не європейським”, – сказала вона мені.

Якщо чесно, то така позиція стала для мене одкровенням і показала, що процес йде невідворотно. І з кожним роком людям все менше подобається, коли нас називають частиною якогось світу – хоч русского, хоч європейського. Але якщо Захід залишає якийсь люфт для самоідентифікації, то північний сусід дивиться на цю ситуацію без варіантів – частина руского міра і крапка.

І це дуже здорово. Оскільки такі безапеляційні заяви лише відлякують всіх тих, хто вагається. Якщо б в Кремлі добре знали українців, то розуміли, що більшість з нас по натурі своїй не радикали (правда, після 2014-го року таких стало більше). Краща політика, яку потрібно тут проводити, якщо ти хочеш впливати на процеси, це помірний ліво-центризм (Зеленський не дасть збрехати, адже саме за рахунок цього він “порвав” всіх у 2019-м).

І колись Росія це розуміла, вміла будувати стратегію не на тут і зараз, а на роки вперед. Це не було добре для України, але показувало вміння сусідніх з нами еліт мислити і бачити процеси на кілька кроків вперед – чого нашим лідерам, до речі, вічно бракувало.

І це вміння Кремля “працювати” з Україною має вікові традиції. Підписання тих самих Переяславських статей з подальшим поступовим зменшенням українських свобод і фокусом з фальшованим варіантом, який підсунули Юрію Хмельницькому – був сильним ходом, без якого Російська імперія могла б ніколи відбутися.

Тут же можна згадати і політику, яку проводив Петро I через свого улюбленця Івана Мазепу, який зробив дуже багато для ліквідації політичної самостійності України. Просто крім цього Іван Степанович ще й не забував займатися економікою і побудував корпус Києво-Могилянської академії – так би мовити, згладив кути. Та й потім в очах багатьох українських істориків він отримав індульгенцію за перехід на бік шведів, але глобально це вже нічого не змінило. Прикладів можна згадати ще багато: це і часи Катерини, і період воєн 1917-1919 років, що закінчилися ліквідацією незалежності, і новітня історія взаємин, яка обірвалася анексією Криму.

Все це я до того, що поки ТАМ наполегливо повторюють фрази про Україну як частину “русского мира” – за ТУТ можна бути відносно спокійними. Набагато страшніше, якщо в Кремлі одного разу змінять пластинку і перейдуть на мову обіцянок і щедрих обіцянок, присмачених гладкими фразами про повагу до вибору українців. Цим, як показує історія, нас “купити” дуже легко…

Але поки влада в Росії не зміниться – цього вже точно не трапиться.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Генерал Сергій Кривонос розповів, як можна об’єднати країну – Новини України

Генерал Сергій Кривонос розповів, як можна об'єднати країну - Новини України

Сергій Кривонос Фото: Апостроф

Що відбувається у взаєминах між міністром оборони Андрієм Тараном та начальником Генштабу Русланом Хомчаком? Чи може Міністерство оборони України очолити жінка? Чи зміг би Володимир Зеленський зупинити анексію Криму у 2014 році? Та що потрібно для об’єднання України? На ці та інші питання в ефірі програми “Розклад Кулініча” на Апостроф TV відповів генерал Збройних сил України СЕРГІЙ КРИВОНОС.

— З’явилася інформація, що Головнокомандувач ЗСУ, начальник Генштабу, командувач Повітряних сил та колишній командувач Медичних сил подають позов на міністра оборони. Журналіст Юрій Бутусов каже, що за матеріалами міністра оборони ДБР порушило низку проваджень. Крім того, кажуть, що всі ці люди не можуть поділити комерцію в оборонному секторі. Що відбувається?

— Насправді це ганьба. Реальна ганьба для нашої країни. Ми бачимо, що на сьомому році війни військове керівництво країни не знаходить ладу у своїх відносинах. Найголовніше, хто більше винен, мабуть, хай визначає старший начальник. Ті матеріали подані до суду, їх будуть розглядати.

Питання в тому, що є орган, який стоїть над усіма цими процесами і відповідає безпосередньо за національну безпеку й оборону. Це насамперед заступник голови Офісу президента з національної безпеки та оборони. Він повинен був ці питання контролювати й не допустити, щоби ці проблеми були винесені на обговорення суспільства.

