Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Відставка Ситника – чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Відставка Ситника - чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Артем Ситник Фото: facebook.com/nabu.gov.ua

Млява епопея зі звільненням Артема Ситника з посади директора НАБУ отримала раптове прискорення. У понеділок, 15 лютого, Кабінет міністрів підтримав законопроект, який у разі його ухвалення автоматично позбавить директора НАБУ крісла. А вже наступного дня він був зареєстрований у Верховній Раді. Чи справді Ситника прибирають з посади, хто може зайняти його місце і чому ця довгограюча історія отримала продовження саме зараз – читайте в матеріалі “Апострофа”.

НАБУ хочуть підпорядкувати Кабміну

Боротьба за контроль за Національним антикорупційним бюро триває не один рік. Спроби прибрати директора НАБУ Артема Ситника робилися під час президентства Петра Порошенка. Законопроекти про його звільнення з’являлися і після того, як главою держави став Володимир Зеленський. Однак все закінчувалося невдачами. Не в останню чергу, через позицію так званих “донорів” – США і Євросоюзу – Ситника не чіпали. Новий поворот в історії почався у вересні минулого року, коли Конституційний суд визнав призначення Ситника незаконним. Але і тоді посаду він не втратив. Тоді в Євросоюзі оперативно нагадали Україні, що без незалежного НАБУ не буде ані безвізового режиму, ані подальших траншів від МВФ. Було зрозуміло, що просто так Ситника не здадуть.

Патова ситуація з “недозвільненим” директором НАБУ тягнулася ще майже півроку, поки Кабмін не зібрався на засідання в понеділок, що вже свідчить про поспіх, оскільки зазвичай засідання уряду проходять по середах. На позачерговому засіданні міністри затвердили новий законопроект про зміну статусу НАБУ та процедуру обрання його голови. Наступного дня в ЗМІ з’явився текст законопроекту, який на той момент вже потрапив на розгляд до профільного комітету Верховної Ради.

З нього випливає, що в разі ухвалення законопроекту НАБУ перестане бути “державним правоохоронним органом”, а замість цього трансформується в “центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом”, який буде підпорядковуватися Кабміну.

Як сказано в законопроекті, з моменту його прийняття виконуючим обов’язки директора стає його нинішній перший заступник, що означає автоматичне звільнення Ситника. Вибирати нового директора буде комісія з дев’яти осіб: трьох осіб туди направляє Рада нацбезпеки і оборони. А ще шість чоловік вибирає уряд – половину самостійно, а решту трійку з кандидатур, які запропонують “донори, які надавали Україні технічну допомогу в боротьбі з корупцією”. Таким чином західним партнерам хоч і залишають можливість впливати на прийняття рішень по новому директору, але останнє – і найвагоміше – слово залишається за українською владою.

“Є версії, що це пов’язано з якимись діями Ситника, з тим же розслідуванням по вакцинам (на початку лютого НАБУ відкрило провадження за фактом завищених цін під час закупівлі вакцин від коронавірусу, що є болючим іміджевим ударом по президенту, – “Апостроф”). Але при цьому ніхто ж не відміняв рішення Конституційного суду по ньому, тому необхідно приймати рішення, яке цю ситуацію якось врегулює. У Кабміні пояснюють це тим, що питання – складне і потрібен був час на консультації і розробку відповідної норми. Кому вірити – кожен вибирає для себе. Але особисто я бачу, що з точки зору законодавства – рішення обґрунтоване. Рішення КСУ скасувати не можна і його потрібно виконати”, – зазначив у розмові з виданням політичний експерт Петро Олещук.

Утім, навряд чи варто очікувати, що Ситника звільнять швидко. Законопроект має бути розглянутий на засіданні правоохоронного комітету, після чого може бути переданий в зал для голосування. “Апостроф” зв’язався з народним депутатом від “Слуги народу”, членом комітета з питань правоохоронної діяльності Артемом Дмитруком.

