Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

У суспільстві зріє розчарування євроінтеграцією – новини України

У суспільстві зріє розчарування євроінтеграцією - новини України

Прапори України, Євросоюзу та НАТО Фото: УНІАН

Більше року пройшло з моменту призначення нового уряду. З однієї сторони, економіка країни вистояла під час цього складного періоду пандемії. З іншого боку – за цей рік нічого принципово не змінилося. Функціонування уряду без програми – це все одно, що рух без стратегії, тобто тупцювання на місці.

Попри визначений зовнішньоекономічний курс на євроінтеграцію, суспільство не відчуло покращення стандартів життя. Деформованість соціальної політики викликана внутрішньою фасадністю кроків, тобто без принципової зміни системи. Надмірна олігархізація та монополізація вже не перший рік викривиляють результати євроінтеграційних прагнень. Тарифні майдани, останні акції під Офісом президента – все це є результатом вакууму діалогу та відсутністю бачення майбутнього. Це дозволило наповнити медіапростір антизахідними наративами. Проте, під час пошуку причин, необхідно звернути увагу не тільки на геополітичну зацікавленість власне Російської Федерації в розповсюдженні певних тез і у деякій мірі дестабілізації ситуації, а й на малі кроки зі сторони Заходу назустріч Україні. Така ситуація може дійсно призвести до фази “відкату”. Тоді можна буде забути про такі цінності, як демократія, верховенство права, рівні умови для всіх, побудова суспільства турботи й справедливості, повага до себе й інших.

Необхідно розуміти, що у кожної країни є національні інтереси. Власні економічні інтереси завжди домінуватимуть над інтересами інших. Це нормально та природньо. Шукаючи ж партнерів на міжнародній арені, ми чомусь забуваємо про прагматичний підхід, дозволяючи встановлювати занадто асиметричні відносини і тим самим сприяючи посиленню антизахідних наративів. У той же час, Захід ніби “забуває” про нас і бачить тільки ринкові можливості. Ніхто не говорить про перегляд Угоди про асоціацію, про можливість доступу до структурних фондів та про можливе членство в ЄС. Замість цього, нам обіцяють “промисловий безвіз” та відкрите небо, вводячи при цьому стандарти “вуглецевого сліду” і, таким чином, відсуваючи можливість економікам інтегруватися. Руйнування виробничих ланцюгів, відсутність залучення до світового поділу праці й надалі штовхає нас у сторону аграрізації економіки. Розмір же технічної допомоги у нас найменший серед країн Європи.

Чи свідчить це про те, що ми маємо перейти до фази “відкату”? Відповідь – ні. Проте, ми маємо вирішити ряд внутрішніх та зовнішніх питань та побудувати конструктивний діалог. Інакше – це дійсно шлях у небуття. Відповідно, необхідно звернути увагу на наступне:

● Невдоволеність українців нинішнім курсом пояснюється розчаруванням суспільства, яке, в першу чергу, очікує на покращення якості життя внаслідок проведення реформ в Україні. На жаль, ключові реформи носять “фасадний” характер – тобто змінюється форма, але не суть. Проте, останні рішення та дії Президента свідчать про те, що все-таки ця “фасадність” може перетворитися у сутнісні зміни. Процес буде довгим, але є надія, що реальним стейкхолдером може все-таки стати народ України.

● Євроінтеграційний процес України є досить складним. У свою чергу, “дорожня карта” є вже досить застарілою та не відповідає сучасним реаліям. Малі кроки Заходу, зміщення фокусу уваги європейських партнерів та домінування економічних інтересів “розмиває” інтеграційні перспективи України. Це вимагає вироблення більш прагматичного підходу до зовнішньої економічної політики нашої країни та перегляду Угоди про асоціацію з ЄС з метою більшої підтримки.

