Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Війна на Донбасі – Переговори в ТКГ – як досягти миру в 2021 році

Війна на Донбасі - Переговори в ТКГ - як досягти миру в 2021 році

Олексій Арестович Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

Україна планує завершити конфлікт на Донбасі на початку наступного року. Про це повідомив глава української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Леонід Кравчук. При цьому, вже в березні 2021 року на Донбасі можуть відбутися місцеві вибори. За яких умов це можливо, в інтерв’ю Апостроф TV пояснив спікер української делегації в ТКГ, Олексій Арестович.

– Леонід Кравчук заявив, що на початку 2021 року буде відхід російських військ з Донбасу. Це коли? Приблизно хоча б можемо окреслити зараз?

– Там же написано, на початку 2021 року.

– Початок 2021 року – це поняття розтяжне.

– Треба розуміти, що це план. Це не вже досягнуті домовленості, під яким сторони поставили підписи. Там треба знати передумови цього всього. По-перше, це угоди, які були досягнуті в Нормандському форматі ще за часів президента Петра Порошенка. По-друге, це угоди, яких досяг президент Володимир Зеленський, а також лідери країн Нормандської четвірки 9 грудня 2019 року. Передумовою є також те, що російська сторона взагалі заблокувала діяльність трьох чи чотирьох підгруп ТКГ у вересні цього року. Вони влаштували демарш і сказали, що Верховна Рада скасувала вибори в ОРДЛО, і це камінь спотикання, скажімо так. Оскільки існує нагальна потреба виконувати домовленості, а є технічні питання, наприклад, утримування полонених, розмінування, гуманітарний аспект, то всі три сторони – ОБСЄ, ми і росіяни – досягли домовленостей, що ми запропонуємо більш конкретний план дій щодо виконання того, про що домовилися з 2016 року.

Це наш план. Там є пропозиції, позиція та інтереси української сторони. Вони пропонують свій план, а 10 листопада ОБСЄ надасть свою думку щодо обох планів на засіданні ТКГ. Зараз вони взяли на вивчення обидва документи. Коли ми кажемо про завершення війни на початку року, це означає, що ми даємо можливості і ОБСЄ, і росіянам внести власні пропозиції щодо кожного пункту і викласти власну позицію, зберегти там якісь свої інтереси тощо. Чи буде це 5 січня – 25 січня, чи це буде 10 січня – 5 лютого, не так вже й важливо, насправді.

– Ви так само спілкувалися з представниками російської делегації в ТКГ?

– Ще не спілкувався, тому що я не мав права голосу, я лише був присутній.

– Чи є високою вірогідність того, що росіяни, які не погоджувалися на інші наші плани, раптом погодяться на цей?

– Тут є певні ознаки, які дають підстави обережно казати про те, що Путін, можливо, хоче закінчити цю війну. Якщо такий варіант дійсний, але це поки гіпотеза, то йому треба знайти шлях, який дозволить зберегти йому обличчя. Просто вивести війська під тиском української сторони і ОБСЄ – це неприйнятне для Путіна. Він втратить рейтинги та всі ці “мачообразні” речі, які вирують російською пропагандою – внутрішньою та зовнішньою. ТКГ – це дипломатичний майданчик дуже високого рівня. Там ми маємо спілкуватися дипломатично. За цими дипломатичними формулюваннями криється, насправді, доволі жорстка наша позиція. Ми, наприклад, вимагаємо від державних органів Російської Федерації, зокрема, Держдуми, скасувати їхні постанови по Україні. Наприклад, щодо отримання російського громадянства жителями ОРДЛО і так далі, там цілий пакет. Якщо вони вимагають від нас внесення змін до нашого законодавства, то ми вимагаємо змін у їхньому законодавстві. У нас доволі жорстка позиція. Я можу сказати свою особисту точку зору – не як речник ТКГ, а як людина – навіть я не очікував, що все буде так жорстко. Але це предмет перемовин. Ми дипломатичний люфт поставили на це все, але можу запевнити, що ніяких червоних ліній не буде порушено. Більше того, можна сказати, що з’явилися нові червоні лінії, більш жорсткі вимоги. Наприклад, вимоги про скасування всіх цих постанов, які вони наприймали по Україні, про збільшення представників місії ОБСЄ на півтори тисячі осіб. Вони насамперед мають прослідкувати, як будуть виведені іноземні війська, найманці та збройні формування, а по-друге – допомогти нам взяти контроль над кордоном і бути з нами на кордоні. Потім – допомогти підготувати вибори і провести їх належним чином за українським законодавством.

– В українському плані пропонується залучення третьої сторони? Наприклад, миротворців або військ співдружніх з Україною держав?

– Це один із варіантів. Розглядається залучення від поліцейських до миротворчих місій різного формату.

– Пан Кравчук говорив про регулювання питання амністії. Це питання так само є в українському плані і буде обговорюватися з російською стороною?

– Звісно. Це частина домовленостей і Мінських, і в Нормандському форматі. Але пан Кравчук, голова нашої делегації, зазначив, що люди, на руках яких є кров і військові злочини, не можуть бути амністовані. Це однозначна наша позиція.

Війна на Донбасі - Переговори в ТКГ - як досягти миру в 2021 році

Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

– А хто буде визначати? У нас є спецслужби, які, можливо, стежить за людьми, у яких є кров на руках. Є вже план такий конкретний?