Відставка Ситника - чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Артем Дмитрук Фото: УНІАН

“Щодо засідання комітету інформації поки що немає. Дійсно, 15 лютого до Верховної Ради України від Кабінету Міністрів України надійшов законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу НАБУ відповідно до вимог Конституції України (реєстр. №5070). Однак до теперішнього часу сам текст законопроекту на сайті Верховної Ради відсутній і відповідати на питання можна буде лише після ознайомлення і аналізу даного законопроекту. Що зараз, на жаль, неможливо зробити через об’єктивні причини”, – пояснив нардеп.

“Процедура ухвалення законопроекту – є тривалою. І за цей період може багато чого змінитися і в самому законопроекті. Як перед першим читанням, так і перед другим”, – додав Дмитрук.

Малюська всадив ножа Ситнику

Діяльність директора НАБУ важко назвати успішною. Досить сказати, що на утримання бюро щорічно виділяється до одного мільярда гривень, а повертається назад лише по кілька десятків мільйонів. До того ж за п’ять років діяльності бюро не вдалося посадити за ґрати жодного серйозного “клієнта”. Зрозуміло, у Ситника захищаються, публікуючи цифри про запобігання розкрадань на сотні мільйонів – однак враження це не справляє. До того ж детективи НАБУ часто потрапляють в безглузді історії, як це було з головою Окружного адміністративного суду Павлом Вовком, якого не могли відшукати і доставити в суд для обрання запобіжного заходу. Також сам Ситник примудрився стати “офіційним” корупціонером – відповідні вердикти про “безкоштовний відпочинок” директора НАБУ в Рівненській області за рахунок місцевого бізнесмена були ухвалені судами двох інстанцій ще в 2019 році.

Утім, незважаючи на всі проколи, Ситник дійсно не влаштовує відразу кілька потужних груп впливу. Перша серед них – Офіс президента, де не приховують бажання бачити в якості наступного керівника НАБУ лояльного персонажа. Не додає симпатій до Ситнику і те, що за останній час НАБУ відкрило відразу дві справи, які зачіпають представників влади – проти заступника глави ОП Олега Татарова і глави МОЗ Максима Степанова, якого підозрюють в закупівлі вакцин від коронавірусу за завищеними цінами.

У зв’язку з цим примітний ще один момент. За словами глави Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, правку про звільнення Ситника подав усно подав один з міністрів. Його імені він не назвав. Можна було подумати, що це була ініціатива глави МВС Арсена Авакова, у якого теж є причини не любити Ситника після скандальної справи з рюкзаками, однак він в ті дні якраз перебував в ОАЕ разом з президентом. Був мотив “обнулити” Ситника і у Степанова.

Судячи з усього, з такою пропозицією виступив міністр юстиції Денис Малюська. Він уже пояснив це рішення в стилі “нічого особистого, тільки бізнес”. “Особисто я прекрасно ставлюся до Артема Ситника. Він продемонстрував стійкість і професіоналізм, яким багато хто може тільки позаздрити. Але, як відомо, політика – мистецтво можливого. І якщо привести до ладу статус НАБУ як інститута можна тільки шляхом скорочення терміну роботи Артема – таку опцію теж не варто відкидати”, – заявив міністр.

Відставка Ситника - чому у Зеленського вирішили прибрати директора НАБУ

Фото: facebook.com/nabu.gov.ua

Чи означає, що Ситник гарантовано піде? Насправді ні.

“Невдоволення діями наших антикорупційних органів перейшло до Зеленського з часів Порошенка. Природно, ключові гравці зацікавлені в тому, щоб керівництво цих органів підвісити і на них можна було впливати. Потрібно домогтися того, щоб керівники цих органів розуміли, що їх можна швидко звільнити. Прибирати Ситника – нарватися на проблеми з західними партнерами, які вимагають зберегти незалежність НАБУ та чинне керівництво. Набагато простіше підвісити Ситника і зробити більш договороздатним”, – сказав в коментарі “Апострофу” політолог, директор Інституту соціально-політичного проектування” Діалог “Андрій Миселюк.