Помилки ж урядовців на цьому шляху завжди були, є і будуть. Але головне – рухатися вперед, визнавати помилки та не перекидати відповідальність. Інакше, можна перетворитись на нікому не потрібну “невдалу державу” та ресурсний придаток. До того ж, сподіваючись на владу, все-таки, треба не забувати змінювати і себе.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Україна Росія війна – чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Україна Росія війна - чи допоможе НАТО, якщо Росія нападе на Україну

Федоренко Юрій Фото: facebook.com/fedorenkoyurii

Останні декілька днів Україна та світ серйозно занепокоєні скупченням російських військ на кордоні з Україною. Почалися розмови про загрозу повномасштабного вторгнення російської армії. Разом з тим, в РФ заявляють, що це Україна збирається проводити воєнну операцію на Донбасі, а вони, мовляв, лише хочуть захистити жителів ОРДЛО. Якого сценарію очікувати на Сході України та чи допоможуть нам партнери із Заходу – про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів позаштатний радник комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, депутат Київради від політсили “Слуга народу” ЮРІЙ ФЕДОРЕНКО.

– Україна має будь-яким чином запобігти політиці війни з боку Російської Федерації. Що ми маємо для цього робити?

– Українська сторона робить все можливе в дипломатичних перемовинах. Ми залучаємо наших міжнародних партнерів, залучаємо Сполучені Штати Америки, акцентуємо увагу на тому, що відбувається, і бачимо з їхнього боку підтримку.

Але я повністю підтримую те, що треба працювати над конкретним планом дій з нашими міжнародними партнерами в разі ескалації конфлікту вже зараз.

– Хто, як і чим буде допомагати?

– Просто військової присутністю, зокрема кораблів США в Чорноморському басейні врегулювати ситуацію повністю не вдасться. Тому ми чітко маємо розуміти, яку конкретну допомогу нам надасть Захід. Я думаю, що ця інформація має гриф секретності, і чинна влада вже має чіткий план дій і чітко розуміє, чим будуть допомагати нам наші міжнародні партнери. Просто те, що про це невідомо особисто мені чи читачам, – абсолютно нормально. Противник не має знати всіх тих розкладів, які є в нас на сьогоднішній день.

Також варто зазначити, що я б не став казати про те, що можливі широкомасштабні наступальні дії від противника. Але наші Збройні сили – це видно з виступу пана Хомчака – чітко знають пріоритетні напрямки, де може бути ескалація, і де може бути прорив. І по цих напрямках Збройні сили посилили свої позиції для того, щоб у найкоротший термін подавити, якщо буде потрібно, противника.

– А чи не варто на сьогоднішній день за цих умов та обставин піднімати більш чіткий діалог щодо не тільки співпраці з НАТО чи отримання ПДЧ, а визнання повноцінним членом НАТО? Чи можна це зробити в короткі терміни?

– В короткі терміни неможливо стати повноцінним членом НАТО для України. Але отримати ПДЧ повністю можливо, тим паче що було здійснено вже низку законодавчих змін, зокрема і в структурі управління нашими Збройними силами.

Я вважаю, що це повністю реально. Якщо додатково нам партнери допоможуть в плані військового співробітництва, то це може зайняти десь 1,5-2 роки. Для того, щоб повноцінно стати членом північноатлантичного альянсу, необхідна додаткова дипломатична робота, щоб всі безпосередньо визнали те, що Україна має увійти до НАТО. Над цим, наскільки мені відомо, активно ведеться робота з української сторони для того, щоб підготувати і нас зсередини, і дипломатично проговорити з іншими країнами, щоб мати можливість все ж таки стати повноцінним членом НАТО. В України така перспектива є, але якщо казати про найближче, то це десь 1,5-2 роки для того, щоб отримати ПДЧ.

– Цього терміну вистачить, щоб привести армію до стандартів НАТО?

– Повноцінно – ні. Станом на сьогоднішній день це неможливо, але українська сторона робить надзвичайно багато. Зокрема, з точки зору виробництва власного озброєння. Якщо ми кажемо про такі системи, які були реалізовані та взяті на озброєння, як “Нептун”, “Вільха” і “Вільха-М”, то це виробництво КБ “Луч”. І аналогів таких ракет взагалі в світі достатньо мало. В майбутньому будемо цю зброю експортувати нашим союзникам.

