Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Український супутник в повній готовності, а боєприпаси нам продавати не хочуть – Олег Уруський

Український супутник в повній готовності, а боєприпаси нам продавати не хочуть - Олег Уруський

Олег Уруський Фото: Апостроф

Президент Володимир Зеленський доручив до кінця 2021 року вивести на орбіту власний супутник дистанційного зондування Землі. У програмі Роксани Руно “Всьо по бєспрєдєлу” на Апостроф TV віце-прем’єр-міністр та голова Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості ОЛЕГ УРУСЬКИЙ розповів, чи буде виконане завдання президента вчасно. Зокрема міністр розкрив деталі історії незапущеного супутника “Либідь”, на який Україна позичала майже 300 млн доларів, а також розповів про новинки оборонно-промислового комплексу.

— Яким має бути оборонне замовлення на 2021 рік?

— Влітку минулого року було ухвалено закон “Про державні оборонні закупівлі”, який набрав чинності з 1 січня 2021 року. Цим законом передбачено, що Кабмін за півроку, з моменту публікації закону, має привести у відповідність до нього нормативно-правові акти, щоби він запрацював.

Фактично працівники Міністерства почали над цим працювати від самого початку, тому що склалася така ситуація: після схвалення закону відповідальним за його імплементацію було Мінекономіки. Щойно Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості отримало положення про Міністерство, а потім був затверджений штат, то наші колеги з радістю передали все це нам. Хоча на той момент у Міністерстві працювали фактично волонтери на чолі з міністром і заступниками міністра.

— Скільки людей зараз працює в Міністерстві?

— На сьогодні у нас працює близько 120 людей. Гранична чисельність, яка затверджена Кабміном, 333 штатних одиниці. Бюджет минулого року дозволяв нам набрати 30 % штату, що в нас і вийшло до кінця року. А зараз у нас виникла невелика проблема, оскільки Верховна Рада ухвалила закон, який заблокував нам процес добору кадрів у Міністерство. Ми не можемо зараз добирати їх ані за конкурсом, ані за переведенням.

Я думаю, що там ще є певна кількість людей, які проходять спецперевірку, які встигли пройти конкурс та ще можуть бути переведені. Там ми ще доберемо якусь кількість, але це питання треба вирішувати шляхом внесення змін до законодавства. Постраждали всі, хто був створений під час пандемії.

— Повернімося до оборонного замовлення. Якщо можна, розкажіть у цифрах: хто, чого, скільки?

— Ми виходимо на понад 20 млрд грн для нашого основного замовника — Міністерства оборони. Це те, що безпосередньо іде по бюджету держоборонзамовлення. І приблизно 16 млрд грн — це те, що може бути профінансовано під державні гарантії. На сьогодні нормативно-правові акти, які повинні імплементувати новий закон про оборонні закупівлі, розроблені Міністерством. Дням ми розглядали переважну їх кількість на відповідному урядовому комітеті. Ми сподіваємося, що на найближчих засіданнях уряду вони будуть схвалені та набудуть чинності.

— Цього фінансування достатньо? Ми говоримо про умови в країні, яка живе в стані війни.

— Безперечно, ні наші Збройні сили, ні оборонно-промисловий комплекс не можуть бути до кінця задоволені тими цифрами. Але ми розуміємо, що на сьогодні держава робить максимум того, що може. Якщо проаналізувати бюджет нашої країни на 2020 рік, то майже 6% бюджету було виділено на сферу національної безпеки та оборони. Це досить суттєва цифра. Ми повинні розуміти, що якщо ми будемо зберігати цей відсоток, тим більше ми зможемо інвестувати в наші Збройні сили й мати краще забезпечення.

— Коли буде затверджене замовлення на 2021 рік?

— Всі центральні органи виконавчої влади — учасники державного оборонного замовлення — погодили цей проект. Він знаходиться на погодженні в апараті РНБО. Після цього, я думаю, він пройде погодження профільного комітету Верховної Ради та буде представлений на засіданні уряду. Я дуже хочу, щоби це сталося в цьому місяці.

— Чому в Україні так і не запустили повноцінне вітчизняне виробництво боєприпасів, адже гроші на це виділяли ще 2017 року, але до виробника вони не дійшли?

— Так, у 2017 році була ухвалена програма створення боєприпасної галузі та спецхімії. Вона мала фінансування. Не можна сказати, що нічого не зроблено, бо є певні напрацювання, зокрема, і на наших державних підприємствах, і підприємствах недержавної форми власності. Проте були й негативні моменти, коли серйозний фінансовий ресурс був спрямований іноземним компаніям.

— Це 16 млн доларів?

— Здається, 8 млн. Це була американська, здається, компанія, яка потім не поставила те обладнання, на яке було здійснено замовлення. Зараз це питання знаходиться в Міжнародному арбітражі. Україна судиться, наскільки я розумію, у Стокгольмі, щоби ці кошти були повернені.

На сьогоднішній момент ми знаходимося на стадії доопрацювання цих програм, тому що терміни їх виконання закінчуються цим роком. Вони переходять до функціоналу нашого Міністерства. Я сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо представити на розгляд уряду і програму реформування оборонно-промислового комплексу, яка також фінансувалася разом зі створенням програми боєприпасної галузі та спецхімії.

Насправді це питання дуже серйозне. Наш воєнний досвід показує, що нам, як країні, яка воює, навіть наші друзі й партнери не дуже охоче продають боєприпаси і складові для виготовлення боєприпасів.

— Чому?

— Це питання можна ставити до них, а не до нас. Але, наскільки я розумію, вони все ж таки живуть своїми власними інтересами, які не дозволяють їм вступати в пряму конфронтацію з нашим ворогом.

— Чи буде відповідальність тих людей, які підвісили це питання в повітрі?

— Я сподіваюся, що справа дійде до суду, і всі винні будуть встановлені.

— Друга спроба створити боєприпасну галузь буде, коли завершаться всі ці суди?