Не знаю, як де, але я думаю, що в Кремлі з нас дуже сильно сміються. Якраз це чудова інформаційно-психологічна операція, зроблена власними ж руками українських військових. Це велика проблема. Хтось мав би підбирати кадровий склад, контролювати їхні взаємовідносини та, за необхідності, своєчасно впливати. Особисті проблеми та службові не повинні змішуватися.

— За словами Бутусова, одна з конфліктних тем — це використання військової авіації в комерційних цілях. Таран нібито заборонив це, щоби не витрачати ресурс техніки, а Хомчак нібито наполягає, що заборона на комерційні рейси позбавляє армію коштів, які надходять до спецфонду. Вони просто ділять гроші? Як це все відбувається?

— Я не бачив документів, тому я не можу це коментувати.

Я знаю генерала Тарана та генерала Хомчака особисто й не хотів би ставати на чийсь бік, не знаючи конкретних обвинувачень та доказів. Нехай вони, використовуючи свої службові положення, розбираються. Я так розумію, якщо вони вже підключили суд, питання полягає в тому, що особисто вони не змогли знайти контакт. Офіс президента, який відповідає якраз за нормальне становище в наших Збройних силах також, не зміг своєчасно це проконтролювати та втрутитися в процес.

Мабуть, вперше сталася така ситуація. Попереднє керівництво Збройних сил також не завжди мало чіткі взаємовідносини одне з одним на рівні міністрів і тоді ще начальника Генштабу — головнокомандувача. Однак усе це ніколи не виносилося, і система від цього не страждала. А наразі страждає імідж країни, імідж армії і вся система, бо ті, хто оточує керівництво цих структур, є заручниками ситуації. Це кланова війна всередині, і нічого доброго для Збройних сил вона не приносить.

— Кажуть, що їх хочуть запросити на профільний комітет парламенту, щоби вислухати їх. Вдасться щось зробити?

— Те, що це буде розглядатися на комітеті, дуже добре. Але, мабуть, хтось іще повинен доповідати з Офісу президента, який також за це відповідає. Комітет — це дуже важливий орган, але він не займає роль третейського судді і не проводить ці “мирити — не мирити”. Хтось допустив цю ситуацію. Той, хто відповідав за безконтрольність службових відносин керівництва Збройних сил.

— На тлі цих подій у різних Telegram-каналах почала з’являтися інформація щодо можливої заміни міністра оборони. Звучало навіть ім’я народної депутатки від “Слуги народу” Ірини Верещук. Як ви взагалі ставитеся до того, що Міноборони в Україні може очолити жінка, адже міжнародна практика показує, що це цілком можливо?

— Стосовно кандидатури Верещук, то я не хочу коментувати чутки.

Андрій Васильович Таран ще на посаді. Ступінь провини одного і другого не визначено. Тому мені не дуже коректно це коментувати.

Так, історія показує, що в Європі вже давно жінки можуть виконувати обов’язки міністрів оборони. Але знов таки, історичний приклад показує, що є певний неконтакт у тій самій Німеччині між міністром оборони і Збройними силами Німеччини.

— В інтерв’ю програмі Axios на платформі НВО Зеленський заявив, що якби він був президентом у 2013–2014 роках, він би не здав Крим. Ви у 2014 році керували штабом Високомобільних десантних військ. Уже в лютому ви готувалися до висадки в Криму, ця операція мала початися на початку березня, але… Як ви гадаєте, якщо б тоді президентом дійсно був Зеленський, усе відбулося б якось інакше?

— Операція мала починатися не на початку березня, а пройти протягом лютого. Це була операція щодо посилення військової присутності України на території Криму. Там планувалося задіяти не тільки підрозділи Високомобільних десантних військ та полків Спецпризначення. Там мали б застосовуватися багато підрозділів і видів Збройних сил України.

Цей план почав діяти тільки на першому етапі, а другий і третій не вступили в силу. Що стосується висадки, то ми не повинні були висаджуватися. На той момент Крим був ще неокупованою територією України. Військові були готові, але рішення не було прийняте ще за керівництва Збройними силами при владі Януковича.

— Але як тоді трактувати заяву Зеленського?

— Бажання заявити про те, як би воно було, це дуже добре. Однак назад уже не відмотати. У моєму розумінні, треба жити не минулим, а думати про сьогодення і майбутнє. Що ми повинні зробити? Чого ми не зробили за останні півтора року, аби прискорити питання повернення Криму?