Дійсно, є проблеми по виготовленню боєприпасів та інших калібрів – навіть того ж самого набою до автомату Калашникова. Але в цьому напрямку діюча влада почала активну роботу і підготовку. Тому що чим більше ми замкнемо всередині країни для забезпечення свого війська як технікою, так і боєприпасами, які будуть максимально корельовані з НАТО, тим більше успіхів на перемогу.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Боротьба з контрабандою – чому Зеленський не зачепив своїх – Новини України

Боротьба з контрабандою - чому Зеленський не зачепив своїх - Новини України

Контрабанда Фото: dpsu.gov.ua

Ідея влади розпочати “санкційну війну” проти великих контрабандистів на перший погляд здається досить позитивною. Однак рішення зодягли в сумнівну юридичну форму, і – що найнеприємніше – почали виникати підозри, що низка комерсантів змогла уникнути санкцій, користуючись близькістю до керівництва Офісу президента і верхівки “Слуги народу”, а також позбулася конкурентів на “ринку” контрабанди. Хто саме врятувався від санкцій, а також до чого може призвести юридична легковажність влади, читайте в матеріалі “Апострофа”.

“Економічний тероризм”

Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) на минулому тижні схвалила черговий пакет санкцій. Президент Володимир Зеленський, інформуючи про чергові санкції, заявив, що особи, викриті в незаконному продажі стратегічних підприємств, природних ресурсів та високих посад, нарешті отримують по заслугах. Тепер, як запевнив президент, рука влади дотяглася до великих ділків-контрабандистів.

“Це економічний тероризм проти України. За розрахунками експертів, збитки через контрабанду становлять 300 млрд гривень, що недоотримав держбюджет. Сьогодні вперше в історії України введені персональні санкції, зокрема, заблоковані активи, майно осіб, яких за аналітичними даними апарату РНБО та за даними СБУ, можна назвати топ-10 української контрабанди… Це перша десятка, але точно не остання”, – заявив глава держави.

Контрабанда або, висловлюючись формально, незаконне переміщення товарів через кордон – одне з найбільших джерел незаконного збагачення і топової корупції. Сума збитку, озвучена президентом Зеленським, як кажуть експерти, не є остаточною.

“Збиток в 300-350 млрд гривень – це тільки видима частина, яку можна обчислити по зниженням митної вартості, виробництву і споживанню тютюнових виробів, алкоголю. У реальності щорічно бюджет втрачає суму, як мінімум, вдвічі більше через інші “коридори” на митниці”, – пояснив в коментарі “Апострофу” керівник Комітету економістів України Андрій Новак.

Спочатку Володимир Зеленський не назвав, хто саме з великих ділків потрапив під роздачу; але вже скоро в ЗМІ просочилися імена фігурантів списку санкцій. Серед них були персони, які давно мають імідж учасників тіньового імпорту: Іван Бокало, Валерій Пересоляк, Юрій Кушнір, Олександр Ерімічук, Орест Фірманюк, Вадим Альперін, Олександр Чудаков, Віктор Шерман, Олександр Кравченко та Володимир Дідух.

Юридичні нестиковки

Якщо санкції РНБО проти скандального кума президента РФ і голови політради ОПЗЖ Віктора Медведчука були сприйняті суспільством як покарання за антиукраїнську діяльність, то з санкціями проти топ-контрабандистів реакція була не настільки однозначною.

По-перше, тема контрабанди лише опосередковано пов’язана з викликами, на які повинен реагувати Рада нацбезпеки.