Ким можуть замінити Ситника?

До того ж є ще одна проблема – знайти хорошу заміну Ситнику, яка влаштувала б і Банкову, і західних партнерів, які нерівно дихають до НАБУ. Пошук підходящої кандидатури на пост директора бюро – завдання дуже непросте. Відповідний кандидат повинен не тільки володіти потрібною кваліфікацією, але й влаштувати партнерів України на Заході, які до останнього трималися за Ситника, бачачи в ньому одну з головних “антикорупційних” реформ.

Утім, назвати його незамінним теж не можна. Найпростіший варіант – нинішній перший заступник директора НАБУ Гізо Углава. Однак, як повідомило “Апострофу” інформоване джерело, він не є першим кандидатом. І взагалі далеко не факт, що наступним директором НАБУ буде один з нинішніх керівників.

“На посаду директора розглядається один із заступників, але скоріше не Углава, тому що він надто токсичний. Є варіанти з кандидатами, які мали досвід роботи в силових структурах, в тому числі в ГПУ, СБУ та розвідці. У Зеленського шукають компромісний варіант – щоб кандидат, з одного боку, був слухняним, а з іншого боку, викликав симпатію на Заході”, – повідомили виданню.

Однак у разі звільнення Ситника до конкурсу виконуючим обов’язки директора стане саме перший заступник Углава – це прописано в тексті законопроекту, що потрапив у ЗМІ.

“Справа в тому, що Углава і Ситник – дві обувки однієї пари. Вони приблизно однаково діють і показали, що є командою. Тому така заміна ніяких проблем для наших можновладців не вирішить”, – вважає політолог Андрій Миселюк.

Ясна річ, що в нинішніх реаліях сама процедура проведення конкурсу на посаду нового глави НАБУ – чиста формальність. Потрібна кандидатура, яку кулуарно виберуть Київ, Брюссель і Вашингтон, фактично без будь-яких затримок зможе зайняти крісло Ситника. І не виключено, що законопроект в Раді не братимуть, поки питання наступника не буде врегульовано.

“Можливо, це буде навіть не широко відома на даний момент фігура. Поки що питання про відставку Ситника не є чимось реалізованим. Що ж стосується Заходу, то ми пам’ятаємо, що була досить жорстка реакція, коли минулого разу його намагалися зняти. Негативна реакція може бути, але особисто не думаю, що для них важлива фігура самого Ситника і вони будуть за нього битися. Питання в тому, як забезпечити прозору процедуру призначення директора НАБУ. Якщо буде проведений конкурс, надані гарантії незалежності НАБУ, то я не думаю , що вони будуть робити велику трагедію через його відставку. Думаю знайдеться гідний наступник. Можливо, навіть з тих, хто його зараз захищає”, – спрогнозував політолог Петро Олещук.

Але навряд чи вся ця історія обійдеться без скандалів: не варто забувати про лобі Ситника за океаном, в тому числі і в американському посольстві в Києві. А також групи громадських активістів, яка отримує кошти з іноземних приватних фондів, і пов’язують з Ситником свій особистий добробут. Втім, як бачимо, поки що публічної реакції від американських і європейських дипломатів немає. Мовчить і МВФ, який робить ув’язку між наданням кредитів і роботою антикорупційних органів. Втім, як уже раніше писав “Апостроф”, Міжнародний валютний фонд призупиняє співпрацю з Україною, і Київ, можливо, розцінив це як сатисфакцію для початку відставки Ситника. Але чи буде справа доведена до кінця? Відповіді на це питання поки немає.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Ігор Коломойський – доб’є Зеленський скандального олігарха слідом за США