Генерал Сергій Кривонос розповів, як можна об'єднати країну - Новини України

Блокування української військової частини російськими військовими, Крим, 2 березня 2014 рокуФото: Getty images

— У вас є відповідь на це питання? Я певний, що ви його собі ставите.

— Я це питання ставлю собі давно. Я чітко бачу, яким чином це можна здійснити і треба було здійснювати. Питання полягає в тому, що це багаторівнева операція, яка розкладена не тільки на військовий компонент, а насамперед на економічні та політичні компоненти. Наразі це питання не просто так підіймається. Є намагання маніпулювання в ЗМІ щодо можливого захоплення території Херсонської області з метою вирішення з боку РФ проблем з водою. Йде така подача, що там фактично всі вмирають без води.

— Ви маєте на увазі цю проблему з водопостачанням у Криму?

— Абсолютно. Перекриття Північно-Кримського каналу — це, мабуть, один з основних аспектів, на якому намагаються грати. Скажіть, будь ласка, ми бачили хоч один офіційний документ на рівні МЗС Росії до МЗС України? Ні. Зверталося керівництво Росії? Я не пам’ятаю, якщо чесно. Тому це, знов-таки, один з елементів інформаційно-психологічної війни — маніпуляція, що ми маємо комусь щось давати. Не ми прийшли в Крим, а до нас у Крим прийшли. Вода, яку ми подавали цим каналом, з нашого Дніпра. Це намагання вплинути на наше політичне керівництво, аби змінити ситуацію з постачанням води в Крим.

Навіть, якщо ми умовно ухвалимо це рішення і відкриємо греблю, то вода нікуди не потече. Перепад води між Новою Каховкою, де починається канал, і містом Керч, де він закінчується, становить більше 80 метрів. Вода іде по окремих ділянках, де перекачується через шлюзові камери та насоси. Навіть якщо все працює, наповнення Північно-Кримського каналу проводиться не швидше, ніж за два тижні. А то й за більші терміни. Взимку вода постійно спускалася, проводилася величезна кількість інженерних робіт із покращення стану каналу. З березня щороку вода закачувалася й починала надходити на територію Криму. Постає питання: Російська Федерація проводить якісь заходи, вкладає кошти й людський ресурс у відновлення інфраструктури каналу? У мене немає такої інформації.

— Вони ж хотіли опріснювати морську воду, далі бурити свердловини.

— Бурити свердловини — це тимчасовий вихід. Рано чи пізно вода там закінчиться. Плюс є величезна проблема з кримською водою — вона достатньо специфічна й солона.

— Леонід Кравчук заявив, що питання Криму та Донбасу можна було б виносити на референдум. Як ви ставитеся до такої ідеї?

— Це його особиста позиція. Ставлю питання: а що пан Кравчук свого часу зробив, аби цієї проблеми не допустити? Якраз частково і його провина є в тому, що стосується положення по Криму й по Донбасу. Це свого часу не вжиті заходи ним, як першим президентом. Саме він відмовився в 1993 році, коли Чорноморський флот міг повністю зайти під нашими прапорами в Чорне море. Це він відмовився від ядерного статусу України, як держави. Його вклад у наше послаблення достатньо великий, я вже не кажу про втрату й розграбування Чорноморського пароплавства.

Те, що він наразі пропонує — це затягування процесу говорінням. Він не бачить ніяких інших виходів із цієї ситуації та намагається зняти свою нездатність організовувати процес і винести його на рівень говорильні, щоби сказати: “Це не я, це народ”.

— Чим тоді керувалися всі керманичі нашої держави? Чого ми з початку 90-х років не розходилися з Росією? Ми боялися цього “старшого брата”?

— Давайте поглянемо, ким був Леонід Кравчук до того, як став президентом України? Які посади він займав? Вони були на рівні певних чиновників КПРС. Ми розуміємо, щоби вийти на такий рівень посад, людина в багатьох випадках мала переступати не лише через себе, а й через свої основні принципи. На жаль, це так. Інших не допускали. На різних рівнях в інших республіках із боку Москви формувалася ситуація так, що “старший брат” завжди правий. Молодший брат робив усе, що скаже старший. Є розуміння, що за роки СРСР частина населення України перестала бути воїнами та стала рабами, і вони стали слухати, що скаже “старший брат”.