– Є план. Це прерогатива розвідувального співтовариства України та контррозвідувального. Вони знають, що роблять, і повірте, в них є всі списки. Крім того, щоби бути допущеним до виборів або отримати соціально-економічну допомогу, потрібно буде знову зареєструватися в державних органах України. Буде питання юридичного відновлення. Там і власність переходила з рук у руки, є цілий план щодо повернення юрисдикції України. Він передбачає легалізацію людей, а вона, мабуть, передбачатиме питання “Що ж ти робив? Чи брав ти участь у збройних формуваннях?”. І починається цілий процес з’ясовування, що робили люди.

– Це хто проводитиме – певні спецкомісії чи СБУ?

– Це буде рішення на державному рівні. Я не готовий коментувати, бо це не прерогатива делегації. Ми лише пропонуємо шляхи, а вирішувати будуть РНБО, напевно, та Верховна Рада. Вирішувати такі проблеми більшою частиною є привілеєм парламенту України. Ми надаємо рекомендації.

– Ви згадували про певні укази, прийняті в РФ. Нещодавно Держдума дозволила Путіну провести правки в їхнє законодавство стосовно того, що працівники ФСБ та Служби зовнішньої розвідки РФ можуть мати іноземні паспорти тієї держави, де вони проводять операції. Ви вже згадували про паспорти РФ на території Донбасу. Цей аспект якось враховувався, коли порушувалося питання про амністію, про визначення людей із подвійними паспортами?

– Звісно, там є декілька рекомендацій, як вчиняти. Я можу назвати одну з них, яка є центральною, а решта – її варіації. Люди, які хочуть залишити собі там російське громадянство, матимуть статус осіб, які є іноземними підданими, котрі проживають на території України. Наприклад, якщо в нього дружина – українка, діти – українці, він народився в Україні і виріс на Донбасі – в Донецьку або Луганську – і взяв російський паспорт, то він може бути тут. Але він не зможе обирати і бути обраним. Все згідно законодавства України про третіх осіб або осіб без громадянства. Ми ж розуміємо, що за всіма людьми з російськими паспортами будуть пильно дивитися, особливо в цьому регіоні.

Війна на Донбасі - Переговори в ТКГ - як досягти миру в 2021 році

Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

– Ви певно чули думки про те, що таких людей нібито треба вивозити з території України. Визначилися вони, що будуть з російським паспортом – все, “чемодан, вокзал, Росія”, як казали ще під час Майдану і на початку війни.

– Під час служби в різних цікавих місцях, я спеціалізувався, зокрема, на Близькому Сході та близькосхідних конфліктах. У мене є, наприклад, досвід спостереження за тим, як розв’язувався ізраїльсько-ливанський конфлікт у Південному Лівані. За одну ніч Ізраїль вивів війська з так званої “зони безпеки”, яка була 150 км довжиною і глибиною до 30 км. Була така армія Південного Лівану – ліванські християни, які були союзниками Ізраїлю. Вони з сім’ями вийшли також за межі. Чому ми не розглядаємо варіант, коли ті, хто дуже любить Росію, має російські паспорти, не покине територію України за одну ніч, коли буде ухвалено таке рішення? Я, чесно кажучи, думаю, що так і буде. На місці тих людей я би не залишився на території України.

– Це ви зараз говорите винятково як Олексій Арестович, а не як речник ТКГ?

– Так, останнє – це з власного життєвого та службового досвіду каже Олексій Арестович. Як речник я кажу те, що викладено в плані.

Читайте також: Росіяни по-хамськи поводяться в Мінську, вони відверто грубіянять – Олексій Арестович

– Кравчук також говорив про створення вільної економічної зони в рамках реалізації особливого порядку самоврядування в ОРДЛО. Раніше мова йшла про Донбас загалом, тепер вже про ОРДЛО. Тобто вільна економічна зона реально розглядається, як особливість самоврядування на окупованих територіях Донецька та Луганська?

– Ні, це не самоврядування, це створення умов для економічного та соціального відновлення Донбасу. Загальні цифри, які підрахували міжнародні організації, сягають від 15 до 21 млрд доларів. В Україні, звісно, немає таких грошей. Ми будемо залучати міжнародне співтовариство, фонди, які бажають вкластися в промисловість або інфраструктуру. Там потрібно, насамперед, створити робочі місця. Такі люди є, фонди такі є, обережні перемовини ведуться. Але це більш високий рівень, не мій. Я знаю, що такі розмови ведуться на рівні не декларацій та намірів, а гіпотез та інтелектуальних фікцій. Для залучення цих осіб їм потрібні особливі умови. Вибачайте, але з українською бюрократією у них було відбито бажання інвестувати гідно і заробляти гроші. Для майбутніх інвесторів створюються ці умови.

– Цей план спільних кроків є прямою заміною тому, що вже зроблено за 6 років у Нормандському форматі та загалом ТКГ?

– Ні, він якраз є продовженням цього. Весь цей план затверджує ті домовленості, які були досягнені раніше, починаючи з вересня 2014 року.

– Якщо росіяни скажуть – ні, чи є у нас план “Б”?

