Зв'язок з нами

ПОЛІТИКА

Зеленський проти олігархів – хто постраждає найбільше – Новини України

Зеленський проти олігархів - хто постраждає найбільше - Новини України

Фото:

Банкова, реагуючи на соціальний запит українців, запропонувала мільярдерам “деолігархізацію” – збереження грошей в обмін на відмову від політичного впливу. Як саме за останні півроку змінилися позиції топових олігархів і кого з них найскладніше буде позбавити статусу впливових нуворишів, читайте в матеріалі “Апострофа”.

Закон про олігархів

Володимир Зеленський під час виборчої кампанії обіцяв “побудувати країну без олігархів”. Тільки через майже два роки після інавгурації, глава держави перейшов від слів до справи, вдаривши по Віктору Медведчуку – спочатку за допомогою санкцій і відключення трьох телеканалів, а потім і зовсім порушивши проти нього кримінальні справи.

На цьому процес деолігархізації явно не планується згортати. Півроку тому “Апостроф” опублікував великий матеріал, в якому проаналізував відносини, що склалися між Офісом президента Володимира Зеленського та провідними фінансово-промисловими групами. Глава держави спочатку запропонував великому бізнесу варіант співіснування, але в силу політичних причин “пакт про ненапад” виявився недовговічним.

Під час недавньої прес-конференції президент повідомив, що анонсований раніше “закон про олігархів” можуть представити в парламенті вже цього тижня. Відповідаючи на питання журналістів, Володимир Зеленський запевнив, що мета законопроекту не полягає в ліквідації великого бізнесу, а у викоріненні самої суті олігархату.

“Головний сенс і головна філософія закону, і це моя філософія – ми не хочемо вбити великий бізнес, але ми точно вбиваємо поняття, зміст та вплив олігархічної системи в нашій країні. Впливу на мас-медіа не буде, впливу на політику не буде, впливу на чиновників не буде, але якщо це станеться, то ці люди отримають квиток під назвою “олігарх”. Вони з’являться в спеціальному реєстрі. В такому випадку великий бізнес може втратити велику частину активів, які у них перебувають за кордоном”, – заявив Володимир Зеленський.

Президент запевнив, що держава не стане нікого заганяти в кут. Законопроект передбачає, що особи, що потрапили в “олігархічний список”, отримають можливість змінити свій статус.

“Відповідно до закону, їм (олігархам – “Апостроф”) буде надано час позбутися всього цього впливу. Навіть ми їм покажемо, як це можна зробити. Глухого кута ні для кого тут не буде”, – запевнив Володимир Зеленський.

Питання не тільки в змісті документа, а й в тому, наскільки ймовірним є його прийняття, з урахуванням того, що великий бізнес має вплив на парламент. За кожною депутатською групою можуть ховатися інтереси конкретного олігарха.

“Ймовірність ухвалення цього законопроекту – висока, незважаючи на те, що окремі депутатські групи пов’язані з тим чи іншим олігархом. Депутати ж проголосували за зняття з себе недоторканності, хоча їм це було невигідно. Як і тоді, тут багато чого залежить від позиції Банкової. Влада знайшла для себе цікаву і виграшну, з політичної точки зору, тему. Володимир Зеленський себе олігархом не вважає, і не боїться, що закон вдарить по ньому. Офіс президента вхопився за популярний в народі сюжет і буде його розкручувати далі”, – пояснив у розмові з “Апострофом” відомий політтехнолог Сергій Гайдай.

Кого вважати олігархом?

Володимир Зеленський під час прес-конференції відмовився називати імена 13 бізнесменів, які потенційно можуть виявитися в реєстрі. Раніше таку інформацію озвучили в РНБО, але без вказівки конкретних імен. Зеленський натякнув, що у нього своє бачення критеріїв, за якими потрібно визначати кількість олігархів. Тимчасовий інформаційний вакуум був заповнений версіями різного ступеня достовірності.

Колишній народний депутат, а нині член наглядової ради “Укрзалізниці” Сергій Лещенко повідомив, що в можливий реєстр можуть увійти Ринат Ахметов, Петро Порошенко, Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук, Сергій Льовочкін, Віктор Медведчук, Вадим Новінський, Юрій Косюк, Олег Бахматюк, Костянтин Жеваго, Олександр і Галина Гереги. У відповідь на інсайд Сергія Лещенка, у спостерігачів виникло закономірне питання, який критерій відбору в “олігархи” і чому в ньому не опинилися інші великі бізнес-персони, такі як партнер пана Коломойського Геннадій Боголюбов, підприємці Андрій Веревський тощо. До того ж в Україні має місце такий феномен, як “регіональні олігархи”, до яких можна віднести мерів всіх великих міст, а також латифундистів, які мають величезний вплив на ситуацію на місцях.

“Тема з “законом про олігархів” вже вистрілила. Багато потенційних фігуранти насторожилося. Проект передбачає створення окремого реєстру, а це вже не просто якийсь список, а юридичний документ. Як наприклад, реєстру прав власності. Попадання в такий “реєстр олігархів” загрожує наслідками і обмеженнями. Не виключаю, що з боку великого бізнесу буде опір таким законодавчим новаціям”, – сказав “Апострофу” глава Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Далеко не завжди солідні грошові накопичення і бізнес-активи припускають “повноцінний” олігархічний статус. Крім багатства претендент повинен мати істотні медійні активи, а також мати власний політичний інструмент – партію або громадський рух.