Генерал Сергій Кривонос розповів, як можна об'єднати країну - Новини України

Леонід КравчукФото: Апостроф / Олександр Гончаров

На жаль, ця проблема досі існує. Якщо раніше за часів гетьмана Хмельницького кількість воїнів була значно більшою за кількість селян та “рабів”, то з часом кількість воїнів була знижена. Було вирощене не одне покоління рабів. Не їх провина, що вони такими стали. Їх такими зробила система. Наше завдання наразі — зменшувати кількість рабів і збільшувати кількість воїнів. Насамперед за духом.

— Яким чином формувати той дух не раба, а воїна?

— Якщо ми хочемо отримати покоління воїнів, давайте працювати з власними дітьми, з онуками та вирощувати з них воїнів. Має бути вибудувана система національно-патріотичного виховання молоді та взагалі населення України. Якщо немає програми, яка б об’єднала все населення України, то хтось робить це за нас. Тому в нас і досі йде поділ по територіях, хтось розповідає про південь України, захід чи схід. Ми всі українці. Завдання номер один — якомога швидше зробити мононацію.

Наші сусіди — поляки — після Другої світової війни не мали такої мононації, як зараз. Але за 70 років вони виховали нове сприйняття себе, як нації поляків зі своїми цінностями — ідеологічними та націоналістичними. Історичних прикладів достатньо. Треба просто займатися цією проблемою.

— Як нею займатися, коли є політики, які підтримують Кремль. Ми воюємо, але є люди, для яких Росія не агресор. Як тут говорити про патріотичне виховання?

— Якби вони були на Донбасі, я думаю, у них було б менше питань. Вони б не намагалися сказати, хто брат, а хто не брат. На жаль, на території України, де не було війни з РФ, є люди, які просто сумніваються. На території Донбасу люди чітко визначилися. У них немає напівкольорів. Там або за Росію, або за Україну, от і все. Люди бачать, хто приходив, хто воював, і хто стріляв.

— Але ж є області, які знаходяться близько до лінії зіткнення. І в багатьох регіонах за підсумками місцевих виборів розділили перемогу місцеві політичні проекти та “ОПЗЖ”. І там, напевне, точно люди не зовсім розуміють чи відчувають, хто ж таки брат і агресор.

— Яка кількість населення брала участь у місцевих виборах?

— Ви зараз скажете про низьку явку?

— Саме так.

— Але результат на табло.

— Вірно, але час показує, що це може змінитися. Покращень я не бачу, але, можливо, чим гірше, тим краще в певних моментах, щоб у деяких швидше настало прозріння. Аби це прозріння не було кривавим. Це найстрашніше. Я б не хотів, щоби за рахунок таких маніпуляцій всередині країни зростало застосування один до одного силових методів. Ми ж демократична країна, або заявляємо, що ми демократична, але найбідніша країна.

Завдання номер один для влади — об’єднувати країну і вести людей за собою, а не просто розповідати, що завтра буде добре. Для того, щоби завтра було добре, сьогодні ми маємо працювати над тим, що стосується і військової нашої сили, й економічної сили. Військові без сильної економіки не зможуть стати сильними, тому це багатовекторне завдання.

Треба піднімати питання й міжнародної підтримки, і політичної підтримки, і консолідації суспільства перед єдиною проблемою. Наша проблема полягає в тому, що в країні йде війна, а про неї забули. Тож давайте нагадаємо. Це якраз попередні роки інформаційної бездіяльності держави щодо висвітлення реалій ворога, який прийшов на нашу територію.

— То що, ви б подумали над пропозицією щодо посади міністра оборони?

— Ви знаєте, я в казки не вірю. Мені вже раз пропонував це тоді ще не президент України. Тоді я відмовився, бо на той момент моя позиція й погляди були трохи іншими. З часом усе змінюється. І ми змінюємося. Проте біда на території нашої країни чомусь збільшується. Тому все можливо.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Канали Медведчука – як Росія буде мститися за кума Путіна

Канали Медведчука - як Росія буде мститися за кума Путіна

Фото: Апостроф / Олександр Гончаров

Відключення трьох загальноукраїнських телеканалів (NewsOne, ZIK та “112 Україна”), які пов’язують з кумом російського президента Віктором Медведчуком, може привести до загострення військово-політичної ситуації навколо Донбасу. Зупинка медійної машини означає, що “взяти” Україну зсередини за допомогою легальних політичних процедур і виборів Кремлю стане набагато важче. Москва, яка з самого початку розглядала окуповані території як інструмент тиску на Київ, має інструмент, за допомогою якого цілком можуть помститися за “свого” Медведчука. Чи підуть росіяни на загострення в ОРДЛО і чим в такому випадку вони ризикують – читайте в матеріалі “Апострофа”.