– Є план “Б”, його ключове слово – це миротворці.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Візит Блінкена в Україні – які результати переговорів

Візит Блінкена в Україні - які результати переговорів

Володимир Зеленський та Ентоні Блінкен Фото: president.gov.ua

У середу, 5 травня, до Києва з довгоочікуваним візитом приїхав держсекретар США Ентоні Блінкен. За той час, що він пробув в Україні, глава Держдепу встиг провести зустрічі зі спікером і главами фракцій Верховної Ради, прем’єром, міністром закордонних справ, і звичайно, з президентом Володимиром Зеленським. Саме під час розмови з президентом і наступною прес-конференції стало остаточно зрозуміле коло тем, що обговорювалося українськими топ-чиновниками і главою американської дипломатії. Про те, чого чекати Україні від цього спілкування з Блінкеном, читайте в матеріалі “Апострофа”.

Чи отримаємо ми “парасольку” від Вашингтона

Природно, головною темою – та й, власне, причиною приїзду Блінкена в Україні – стала війна на Донбасі і різке зростання загрози російського вторгнення. Держсекретар під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським підкреслив, що росіяни відвели від кордону тільки частину своїх підрозділів. “У цьому контексті ми активно розглядаємо можливість збільшення допомоги Україні в сфері безпеки”, – додав Блінкен. У свою чергу Зеленський назвав конкретні цифри: зараз біля кордонів України розташовано 75 тисяч російських військових.

Утім, сторони досить побіжно торкнулися формату підтримки України з боку США. Показово, що Зеленський, який в квітні неодноразово порушував в публічній площині питання про надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО, цього разу з цього приводу мовчав. Експерти не виключають, що це може свідчити про зміну цілевказівки в стратегії Києва та початок роботи над формалізацією двосторонніх відносин з США. Зокрема, мова йде про надання Україні статусу MNNA (Major Non-NATO Ally) – основного союзника США поза НАТО.

Тим більше, як зазначає співдиректор програм зовнішньої політики та безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков, в Конгресі з 2014 року лежить законопроект про Україну як союзника США поза НАТО, і він не втратив свою актуальність.

Експерт нагадує, що тема MNNA, включає не тільки військове співробітництво, а й співробітництво в інших сферах, в тому числі – енергетиці, інвестиційній співпраці в різних галузях. Тобто, сам по собі такий статус потягне за собою ланцюжок контактів в інших сферах, що дуже важливо. “Але потрібно бути досить тверезими в цьому плані і враховувати, що американці не будуть закривати очі на внутрішньоукраїнську проблематику. На проблеми, пов’язані з нашим нафтогазовим комплексом, з корпоративним управлінням, корупцією, реформою судової системи, реформою системи держуправління”, – зазначив Пашков в коментарі “Апострофу”.

“Звичайно, це було б дуже добре, якби ми отримали такий статус. Нам потрібні юридично зобов’язуючі, закріплені гарантії безпеки і військової допомоги. Відповідно ми теж зобов’язуємося надавати США необхідну допомогу, якщо це стосується якихось регіональних проблем або участі України в миротворчих місіях. У принципі, це ми можемо зробити не тільки на рівні міжнародних організацій: ОБСЄ або ООН, а й на рівні двостороннього партнерства”, – говорить “Апострофу” професор КІМО, американіст Сергій Галака.

Він зазначає, що мова не йде про розміщення американських баз або якусь масштабну військову присутність в Україні, але в разі успіху можна буде говорити, як мінімум, про навчальні центри. Відповідно, українські військові активніше поїдуть на навчання в США. Також крім навчання і інструктажу військових, США можуть забезпечити Україну досить сучасною зброєю.

“США і їх союзники по НАТО проводять переозброєння. Поступово винищувачі F-16 списуються або виводяться в резерв. Якщо у них ресурс не вичерпаний або можна його продовжити, передача таких машин в істотній кількості або їх продаж за залишковими цінами були б дуже цінним придбанням для українських Збройних сил. Можливі й поставки американських безпілотників, адже в Ізраїлі ми закупили їх всього шість одиниць, це несерйозно. В американців є дальні безпілотники, які можуть літати на тисячі кілометрів, вони з баз в Туреччині запускають їх, над Іраком, Іраном, Афганістаном, там виконують бойові завдання”, – додає експерт.

За його словами, американці можуть допомогти Україні і з флотом. Наприклад, американці багатьом союзникам передавали есмінці, які відслужили 30 років, або сторожові кораблі за символічні гроші, оскільки в США на західному і східному узбережжі стоїть набагато більше “покинутих” бортів, ніж в діючому флоті. Як зазначає Галака, Вашингтон цілком міг би передати їх нам за ціною металобрухту. Є й інші напрямки, за якими США може нам допомогти – в тому числі, і по ППО.

Глава Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко зазначає, що тема отримання статусу союзника США поза НАТО давно обговорюється, проте, домогтися його буде складно, хоча домовитися про укладення договору про особливе партнерство з США – реальне завдання. Це може стати заміною членства в НАТО, адже низка країн Західної Європи, які співпрацюють з Росією і є членами НАТО, не хочуть конфлікту з Росією і отримання Україною ПДЧ. Тобто, стратегічно і тактично ми все робимо правильно, окреслюючи “меню” наших інтересів.