— Це абсолютно не пов’язано із судами, ми будемо йти цим шляхом. Ми маємо створити повноцінну боєприпасну галузь в Україні, починаючи від найменших калібрів, закінчуючи крупнокаліберними боєприпасами. І в цьому питанні ми будемо працювати з Міністерством оборони.

— Нині в Україні проходять випробування роботизовані бойові платформи, які можуть використовувати штучний інтелект. Вони стануть у нагоді там, де не можна використати живу силу. Я так розумію, в Україні зараз три компанії вже проводять свої випробування, а одна з них — взагалі державне випробування. Чи це правда?

— Безперечно, техніка, про яку ви говорите — це найближче майбутнє. Якщо ми хочемо бути на рівні розвинених країн і серйозно протистояти нашому противнику, то ми маємо вже сьогодні вкладати інвестиції в розробку таких роботизованих систем, зокрема й зі штучним інтелектом. Тим більше, ІТ-галузь у нашій країні досить розвинена, у нас багато фахівців. Я переконаний, що наші приватні компанії, зокрема, зможуть найближчим часом представити гідні зразки для наших Збройних сил та інших потенційних державних замовників, які будуть відповідати вимогам сьогодення. Чи є на сьогодні в державному оборонному замовленні — поки говорити зарано. Коли ми його приймемо, ми зможемо точно вам сказати.

— А планують таке?

— В планах воно, можливо, і є. Але я не хотів би завчасно розкривати всі наші позиції, поки немає затвердженого оборонного замовлення.

— Є інформація, що цього року такі бойові роботи братимуть участь у параді до Дня Незалежності. Це правда?

— Подивимося. Щось має залишатися сюрпризом, аби наші люди з гордістю подивилися парад на честь 30-ліття Незалежності України.

— Ви якось казали про потенційні загрози з боку ворога – це “Уран-9”?

— У них багато різних систем. Вони працюють, як і будь-яка армія, а їхня армія не вважається нерозвиненою. Вони дуже багато коштів інвестують. Фактично вони ведуть мову про переозброєння своїх збройних сил на новітні зразки військової техніки. Розуміючи, хто нам протистоїть, ми маємо рухатися в контексті передових технологій, передових зразків озброєння.

— А яким новітнім озброєнням можуть похвалитися наші Збройні сили?

— Насправді в нас є багато яскравих прикладів новітніх зразків озброєння. Це й ракетні системи залпового вогню, де ми розробили вже власні боєприпаси, це протитанкові ракетні комплекси розробки КБ “Луч”. Це багато комплексів, пов’язаних із протидією безпілотним літальним апаратам, самі безпілотні літальні апарати.

Ми не обмежуємося тільки державними підприємствами, які потребують серйозної реформи, до цього процесу долучений і приватний бізнес. Я сподіваюся, що такий симбіоз, ця синергія дозволять нам рухатися в правильному напрямку.

Ми розробили нові зразки, які зраз усе більше радують наших військових. Це бронетанкова техніка, ті самі БТР-4. Я не кажу, що вони є ідеальними. Побувавши в зоні проведення Операції об’єднаних сил, я мав змогу поспілкуватися з нашими військовими, вислухати їх зауваження до нашої техніки. Днями я відвідав Харківське Конструкторське бюро імені Морозова, де ми розглядали ці зауваження. Була серйозна розмова з генеральним конструктором, і я побачив, що ведеться серйозна робота з доведення техніки до сучасного бойового стану.

— Якщо говорити на прикладі минулого року, то яку частку замовлень отримали приватні компанії, а яку державні?

— Фігурує така цифра, що біля 36% державного оборонного замовлення виконали підприємства, які входять до складу “Укроборонпрому”. 54% виконано нашими приватними компаніями. Й 10% — це імпорт закордонної техніки. Якщо більш уважно проаналізувати ті 36%, то ця доля може ще меншою, бо субвиконавцями є, зокрема, приватні компанії.

Я знаю, що на сьогодні це абсолютно не влаштовує ні керівництво країни, ні президента, ні уряд, ні очільника “Укроборонпрому” Гусєва, які хочуть збільшити цю частку. Але для цього мають бути виключно об’єктивні причини — пропозиція, яка зможе переконати наших державних оборонних замовників, що саме підприємства державної форми власності зможуть краще виконати ці замовлення.

— Тобто президент обізнаний? Ви часто з ним спілкуєтесь, що його цікавить?

— Президент абсолютно обізнаний, він повністю в темі всієї поточної ситуації в Збройних силах. Зокрема, під головуванням президента відбулася дуже серйозна нарада по державному оборонному замовленню у грудні, де були розглянуті всі пріоритети, які ми повинні витримати у 2021 році.

— Ви говорите, що минулого року навіть “Укроборонпром” віддавав чи передавав замовлення приватним компаніям. Це сталося через неспроможність державних підприємств якісно виконати завдання?

— Ні. Це означає, що так склалася кооперація підприємств по тому чи іншому виробу, що там уже присутні багато приватних підприємств. Це не тому, що вони неспроможні. Завжди будь-який розробник чи виробник братиме собі в компанію того, хто краще, дешевше й ефективніше запропонує. Тут важливі ціна, якість і надійність. Якщо ми з вами домовилися, то ви мені гарантовано в конкретний час віддаєте замовлення.

— З державними підприємствами виникають питання?

— Виникають питання з усіма — і з державними, і з приватними. Тут багато відіграє суб’єктивний фактор.

— Але ризиків більше? Я хочу зрозуміти, як ця схема роками вибудовувалася?

— Я думаю, що більше впевненості в тому, що своєчасно та більш якісно це може зробити державне підприємство. Тому, звичайно, Володимир Олександрович переживає, щоби частка державних підприємств в оборонному замовленні збільшувалася.

— Є в нас майже детективна історія зі супутником “Либідь”, запуск якого планувався ще у 2011 році. Тоді в Канади позичили 290 млн доларів, але супутник так і не запустили. Зараз цей супутник готовий, але, наскільки я розумію, він зберігається в Росії. Що з ним робити, і як так сталося?