З урахуванням такого підходу у “вищу олігархічну лігу” потрапляють кілька українських бізнесменів-політиків: Ринат Ахметов, Віктор Медведчук, Петро Порошенко, Ігор Коломойський і Віктор Пінчук. Сергія Льовочкіна і “газову групу” в ОПЗЖ можна з деякими застереженнями віднести до “вищої ліги” на підставі їх політичного і медійного впливу, а також можливостей, які відкрилися через ослаблення пана Медведчука.

Медведчук: тактичне ослаблення

З усіх топових олігархів за останні півроку найбільше постраждав Віктор Медведчук. Скандальний кум президента РФ Володимира Путіна спочатку потрапив під санкції РНБО, вибили з його рук три загальноукраїнських телеканали, потім влада наступила на його бізнес-інтереси на паливному ринку, а після в хід пішли кримінальні справи за “державну зраду”. Під слідством опинилися сам пан Медведчук, а також його соратники по ОПЗЖ і руху “Український вибір”.

Офіс президента не приховує, що нинішня “деолігархізація” почалася саме з Віктора Медведчука. Володимир Зеленський у недавній колонці одному з видань заявив, що основне завдання – позбавити олігархів медіа-ресурсів, які дозволяють їм шантажувати і послаблювати державу.

“Наприклад, вперше за багато років не збільшилася, а зменшилася кількість олігархів. Мінус Медведчук. За допомогою законних інструментів Медведчук був позбавлений можливості використовувати медіаактиви і державне майно для того, щоб відверто бити по країні і наносити руйнівний шкоди державній безпеці”, – заявив глава держави.

Наразі Віктор Медведчук перебуває під домашнім арештом, але як відзначають спостерігачі, навіть в такому ослабленому стані, він ще може бути небезпечним для Банкової.

“Історія з Віктором Медведчуком далека від завершення. Він позбувся медійного впливу, але продовжує зберігати політичне. Фактор Кремля і президента РФ Володимира Путіна нікуди не подівся. Глава політради ОПЗЖ всіляко демонструє, що готовий далі боротися за контроль над частиною вітчизняного медіапростору. Він, хай і втративши сили, але залишається в числі “класичних” українських олігархів”, – пояснив у розмові з “Апострофом” керівник Агентства прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко.

Незважаючи на це, ініціатива – на боці влади. Навіть якщо його вину не буде доведено в суді, у Офісу президента вистачить інструментів і можливостей для наступних ударів по політичним позиціям пана Медведчука.

Ахметов: пошуки політичної альтернативи

Рінат Ахметов – найбагатший вітчизняний бізнесмен, який контролює близько третини української економіки. За оцінками Forbes, його статок оцінюється в 7,6 млрд доларів. Пан Ахметов вмів знаходити спільну мову з будь-яким президентом. З Офісом президента Володимира Зеленського у нього теж склалися нормальні відносини.

Незважаючи на періодичні струси, Денис Шмигаль, який раніше працював на керівних посадах в ДТЕК, зберігає пост глави уряду. Водночас лояльна до Рината Ахметова Ольга Буславец так і не стала міністром енергетики, покинувши Кабмін в грудні минулого року. Втім, є й інші певні кадрові успіхи – в суботу, 22 травня, стало відомо, що Зеленський призначив членом до наглядової ради Укроборонпрому Ростислава Шурму – колишнього генерального директора ПАТ “Запоріжсталь” (2012-2019 г), що входить до групи Метінвест Ахметова. Яке відношення Шурма-молодший (його батько Ігор Шурма був нардепом від Опоблоку в 8 скликанні ВР), незрозуміло.

Проте, “гойдалки” для Ахметова тривають. “Закон про олігархів” ще не прийнятий, але влада намагається витиснути з його бізнес-проектів певний фінансовий ресурс для держави. Днями Кабмін схвалив законопроект, що передбачає збільшення податкового навантаження на металургію. З огляду на інтереси олігарха в металургійній галузі, проект отримав неформальну назву “антиахметовськими”.

“Кінцева мета такого законопроекту – поповнити бюджет. Спочатку рента на видобуток залізної руди повинна бути прив’язана до ринкових цін на неї. У цьому сенсі мова зараз йде про відновлення статус-кво. Якщо говорити в цілому, то справа не в окремих законопроектах. Їх можна приймати, хоч греблю гати. Можна написати закони по “деолігархізацію”, “деахметизацію” або черговий “анти-Коломойський закон”, але все це не буде працювати. Суть в зрозумілих правилах гри, в повноцінної судової реформи та захисту прав власності. Олігархи не з’явилися самі по собі. Для них активна участь в політиці – інструмент захисту бізнес-інтересів, в ситуації, коли інші легальні механізми дають збій”, – сказав в коментарі “Апострофу” керівник економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.

Як говорилося вище, “повноцінний” олігарх в Україні неможливий без власного політичного бренду. Лояльні до олігарха народні депутати присутні практично в кожній фракції. За різними оцінками, в парламенті його безпосередньо підтримують близько 50 нардепів, і ще стільки ж вдається “добрати” перед важливими голосуваннями. Але це все-таки гірше, ніж власна партія і парламентська фракція.