Зеленський перейшов Рубікон

Припинення мовлення трьох загальнодержавних телеканалів, які пов’язують зі скандальним політиком Віктором Медведчуком – NewsOne, ZIK та “112 Україна” – може призвести до найнесподіваніших ускладнень у відносинах з Кремлем. Одне з ключових питань: чому Банкова пішла на такий крок саме зараз? Адже там розуміли, що тиск на Віктора Медведчука і його партію Москві явно не сподобається. Називалися різні причини. Наприклад, деякі експерти згадали про те, що Медведчук в обхід Банкової намагався повернутися в активний переговорний процес по ОРДЛО, що, втім закінчилося невдалим обміном. Ще одна причина – ОПЗЖ останнім часом занадто активно “качала” тему тарифних протестів.

Утім, деякі політологи запевняють, що це не мало ув’язки з тими чи іншими подіями. “Справа не в тому, що у Офісу президента увірвався терпець. Суть в тому, що з’явилися юридичні підстави – можливі бізнес-зв’язки Козака з ОРДЛО. Привід з’явився саме для введення санкцій, які блокують основні активи. Такий формат дозволяє діяти більш оперативно, ніж через суди. Фоново, не безпосередньо, але все ж зіграло свою роль те, що телеканали ОПЗЖ останнім часом почали політичну війну саме проти президента Зеленського. На війні всі засоби хороші. але, повторюся, ключовий момент – поява формальних підстав для санкцій”, – пояснив у розмові з “Апострофом” керівник Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

У будь-якому випадку Володимир Зеленський, прийнявши таке важливе рішення, пішов на жорсткий конфлікт з Віктором Медведчуком, який вважається головним представником Кремля в нашій країні.

Російське керівництво опинилося перед непростим вибором. Нічого не зробити у відповідь – означає проявити слабкість. Піти на загострення – є ризик нажити собі додаткові проблеми з європейцями і американцями, які і без того виникли на тлі вироку російському опозиціонеру Олексію Навальному.

“Не виключаю підвищення ставок в діалозі з Донбасу з боку РФ. Мова не про велику війну. Йдеться про загострення, які показали, що перемир’я (як його сприймає Володимир Зеленський) не працює зовсім. Це і зараз зрозуміло, але можливо щось більше. До такого розвитку подій потрібно бути готовими”, – сказав на своєму каналі в YouTube політичний експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.

“Реакція кремлівського керівництва залежатиме від того, наскільки їм по-справжньому близький Віктор Медведчук. Ескалація на фронті можлива, якщо у Володимира Путіна і його оточення емоції переважать здоровий глузд. Серйозне загострення на Донбасі стане черговим підтвердженням того, що під санкції потрапили не просто приватні телеканали, а саме антиукраїнські пропагандисти. До того ж у нашій владі з’являться додаткові аргументи, щоб вимагати від Заходу посилення санкцій”, – зазначив у розмові з “Апострофом” керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Канали Медведчука - як Росія буде мститися за кума Путіна

Фото: Getty images

“Гаряче” перемир’я

На користь версії про те, що Москва може влаштувати ескалацію, вказує той факт, що блокування NewsOne, ZIK та “112 Україна” наклалося на вже існуючі протиріччя між Києвом, бойовиками і Москвою.

Перемир’я на Донбасі формально діє з літа минулого року, але на лінії зіткнення продовжують стріляти. Українських військових, в порівнянні з колишніми роками, гине менше, але говорити про всеосяжне припинення вогню ще дуже рано.

За минулий тиждень окупанти в ОРДЛО вбили одного українського військового. Ще троє поранені. Всього за січень загинуло троє. Причому всі – від рук снайперів, що говорить про те, що бойовики ведуть прицільний вогонь по українських позиціях. Речник української делегації в ТКГ Олексій Арестович раніше звертав увагу на той факт, що окупанти зазвичай починають міні-ескалацію за пару днів до засідання ТКГ і продовжують її ще пару днів після засідання. Основна мета – вибити українську делегацію з рівноваги безпосередньо перед зустріччю.