— Якщо говорити про конкретний супутник, то я вважаю, що це один із двох глобальних провальних проектів у нашій космічній галузі. Перший — це проект “Циклон-4” з Бразилією, а тепер ще “Либідь”.

Дійсно, під гарантії уряду України канадська експортно-кредитна агенція видала кредит. Субпідрядником з українського боку виступало державне підприємство “Укркосмос”, яке найняло головним підрядником із виконання робіт канадську компанію MDA.

MDA — це серйозна компанія зі світовим ім’ям. Тут немає абсолютно ніяких претензій. Вона була відповідальна за розробку і виготовлення транспондерів. Було замовлено виготовлення платформи в російської компанії, що пізніше викликало в мене багато запитань, відповіді на які я так до кінця й не отримав.

Взагалі, якщо говорити про проект “Либідь”, то він мав свій початок ще в найпершій національно-космічній програмі України, до якої я мав відношення. Ми тоді передбачали, що платформу для цього космічного апарату буде робити ДКБ “Південне”, хоча ми ще не мали такого досвіду. Безперечно, саме транспондери ми в Україні не могли виготовити, тому ми шукали іноземні компанії. Але саму платформу ми передбачали робити в Україні.

Чому було прийняте таке рішення стосовно російської компанії, я не знаю. Зрештою сталося так, що в проєкті виникла фінансова дірка, якою зараз займається суд. Наскільки я знаю, є кримінальне провадження в Генеральній прокуратурі. Його розпочали кілька років тому.

Кошти не дійшли до виконавця робіт — Південного машинобудівного заводу ім. Макарова для вироблення ракети-носія. Сам проект передбачав не лише виготовлення супутника, але й ракети-носія “Зеніт-3”, яка мала стартувати з космодрому “Байконур” із нашим супутником та вивести його на орбіту. Ракета не була виготовлена до кінця, оскільки утворилася фінансова дірка в розмірі 18 млн доларів. Це не дозволило заводу своєчасно виготовити її.

Після того, як почалася військова агресія РФ на сході України, апарат знаходився в Красноярському краї на підприємстві РФ у готовності до запуску. Частково виготовлена ракета-носій знаходилася на території “Південмашу”. Центр управління польотами опинився на території окупованого Криму.

— Він мав запускатися з Євпаторії.

— Не запускатися, а управлятися з Євпаторії. Потім ми домовилися з італійцями, що на першому етапі буде використовуватися їхній центр управління польотами, а ми створимо основний центр тут, у районі Києва. Були різні варіанти, щоб обмінятися ракетами-носіями: російський супутник запустити нашою ракетою, а росіяни тоді запустять своєю ракетою з Байконура “Либідь”, але цього не сталося.

— Що сталося з цим супутником?

— Він зберігається в Красноярському краї. Що з ним відбувається, ніхто контролювати не може. Більше того, його зберігання там коштує грошей, бо та сторона виставляє рахунки. Канадська сторона вийшла з проекту з форс-мажором. Зараз там відбувається судовий процес за кордоном.

— Скільки ми платимо Росії за зберігання супутника?

— Ми поки що нічого не платимо, тому що принципово треба вирішити питання з цим супутником. Його можна продати якійсь третій стороні — вони здійснять запуск, а нам компенсують якусь частину коштів. Говорити про його запуск в інтересах України можна. Але, наскільки мені відомо, протилежна сторона зараз висуває нові вимоги про те, що він може бути запущений тільки їхньою ракетою-носієм — “Ангарою” або “Протоном”. Усе це потребує чіткого аналізу та розуміння. Зараз створена робоча група для того, щоби запропонувати, які шляхи вирішення цього питання ми можемо знайти, щоби хоча б якісь кошти повернути до бюджету.

— Зеленський доручив запустити на орбіту власний супутник до кінця 2021 року. Деякі депутати зі “Слуги народу” збирали підписи за вашу відставку, щоби не зірвати запуск цього супутника, бо він надважливий. Що з цим?

— Я думаю, що депутати почали збирати підписи зовсім з іншої причини. Вони навіть не розуміють, як може віце-прем’єр вживати всіх заходів, щоби цей супутник запустити, на відміну від нинішнього керівництва Державного космічного агентства, яке саботує будь-які рішення. Це їхнє право — збирати підписи за відставку. Нічого протиправного в цьому немає. Але треба чітко розуміти, з якою метою це відбувається. Не треба прикриватися зовсім іншими цілями.

— Супутник ми запустимо цього року?

— На сьогодні він знаходиться в повній готовності. Супутник виготовлений на КБ “Південне” за рахунок частково бюджетних коштів, а частково — за рахунок власних коштів Конструкторського бюро. Зараз принциповим для нас є момент узгодження супутника з потенційною ракетою-носієм, на якій ми можемо його запустити. У нас не такий широкий вибір ракет-носіїв для запуску. Фактично він у нас один. Зараз усі технічні питання, пов’язані з запуском цього супутника, вирішуються з запускаючою компанією.

— До кінця року побачимо?

— Я думаю, що найближчими тижнями ми це побачимо. А сам запуск має відбутися в кінці року. Я сподіваюся, що ми за 10 років того, як Україна не запускала космічні апарати, зможемо це зробити. Це ганьба для великої космічної держави, якою ми себе називаємо, — не мати жодного космічного апарату на орбіті протягом 10 років. Там зараз знаходяться два нано-супутники, які запустили студенти Київської політехніки.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Найбільше Україна за роки після Майдану розтратила не грошей, а довіри

Найбільше Україна за роки після Майдану розтратила не грошей, а довіри

Фото: УНІАН

За 7 років після Революції Гідності Україна досягла багатьох змін і провела низку успішних реформ. Але через маніпуляції люди часто не звертають увагу на дії влади, і вдалі кейси залишаються без уваги. Та Україна ще багато чого має зробити, особливо, що стосується становлення верховенства права, і в цьому їй мають допомогти західні партнери. Таку думку в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV виклав дипломат, надзвичайний повноважний і посол Канади в Україні (2014–2019 рр.), українець за походженням Роман Ващук.