Зараз команда пана Ахметова вже працює над створенням нової “партії професіоналів” з метою заходу в парламент наступного скликання. На початку травня давній соратник олігарха Борис Колесніков анонсував появу партії “Україна – наш дім” – явно з прицілом на всеукраїнський політпроект.

Коломойський: низка невдач

Наступний “потерпілий” – Ігор Коломойський. Останні півроку не можна назвати для нього сприятливими. Санкції Державного департаменту США, історія з “Приватбанком”, скандали за участю його союзника Олександра Дубінського і перестановки в НАК “Нафтогаз” – далеко не повний перелік неприємних для пана Коломойського сюжетів.

Політичний проект “За майбутнє”, відомий в народі як “Майбах”, пробуксовує. У політичній тусовці ходять чутки, що у глави партії Ігоря Палиці останнім часом зіпсувалися відносини з паном Коломойським. Непрямою ознакою того, справи у “Майбаха” йдуть не дуже, може бути недавній відхід з партії впливового депутата-мажоритарника Антона Яценка, який пробрався в “Батьківщину”.

Хоча в плані фінансів, у Ігоря Коломойського справи йдуть непогано. За оцінками Forbes, за рік його статки зросли з 1 млрд до 1,8 млрд доларів.

“На даний момент немає підстав стверджувати, що політичний вплив Ігоря Коломойського слабшає. Навіть після історії з виключенням з фракції “Слуги народу” Олександра Дубінського баланс сил в президентській партії зберігається. Те ж саме стосується ринку нафтопродуктів, на якому у олігарха є серйозні бізнес-інтереси. В уряді кажуть, що вартість палива росте через картельну змову, і вводять державне регулювання цін. При цьому реальні механізми впливу на учасників змови – Антимонопольний комітет і НАК Нафтогаз – не задіюються. Все це вказує на те, заяви властей з приводу деолігархізації поки розходяться зі справами в державному управлінні та економіці”, – сказав “Апострофу” засновник Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін.

Порошенко: репутаційні втрати

П’ятий президент не змирився з поразкою 2019 року і виношує амбітні плани на реванш, але за півроку його шанси на перемогу в наступному парламентському і президентському циклі істотно зменшилися. Якщо раніше йому заважав колосальний антирейтинг, то тепер до нього додалися підозри в можливих зв’язках з Віктором Медведчуком. Списку санкцій атака на ОПЗЖ, а також публікації так званих “плівок Медведчука”, в яких п’ятий президент фігурує в негативному контексті, руйнують його імідж “головного патріота і державника”.

Дійшло до того, що Петру Порошенку, побоюючись санкцій, довелося “купувати” телеканал “Прямий” у формальних власників, які і так були пов’язані з екс-президентом. Підозри в “митних контактах” з Віктором Медведчуком і Кремлем настільки нервують команду Петра Порошенка, що його юристи навіть пригрозили судом журналістові Дмитру Гордону, який дорікнув п’ятому президенту в кулуарних угодах з агресором.

Офіс президента своїми діями поступово вибиває з-під Петра Порошенка патріотичний і націонал-демократичний електорат центральних і західних областей. У влади зараз в руках кілька “важких” аргументів. Саме Володимир Зеленський атакував проросійську “п’яту колону”, яка за Порошенка підняла голову. Чинний глава держави не погодився на кремлівський план по Донбасу, курс на ЄС і НАТО залишився незмінним. Іншими словами, не відбулося того, чим лякав Порошенко і його команда перед президентськими виборами.

Петро Порошенко також обіцяв розібратися з олігархами. “Я буду діяти з такою ж рішучістю, з якою 100 років тому Теодор Рузвельт на основі Антитрастового законодавства припинив зловживання олігархів і повернув США економічну конкуренцію”, – говорив Петро Порошенко в 2015 році. В кінцевому підсумку все звелося до “розкуркулення” Ігоря Коломойського і до скандальної формули “Роттердам +”.

“Деолігархізація від Петра Порошенка – історія в дусі “бджоли проти меду”. Він – класичний олігарх. Адже, хто такі олігархи? Це великі підприємці, які використовують медійний і політичний вплив для особистого збагачення. У плані використання політики для зміцнення своїх позицій в бізнесі з Петром Порошенком може змагатися хіба що Віктор Медведчук “, – говорить Сергій Гайдай.

“Газовики”: політичний шанс

Якщо Петро Порошенко іміджево програє через атаки Банкової на Віктора Медведчука, то неформальна “газова група” в ОПЗЖ опинилася в тактичному виграші. Сергій Льовочкін та Юрій Бойко, формально не відвертаючись від партійних соратників, на жорсткий конфлікт з владою не йдуть. Навпаки, як відзначають журналістські джерела, у пана Льовочкіна склалися непогані відносини з главою Офісу президента.

За останні півроку “газовики” отримали шанс перехопити політичну повістку Віктора Медведчука, а також закрити вакуум, що утворився після виходу з активної гри Дмитра Фірташа.

“Вплив Дмитра Фірташа на політичне життя в країні з 2014 року суттєво зменшився. На політику каналу “Інтер” зараз більше впливає Сергій Льовочкін”, – говорить Володимир Фесенко.

Водночас, дії Банкової кардинально змінили ситуацію з лідерством всередині ОПЗЖ. Якщо раніше Медведчук де-факто був “рульовим” – в першу чергу, за рахунок трьох телеканалів, то тепер “газовикам” союзники в підметки не годяться.