Боротьба з контрабандою - чому Зеленський не зачепив своїх - Новини України

Засідання РНБОФото: president.gov.ua

“Санкції РНБО – “дивний” інструмент по боротьбі з контрабандою, оскільки це не питання національної безпеки. З юридичної точки зору, рішення сумнівне, оскільки під санкції потрапили громадяни України. Для боротьби з контрабандою необхідні системні та інституційні зміни. В тому числі, перезавантаження судової системи. Офіс президента, розуміючи, що інституційні реформи не принесуть зростання рейтингів тут і зараз, махає шашкою. Основній масі населення такий підхід подобається, оскільки укладається в логіку “простого українця”, який вважає, що проти “негідників” всі засоби гарні”, – зазначив у розмові з “Апострофом” старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський.

По-друге, закон про санкції не містить прямої норми про те, що обмежувальні заходи можуть бути введені проти громадян України. Частина 2 ст. 1 закону вказує, що санкції застосовуються проти “іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка перебуває під контролем іноземної юридичної особи або фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність”.

“Санкції – інструмент боротьби з суб’єктами, які знаходяться в іншій юрисдикції і проти яких влада не може застосувати легальні інструменти, що використовуються всередині країни. Коли санкції застосовуються проти правопорушників, які перебувають в межах нашої юрисдикції, то виходить, що ми або не віримо в силу закону, або ж підтверджуємо, що легальні процедури в країні не працюють. На цьому тлі версія про те, що мова йде про переділ ринку контрабанди має під собою підстави. Прізвища контрабандистів, проти яких санкції не були введені, добре відомі правоохоронцям. І це вказує на вибірковий підхід при введенні санкцій”, – сказав “Апострофу” директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.

Тут прихильники “рішучих заходів” можуть кивнути на “папєрєдників”. Петро Порошенко під час перебування президентом своїм указом від 28 квітня 2017 року року ввів в дію рішення РНБО про санкції. Список складався з 1228 людей, серед яких були і громадяни України. Тут слід мати на увазі, що законність того указу президента Порошенка також може викликати питання.

“Своїх” не чіпали?

Ще один момент, який насторожив спостерігачів, полягає в персоналіях, які не включені в санкційний список.

“Указ президента про санкції проти 10 контрабандистів став подією зовсім не через прізвища, на яких накладено санкції. Найскандальніше – в результаті корупційних домовленостей з тексту указу були викреслені прізвища всіх спонсорів “Слуги народу” – понад 10 інших підозрюваних в контрабанді уникли санкцій. Реально, цей казус має розслідувати НАБУ – адже це подавалося з помпою, як рішучий удар по верхівці контрабандистів. А насправді, на верхівці контрабандних схем зараз – керівництво Офісу президента, СБУ та партії Слуга народу”, – вважає головний редактор видання Цензор Юрій Бутусов .

За версією, що “гуляє” в ЗМІ, кінцевими бенефіціарами переділу тіньового ринку можуть бути член політради “Слуги народу” Вадим Слюсарев та його партнер Сергій Іванов. Вадим Слюсарев раніше служив в Держприкордонслужбі, керував прикордонним пунктом “Гоптівка”, а Сергій Іванов одночасно з ним керував митницею “Гоптівки”.

Боротьба з контрабандою - чому Зеленський не зачепив своїх - Новини України

Вадим СлюсаревФото: zn.ua

“За даними джерел, Слюсарев та Іванов проявляють великий інтерес до теми контрабанди сигарет з Російської Федерації та з окупованих територій до Європейського союзу”, – зазначив Юрій Бутусов. За його версією, окремі функціонери з ОП не включили в санкційний список імена Слюсарева і Іванова, а також їх партнерів – Сергія Сердюка і Дениса Аминева.

Також у ЗМІ писали, що під санкціями повинен був опинитися підприємець Максим Бабич, але за нього нібито “попросив” Борис Шефір – рідний брат помічника президента Сергія Шефіра. Бізнесмена Олександра Акста прибрали зі списку санкцій, як повідомив Юрій Бутусов, на прохання голови СБУ Івана Баканова.

Претензії прозвучали на адресу одного зі спонсорів “Слуги народу” Іллі Павлюка, якого запідозрили в тому, що він руками РНБО розправляється з конкурентами по тіньовому бізнесу.