— Цими днями Україна згадує трагічні події семирічної давнини — розстріли на Майдані. Фактично, можна вважати, що з 18 лютого, коли загинули 22 активісти, Революція Гідності ввійшла в гостру фазу. Тоді ви ще не були послом в Україні, але стежили за ситуацією. Якими ви бачили тодішні дії влади та розвиток протесту? Чи могли ми спрогнозувати, що цією хиткою ситуацією в Україні може скористатися Росія?

— Я дійсно спостерігав за цією ситуацією з Белграду, де на той час працював послом. Це була трошки дивна точка зору, бо сербська публічна думка майже одразу вирішила, що українці є хорватами, а Росія є еквівалентом Сербії. Вони зайняли досить чітку москвоцентричну позицію.

Саме з їхніх реакцій на підставі досвіду 90-х років можна було моделювати, як ображений центр колишньої спільної держави може реагувати на виклик, який активні українські громадяни кинули на Майдані. Можна було робити проєкцію назад до подій на Балканах та вже певною мірою прогнозувати, якими можуть бути дії Москви. Звичайно, ядерна держава — це значно більший виклик, ніж, навіть, режим Мілошевича в 90-х роках у Сербії. Це певною мірою була унікальна точка зору. Безумовно, мої співчуття були на боці Небесної сотні, і зрештою такою була й позиція Канади.

— Ви були послом в Україні з жовтня 2014 року по листопад 2019 року. Як вам бачиться зміна України з 2014 року й до сьогодні: що нам вдалося зробити й до чого нам ще треба дійти?

— Я думаю, що зроблено досить багато. Але в жодній державі здобутки не є вічними. Настрої суспільства постійно змінюються. Кожна група, яка приходить до влади, — чи більшість, чи пасіонарна меншість — вважає, що вони змінили хід історії назавжди. Але суспільство має тенденцію хитатися.

Поки я був послом, я намагався через соцмережі чи інші виступи нагадувати людям, що справи в Україні були далеко не такими катастрофічними, як це представляли деякі медіа чи політики, які боролися за владу. Це було видно по тому, як підтримували проєкти. Переважно, ті проєкти, які були успішними, не дуже бралися до уваги. Я вам наведу приклад: безоплатна правова допомога. Тепер в Україні є понад 500 фінансованих державою місць надання безоплатної правової допомоги. Навіть по європейських мірках це є великим досягненням. Вони існують із 2015 року. Але це не викликає якихось бурхливих емоцій у соцмережах, тому ніхто цим дуже не переймається.

Гра на емоціях може перекреслити конкретні досягнення, якщо переконати людей, що вони чимось ображені. Ми бачимо це не тільки в Україні, а й у багатьох країнах. Ображені владою, таємними силами, які в них ніби-то все відібрали. Мовляв, треба було бунтувати знову. У цьому випадку — бунтувати виборчо та обирати зовсім нову владу. Зміна влади є очевидно корисною річчю, але перекреслення всіх здобутків певного періоду не йде державі на користь.

— Як гадаєте, цей поділ на зраду й перемогу якось штучно вкидається українською владою? Політиками, які грають на тих емоціях, про які ви казали.

— Це певною мірою також продукт доби соціальних мереж, які живуть саме з конфліктного прилипання людей і розмежовують їх по різних таборах. Це дуже добре видно по теперішніх Сполучених Штатах Америки. Там також є своєрідний феномен перемоги і зради залежно від партійних приналежностей.

Звичайно, що й політики, й інші групи інтересів не гребують тим, щоби це використовувати. Якщо відбулася така подія, як Майдан, де пролилася кров, де була величезна “посвята” людей, де були ті, що почувалися в програші, то ця певна бінарність підсилюється. Якщо ви бачили, як біля вас за вашу справу падали люди від куль і ви не досягаєте всього, чого бажали, то ви почуваєтеся зрадженим. Це не те саме відчуття, коли ви прийшли на панельну дискусію, поставили одну чи другу тезу, і не отримали того наслідку, який ви хотіли отримати. Це люди відчувають набагато сильніше.

Так само переживання народного ополчення (у позитивному сенсі цього слова) у контексті переформатування української армії та Збройних сил на протидію Росії — люди сподіваються, що після таких жертв має настати краще майбутнє. Але навіть коли воно настає, то настає не досить швидко й не досить ґрунтовно. Тоді можна тих саме людей — пасіонарних, із добрими намірами — переконати, що все пропало, і треба шукати зовсім інші альтернативи.

— На лекції “Топ-10 помилок західних партнерів щодо України у 2014–2019 роках” у Канаді ви детально і відверто виклали свій погляд на українські реформи. Частину з тих нереалізованих планів ви пов’язали з, можливо, не зовсім доречною чи вдалою позицією західних партнерів України. Якою була реакція ваших колег на виклад цих проблем у відносинах з Україною в питанні проведення реформ?

— Знаєте, деякі були зацікавлені. Я мав доволі ґрунтовні відповіді від теперішніх і колишніх колег з аналізом. У чомусь вони погоджувалися з моїми висновками, у чомусь — ні. Я б хотів сказати, що ми намагалися діяти, як партнери. Через брак усієї можливої інформації та всіх можливих зв’язків ми не завжди робили правильні висновки та рішення. Не тільки українці мають критично до себе поставитися і спитати, чому щось не вийшло. Це стосується й зовнішніх партнерів. Я думаю, що тільки так чесно. Але наша ціль — підтримувати реформи в Україні, добробут в Україні та євроатлантичну інтеграцію — залишається від того незмінною.

— Яких ще непопулярних рішень потребує Україна?

— Після рішення КСУ по НАБУ в усіх на вустах залишається питання верховенства права та питання судів. Доки українці та іноземці не будуть мати довіру до того, що український суд є незалежним, відносно об’єктивним — на 100% об’єктивним він бути не може — доти ніхто чи мало хто буде вкладати свої гроші в цю країну. А якщо хтось і буде — то намагатиметься всілякими хитрими способами через Кіпр чи інші офшори це забезпечувати. Це не тільки тому, що люди хочуть втекти від оподаткування чи відповідальності. Якщо виникне проблема, вони хочуть мати можливість оборонятися в суді країни, де вони довіряють юридичній системі.