“Судячи з того, що “Інтер” запросили на зустріч із Володимиром Зеленським та дозволили поставити запитання, то вони явно не в опалі. Не думаю, що Сергій Льовочкін вирішиться підім’яти ОПЗЖ під себе, хоча ходять розмови про можливе “рейдерське захоплення”. Якщо влада реально стане дотискати Віктора Медведчука, то “газовики” відійдуть в сторону. Юрій Бойко продовжує з солідарності ходити на суди до Віктора Медведчука, хоча він не був частим гостем на його каналах. Такі історії (санкції та кримінальні справи проти верхівки ОПЗЖ – “Апостроф”) або роз’єднують, або ще більше згуртовують. Тут мають місце саме відцентрові настрої”, – зазначив у розмові з “Апострофом” керівник аналітичного агентства “Третій Сектор” Андрій Золотарьов.

Пінчук: період затишшя

Єдиний топовий олігарх, які за останні півроку практично не фігурував в публічних скандалах – Віктор Пінчук.

Спочатку олігарх отримав через представників неурядових організацій (відомих в суспільстві як “грантоїдів”) лояльний йому Кабмін на чолі з Олексієм Гончаруком. Команда молодих реформаторів не виправдала надій і змушена була піти з уряду. Віктор Пінчук тимчасово відступив, намагаючись зберегти позиції серед “грантоїдів” активною підтримкою збереження антикорупційних структур.

Війна Офісу президента з Віктором Медведчуком в якомусь сенсі була на руку пану Пінчуку. Минулого року в ЗМІ просочувалася інформація, що кум російського президента на додачу до наявних телеканалів планував докупити медіа з холдингу пана Пінчука. Велика ймовірність того, що олігархові хотіли зробити пропозицію, від якої не можна відмовитися. Але після подій, що відбулися пану Медведчуку стало не до розширення своїх медіа-активів.

Як відзначають експерти, позиції пана Пінчука всередині України можуть посилитися на тлі приходу до влади у Вашингтоні демократичної адміністрації Джо Байдена.

“Все-таки для демократів у Вашингтоні пан Пінчук не чужа людина. І в сутичці заокеанського “чужого” і українським олігархічним “хижаком” він може бути останнім у списку на умовну розправу. Можна, звичайно, дискутувати, хто буде реально останнім в цьому протистоянні – Пінчук чи Ахметов. у будь-якому випадку політичні обставини змушують Офіс Зеленського дрейфувати в бік американців, які наполягають на тому, що вплив українських олігархів на політику слід обмежити”, – каже Андрій Золотарьов.

Маючи підтримку заокеанських партнерів, пан Пінчук може розраховувати на м’яку “деолігархізацію” з урахуванням своїх інтересів. З мільярдерів “вищої ліги” на такий варіант зараз може розраховувати хіба що він і Рінат Ахметов. Всі інші, швидше за все, постраждають набагато сильніше.

Джерело

Continue Reading
Натисніть щоб коментувати

Залишити Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ПОЛІТИКА

Чауса Молдова викрадення – адвокат судді розповів деталі про відео з Чаусом

Чауса Молдова викрадення - адвокат судді розповів деталі про відео з Чаусом

Микола Чаус Фото: inforesist.org

Два відео-звернення скандального судді Миколи Чауса, які були опубліковані протягом тижня, могли бути записані під тиском. Є дуже багато сумнівів щодо їх добровільності. Разом з тим, досі невідоме місцезнаходження судді Дніпровського районного суду Києва, якого викрали у Молдові. Про це в ефірі програми “Трикутник Іванської” на Апостроф TV розповів адвокат зниклого служителя Феміди Олександр Вишневий.

– З ким ви підписували договір про правову допомогу? Особисто з Чаусом чи з його рідними?

– З рідними. З родичами, як це передбачено процесуальним законодавством.

– Заява про вчинення кримінального правопорушення – наприклад, про викрадення свого клієнта – вже була?

– Заяву підписувала матір Чауса. Коли я укладав договір, то Чауса вже викрали.

– Після того, як з’явилися плівки з паном Чаусом, чи проводилися якісь слідчі дії?

– В межах того, що я можу вам повідомити, Службою безпеки України відкрите кримінальне провадження за фактом викрадення.

Також у зв’язку із появою анонімного телеграм-каналу та опублікуванням першого відео-звернення Чауса, наскільки мені зараз відомо, було відкрите окреме кримінальне провадження.

В подальшому у процесуальний спосіб буде вирішуватися: чи об’єднувати ці кримінальні провадження, чи розслідувати паралельно.

Слідче управління ГУ Нацполіції також відкрило кримінальне провадження за даним фактом. Державне бюро розслідувань не побачило в цій події ознак будь-якого кримінального правопорушення, у зв’язку з чим повідомили про те, що звернення матері про вчинення кримінального правопорушення не підлягає розгляду за правилами Кримінального процесуального кодексу.

– Чому відео з вашим клієнтом з’явилося саме зараз, та хто його насправді викрав? Хтось припускає, що, ймовірно, його викрали за завданням голови Офісу президента Єрмака. Що ви про це думаєте?