“Це конкурентів вибивають і ворогів Павлюка. Ось Юра Кушнір – я його знаю особисто, я родом з Чернівецької області – його давній ворог”, – в ефірі Апостроф TV розповів колишній голова Луганської і Закарпатской ОДА Геннадій Москаль.

Міна уповільненої дії

І хоча після засідання РНБО від виконання посадових обов’язків відсторонили понад 100 працівників Державної митної служби (серед них – 17 керівників митниць і митних постів), в цілому, як відзначають фахівці, мова в даному випадку не йде про системну боротьбу з контрабандою. Керівництво Офісу президента і “Слуги народу”, продавлюючи санкції проти конкуруючих бізнесменів (яких ОП оголосив топ-контрабандистами), закладає під себе міну сповільненої дії.

“РНБО замінив собою судову і виконавчу владу, а також правоохоронні органи. Рано чи пізно такі рішення почнуть скасовувати в судах. Тактично все це веде до розсипання влади, а стратегічно – до юридичного переслідування учасників цього процесу по завершенню політичного циклу, коли вони залишать свої пости”, – говорить в бесіді з “Апострофом” керівник Українського інституту політики Руслан Бортник.

Є ще один варіант розвитку подій: якщо інформація про те, що керівництво Офісу президента і верхівка “Слуги народу” рятували “своїх” контрабандистів підтвердиться, то це призведе до дискредитації влади, а також масштабної критики санкцій як політичного інструменту. І можна не сумніватися, що постраждалі контрабандисти обов’язково постараються “покачати” ситуацію проти влади, яка вирішила закрити їх “бізнес” на догоду їх більш удачливим конкурентам.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Зеленський проти Коломойського – чи буде відкрита війна – Новини України

Зеленський проти Коломойського - чи буде відкрита війна - Новини України

Ігор Коломойський Фото: Getty Images

Останнім часом президент Володимир Зеленський дистанціюється від Ігоря Коломойського, який проклав йому дорогу до президентства, тоді як деякі спостерігачі навіть пророкують швидкий початок відкритої війни Банкової з олігархом, а дехто навіть пропонує передати його в руки американського правосуддя . Чи можливий такий сценарій і чи буде глава держави виконувати обіцянку про старт деолігархізації, яку він дав США, розбирався “Апостроф”.

Від любові до ненависті

Теплі стосунки між колишніми бізнес-партнерами, олігархом Ігорем Коломойським і нинішнім президентом Володимиром Зеленським дали тріщину не вчора, але останнім часом ця розколина ризикує перетворитися на прірву. Цьому є причини як всередині, так і поза Україною.

Як відомо, 5 березня, держсекретар США Ентоні Блінкен оголосив про внесення Коломойського і найближчих членів його сім’ї до списку санкцій “через причетність до значної корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА в 2014-2015 роках”. Чиновник також акцентував увагу на тому, що “нинішні невпинні спроби Коломойського похитнути демократичні процеси і інститути України представляють серйозну загрозу її майбутньому”.

На Банковій, безумовно, почули цей практично не завуальований посил щодо Коломойського. Більш того, могли знати про нього заздалегідь, адже днем раніше на сайті Atlantic Council вийшов матеріал Юлії Мендель, в якому зазначалося, що “президент Зеленський готовий кинути виклик владі українських олігархів всюди, від енергетичного і банківського секторів до політики і засобів масової інформації”. Судячи зі слів прес-секретаря президента, серед “грошових мішків”, які в першу чергу повинні відчути на собі деолігархізацію, крім Віктора Медведчука опинився й Ігор Коломойський. За її словами, “справа Приватбанку довгий час служила символом безкарності олігархів. Прогрес в напрямку правосуддя буде розглядатися як великий прорив для України”.