Ігор Коломойський - доб'є Зеленський скандального олігарха слідом за США

Фото: УНІАН

У п’ятницю, 5 березня, в США завдали нового удару по скандальному олігарху Ігорю Коломойському: держсекретар Ентоні Блінкен оголосив, що мільярдерові, його дружині, дочці і синові заборонено в’їзд на американську територію. При цьому, що дивно, санкції введені не за махінації з грошима “Приватбанку”, а за “корупційні діяння на посаді голови Дніпропетровської області в 2014-2015 роках”. Тепер Володимиру Зеленському потрібно якось реагувати на ситуацію, що склалася, і зробити це буде набагато складніше, ніж у випадку з Віктором Медведчуком. Як може діяти український президент, і чи може Банкова “добити” олігарха – читайте в матеріалі “Апострофа”.

США продовжують душити Коломойського

Серйозні проблеми у Ігоря Коломойського з американською владою виникли давно. ФБР почало розслідування проти нього ще в 2019-му році. Тоді проти мільярдера подали позов, який стосувався його комерційних об’єктів в штатах Техас і Кентуккі. Там йому належала 31-поверхова офісна будівля PNC Plaza і ділянка площею 8 гектарів, на якій розташовані офісні центри і парковка. Загальна ринкова вартість цих активів, за оцінками слідчих – 70 мільйонів доларів. За версією слідства, нерухомість була придбана Коломойським за гроші, які незаконним способом були виведені бізнесменом з підконтрольного йому на той момент “Приватбанку”.

У середині лютого в Клівленді федеральний суддя схвалив продаж бізнес-центру 55 Public Square, який належав компанії Optima Ventures, що входить в сферу інтересів українського олігарха Ігоря Коломойського. При цьому всі $ 17 млн, отримані від угоди, будуть перераховані на рахунок федерального уряду, адже згодом суд може конфіскувати ці кошти.

Тепер – новий удар і, що характерно, не за “Приватбанк”, а за діяльність в бутність губернатором Дніпропетровської області. У подробицях цієї історії ще належить розібратися, однак і цього разу тут явно не обійшлося без матеріалів від українських правоохоронних органів.

“Хоча цей захід стосується дій під час його перебування на посаді, нинішні невпинні спроби Коломойського похитнути демократичні процеси і інститути України представляють серйозну загрозу її майбутнього. Застосування цього заходу підтверджує прагнення США підтримувати ключові для євроатлантичного шляху України реформи в політичній і економічній сферах, а також в області правосуддя. США продовжують підтримувати всіх українців, чия робота рухає реформи вперед”, – йдеться в повідомленні американців.

Є всі підстави вважати, що це далеко не кінець. За часів президентства Дональда Трампа Коломойський крім використання відверто проросійської риторики (“Ви все одно не візьмете нас в альянс. Не потрібно витрачати час на порожні розмови”) усіма силами намагався заручитися підтримкою представників американської влади, давав колючі інтерв’ю на адресу представників Демократичної партії і говорив, що він їх не боїться. Тому, як писав “Апостроф” відразу після перемоги Джо Байдена, українському олігархові світили дуже серйозні проблеми з новою американською владою. Так і виходить.

Ігор Коломойський - доб'є Зеленський скандального олігарха слідом за США

Джо Байден Фото: Getty images

Формально заборона Коломойському в’їжджати на територію США означає для нього не так вже й багато. Олігарх давно вже намагається не виїжджати за кордон, вважаючи за краще залишатися в Києві – звідси дістати його набагато складніше. Однак абсолютно очевидно, що така заборона – радше сигнал про те, що продовження історії буде, і воно Коломойському зовсім не сподобається.