– У мене немає підстав стверджувати чи навіть припускати про те, що Офіс президента причетний до викрадення пана Чауса. Немає таких підстав на сьогоднішній день – ні стверджувати, ні припускати – навіть у працівників правоохоронних органів. Навіть працівники правоохоронного органу Молдови, які здійснили затримання двох громадян Молдови, також ухиляються та утримуються від версій про те, що до вказаного викрадення причетні посадовці нашої держави.

На даний момент це голослівні звинувачення, від яких принаймні я точно буду відходити, тому що в мене немає жодної інформації про це.

– У відео самого Чауса були натяки про п’ятого президента України Петра Порошенка. Що ви можете сказати?

– Давайте говорити об’єктивно. Наскільки цей відеозапис, який ми побачили в анонімному телеграм-каналі, може бути нами сприйнятий взагалі як інформація, якій можна давати оцінку з юридичної точки зору?

Перше: Микола Олексійович Чаус не вміє створювати телеграм-канали.

Друге: враховуючи те, що він півтора місяці був в ізоляції від сім’ї, від адвокатів, і що дійсно його викрали – це вже результати розслідування правоохоронних органів Молдови – наскільки добровільними є ті чи інші заяви, які публікуються в цій мережі?

Третє: виходячи із сукупності ознак стосовно одягу, стосовно того, як від звертається, стосовно того, як він говорить, чи можемо ми взагалі стверджувати про добровільність цих заяв? У нас – у захисту – є очевидні сумніви щодо того, що ці заяви Микола Олексійович дає добровільно. Якщо він стверджує, що в 2021 році його викрадення ніхто не вчиняв, то у чому проблема скористатися правовою допомогою, як це властиво правозахиснику, що в судовій системи пропрацював більше 20 років? Цей алгоритм дій, який ми наразі бачимо, і який застосований Миколою Олексійовичем, йому не властивий взагалі.

– Чи є у вас здогадки, де зараз знаходиться ваш клієнт?

– Ми можемо лише здогадуватися. Якщо проаналізувати відео, то він зазначає про те, що “коли я повернуся до України”. Але якщо аналізувати сукупність тих даних, про які я вже сказав, підстав говорити про добровільність цих заяв, як і про достовірність інформації, яка ним викладається, у нас немає. Тому ця інформація ставиться під сумнів.

Є результати розслідування правоохоронних органів Молдови, які зробили висновок, виходячи із зібраних у справі конкретних доказів, що Миколу Олексійовича було перевезено через державний кордон. Є підстави вважати або навіть припускати, що наразі він може знаходитися за межами Молдови, де він до цього проживав.

А де він саме зараз – ми не може стверджувати та навіть припускати. Відповідь на це питання повинні давати правоохоронці, які розслідують справу і наразі не дають жодних коментарів з цього приводу.

– Якщо вони не дають вам жодних коментарів, то які ваші подальші дії?

– Є декілька справ – за фактом його викрадення і за фактом отримання неправомірної вигоди, де він підозрюється.

– Давайте за фактом викрадення. Ми говоримо про те, що не знаємо, де людина знаходиться, але на відео вона з’являється.

– Ми проводимо комплекс дій, зокрема, аналізуємо інформацію, яка нам надходить, передаємо її правоохоронним органам, сприяємо в тому, щоб допитувалися особи, які мають відношення до цього кримінального провадження та здатні своїми показаннями забезпечити ті обставини, які підлягають розслідуванню в кримінальному провадженні.

Також ми надали органам слідства відеозаписи та ставимо питання про призначення психологічної експертизи стосовно того, чи міг він в тому стані, яким ми його бачили на відео, давати показання чи робити будь-які заяви добровільно, які у нього взагалі психологічні властивості. Цей комплекс питань дасть змогу зробити висновок про те, чи ці заяви були добровільними, та які правові наслідки цих заяв можуть взагалі наступити.

– Хто або що, на вашу думку, загрожує Чаусу в Україні.

– Я особисто, як захисник, вважаю, що йому нічого не загрожує. В юридичному аспекті. В фізичному – ми навіть не можемо припускати, тому що ми прекрасно розуміємо – якщо людину викрали, то в безпеці вона не знаходиться.

Стосовно юридичного аспекту зазначу наступне: сьогодні є кримінальна справа, яка розслідується за підозрою в отриманні ним неправомірної вигоди, де позиція захисту зводиться до того, що це очевидна провокація та голослівні висловлювання в ЗМІ політиків, посадовців, зокрема, і деяких правників про те, що він корупціонер. Це лише голослівні заяви, які не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Ті, хто робить такі заяви, взагалі не бачив матеріалів цих проваджень.

Тому на даний момент ми повинні дочекатися Миколи Олексійовича, або його мають знайти органи досудового розслідування – і відповідно захищатися у спосіб, який передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Тими методами, які передбачені законом.

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Прес-конференція Зеленського – кому передав привіт президент

Прес-конференція Зеленського - кому передав привіт президент

Фото:

У четвер, 20 травня, в авіаційному ангарі заводу “Антонов” відбулася велика прес-конференція президента України Володимира Зеленського про підсумки його роботи на посаді глави держави за два роки і першочергові завдання на найближчий час. Зеленський показав, що за два роки його наївність пройшла, пріоритети змінилися, а прагматичності в підходах явно додалося. І головне – він явно хоче показати себе досвідченим політиком, здатним атакувати будь-якого опонента і передавати “привіти” кожному олігархові. Про те, що розповів і про що натякнув журналістам Зеленський, читайте в матеріалі “Апострофа”.