Разом з тим, ще в травні 2020 року державний ПриватБанк подав багатомільярдний позов до своїх колишніх власників Коломойського і Боголюбова в Канцлерський суд штату Делавер. Наприкінці лютого силовики розгорнули в повітрі літак з колишнім першим заступником глави ПриватБанку Володимиром Яценком. А 15 березня генеральний прокурор Ірина Венедиктова підписала кілька підозр колишнім чиновникам ПриватБанку, серед яких екс-глава правління Олександр Дубілет, його заступник і керівник міжбанківських операцій – їх підозрюють в розтраті 8 млрд гривень. В цей же день, до слова, відбулося виключення Олександра Дубінського, одного з ключових спікерів Коломойського у Верховній Раді, з партії “Слуга народу”.

Далі – більше. Новим свідченням погіршення відносин між Банковою і Коломойським стало рішення Антимонопольного комітету від 30 березня, яким він визнав дії нафтогазових компаній групи “Приват” Ігоря Коломойського антиконкурентними узгодженими діями і наклав на компанії нечуваний штраф – 4,7 млрд грн. Саму справу щодо можливої змови на ринку палива АМКУ відкрив в 2016 році, але рішення по ній виніс тільки зараз. Звичайно, олігарх оскаржить це рішення в судах, але сам факт його винесення органом, який очолює близька подруга дружини президента, не залишає сумнівів в тому, що санкцію на таку дію АМКУ отримав з самої гори.

Ще одним дією, яке вкладається в логіку відчуження Банковій і Коломойського, стало призначення Кабміном нового в.о. генерального директора і повне оновлення правління держкомпанії “Центренерго”. За підрахунками Bihus.info, схеми на “Центренерго” при роботі лояльного до Коломойського менеджменту принесли пов’язаним з ним фірмам понад 3,5 мільярда гривень. З них, зокрема, близько 1,5 млрд грн по електроенергії і 500 млн по поставкам газу. Втрата такого ласого шматка – вельми відчутний “стусан” Ігорю Валерійовичу.

Ще й політика

Нарешті, запекла боротьба на 87 окрузі в Прикарпатті між висуванцем “слуг” Василем Вірастюком та представником групи “За майбутнє” Олександром Шевченком – ще один пазл в картину зіпсуваних відносин Банкової і олігарха, якого пов’язують з більшістю нардепів зі згаданої групи.

Зеленський проти Коломойського - чи буде відкрита війна - Новини України

Василь Вірастюк Фото: facebook.com/vasyl.virastyuk

Усі події, які відбуваються, говорять про те, що влада буде йти до обмеження впливу Коломойського, каже “Апострофу” політолог Володимир Фесенко.

“Розбіжність позицій між Зеленським і Коломойським почалася ще рік тому, але відкритої війни між ними, швидше за все, не буде. Про це говорить те, що Коломойський недавно відмовився від інтерв’ю кільком журналістам, не використавши можливість покритикувати президента. Крім того, депутати, що входять в орбіту олігарха, голосують разом з іншою фракцією “слуг”, як і частина “За майбутнє”, – говорить експерт.

Фесенко зазначає, що у Коломойського були різні періоди у відносинах з попередниками Зеленського, зокрема, з Петром Порошенком, і нерівномірна взаємодія триває і з нинішнім главою держави.

“У нього були різні періоди з Порошенком: від людей в списках БПП в 2014 році і до націоналізації Привату в 2016 і медіа-війни в 2018 році. Так і зараз може бути, адже Коломойський не завжди підтримував Зеленського: спочатку він орієнтувався на Юлію Тимошенко. Звичайно, олігарх хоче мінімізувати ризики для свого бізнесу, і залишається ще велика проблема з американцями, тому воювати у відкриту точно не буде. Водночас, в ОП будуть намагатися обмежити його вплив”, – додає Фесенко.

На його думку, індикатором ситуації можна вважати ставлення “плюсів” до президента: зараз там не критикують особисто Зеленського, а тільки прем’єра, уряд і окремих міністрів.

Примус Коломойського до миру

Політичний експерт Ярослав Макітра вважає, що перед ухваленням рішень по Коломойському команда президента враховує сукупність чинників: тиск ззовні, вплив Коломойського на медіа і політику, і тому рухається малими кроками.