“Розслідування в США пов’язане з “Приватбанком”, але стосується використання нечесних грошей. Розслідування йде по компаніям, а Коломойський – один з інвесторів цих компаній. А тут мова про персональні санкції проти нього. До чого причепитися? Ось це формулювання про корупційні діяння у часи глави обладміністрації – дуже значиме. Мені здається, що це продовження санкцій проти Дубінського, Деркача і компанії, тому що американці розуміють, що вони – лише інструмент. Ці санкції були введені за втручання у вибори і підігравання Трампу – а тепер удар був нанесений по людині за лаштунками. Оскільки саме Коломойського, мабуть, вважають відповідальним за все це”, – сказав в коментарі “Апострофу” глава Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

“Я думаю, це зробили зараз тільки тому, що раніше були інші питання. Були інші пріоритети, а тепер дійшли руки і до цього. До речі, я думаю, що це прізвище – не останнє, яке ми можемо почути в цьому контексті. Санкції нам потрібні. Я думаю, що у Коломойського є всі можливості спробувати захистити себе через судові структури Сполучених Штатів. Хоча я вважаю, що шанси на успіх будуть мінімальними. Якщо США починають санкційну політику щодо тієї чи іншої особи, то я навіть не пригадаю, кому вдалося вийти з-під таких санкцій за допомогою застосування суто правових інструментів. На політичному рівні це можливо, але я не бачу як, коли і чому“, – вважає екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко.

“Коломойському пора пакувати валізу”

Володимир Зеленський гарно відіграв дві серії санкційних ударів по Віктору Медведчуку – проте з ним український президент був практично не пов’язаний. Коломойський – зовсім інша справа. Думки про те, що Володимир Олександрович є маріонеткою Коломойського, зберігаються в деяких колах досі, хоча офіційно Зеленський практично не підтримує з ним зв’язок. Втім, неофіційні контакти залишилися. Наприклад, через помічника президента Бориса Шефіра, якого “Апостроф” бачив недавно, коли той виходив з бізнес-центру “Міленіум” на вулиці Володимирській у центрі Києва.

Крім того, не так давно журналісти дізналися, що наприкінці січня Зеленський відзначав свій день народження в квартирі Тимура Міндіча – людини, яка входить в саме близьке оточення Ігоря Валерійовича. Не слід забувати також і про вплив Коломойського на фракцію “Слуга народу”, де у нього є досить міцна група депутатів. А також про депутатську групу “За Майбутнє”, яка частенько приходить на допомогу Банковій під час голосувань за складні законопроекти. Та й не варто скидати з рахунків вплив телеканалу “1+1” – канал, який став основою для сходження Зеленського у владу, може з такою ж легкістю почати “ховати” його рейтинг.

Однак реагувати все одно доведеться – ігнорувати такі випади з боку США український президент зараз просто не може. Як може діяти Зеленський? “По Дубінському було зрозуміло. Що робити з Коломойським? Я думаю, що як мінімум буде розпочато розслідування. Але тут є хитрий нюанс. З точки зору інтересів Ігоря Валерійовича йому потрібно терміново зібрати “тривожний чемоданчик” і швидко-швидко в Ізраїль. Він же і раніше там ховався, оскільки звідти не видають“, – сказав “Апострофу” політолог Володимир Фесенко.

Очевидно, що Зеленський опинився в непростій ситуації. З одного боку, розкуркулення олігархів – кращий спосіб підняти собі рейтинг, а США дають для цього відмінний привід. Крім того, у Коломойського є маса цікавих активів, які можна розподілити між потрібними людями і зміцнити своє положення – включаючи і його медіахолдинг. Але без бою мільярдер не здасться і це загрожує великим конфліктом – до того ж, не виключено, що у нього припасений на Зеленського певний компромат.

Ігор Коломойський - доб'є Зеленський скандального олігарха слідом за США

Володимир Зеленський Фото: president.gov.ua

Ще один варіант – початок розслідування і імітація бурхливої діяльності по відношенню до олігарха, але без реальних рухів. У такому випадку одна проблема буде вирішена, але можуть виникнути питання від американців, які чекають від українського президента максимального сприяння.