“Ми зацікавлені в активному розвитку військово-технічного співробітництва та стабільній політичній підтримці. Навряд чи можливе підписання Договору про взаємодопомогу з США, який є у деяких союзників Вашингтона. І треба бути реалістами: більшість наших західних партнерів не готова воювати з ядерною державою. Але розвивати системне партнерство, яке істотно збільшить гарантії безпеки України – потрібно”, – додає політолог.

Хто приїде до Києва говорити про окупований Крим?

Ще одна магістральна тема переговорів на вищому рівні – презентація Кримської платформи 23 серпня акурат до 30-річчя Незалежності України. Зеленський запросив США взяти участь у цій ініціативі, а президента Байдена – приїхати до Києва. Але глава Білого дому навряд чи приїде, вважає Галака.

“Не думаю, що Байден приїде на презентацію. Думаю, буде той же Блінкен або віце-президент Камала Харріс. До речі, я б до неї придивився дуже уважно, враховуючи вік Байдена і те, що він навряд чи на другий термін буде висуватися”, – резюмував експерт.

З Галакою не згоден експерт Міжнародного центру стратегічних досліджень Микола Капітоненко. На його думку, значення візиту Блінкена в цілому – чисто символічне, а мета – показати, що Україна займає важливе місце в регіональній політиці США. Чи займає вона насправді настільки ключову роль в геополітичних позиціях Вашингтона – можна буде зрозуміти з того, як будуть розвиватися контакти з Байденом, чи приїде він в Україні і в якому вигляді братимуть участь США в Кримській платформі.

Візит Блінкена в Україні - які результати переговорів

Раніше Джо Байден не раз був в Києві Фото: Getty images


У цілому, Капітоненко вважає, що всі ініціативи, які були озвучені українською стороною, виглядають як список побажань, який вже давно на слуху. Мовляв, ми багато чого хочемо – в НАТО хочемо, а якщо не в НАТО, то бути основним союзником США поза цієї організації, план ПДЧ і грошей хочемо, озброєння теж, а також посилення військової співпраці і двосторонній альянс. Але справа не в наших бажаннях, а в тому, що ми реально можемо отримати.

“Виходячи з риторики, яка звучала на зустрічі, думаю, українська політика Байдена буде виглядати як політика адміністрації Обами, трохи адаптована до умов, що змінилися. Головне завдання, яке вирішував Обама з приводу наших подій, полягала в тому, щоб якось надати Україні підтримку, але не опинитися заручником конфлікту і не поставити надто багато на карту. Все, що пов’язано з питаннями репутації, грошей, зв’язування рук, Обама вирішив наданням кількасотмільйонної допомоги Україні, різних організаційних і консультаційних послуг, а також антиросійськими санкціями і дипломатичною підтримкою”, – каже експерт “Апострофу”.

Апологетам теорії про “зовнішнє управління” Україною варто прислухатися до експерта: Капітоненко закликає не переоцінювати вплив США на внутрішньоукраїнські процеси, долі олігархів, підприємств і політиків.

“Актуальний стан справ в нашому регіоні США поки влаштовує. Може їх щось не влаштовує в наших реформах, окремих напрямках, особистостях, але це не настільки важливо для них, тому що Україна – все ж досить маленька країна, в якій вникати в деталі, що відбувається на рівні галузей і підприємств, їм нецікаво. Крім того, у них дійсно немає можливості щось тут змінити”, – підсумовує Капітоненко.

Приклад США і невійськове співробітництво

“Для України дуже важливо відновити і налагодити канали співпраці, на зустрічі з депутатами це питання порушувалося, зокрема про посла США в Україні, про спецпредставника по Донбасу. Також сторони, швидше за все, не обійшли увагою й необхідність найближчим часом провести комісію зі стратегічного партнерства, яка діяла раніше”, – говорить Михайло Пашков, відзначаючи, що на участь США в Кримській платформі на американців озираються, оскільки це – самодостатній стимул для дій для інших країн.

“Приклад США стосується й Європейського союзу, і країн-членів НАТО, де Америка грає першу скрипку, це момент дуже важливий, стимулюючий. Є ще один дуже важливий аспект участі Вашингтона в ініціативі Києва: Кримська платформа дасть дуже серйозний стимул задуматися країнам, які утримуються в період голосування на Генасамблеї ООН щодо кримської проблематики”, – говорить Пашков.

Візит Блінкена в Україні - які результати переговорів

Українсько-американські навчання Фото: Getty images

За словами Фесенка, для американців на переговорах з українським керівництвом важливо було акцентувати увагу на реформах, особливо антикорупційній.

“Зеленський зробив хитрий хід, підвищивши ставки і запросивши Байдена в Україну на презентацію платформи. Президенти США до нас приїжджали дуже давно, майже 20 років тому, останнім був Буш-молодший. Є чинники, які заважають Байдену приїхати: пандемія і шановний вік. Але ми маємо на увазі: якщо не президент США, то інший керівник США, тобто Камала Харріс, або той же Блінкен”, – говорить Фесенко.

“Нафтогаз” і корпоративне управління

Щодо делікатного питання реформи корпоративного управління та звільнень в “Нафтогазі” (в тому числі – рішення Кабміну про відставку Андрія Коболєва, яке викликало негативну реакцію низки західних структур), Фесенко вважає, що в результаті змін держава втратила контроль над держкомпаніями, і це ненормально, незважаючи на зауваження Вашингтона.