Безкрила мрія

Місце для проведення підсумкової прес-конференції – авіабудівний завод “Антонов” – було вибрано президентом невипадково. Втім, з картинкою організатори явно перемудрили. Подіум Зеленського височів на тлі величезного транспортного літака “Руслан” і фюзеляжу недобудованої “Мрії” №2, що стоїть в ангарі без крил вже майже три десятка років. Ця картинка якось не дуже поєднувалася з головною задумкою спічрайтерів президента – Зеленський максимально наголошував на тезі про те, як він має намір розвивати Україну, щоб перетворити її в “країну мрій”. Головний “довгобуд” українського авіапрому, який давним-давно закинули, виглядав тут ні до села, ні до міста…

Разом з президентом на захід прибуло кілька його соратників, серед них були глава Офісу президента Андрій Єрмак і його заступник Кирило Тимошенко – нерозлучні “друзі”, які постійно про щось перешіптувалися, намагаючись особливо не звертати на себе увагу.

Варто відзначити, що третю за ліком прес-конференцію Зеленського вела вже не його колишній прес-секретар Юлія Мендель, а глава інформаційного департаменту Ірина Побєдоносцева, яку одразу почали сватати в наступниці Мендель (втім, вона це відразу ж спростувала). Подейкують, що зовсім скоро Мендель може замінити колишня телеведуча і екс-депутат Київради від УДАРу Рена Назарова, яка протягом останніх кілька місяців активно займається медіа-роботою фракції “Слуги народу” у Верховній Раді. Але повернемося до суті президентського “звіту”.

Практично на самому початку своєї промови президент трохи “пойспойлерив” про те, як Україна відзначатиме 30-річчя своєї незалежності цілих три дні – з 22 по 24 серпня. У перший пройде вшанування великих українців нової премією “Національна легенда”, після чого пройде великий концерт, причому за три дні їх буде кілька: в Опері (за участю зірок світової сцени – українців), і навіть на НСК “Олімпійський”. На 23 серпня, День українського прапора, в усіх регіонах України піднімуть великі стяги. У цей же день відбудеться перший саміт “Кримської платформи” по деокупації кримського півострова, на який запрошені президенти, прем’єр-міністри, міністри закордонних справ інших країн – всього буде представлено близько 30 країн, зазначив Зеленський. На сам День незалежності пройде грандіозний парад – як на суші, так і на воді, і в повітрі.

Утім, свята святами, а головні тези президента стосувалася політекономії. Основними завданнями Зеленський вважає створення країни без олігархів і без війни. І звичайно ж “фішки” у вигляді “держави в смартфоні” і “тисяч кілометрів” побудованих доріг.

“Ми будуємо сьогодні країну, яка не чекає, як це було раніше, тільки санкційну політику держав, а країну, яка самостійно захищає свій суверенітет, і яка всередині країни проводить потужну санкційну політику проти пропагандистів, проти контрабандистів, проти кримінальних авторитетів, “злодіїв в законі”, – заявив президент.

Подача олігархам

Магістральної темою фактично став закон про олігархів, анонсований Зеленським. Він, виходячи зі слів президента, передбачає дві ключові речі: масове переписування каналів і ЗМІ на третіх осіб і виборча антимонопольна чистка, а точніше – перерозподіл певних активів.

“Називати їх прізвища не буду, не боюся нікого. Вважаю, що 13 – це за інформацією секретаря РНБО. Давайте про критерії, і тоді будемо розуміти, скільки їх в Україні. Закон в принципі готовий, але є кілька деталей. Він з’явиться наступного тижня. Ми не хочемо вбити великий бізнес, але ми хочемо вбити вплив олігархічної системи в нашій країні”, – сказав Зеленський.

Примітно, що президент досить жорстко відповів на питання журналіста телеканалу “Україна 24” про те, навіщо піднімати податки для видобувачів руди (“привіт” від Ріната Ахметова), якщо вони і так добре фінансують соцвиплати. Зеленський в свою чергу прозоро натякнув про те, що розуміє, від якого саме олігарха виходить дане питання, відповівши, що податки на видобуток та продаж цієї сировини, яка значно подорожчала в світі, в Україні є вкрай низькими.

Ще один дуже важливий посил шостого президента – тема так званого зовнішнього управління. Зеленський дав зрозуміти – звільнення Коболєва було невипадковим і надалі по всіх подібних кадрових та інших речах він не збирається ні з ким консультуватися – в тому числі і з Заходом.

Згадав президент і про бідність, з якою він обіцяв покінчити в Україні. Зеленський поскаржився, що не все в цьому відношенні залежить саме від нього, але одразу зазначив, що продавлює підвищення мінімалки і пенсій, а епоха бідності, мовляв, закінчиться, коли всі будуть платити податки і коли в країні запрацює дерегуляція.

Донбас і референдум

Ще одна тема, про яку згадував президент, відповідаючи на питання журналістів – війна на Донбасі.

“У нас був великий крок – про припинення вогню… У 10 разів було зменшено кількість обстрілів, поранених, загиблих… Що далі? Далі кілька напрямків. Ми будемо далі йти в “нормандському форматі”. Я відчуваю підтримку Меркель і Макрона, вони знають мою думку. Я вважаю, що вони останнім часом послаблюють свої позиції щодо Росії”, – заявив шостий президент, явно натякаючи Берліну і Парижу на те, що не буде замовчувати їх угодовство щодо Москви.