Третій варіант – найжорсткіший. У Коломойського є паспорта Кіпру та Ізраїлю, тому в теорії Зеленський може позбавити його українського громадянства. Благо, що прецедент уже був – так у своєму часу вчинив його попередник Петро Порошенко з зі своїм колишнім другом і соратником Михайлом Саакашвілі. В такому випадку, олігарх, який є одним з головних джерел політичної та економічної дестабілізації в Україні, може повторити долю Медведчука.

Днями прес-секретар президента Юлія Мендель в одному з інтерв’ю заявляла про те, що Зеленський “бореться з впливом олігархів способами, яких уникали його попередники”. Очевидно, зараз – найкращий час для того, щоб підтвердити ці слова реальними діями і за підтримки США рішуче поставити крапку в діяльності одного з найбільш одіозних олігархів в Україні.

Щоправда, поки що реакція Офісу президента виглядає дуже стриманою. У офіційній заяві там подякували США за боротьбу з українськими олігархами. Утім, прізвище Коломойського – того самого олігарха навколо якого закрутилася заварушка – у Зеленського називати не схотіли. Що викликає певне здивування – так проти кого конкретно зібрався тоді боротися “борець з олігархами” Зеленський?..

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

США та Китай – Між двома наддержавами розгорнулося суперництво

США та Китай - Між двома наддержавами розгорнулося суперництво

Фото:

Китай треба стримувати – з цим згодні в Білому Домі, як за часів Трампа, так і за часів Байдена. Вперше за десятиліття США зіткнулися з конкретним та відчутним викликом для своєї могутності. І це не невловимі терористичні мережі і не глобальні проблеми типу кліматичних змін, а класичний суперник у вигляді великої держави. В найближчі роки вся міжнародна політика буде вибудовуватися навколо цього протистояння.

Боротьба між Вашингтоном та Пекіном, як і всі конфлікти такого типу, багато в чому була зумовлена. Справа не в ідеологічних та ціннісних відмінностях, які підкреслюють посадові особи нової адміністрації в Білому Домі, а в силових балансах. Китай посилюється швидко; розрив між двома найсильнішими державами світу скорочується. Навіть якби Китай був ліберальною демократією або США – комуністичною авторитарною державою, міркування безпеки підштовхнули б їх до ворожої риторики, зростаючої підозрілості та протистояння. Форми, методи та інтенсивність конфлікту можуть бути різними, а паралелі з холодною війною другої половини ХХ століття досить умовні. Розуміння логіки і змісту цієї боротьби за гегемонію стануть важливим пріоритетом для інших країн, яким доведеться обирати сторону, балансувати або грати в багатовекторність.

У своїй програмній промові про зовнішню політику президент Байден назвав Китай основним суперником США. Це не є новиною: в грудні 2017 року в Стратегії національної безпеки, підготовленої адміністрацією Трампа, Китай, разом з Росією, названі основними викликами для американської могутності. Схоже формулювання напевно з’явиться і в оновленій версії цього документа. Вашингтон піднімає ставки та коригує методи в протистоянні з Китаєм. Якщо Трамп спробував організувати превентивну економічну війну з сильної позиції; то Байден розраховує на союзників.

Трохи пізніше генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг закликав оновити стратегію Альянсу для стримування Китаю. Сигнал Столтенберга зрозумілий, але наскільки до цього заклику прислухаються лідери держав-членів? Багато країн НАТО пов’язані з Китаєм великими торговими зв’язками та розглядають його швидше як партнера, ніж як загрозу. Багато країн Центральної та Східної Європи, які входять в ініціативу 17 + 1 (раніше 16 + 1), є членами НАТО – а тим часом весь цей проект як раз і побудований з огляду на довгострокову співпрацю з Китаєм. Китайська могутність може являти собою загрозу для глобальних позицій США, але зовсім не обов’язково, що воно розцінюється так само і серед великих європейських держав.