“У США ніколи не було великих держкомпаній, на відміну, наприклад, від Франції. Нам ближче європейський досвід. Наприклад, Олланд боровся з втратою контролю держави над великими компаніями. А критична позиція Держдепу багато в чому сформована лобістами Коболєва з України, як і по багатьох інших питаннях. Справа ще і в тому, що погляд на українські реформи з Вашингтона і Брюсселя і з Києва не завжди збігається. Тарифи, наприклад: для американців важлива ринкова ціна на газ в Україні, а рівень тарифів хвилює нас і наших політиків”, – резюмує Фесенко.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Коронавірус показав всі вади медичної системи – Богдана Тимощук

Коронавірус показав всі вади медичної системи - Богдана Тимощук

Фото: Getty Images

Стосовно діяльності Київради, яка намагається полегшити життя жителям і підприємцям столиці під час локдауну, системних провалах центральної влади під час боротьби з коронавірусом, а також про конфлікти уряду з місцевою владою, в інтерв’ю “Апострофу” розповіла депутат Київради від “Батьківщини” Богдана ТИМОЩУК.

– У середу, 28 квітня, київська влада ухвалила рішення про завершення жорстких обмежень в зв’язку з пандемією коронавірусу. На вашу думку, чи допоміг карантин стабілізувати ситуацію в столиці?

– Обмеження, введені в Києві, хоч і непопулярні, але були абсолютно виправданими, в тому числі це стосувалося і обмеження допуску в громадському транспорті. Цей метод застосовується в усьому світі, коли громадський транспорт працює тільки за спецперепустками – для працівників критичної інфраструктури.

Інше питання, що коли ми рятуємо населення від інфекції, ми не повинні потрапити в іншу крайність, коли через перманентний локдаун настане економічна криза для кожної людини. У період посилення карантинних заходів підприємства повинні перевести співробітників на дистанційну роботу, або якщо це неможливо, то забезпечити логістику для своїх співробітників.

Як бачимо, за останній місяць нам вдалося організувати систему роботи з доступу до громадського транспорту для працівників критичної інфраструктури, а також допомогти тим, кому довелося обмежити свою діяльність.

– Уточніть, що Ви маєте на увазі, кажучи про допомогу?

– Озвучу лише деякі з елементів. На пленарному засіданні Київради 8 квітня ми підтримали внесення змін до рішення з приводу комплексної підтримки суб’єктів господарювання столиці. Зокрема, були введені пільги для малого і середнього бізнесу на період карантину. Мова йде про встановлення символічної фіксованої суми пайової участі в розмірі 1 гривні для літніх і сезонних майданчиків. Така підтримка не тільки зменшить фінансове навантаження на бізнес, а й дозволить зберегти робочі місця.

Домовилися ми і про зниження оплати за розміщення зовнішньої реклами та реклами на комунальному транспорті, а також про звільнення власників авто на території Києва від оплати за паркування на майданчиках КП “Київтранспарксервіс”.

Ще один важливий момент: ми підтримали компенсацію відсотків не тільки по кредитах для малого і середнього бізнесу, яку місто ввело рік тому, але і за кредитними лініями для великих компаній. Також ми розширили перелік суб’єктів малого та середнього бізнесу, які мають право на таку компенсацію. Збільшили ми і кількість банків-партнерів цієї програми.

– Як ви вважаєте, цього достатньо?

– Без сумніву, соціальні виплати – мізерні. Я маю на увазі не лише 8 тисяч гривень, які виділяються в якості компенсації для бізнесу від держави. Не секрет, що соціальні виплати, пенсії і допомоги у нас не забезпечують громадянам нормальних умов життя. Суми виплат прив’язані до виразно низького прожиткового мінімуму, який не відповідає реальним потребам людей.

До того ж збільшення допомоги з’їдає інфляція. За останній рік продукти харчування подорожчали на 30% -90%, а комунальні платежі – на 30%. Безсумнівно, потрібно збільшувати суми виплат. І зробити це можливо, якщо раціоналізувати витрати. Наприклад, тимчасово відкласти будівництво некритичної інфраструктури, а гроші перерозподілити на соціальні виплати. Під час пандемії, зростання безробіття і зниження рівня доходів сімей вкрай важливо, щоб нашим громадянам була гарантований соціальний захист.

Коронавірус показав всі вади медичної системи - Богдана Тимощук

Фото: flickr.com

– Коли рік тому в Україні ввели перший локдаун, ще ніхто не знав, що це за вірус і як з ним боротися, і люди підтримували обмеження. Але рік потому українці почали обгрунтовано обурюватися повторним карантином. Коли і у центральній, і у місцевої влади було достатньо часу, щоб підготуватися до нових хвиль захворюваності, обладнати лікарні і закупити вакцину, вони цього не зробили в повному обсязі, а замість цього переклали відповідальність на простих громадян. І люди, і бізнес задаються питанням: скільки це може тривати?