У контексті цієї ж теми Зеленський згадав і про майбутній референдум. “Щодо державного референдуму, я вважаю на сьогодні, що це повинне бути саме головне питання, яке у нас сьогодні є – я вважаю, що це ситуація на Донбасі”, – сказав він. За словами президента, це може статися “через деякий час”, оскільки у Києва є кілька планів з припинення війни і повернення окупованих територій і людей. “Ми представимо на розгляд суспільства саме референдум з такою тематикою”, – сказав Зеленський. Зміст питань на майбутньому референдумі поки незрозумілий, але зараз ця ідея виглядає як якийсь посил світовим лідерам про готовність вийти з Мінська таким шляхом.

Говорячи про Донбас, президент заявив, що попередник залишив йому вузьке поле для маневру і “мало фігур на шаховій дошці”. Тому недивно, що, відповідаючи на питання про те, чи не повернуться у владу на його запрошення досвідчені політики, він відповів: “Нові обличчя, які були, вони вже постаріли і вони вже з досвідом… Якщо ви маєте на увазі людей з “потужним досвідом”, як Володимир Гройсман, Арсеній Яценюк та Юлія Тимошенко, то таких людей ви не побачите (в команді президента, – “Апостроф”).

Заговорив Зеленський і про боротьбу з одним з таких “старих облич”, а саме зі столичним градоначальником Віталієм Кличком, прозоро давши зрозуміти, що Кличко можуть позбавити посади глави КМДА, оскільки мер “дуже неправильно себе публічно веде”. Пролунав і посил ще одному політику-важковаговику, главі МВС Арсену Авакову – глава держави, відповідаючи на питання про вбивство Павла Шеремета, натякнув, що якщо буде докази, що в цьому були звинувачені невинні люди, то можлива розмова з Аваковим про його відповідність займаній посаді.

У цілому, своєю прес-конференцією Зеленський явно створював враження того, що він готовий почати війну проти всіх – і олігархів, і політичних конкурентів. При чому, правила цієї війни формуються на ходу, як і більшість рішень, прийнятих в його команді – і побудовані в форматі шоу або телесеріалу.

“Ви побачите ще багато чого. Дивіться нас щоп’ятниці (коли традиційно засідає Рада національної безпеки і оборони України, – “Апостроф“)”, – сказав Зеленський. І судячи з останніх дій “сценаристів” з Банкової, є тверде відчуття, що найцікавіше тільки починається. Show must go on…

Джерело

Continue Reading

ПОЛІТИКА

Звільнення міністрів – які зміни чекають Кабмін – Новини України

Звільнення міністрів - які зміни чекають Кабмін - Новини України

Фото:

У вівторок, 18 травня, Верховна Рада на своєму позачерговому засіданні звільнила трьох міністрів уряду Дениса Шмигаля – міністра охорони здоров’я Максима Степанова, міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігоря Петрашка і міністра інфраструктури Владислава Криклія. Проте, призначити їм заміну поки що не вдалося. Як і коли завершиться ротація в Кабміні – читайте в матеріалі “Апострофа”.

Заміна на заступника

Незважаючи на деякі побоювання експертів, звільнення опальних міністрів відбулося досить швидко і впевнено. Спочатку народні депутати відправили у відставку міністра інфраструктури Владислава Криклій (284 нардепа), потім підтримали відставку міністра розвитку економіки і торгівлі Ігоря Петрашка (за – 280 нардепів). Завершилася серія відставок звільненням міністра охорони здоров’я Максима Степанова. За це рішення проголосували 292 нардепа. Серед трьох відставлених міністрів найбільшу увагу прикував до себе Максим Степанов, адже від Ігоря Петрашка і Владислава Криклія не очікувалося якоїсь фронди, вони написали заяви про звільнення ще минулого тижня.

“В принципі, ОП впорався без проблем. Степанов дещо недооцінив свою токсичність. Не знаю, чи правду пишуть про гроші, які пропонували, але ніякої політичної доцільності не голосувати за його відставку не було. Справа в тому, що згідно соціології, Степанов більш відомий, ніж Шмигаль: вакцинація і боротьба з коронавірусом, все це це пов’язують з його прізвищем. Тому депутати виходили ще й з того, що, якби не проголосували, могли викликати вогонь на себе”, – говорить “Апострофу” політолог Олексій Голобуцький.

З ним солідарний Володимир Фесенко, який вважає, що по Степанову ніяких сенсацій не відбулося. Вся справа в тому, що вже досить давно в парламентському середовищі, соціальних мережах, в експертному співтоваристві виникла значна кількість критики щодо міністра через ситуацію з вакцинацією, та й з багатьох інших питань. Десь були об’єктивні причини для звільнення, десь були явні провали і помилки самого міністра. Токсичність Степанова стала вирішальним фактором у вирішенні в Офісі президента. Посилило конфлікт з Офісом і те, що Степанов став в позу і не захотів йти, каже експерт.