Це проблемне рішення для людей у владних групах, які мали б повірити, що прозоро й чесно відібрані судді можуть забезпечити більш рівні можливості, ніж нагода все вирішувати чи ускладнювати телефонним дзвінком. Для цього кроку є передумови. Останні законопроєкти не ідеальні, але їх можна посилити. Якщо б це зробили, то це було б рішення, яке віталося б і західними країнами, і зацікавленими українцями. Просто воно б не віталося закулісними “рішалами” в Україні. Хтось нарешті повинен мати відвагу побити з ними горщики.

— Коли ви були послом в Україні, ви відчували на собі негативний влив цих “фінансованих мішків”, які самі можуть вирішувати не тільки долю держави, а й певних галузей?

— Ми на той час не мали таких великих ініціатив, які б заважали цим групам. Я знаю, що інші посли мали такі проблеми. Здається, у 2018 році я був у Нікополі — перерізав стрічку першої іноземної інвестиції канадської фірми в сонячні електростанції в Україні. Вона знаходилася біля Нікопольського феросплавного заводу. Цього року за рішенням суду ця електростанція була відрізана від електромережі. Це зробили на підставі якихось правил, які були, потім не були, — треба окремо мати кілька юридичних освіт, щоби це читати. Їх відрізали і все.

Який це посил для іноземних інвесторів у сферу енергетики та взагалі в Україну? Це дуже проблемне питання. Ви можете скільки завгодно малювати картинки, мовляв інвестуйте, ми маємо чудове лого. Але коли досвід реальних інвесторів є таким, що їх просто можуть із корінням висмикнути з ґрунту, то такі звістки в інвесторському середовищі дуже швидко розповсюджуються. Усі знають, хто є власником Нікопольського феросплавного заводу, і в чиїй сфері впливу він знаходиться.

— В Україні пов’язують певні зміни всередині нашої держави із тим, що у Вашингтон прийшла нова адміністрація, новий президент. Ви підтримуєте ці думки й таку прив’язку?

— Загалом так, підтримую. Я бачив, як попередня американська адміністрація тиснула на власних дипломатів у Києві. Зокрема скандальне поводження з попереднім послом Марією Йованович. Тепер трампівське середовище пов’язують із чимось пострадянським олігархічно-мафіозним. Відхід цих людей і прихід нормально думаючих професіоналів у сфері зовнішньої політики дійсно створює для України великі нові можливості. Але це означає, що вона сама мусить позбутися своїх елементів і зв’язків, які б нагадували адміністрації Байдена проблеми їхніх власних попередників. Тепер в Америці також є свої “папєрєдніки”. Треба показати, що справою займаються професіонали з чистими руками.

— Що б ви сказали людям, які всередині України кажуть, що офіційний Київ не є самостійним та є зовнішнє керування процесами?

— Українці є надзвичайно талановитими людьми. Люди за кордоном не днюють і ночують, журячись про те, що коїться в Україні, і як би свої пальці в ту січкарню запхати. Є певні системні рішення, які пропонувалися. З них, можливо, деякі рішення були надскладними для України того перехідного періоду.

Але також є факт співпраці зі МВФ чи іншими фінансовими установами. Це так само, як ви підете в банк та візьмете позику, але банк сподівається, що ви будете це сплачувати та жити так, щоби ви могли це сплачувати. Ці певні сподівання, що ви не будете розкрадати вашу іпотеку, а будете її сплачувати, і є однією з вимог до будь-якої з країн, яка позичає гроші в інвесторів чи урядів-акціонерів МВФ. Коли ви підписуєте ці зобов’язання, а за шість місяців скасовуєте якесь рішення, бо це не цікаво, треба пам’ятати, що це зобов’язання.

Найбільше Україна розтратила не грошей, а довіри. Раз добром нагріте серце вік не прохолоне. Але так само раз хитрістю кинуте серце стає дуже скептичним. Часом воно повертається з більшими вимогами, які б мали компенсувати втрату довіри.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Війна на Донбасі – як Росія агресивно шантажує Україну

Війна на Донбасі - як Росія агресивно шантажує Україну

Фото: Getty images

У лютому виповнюється шість років з моменту підписання другої серії Мінських домовленостей, які формально діють досі. Угоди були підписані попередньою владою під дулом російського автомата. Завдання Кремля досі залишається незмінним – використовувати ОРДЛО як інструмент для повзучого демонтажу української державності. Шантажуючи Україну і Євросоюз військовими ескалаціями, російська влада систематично переводить стрілки на Київ, який нібито не хоче виконувати угоди та виношує агресивні плани щодо власної території. Як саме російська влада розгойдує ситуацію навколо окупованого Донбасу, читайте в матеріалі “Апострофа”.

“Донбас не кинемо”

Кремль продовжує розкручувати тему окупаційного “форуму” в Донецьку. У голови російських громадян агресивно вбивається думка про те, що “київські реваншисти” нібито хочуть добити “республіки” ОРДЛО, але Москва обов’язково стане на їх захист. Пропагандистка Маргарита Симоньян, яка відзначилася скандальними заявами на “форумі” в Донецьку, на нещодавній зустрічі з президентом Володимиром Путіним відзвітувала про візит в ОРДЛО.

Як повідомляє російський “Комерсант”, Маргарита Симоньян заявила, що мешканці окупованого Донбасу в розмові з нею нібито “відповідали двома фразами: або що майбутнє своє бачать в складі РФ, або що вони вже в Росії”.

Як аргумент на користь існування як би “російського Донбасу” доводиться той факт, що на окупованій території Москва роздала населенню близько 100 тисяч російських “паспортів”. Передбачається, каже Симоньян, що до осені сукупно буде видано близько 500 тисяч кремлівських “аусвайсів”.