– Проблема полягає в тому, що в уряду досі немає стратегічного плану виходу з коронакризи. Всі питання вирішуються, що називається, по ходу п’єси. Чого тільки вартий Нацплан вакцинації, який був опублікований 12 квітня. У квітні потрібно було вакцинувати 2,65 млн. осіб, але за місяць в Україні доставлено тільки 408 тисяч доз вакцини. Такі плани вакцинації нагадують банальну бюрократичну відписку, коли цифри беруться зі стелі – встановлюються абсолютно нереальні терміни вакцинації. І найцікавіше: вся відповідальність за реалізацію цього плану перекладається з МОЗ на місцеву владу. А міністерство, як виявилося, буде займатися виключно інформаційно-роз’яснювальною роботою.

Те, що стосується закупівлі вакцини київською владою, то Кличко говорив про те, що КМДА має право самостійно напряму купляти вакцину. Але тут виникають закономірні питання: чому з цього найважливішого питання не були розпочаті переговори з виробниками ще, наприклад, минулого літа. Якщо центральний уряд не виконує свої функції, тоді у міської влади просто немає іншого вибору окрім як взяти ініціативу на себе.

– Віталій Кличко ще в лютому говорив про те, що ведуться переговори для закупівлі з місцевого бюджету мільйони доз вакцин від коронавірусу. Де вони?

– Київрада ще в лютому передбачила 140 млн грн. в бюджеті міста на закупівлю вакцин. Чому тендер із закупівлі 277 тисяч доз вакцини на Prozorro оголосили тільки 27 квітня – велике питання. Якщо міська влада могли закуповувати вакцину, то чому Департамент охорони здоров’я міської адміністрації оголосив тендер тільки зараз?..

Мені складно відповісти на це питання, хоча я є заступником голови комісії з охорони здоров’я і соціальної політики в Київраді. Але є один цікавий момент: коли керівник фракції “Євросолідарності” Марина Порошенко публічно виступила на сесії з ініціативою від нашої комісії звернутися до Кабміну за дозволом безпосередньо укладати контракти з виробниками вакцин, Київрада – і безпосередньо фракція УДАР – за це не проголосував. Дивно, чи не так?

І це при тому, що в світі – дефіцит вакцини, на поставки стоїть величезна черга, і такі речі бронюються заздалегідь.

У КМДА запевняють, що переговори зараз ведуться з Ізраїлем, Індією та іншими країнами. Зараз ми контролюємо це питання і хочемо почути від профільного заступника голови КМДА відповідь – наскільки вони просунулися в переговорах. Адже виходить, що ми тільки чуємо розмови міської влади, але ніяких результатів немає.

– В Україні вже завезли кілька сотень тисяч вакцин різних виробників, які розподілили між регіонами. І було дивно читати новини, коли виявилося, що, наприклад, за 18 квітня в Києві не було зроблено жодного щеплення. Чому так відбувається і столиця сидить без вакцин?

– За весь час було вакциновано трохи більше 50 тисяч чоловік в Києві. Що для міста з населенням в 2,96 млн осіб (і 4,8 млн людей, які в робочі дні залишаються ночувати в столиці) – мізерно мало. Але тут питання не до міської влади, а до державної – зокрема, до Міністерства охорони здоров’я, адже воно займається розподілом вакцини. Київ отримав за весь час всього 124 тисячі доз.

Коронавірус показав всі вади медичної системи - Богдана Тимощук

Фото: kyivcity.gov.ua

Повідомлю неприємну новину – в Києві закінчилися вакцини CoviShield. І тут виникає питання про друге щеплення для тих, кого вже прищепили індійською вакциною. У департаменті КМДА нас заспокоїли: мовляв, друге щеплення можна робити будь-якою вакциною, і це навіть буде краще для імунітету.

Я сперечатися не стала, але коли в той же день ввечері на одному з телеканалів виступав глава МОЗ Максим Степанов і сказав, що обидві дози вакцини повинні бути тільки однієї марки, наприклад, AstraZeneca з AstraZeneca, я, м’яко кажучи, здивувалася.

В результаті, суперечливі дані, які ми чуємо від наших чиновників, сіють сумніви у людей, які чекають цю вакцину. Показова історія трапилася з тим же CoviShield: коли приїхала перша партія, чиновники заговорили, що проміжок між першою і другою дозою повинен становити 28 днів. Коли ж стало відомо, що наступна партія вакцини затримується, у нас одразу ухвалили рішення продовжити проміжний період до 120 днів.

– Крім відсутності необхідної кількості вакцин, у нас є проблема з небажанням самих людей вакцинуватися. За різними соціологічними опитуваннями, близько половини українців не збираються робити цю процедуру. На рівні місцевої влади щось робиться, щоб підняти відсоток бажаючих?

– Тут ситуація залежить від інформованості. Психологія людей така, що вони завжди заперечують те, чого не знають і не розуміють. А у нас погано з інформацією. Все це ускладнюється тим, що у людей – низька довіра до керівників. Коли ми в ЗМІ спостерігаємо весь цей хаос, коли один чиновник каже одне, другий – інше, все це призводить до абсолютно полярних позицій в суспільстві.

Україна зараз вкрай необхідна єдина інформаційна лінія і одна людина, яка видає чітку, об’єктивну інформацію. Але лідери громадської думки ніяк не можуть між собою домовитися.