Читайте також: Україна-Китай: чи далеко до стратегічного партнерства

Китай назвав ініціативу Столтенберга проявом менталітету холодної війни. Якщо вважати менталітетом холодної війни експлуатацію образу зовнішнього ворога і акцент на ідеологічні розбіжності, то це так. Але у холодної війни був інший, більш важливий вимір – безпека. Якщо Китаю не вдасться переконати інших у тому, що його зростаюча сила не є небезпекою для них, то слово “стримування” буде знаходити все більше прихильників.

Китайське керівництво по-своєму розставляє акценти. Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в січні цього року, Сі Цзіньпін зробив упор на багатосторонніх форматах, колективних зусиллях та спільне майбутнє, вказуючи на те, що нова холодна війна зашкодить всім. Ця риторика, така близька Заходу, напевно знайде чимало прихильників.

У світі розгортається боротьба за союзників. НАТО, як і риторика президента Байдена, побудована на демократичних цінностях. Важко сперечатися, що в Китаї з цим дефіцит. Китай пропонує загальне процвітання та принципи невтручання. Все це відбувається на тлі, з одного боку, хвилі глобального послаблення демократії, а з іншого – триває руйнування основ світового порядку. У світі зростає попит на діючі інституції, норми та безпеку. І Китай, і США можуть запропонувати такий набір, тільки з різними інструментами досягнення цілей.

При цьому обидві сторони виявляють обережність. Масштабний конфлікт, на кшалт холодної війни між СРСР і США, зашкодить обом країнам. Між Китаєм і США залишається високий рівень взаємозалежності, їхнє протистояння буде непрямим. Контрольована боротьба, максимальне використання тактичних переваг і загроз, а не власне сили, будуть його основними рисами.

“Пастка Фукідіди” – термін, який стає все більш популярним під час міркувань про майбутнє американо-китайського суперництва. Давньогрецький історик аналізував схожу ситуацію дві з половиною тисячі років тому, у відносинах між Спартою і Афінами. Зростаюча сила конкурента та невпевненість в його намірах підштовхнули древніх греків до тривалої дорогої війні, частиною якої стала і непримиренна боротьба за союзників. Які уроки вдасться винести сучасним стратегам з історії – ми побачимо вже в найближчому майбутньому.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Що не робить Зеленський, щоб підняти українську економіку – новини України

Що не робить Зеленський, щоб підняти українську економіку - новини України

Володимир Лановий Фото: 24tv.ua

У перші роки незалежності Україна мала всі можливості для того, щоб побудувати високотехнологічну економіку. Але керівництво нашої держави пішло за іншим сценарієм, наслідки якого ми бачимо і сьогодні – без кредитів МВФ стабілізувати фінансову систему України вкрай складно. Про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів міністр економіки у 1992 році, президент Центру ринкових реформ ВОЛОДИМИР ЛАНОВИЙ.

– Чому, на вашу думку, Україна не отримала другий транш кредиту від МВФ? Чи отримаємо ми ці кошти в 2021 році?

– Це інсайдерська інформація. Нам ніхто нічого не повідомляє. Ніяких фінансових звітів від міністерства та уряду немає. Ніхто нічого не говорить. Ми плутаємося у здогадках. Ситуація вкрай складна і це зрозуміло. Треба йти назустріч. Чому не досягаються результати, важко сказати.

– Якщо говорити про стосунки України та МВФ з погляду міністра економіки, як вони змінилися? Нас ще сприймають, як країну, яка розвивається, чи вже ні?

– У 1992 році ми були певним європейським лідером. По-перше, Європейський Союз вважав, що ми разом з Угорщиною, Польщею та Чехословаччиною будемо першими членами європейської спільноти зі сходу.

По-друге, до нас було величезне зацікавлення високотехнологічних іноземних машинобудівних фірм. Вони просто стояли в черзі, аби створювати з нами спільні підприємства чи входити в якісь інші майнові відносини з нашими оборонними, машинобудівними та іншими підприємствами.