Минулого тижня так зване “міністерство закордонних справ ДНР” заявило, що влада України нібито зриває перемир’я. “Офіційний Київ продовжує профанувати роботу групи з питань безпеки. Сьогодні (25 січня, – “Апостроф”) відбулося позачергове засідання робочої групи з питань безпеки в форматі відеоконференції з ініціативи Донецької Народної Республіки в зв’язку з різким погіршенням ситуації уздовж всієї лінії зіткнення протягом минулого тижні і трагічними наслідками військових провокацій ЗСУ”, – сказано в повідомленні бойовиків.

Судячи з усього, це була частина інформаційної підготовки до проведення окупаційного “форуму” в Донецьку, про який писав “Апостроф”

На думку експертів, заяви бойовиків в ОРДЛО про нібито “різке загострення ситуації уздовж всієї лінії зіткнення”, а потім проведення в Донецьку форуму “Русский Донбас” і погрози Володимира Путіна на форумі в Давосі – ланки одного ланцюга.

Політичні обставини (перш за все, небажання Києва йти на поступки) змушують Москву грати мускулами і активно блефувати. Розмови про те, що Кремль “забере” мало не весь Донбас, відкрито введе на українську територію своїх “миротворців” за нібито “запитом” керівників окупаційних “республік” – лише короткий перелік кремлівських інсинуацій.

Хоча є ознаки того, що Москва і її маріонетки в ОРДЛО (у всякому разі на цьому етапі) не готові до масштабного наступу, навіть якщо їм зараз цього дуже захочеться.

“З того боку ситуація не настільки райдужна з комплектацією армійських корпусів. Вони (“влади” в ОРДЛО) періодичні оголошують мобілізацію, ставлять всіх на облік. Перед ними стоїть завдання забезпечити хоча б той рівень комплектації і присутності, які дозволять стримувати Україну в разі активних дій з її боку. Рівень комплектації незаконних збройних формування становить, в кращому випадку, 70-80% від необхідного”, – говорить “Апострофу” військово-політичний експерт Микола Белесков.

Канали Медведчука - як Росія буде мститися за кума Путіна

Фото: Getty images

Кремлівський осуд

З огляду на політичний резонанс, в Кремлі не могли проігнорувати санкції проти телеканалів ОПЗЖ, залишивши тему без публічних заяв. Прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив в коментарі російським журналістам, що засуджує рішення Володимира Зеленського.

“Безумовно, обмеження і навіть заборона діяльності телеканалів – це те, що не відповідає ні міжнародним нормам і стандартам, ні спільному розумінню свободи ЗМІ”, – заявив Дмитро Пєсков.

З огляду на, що провідні ЗМІ в РФ контролюються Адміністрацією російського президента, виникло закономірне питання, чи будуть вони надавати інформаційну підтримку NewsOne, ZIK та “112 Україна”. На це Дмитро Пєсков відповів ухильно, зробивши вигляд, що не розуміє, про що саме йде мова. Мовляв, російські медіа працюють в штатному режимі і висвітлюють актуальні світові події.

“Безумовно, подібні рішення влади щодо обмеження роботи ЗМІ – це, звичайно, ті події, на які напевно слід звернути увагу і таким організаціям, як ОБСЄ, й іншим міжнародним організаціям”, – резюмував прес-секретар Путіна.

Дмитро Пєсков, як правило, не робить різких заяв. З його нинішньої риторики можна припустити, що в Кремлі поки взяли тактичну паузу для обдумування подальших кроків. Посилання росіян на цивілізовані політичні норми – не більше ніж загальні фрази.

“Москва буде діяти в двох напрямках. По-перше, публічно засуджувати політику Києва, називаючи все це “тиском на свободу слова”. По-друге, через журналістські організації і лояльних політиків вони спробують дискредитувати дії української влади, знову-таки апелюючи до демократичних норм і стандартів”, – припустив у розмові з “Апострофом” директор Інституту світової політики Євген Магда.

“Репресії” проти пана Медведчука – серйозний дратівливий чинник. Судячи з ситуації, Москва спочатку спробує дати політичну відповідь, а вже по “ходу п’єси” стане вишукувати можливості для військового шантажу. Прекрасно знаючи, що ця історія може завдати найвідчутніший електоральний збиток Зеленському.

Джерело

Continue Reading