Коронавірус – це криза, який можна порівняти з військовим становищем, а у нас в цій ситуації немає головнокомандувача, яким би довіряли люди. У нас немає гарантій. Коли Верховна Рада голосує за зняття відповідальності з виробника за негативні наслідки від вакцинації, відразу починаєш переживати – навіть якщо до цього причин для сумнівів не було. Тому в таких випадках повинен бути головнокомандувач, який розповість і донесе до людей необхідну інформацію.

– Цією людиною повинен бути глава МОЗ, у нас же є Максим Степанов? Або він не став тим головнокомандувачем, якому б довіряли українці?

– У мене складається двояке враження: або у кожного з членів уряду – якась своя, окрема, політична лінія, або ж, що більш імовірно, у них немає політичної лінії взагалі. В результаті ми бачимо хаос, непрофесійні метання, відсутність відповідальності за неправильні рішення і, як результат – бездіяльність замість роботи.

На цьому тлі відбувається ще й якесь дивне змагання між Міністерством охорони здоров’я та місцевою владою. Наприклад, Кличко вже криком кричить, звертаючись до МОЗ відкрити відомчі лікарні, які знаходяться на території міста. А вони – закриті, ніякого державного рішення немає. Хоча в тій ситуації, в якій ми опинилися через пандемію, повинні були бути мобілізовані керівники всіх профільних структур і відомств. А Кабмін повинен був зобов’язати відомчі лікарні приймати киян.

– Як Ви вважаєте, пандемія якось вплинула на те, щоб влада вирішила переглянути своє ставлення до вітчизняної медичної системі?

– Я дуже сподіваюся, що вона в умах багатьох щось змінить. Пандемія відкрила очі на багато проблем у медичній сфері. Наприклад, проблеми Інституту вірусології, який до початку пандемії практично перестав існувати, а в медичних університетах перестали навчати лікарів-вірусологів. Зараз набір на спеціальність лікар-вірусолог знову відкритий.

Проблеми з плановою вакцинацією населення від кору та інших вірусних хвороб у нас були і до коронавірусу, просто мало хто загострював на цьому увагу. Зараз же розкрився цей багаторічний нарив, і ми бачимо наслідки. Позитивний момент полягає в тому, що хоч і в результаті пандемії, але ці багаторічні проблеми почали вирішуватися.

Але є один важливий нюанс: з введенням першого локдауну, на мою думку, варто було зупинити медреформу. Не можна все процеси запускати одночасно, потрібно бути управлінцем вищого пілотажу, щоб все це робити разом.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Єрмак проти Тимошенко – як зміниться інформаційна політика Слуги народу

Єрмак проти Тимошенко - як зміниться інформаційна політика Слуги народу

Андрій Єрмак Фото: УНІАН

У парламентській фракції “Слуга народу” під тиском голови Офісу президента Андрія Єрмака змінилася медіа-команда, яку раніше курував його заступник Кирил Тимошенко. Втім, рокіровка заступника голови фракції “слуг” Євгенії Кравчук на чужу Рену Назарову навряд чи змінить медійне “обличчя” СН. Чому такі перестановки можуть лише додати хаосу в інформполе, пов’язане з президентською політсилою, читайте в матеріалі “Апострофа”.

В одному з найважливіших напрямків політики “Слуги народу”, медійно-інформаційному, відбуваються великі зміни, пов’язані зі зміною команд. Парламентський порядок денний “Слуги народу” перехоплює команда Андрія Єрмака. Однак без партійної дисципліни і ухвалення адекватних рішень навіть найефективніша технологічна і медійна команда не здатна допомогти партії влади змінити своє обличчя.

Ще до недавнього часу відповідальною за медіа-напрям в “Слугу народу” була заступниця глави фракції СН і глава комітету з гуманітарної політики Євгенія Кравчук. Її відносять до групи впливу заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка, який досить довго захищав медійну команду “слуг” від зазіхань спочатку Андрій Богдана, а потім і Андрій Єрмака. Але останнім часом глава ОП прагне зміцнитися медійно, мабуть, чекаючи вже в енний раз перенесеного релізу документального фільму від Bellingcat про провал спецоперації СБУ по “вагнерівцям”.

Як повідомили “Апострофу” низка джерел в Верховною Радою, паралельно з вибудовуванням співпраці з медіа Єрмак провів вельми серйозну узурпацію в медіа-полі у Верховній Раді, відповідальність за яке ніс Кирило Тимошенко. Глава Офісу Зеленського змістив керівництво медійного треку “слуг”, і замість Кравчук в лютому просунув на посаду колишню телеведучу Рену Назарову. Киянам вона відома по ток-шоу “Київський форум”, а також тим, що була депутатом Київради від “УДАР” з 2014 по 2015 рік. Її чоловік, колишній нардеп Юрій Збітнєв свого часу мав відношення до партії Віталія Кличка.

За словами джерел “Апострофа”, Назарова активно займається побудовою нової медіа-команди “слуг”, консультує основних спікерів партії і довірила проводити тренінги відомому у вузьких колах Густаву Водичці, який позиціонує себе фахівцем з майстерності публічної промови.

На думку політолога Андрія Золотарьова, рокіровка Кравчук на Назарову принципово нічого не змінить.