Далі Маргарита Симоньян задалася питанням: якщо в 2014 році була “російська весна”, то чи не час влаштувати на Донбасі “російське літо”, відкрито анексувавши українську територію. Як повідомили російські ЗМІ, Володимир Путін у відповідь сказав, що питання ОРДЛО складне і важливе саме по собі, і він як глава держави може ухвалювати такі рішення (“приєднання” Донбасу) тільки в інтересах всіх росіян.

“Але ми ж не кинемо Донбас?”, – перепитала Маргарита Симоньян. Російський президент на це відповів ствердно.

“Ви розумієте, звичайно, у мене перед очима стоять деякі люди, які отримали травми та каліцтва, особливо діти, на Донбасі. Але на наших з вами – я говорю на наших з вами, тому що ви – четверта влада – на наших з вами плечах величезна відповідальність за Росію в цілому. І перш ніж прийняти якесь рішення, ми повинні подумати про наслідки будь-якого нашого кроку. Донбас ми не кинемо. Незважаючи ні на що”, – процитували Володимира Путіна російські ЗМІ.

Як пояснив в бесіді з “Апострофом” керівник Українського інституту політики Руслан Бортник, російське керівництво такими діями і заявами намагається тиснути на Офіс президента Володимира Зеленського, шантажуючи масштабними військовими загостреннями.

“Переговорний процес по Донбасу зайшов в глухий кут через відсутність прогресу саме в політичній частині “Мінська”. У хід знову пішли снайпери та розвідгрупи. З іншого боку, Москва, проводячи “форум” в Донецьку, шантажує Україну. Росіяни демонструють готовність йти на політичну ескалацію в частині визнання “республіки” ОРДЛО, які претендують на всю територію Луганської та Донецької областей. Має місце завуальована військова загроза “приєднати” до ЛДНР ще кілька районів Донбасу”, – говорить Руслан Бортник.

“Київські реваншисти”

Кремль маніпулює тим, що Володимир Зеленський і “Слуга народу” йшли на вибори під гаслами досягнення миру. Але в розумінні російської влади, припинення війни на сході можливо тільки за умови політичної капітуляції Києва: “особливий статус” Донбасу, зміна Конституції під інтереси “республік”, формальне повернення ОРДЛО під контроль України, але зі збереженням російського контролю.

Війна на Донбасі - як Росія агресивно шантажує Україну

Володимир ЗеленськийФото: president.gov.ua

“Росія, починаючи з 2014 року, націлена використовувати Донбас для дестабілізації і руйнування України як держави. Нинішні дії і заяви (Путіна і Симоньян – “Апостроф”) – зовнішні прояви такої стратегічної лінії. З приходом Володимира Зеленського були спроби переглянути відносини з РФ в питаннях окупованих територій (Крим і Донбасу), влада спробувала модернізувати переговори з Кремлем, але результату це не принесло. Причина, знову-таки, в тому, що Кремль зараз веде ту ж лінію, що і в 2014-2015 роках. Зараз в Офісі президента в цілому зрозуміли, що позицію РФ змінити не вийде, а тому потрібно шукати нові підходи. Як варіант, залучати до процесу США та шукати інші переговорні майданчики замість Мінська. Білорусь в нинішніх реаліях уже не є нейтральною стороною”, – сказав в коментарі “Апострофу” заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.

Кремль з перших днів агресії проти України покладає відповідальність за свої дії виключно на Київ. За версією росіян, Москва в Криму і на Донбасі нібито захищала російськомовне населення від неіснуючих українських фашистів, а також блокувала виникнення на півострові військових баз США. Типова поведінка агресора – перекладання відповідальності на жертву.

У загостреннях на лінії фронту нібито винен теж Київ. Бойовики тут активно підспівують Кремлю. У так званій “ДНР” заявили про підготовку українського командування до активізації бойових дій. Так званий депутат “Народної ради ДНР” Олександр Камишов, переклавши всю провину на Україну, заявив, що про це свідчить заява глави делегації Києва в контактній групі щодо Донбасу Леоніда Кравчука про необхідність дзеркально відповідати на обстріли. Паралельно з цим в російських державних ЗМІ йде хвиля, що США озброюють Київ, щоб відбити ОРДЛО.

На слова Леоніда Кравчука зреагував і депутат заступник голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтин Затулін, пригрозивши військовою відповіддю, якщо Київ зважиться звільнити ОРДЛО від кремлівських окупантів.

“На українському боці сьогодні посилюються реваншисти, а також бажаючі під прикриттям нової американської адміністрації здійснити повернення Донбасу – і дії президента України Володимира Зеленського про це говорять. Росія повинна зробити все, щоб цього не допустити. Президент Росії Володимир Путін вже попереджав, що спроба силою вирішити це питання може привести до плачевних результатів для України в цілому та для її державності… Треба виходити з цього. Якщо це було заявлено, воно повинно бути здійснено, якщо виникне така загроза”, – заявив Затулін.

Перемир’я – все

Обстановка на лінії зіткнення загострюється з кожним днем. Ніякого перемир’я на Донбасі вже немає, зазначають експерти. Росіяни ще до історії з “форумом” в Донецьку і скандалу з санкціями проти кума російського президента Віктора Медведчука почали використовувати проти ВСУ тактику снайперського вогню.

Війна на Донбасі - як Росія агресивно шантажує Україну

Снайпер “Руської Православної Армії” в Донецьку, 2014 рікФото: Getty images

“Як свідчить дані розвідки, по нашим солдатам стріляють саме кадрові російські військовослужбовці. На території окупованого Донбасу росіяни проводять “вчення” для своїх снайперів. На постійній основі відбувається ротація снайперських груп, що можна простежити за інтенсивністю обстрілів”, – зазначив у розмові з “Апострофом” глава Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Одна з цілей росіян – посварити Київ з керівництвом Німеччини та Франції перед черговим раундом переговорів. “Путін і Росія почали нову фазу загострення. Москва діє в колишньому режимі “ескалація-деескалація”. Ситуація зазвичай загострюється напередодні чергових переговорів. Коли в Києві запропонували залучити до переговорів американців, Москва почала тиснути на Офіс президента, щоб українська влада сама відмовилася від перемир’я, і, можливо, пішла на поводу у провокацій. У такому випадку Кремль може апелювати в Заходу, що нібито саме Київ винен в ескалації. Сам формат Мінських угод дозволяє росіян діяти в такому режимі”, – додав Михайло Самусь.