“Коломойський стає тягарем для Зе: він сильно демонізований, плюс намагався грати в якусь свою гру, плюс на владу в цьому питанні є тиск ззовні, тому може бути конфлікт президента з олігархом. Але на даному етапі ми бачимо своєрідний “примус до миру”: так, його клюють, видавлюють, але він залишається впливовим, досі є багато державних ресурсів, якими він може користуватися”, – говорить експерт.

Він зазначає, що конфлікт між владою і олігархом триватиме тихо, як зараз, або розгориться війна, але до стану, який був два роки тому, повернення вже немає, це практично неможливо.

Утім, відкрите протистояння малоймовірне, адже Зеленський не хоче критики в телевізорі, а олігарх не робить різких кроків, які б погіршили його ситуацію: десь трошки критикує, але не переступаючи “червоні лінії”.

Зеленський проти Коломойського - чи буде відкрита війна - Новини України

Володимир Зеленський Фото: president.gov.ua

Що стосується близької до дніпровського олігарха групи “За майбутнє” і її перспектив, зважаючи на конфлікт Коломойського з владою, то її Ярослав Макітра називає клубом за бізнес-інтересами, з великою кількістю бізнесменів, які пішли в Раду, щоб отримати індульгенцію від влади і “дах” для своїх тем. У нинішній же ситуації вони або переорієнтуються на президента, або перетворяться в недієздатний політичний суб’єкт в принципі.

Політичний експерт з Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Степаненко вважає, що в ОП вирішили скористатися ослабленням олігарха через американські санкції і “підчистити” його найбільш відомих представників в Раді, а іншим депутатам з його орбіти пояснити, що їх патрон зараз ослаблений, і їм потрібно вести себе лояльно.

“Заміряти реальні відносини ОП і Коломойського можна по “Центренерго”: коли прийшла нова влада, Коломойський завдяки своєму досвіду в політиці легко зміг призначити туди своїх людей і протягом року не давати їх змістити, але недавно це все-таки сталося. Були моменти, коли “За майбутнє” голосували зі “слугами”, але були й стратегічно важливі для них моменти на кшталт закону про продаж землі або закону про банки, коли вони не голосували. Думаю, і в подальшому за взаємної вигоди ці люди будуть голосувати за ініціативи влади”, – зазначає Степаненко.

Часте неголосування групи Коломойського з фракцією “слуг” – давно вже не новина для президента. “Слугам” постійно ситуативно підголосовують “Голос”, депутатська група “Довіра” і позафракційні депутати, тому у Зеленського не надто бояться втрати лояльності міньйонів Коломойського. Та й з фракції вони, якщо що, виходити не будуть, якщо протистояння загостриться ще сильніше, адже “списочники” в такому випадку ризикують втратити мандат. Словом, відкритих “бойових дій” між Зеленським та його колишнім бізнес-партнером чекати не варто.

“Згідно з українською традицією, в середині політичного циклу ми виходимо на коаліцію, яка збирається під конкретні рішення, а не існує на папері. Відкрита війна нецікава і не потрібна ні Банкової, ні Коломойському. Звичайно, в ОП хочуть продемонструвати свій вплив серед великого бізнесу, але, якщо ІВК оголосять війну – це буде “дзвоном на сполох” для інших гравців, що з ними може трапитися таке ж, і тоді це стане протистоянням Банковій з усіма, там цього точно не хочуть”, – робить висновок Степаненко.

Як би там не було, прогнозувати українську політику з того часу, як до влади прийшла “зелена” команда, досить важко. І чим чорт не жартує, оточення президента може підштовхнути його до повторення російського сценарію. Якщо хто не пам’ятає, то у сусідів Борис Березовський, Михайло Ходорковський та інші олігархи привели до влади Володимира Путіна, а що він з ними потім зробив – прекрасно відомо…

Джерело

Continue Reading