“Євгенія Кравчук – досить професійний піар-менеджер, я її пам’ятаю, як прес-секретаря кропу. Вона цілком справлялася зі своїми професійними обов’язками, тобто в нестачі компетентності або досвіду її звинуватити не можна. Зміна Кравчук на Назарову, швидше за все, пов’язана з якимись внутрішніми процесами, адже ми бачимо наростаючі проблеми в партії, в тому числі рейтингові. Судячи з усього, це спроби намацати те, що на мові політтехнологів називається “червоний мазок”, тобто чудо-рішення, яке виведе партію з кризи”, – каже експерт

Єрмак проти Тимошенко - як зміниться інформаційна політика Слуги народу

З’їзд “Слуг народу”Фото: Апостроф / Олександр Гончаров

Як зазначає Золотарьов, серед причин того, що відбувається, не варто відкидати фактор внутрішньовидової боротьби.

У свою чергу, політтехнолог Сергій Гайдай звертає увагу на те, що “слугам” слід було б спочатку розібратися не з медійною політикою, а з діями деяких членів партії.

“Призначайте хоч найгеніальніших політтехнологів і кураторів інформполітики – ситуацію не виправите, якщо члени партії їздять до Мінська до Лукашенка (йдеться про Євгена Шевченка, – “Апостроф”), демонструють абсолютно розгнуздану тягу до розкішних вечірок під час локдауна (мова йде про нардепа Миколу Тищенка, – “Апостроф”). Повірте, що Кравчук, до якої я дуже добре ставлюся, що Рена Назарова, яку я знаю особисто, ситуацію не виправлять. Це все одно що міркувати, коли рубають голову, чи волосся повинне бути зачесане наліво, або направо”, – говорить “Апострофу” Гайдай.

За його словами, є проблема і експертної, і політичної спільноти, коли людина, наприклад, робить багато хорошого, але не піклується, як це донести до суспільства: важливо, щоб цим займався професіонал, ефективний медіаменеджер. Прикладом такої проблеми Гайдай вважає те, що в Україні під час війни відсутнє поняття військового стану і військового авторитету: люди не можуть назвати імена і прізвища. На думку політтехнолога, у нас не існує замовника, який би розповів про те, що є, наприклад, генерал Кривонос, який захищав Краматорський аеропорт і не втратив бійців при цьому. При цьому є Петро Порошенко, який з одного боку підписував Мінські угоди, а з іншого – продовжував тримати бійців в ДАПі, які героїчно, але без потреби гинули. Ніхто суспільству цього не розповів.

Водночас, проблема “Слуги народу” – зовсім іншого штибу.

“Коли партія діє на публічному фронті і діє антирепутаційно, від того, що ви міняєте прес-службу, пишете багато хороших статей, проявляєте активність, багато не зміниться. Ось Порошенка б не врятувала жодна кампанія, тому що можна розповідати про 144 реформи, неймовірні досягнення держави, але, коли в холодильнику порожньо, а інформацію про Мальдіви не сховаєш – тобі не втриматися. Ніколи не можна плутати реальну роботу, яка є первинною, з інформаційним забезпеченням, яке вторинне. Мене не цікавить, як зміниться інформполітика “слуг”, а як зміняться вони самі, а вони навряд чи зміняться”, – підсумовує Гайдай.

Єрмак проти Тимошенко - як зміниться інформаційна політика Слуги народу

Депутати партії “Слуга народу”Фото: Апостроф / Олександр Гончаров

Його колега, заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький вважає, що зараз у “слуг” повністю провалена інформполітика.

“Я як експерт часто буваю в ефірах і бачу, як безграмотно у СН побудовані “темники”. Їх, схоже, не готують, та й з підбором спікерів проблеми, можна ж знайти пару десятків спікерів, які будуть пояснювати політику партії. Потрібно вибудувати якийсь каркас, чітку інформполітику, і дотримуватися його хоч трохи”, – відзначає він.

І тут абсолютна “солянка”, з якої складається фракція “слуг”, служить їм погану службу.

“Все залежить від джерела інформації: патріотична частина суспільства, яка голосувала за “слуг”, почують Шевченка, і, якщо не почують інших точок зору, можуть подумати, що це точка зору “Слуги народу” в цілому, а це для них величезний мінус”, – говорить Олексій Голобуцький.

Тут виникає й інше супутнє питання: чи стане Кирило Тимошенко байдуже дивитися, як його людей відсунули від впливу на медіаполітику партії? Очевидно, що це призведе – і вже призводить – до протистояння.

За словами Голобуцького, якщо стежити за телеграм-каналами, наближеними до Банкової, то гору в боротьбі двох керівників ОП бере то Кирило Тимошенко, то Андрій Єрмак.

“Зараз пішов підйом Єрмака, тому що превалює міжнародна повістка. Якщо нам завтра нам “дадуть щигля” – вгору піде Тимошенко”, – говорить політолог.

Поки невідомо, до чого призведе черговий виток боротьби між “баштами Банкової”, який цього разу вилився в зміну медійної команди “слуг”. Однак керованості команді і осмисленості меседжів партії в інформаційному полі він навряд чи посприяє. Ключова проблема Офісу президента полягає в тому, що де-факто він давно поділився на табори, кожен з яких грає власну гру.

Джерело

Continue Reading