Я вам скажу, що МВФ та Світовий банк, коли познайомилися з нашими програмами реформ, одразу запропонували нам щорічні суми: від Світового банку на розвиток галузей, а від МВФ – на проведення грошової реформи. Ми говорили про це. На жаль, всі ці плани були відкладені.

Ще один факт розкажу – у нас зараз немає фондової біржі. А це розподіл капіталів у найкращі галузі. Так от, у 1992 році USAID фінансувала проект про створення київської біржі. Побудувати цю біржу мала команда, яка побудувала Гонконгську біржу – другу в Азії за обсягами торгівлі цінними паперами. Вони приїхали до нас, ми уклали угоду. Але, на жаль, за місяць-два президент Кравчук мене прибрав, а американці розірвали цю угоду. Те ж саме можна говорити про МВФ та Світовий банк, які до 1996 року зупинили фінансові відносини з Україною.

– Якщо ми були такими перспективними, то чого ми зараз ходимо світом з протягнутою рукою?

– Все відомо. Спочатку запустили гіперінфляцію шляхом розкрадання майна та продукції державних підприємств директорами. Вони продавали продукцію, але не повертали гроші на свої підприємства. Змусили Нацбанк на чолі з Ющенком друкувати гроші в кредит для цих підприємств. Це були величезні суми. Лише за четвертий квартал 1992 року було виділено 10 млрд карбованців. Інші підприємства теж стояли з протягнутою рукою до НБУ.

Нацбанк міг у 1992-1993 стояти твердо і сказати: “Ми розвиваємо банківську систему. Ідіть по гроші в банки, а не до НБУ”. Стократна інфляція в 1993 році, 70-кратна інфляція (7000% на рік) у 1994 році. Потім вона потроху почала зменшуватися. Після такої гіперінфляції були зруйновані всі фінансові установи країни. Гроші на рахунках людей і підприємств у банках знецінилися до нуля.

Ми десь до 1999 року взагалі не мали житлових інвестицій в Україні. Не будувалося житло, розкрадені гроші, відсутня фінансова система. Це перше.

По-друге, наші підприємства не займалися пошуком партнерів на Заході. Вони не проявили такої ринкової та інноваційної зацікавленості під керівництвом постмосковського директорату. Через це від нас просто відвернулися. Підприємства почали зупинятися, люди пішли на вулиці, продавати книги, возити якісь продукти й товари з Польщі та відвозити щось туди. Система була повністю приведена в безлад.

– Зараз є якийсь рецепт у вас? Що нам треба робити, аби підвести нашу економіку догори?

– Є декілька важливих та складних питань. Перше – це стабілізація фінансової системи України. Оскільки сьогодні у нас дуже великі заборгованості і треба виплачувати гроші, а МВФ вагається, то наш уряд піде на приватні ринки за позиками. Держава буде просити в борг додаткові суми. Це буде 5-10, а може і 15 млрд доларів за рік. Щоб отримати такі позики, треба піднімати відсоткові ставки.

Я так бачу, що шлях, обраний урядом, є безперспективним. Завтра вже треба буде позичати не 15-16 млрд, а всі 20 млрд – і віддавати через нарахування відсотків.

Ніхто питанням (економіки) не займається. Вони чекають, що візьмуть новий кредит під високі відсотки, ще й комусь перепаде відкат. Це зрозуміло, по-іншому не робиться.

Ми не виграємо від таких кредитних відносин, а наші зобов’язання лише зростають. Президент Зеленський мав першим порушити це питання, увійти в контакт зі світовими фінансовими лідерами та поговорити про розробку моделі, як із цієї прірви вилізти. Західний світ допоміг деяким пострадянським країнам, Польщі, Аргентині та іншим державам, які звільнилися від тоталітарних режимів, віднайти модель, за якою зобов’язання цих країн перед Заходом були відтерміновані на 25 років.

Джерело

Continue Reading