На участь США в переговорах по Донбасу Москва точно не погодиться. Росіянам зручніше вести діалог саме з європейцями, які налаштовані менш категорично.

Агресивний блеф

Раніше Володимир Путін, виступаючи на форумі в Давосі пригрозив Заходу великою війною, якщо Євросоюз не відступиться від політики санкцій. Лінію на загострення продовжив глава МЗС РФ Сергій Лавров, який заявив про силові можливості розриву відносини Кремля та ЄС.

“Виходимо з того, що ми готові. У разі, якщо ще раз побачимо, як уже відчули неодноразово, що в якихось областях накладаються санкції, що створюють ризики для нашої економіки, в тому числі в самих чутливих сферах. Ми не хочемо ізолюватися від світового життя, але треба бути готовим до цього. Хочеш миру – готуйся до війни”, – заявив глава російського МЗС.

“Форум” в Донецьку, висловлювання Володимира Путіна в Давосі та його погрози “не залишити” Донбас, слова Маргарити Сімоньян про “російське літо”, а також кремлівські претензії на адресу Брюсселя – ланки одного військово-дипломатичного ланцюга.

“Російське керівництво демонструє Україні і Заходу, що не має наміру змінювати свою політику щодо окупованих територій, незважаючи на санкції. Візит глави європейської дипломатії Жозепа Бореля в Москву завершився нічим. На даний момент росіян дратує, що Київ став діяти більш жорстко щодо ОРДЛО, а також проросійських сил в Україні і пов’язаних з ними телеканалів. Стиль поведінки росіян не змінюється. Ми спостерігаємо активні військові навчання, які Москва проводить в прикордонних з Україною областях, а також в окупованому Криму. Російська військово-політична машина не збавляє обертів”, – каже Олександр Мусієнко.

Утім, експерти сходяться в тому, що подібна поведінка росіян – агресивний блеф. У 2015-16 роках, при адміністрації Барака Обами, коли Кремль вже вторгся в Крим і на Донбас, російські дипломати, чиновники і пропагандисти вели себе так само: погрожували влаштувати “Новоросію” на всьому південному сходу України, послати танки на Київ, застосувати важку авіацію і навіть використовувати ядерну зброю. Нічого такого не сталося, оскільки реальна економічна і політична ціна масштабної агресії на той момент для Кремля була непідйомною.

Як і шість років тому, Москва намагається взяти Київ і Захід на переляк, розраховуючи, що “м’якотілі” європейці будуть схиляти Офіс президента Зеленського до невигідних рішень. Володимиру Путіну для початку потрібно, щоб Банкова пішла на “прямий діалог” з окупованими Донецьком і Луганськом для обговорення політичних перспектив ОРДЛО. Саме заради цього Москва вустами пані Симоньян і погрожувала Києву гарячим “російським літом”.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Міноборони та Генштаб вступили в конфлікт – новини України

Міноборони та Генштаб вступили в конфлікт - новини України

Андрій Таран Фото: uk.wikipedia.org

Міністерство оборони переживає небачений скандал: міністр Андрій Таран вступив у відкрите протистояння відразу з декількома діючими керівниками армії, які подали на нього в суд, вимагаючи оскаржити винесену їм сувору догану за перевезення комерційного вантажу в Руанду з Болгарії і скасувати результати службового розслідування. Після скандалу, що розгорівся на цьому тлі, позов був відкликаний. Але в Міноборони незадоволені: головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак відкрито ігнорує міністра, а їх відносини з Тараном настільки погані, що вони навіть не розмовляють. Що твориться в українській армії – читайте в новому матеріалі “Апострофа”.

Уже 98 невиконаних розпоряджень

Ані в Міноборони, ані в Генштабі публічно не пояснюють причин конфлікту між Хомчаком і Тараном, проте вже не є секретом: відносини між ними настільки зіпсовані, що головнокомандувач і міністр навіть не розмовляють між собою.

Одна з основних причин конфлікту – рішення Тарана звільнити командувача Медичними військами України Ігоря Хоменка. У серпні 2020 року СБУ впіймала його підлеглих на хабарі в 1 млн гривень. Людей Хоменка підозрюють в організації злочинної схеми під час закупівель медичних масок для українських військових.

Як повідомляло видання Inforesist, наприкінці жовтня Таран сприяв звільненню близького до Хомчака Хоменка, з посади. Кажуть, що це призвело до загострення відносин Тарана з Хомчаком, які і без того були, м’яко кажучи, натягнуті.

Після цього Хоменко подав у суд на Тарана з вимогою оскаржити своє звільнення, а також сувору догану від міністра. А Хомчак, в свою чергу, не приховує того, що планує повернути свого друга на посаду попри скандал.

Як розповів “Апострофу” член Ради волонтерів при Міноборони Михайло Макарук, головнокомандувач ЗСУ відкрито говорить про це в Генштабі.

“Хоменко не просто його друг, він – соратник і права рука. Є доведений факт того, що в рядах Збройних сил України діє корупціонер – командувач Медичними військами, якого спіймали за руку і вся Україна це бачила, але Хомчак його не дозволяє звільнити. Навпаки – він ходить по Генштабу і розповідає: “Все буде добре – Хоменко буде на своєму місці” і це “трошки” дивно”, – розповів волонтер в розмові з виданням.

За словами Макарука, Хомчак не тільки не розмовляє з Тараном, але і систематично ігнорує розпорядження Міноборони. У розмові з нашим виданням волонтер підтвердив, що на даний момент проігноровано вже 98 розпоряджень.

“Була закрита комісія відомого адмірала Воронченка, результати роботи якої були доведені до вищого керівництва держави, але висновків досі не зроблено. Я пов’язую це з лобі пана Хомчака в Офісі президента. Зокрема, з його тісною дружбою з Кирилом Тимошенком”, – розповів він.

Що забув український ІЛ-76 в Руанді?

Наприкінці січня з’явилися подробиці про новий виток конфлікту між Тараном і командуванням ЗСУ – цього разу через український літак ІЛ-76 МД, який відвіз комерційний вантаж з болгарського Бургаса в африканську республіку Руанда. Ймовірно, що про цей випадок ніхто б не дізнався, якби українські генерали не вирішили подати на Тарана в суд.

Начальник Генерального штабу Сергій Корнійчук, головнокомандувач Повітряних сил Сергій Дроздов і головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак звернулися з позовами, щоб оскаржити винесені ним Тараном суворі догани та анулювати результати службового розслідування.

Як написав у себе в Facebook журналіст Юрій Бутусов, Хомчак нібито хоче оскаржити заборону Тарана на застосування українських ІЛ-76 МД в комерційних цілях.

“За даними джерел, позов Хомчака стосується результатів службового розслідування, проведеного в ЗСУ відповідно до наказу № 429 від 21.11.2020 міністра Тарана про стан військово-транспортної авіації. За результатами розслідування Таран заборонив застосування українських військових транспортників Іл-76 МД в комерційних цілях. Хомчак вважає, що заборона на комерційні рейси позбавляє армію коштів від контрактів, які надходять до спецфонду. А комерційні рейси – це єдина можливість забезпечити наліт пілотів і профінансувати паливо і ремонти літаків, які не забезпечує бюджет Міноборони”, – розповів журналіст.

Приводом для конфлікту став саме рейс в Руанду. Про це стало відомо з позову Командування повітряних військових сил до Вінницького окружного суду від 11 січня.

Міноборони та Генштаб вступили в конфлікт - новини України

Головна інтрига в цій історії – чому український ІЛ-76 взагалі літав в Руанду і що саме він віз? Як розповіло “Апострофу” джерело, знайоме з ситуацією, Таран дізнався про рейс випадково і зажадав пояснень.

“Таран дізнався про цей літак тільки тому, що він зламався в Єгипті. Після чого про це повідомили в Міноборони. У результаті чого Таран поставив питання командуванню Повітряних сил, чому наш ІЛ-76 МД здійснює комерційні рейси Бог знає де. І це при тому, що літак – старий і на ньому можна ще налітати зовсім небагато. А це, на секундочку, 9000 кілометрів від України. Та й взагалі цей літак призначений для десантування особового складу і військової техніки, а не перевезень комерційних вантажів”, – розповіли нашому виданню.

Спочатку джерело не стало говорити, який саме вантаж віз літак, лише назвавши його “дуже поганим”. Однак після того, як в ЗМІ з’явилася інформація, що на борту Іл-76 була зброя, наш співрозмовник підтвердив, що це дійсно так.

Утім, згадки про цей конфлікт можна знайти в офіційних джерелах – звичайно, без прямої згадки рейсу – і раніше. У листопаді командування Повітряних сил України прямо критикували рішення міністра про заборону вантажних перельотів. Серед контраргументів на рішення Тарана прозвучала теза про те, що таким чином наша військова авіація може не тільки заробляти кошти на транспортуванні вантажів, але і забезпечує наліт пілотам.

“Звичайно, відпрацьовувати планові тренувальні польоти можна і тут в Україні. Але, як показує практика, все закінчиться простоєм техніки на землі і втратою навченості льотного складу. І ресурс літака буде закінчуватися прямо на стоянці”, – говорилося в офіційній заяві Повітряних сил.

“Це – ганьба для країни. В Кремлі над нами сміються”

Конфлікт між Хомчаком і Тараном вийшов в публічну площину, і хоча за інформацією “Апострофа”, позов врешті-решт було відкликано, але підкилимна боротьба триває. Складається враження, що вийти із ситуації можна тільки звільненням однієї з конфліктуючих сторін або всіх відразу. Втім, ключовим каменем спотикання є законодавчі лакуни, які досі не врегулювали у Верховній Раді: недостатньо чітко визначені розмежування повноважень між Міноборони, яке повинно займатися виключно господарськими питаннями, і Генштабом, чия основна функція полягає в оперативному управлінні військами.

“Це ганьба для нашої країни. Ми бачимо, що на сьомому році війни військове керівництво країни не може навести порядок в своїх відносинах. Хто вже там більше винен – нехай визначає старший начальник. Питання в тому, що є орган, який стоїть над усіма цими питаннями – в першу чергу, заступник глави Офісу президента з питань нацбезпеки і оборони. Чия завдання – не допустити, щоб ці проблеми були винесені в публічну площину. Думаю, що в Кремлі зараз над нами сміються дуже сильно“, – сказав в ефірі “Апостроф ТВ” колишній заступник секретаря РНБО, генерал ЗСУ Сергій Кривонос.

“Якщо вже вони підключили суд, то я так розумію, що особисто не змогли знайти контакт, а Офіс президента не зумів проконтролювати процес. Зараз страждає імідж країни, армії, йде кланова війна всередині і нічого хорошого це не приносить”, – додав Кривонос.

За словами волонтера Михайла Макарука, такого падіння українська армія не знала вже багато років.

“Скажу відверто – на даний момент керівництво наших збройних сил скотилося до рівня 2013-2014-х років. Їх фрази -“волонтери брешуть, це все неправда, ми святі” – не те що насторожують, це – дивно. А відверта війна, коли Генштаб подає позови на Міністерство оборони – це взагалі ненормально”, – констатував він в розмові з “Апострофом”.

“Апострофу” в Генштабі про протистояння відповіли вельми лаконічно: “Проблемні питання вирішуються з Міністерством оборони в робочому порядку відповідно до чинного законодавства в інтересах обороноздатності України. Публічне обговорення порушених у запиті питань неактуально”, – сказали там.

Джерело

Continue Reading