“Степанова я очікую побачити в політиці. По відношенню до нього є симпатії – причому, парадокс екс-міністра полягає в тому, що йому симпатизують деякі люди з ОПЗЖ і в той же час ті люди, які були при владі після 2014 року. Він не став такою одіозною фігурою як Уляна Супрун і особливо не зачепив суспільство, він – класичний адміністратор-бюрократ від медицини. Йому не вистачало, мені здається, щирості, живої людської активності. Крім того, як я розумію по темі закупівель вакцини він увійшов в дисонанс з Офісом президента, це в підсумку його і згубило. Це, до речі, урок для всіх: коли ти занадто думаєш про самопіар, то успіх не приходить. Він приходить, коли ти перш за все виконуєш свою роботу, але при цьому не забувши про самопіар”, – говорить Фесенко.

На те, що Степанов максимально намагався втриматися в кріслі міністра, пішовши на конфлікт з Банкової, звертає увагу і політолог Олексій Буряченко.

“Степанов максимально намагався втриматися на своїй посаді, переконавши деяких членів профільного комітету, які до цього були абсолютно лояльними Офісу президента. Результати 7 – за, сім утрималися, і 1 проти, говорили про те, що Степанов все ж має певні позиції серед депкорпусу. Але він переграв сам себе, тому що до голосування вже в залі ОП підготувався максимально, переконавши навіть тих депутатів, які мали відповідні сумніви щодо Степанова”, – зазначив експерт.

На думку Фесенка, головними факторами при призначенні нового глави МОЗ є боротьба інтересів, а також незакінчена реформа, яка дуже неоднозначно сприймається, а тому будь-якій людині на цій посаді буде вкрай складно.

“У Віктора Ляшка – складна ситуація: він сприймається як представник ліберального табору, а це теж може викликати критику. Не всі депутатські групи, які традиційно підтримують “слуг народу”, можуть підтримати його кандидатуру. Він був у фаворі у президента, особливо рік тому, а потім відношення до нього стало досить критичним. У принципі свою роботу він робить: він вміє спілкуватися, не викликає відторгнення, має якусь живинку, є якась емоційність людська, це йому може допомогти. Команді Зеленського треба відповідально підійти до голосування, щоб забезпечити результат, щоб не було збоїв”, – вважає Фесенко.

Ухід Криклія і прихід Кубракова?

Прямо протилежної ситуації зі Степановим Фесенко називає відставку міністра інфраструктури Криклія, який йшов під оплески, а на його сторінці в Facebook було дуже багато позитивних відгуків в тому числі від “слуг народу” і від представників опозиції.

“Криклій я думаю не загубиться, напевно, буде працювати, а хто знає – може і повернеться у виконавчу владу, я цього не виключаю. На мій погляд, він – талановитий адміністратор, здатний хлопець”, – зазначив Фесенко.

Можливого наступника Владислава Криклія, Олександра Кубракова, вважають одним з улюбленців президента. “Велике будівництво” – це один з проектів, який подобається президенту Зеленському та він особисто опікується ним, кажуть, що він знайомий з Кубраковим і добре оцінює його діяльність. Тому його і міністром висунули, хоча сам Кубраков не дуже хотів. Але я не виключаю, що при призначенні Кубракова опоненти президента будуть говорити про корупцію в дорожньому будівництві. Тим більше, було перерозподіл коштів з ковідного фонду на дороги. Тому критика на адресу цього міністра буде, але з огляду на позицію президента, консолідовано проголосує фракція “Слуги народу”. Так, і в цілому, голоси за його призначення будуть проявом лояльності до президента”, – додав експерт.

Сумнівається в компетенціях майбутнього міністра інфраструктури Олексій Бурченко, який вважає, що будівництво доріг, яким той займався – тільки маленький елемент в питанні напрацювання і реалізації державних політик в сфері розвитку інфраструктури та інфраструктурних проектів.

“У мене є обґрунтовані сумніви, що кандидат в міністри дійсно може як формувати цю політику, так і відповідно її реалізовувати. Хочеться почути від кожного з міністрів і від прем’єр-міністра, який буде пропонувати їх на посади, бачення плану стратегії розвитку своїх галузей, і як прем’єр-міністр зможе його інтегрувати в план розвитку стратегії країни в цілому. Якщо це не буде представлено або буде представлено просто формально, то ніякого сенсу в замінах в Кабміні я не бачу”, – говорить експерт.

Економіка: податківця замість Петрашка?

Звільнення Ігоря Петрашка з поста міністра економіки практично не викликало жодних емоцій. Його ключова проблема полягала в тому, що якоїсь особливої роботи не побачили – міністра просто не було в інформаційному полі.

“Петрашко – якийсь “блідий” міністр. Там якраз в умовах кризи треба було демонструвати свою активність, ініціативи, бути мотором економічної політики, а він був в тіні і в прямому і в переносному сенсі”, – говорить Фесенко.

Сказати, яким міністром стане можливий наступник Петрашка, нинішній глава ДПС Олексій Любченко, складно. З одного боку, він має досвід в адміністративній діяльності, але з іншого – чи зможе він стати стратегом і ефективним координатором по виробленню нової економічної політики на посаді віце-прем’єра – невідомо.

“Тобто може бути ситуація, коли Любченко, якщо його відразу висунуть на віце-прем’єра, зможе взяти на себе тягар управлінських завдань. У Гройсмана в уряді міністр економіки Кубів був першим віце-прем’єром. Свого часу, наприклад, в першому уряді Азарова таку роль виконував Клюєв. Він просто був головним орговиком, тягнув поточну роботу уряду. Може, Любченко буде виконувати цю роль. Тобто не так займатися якоюсь стратегією. Але питання тоді – хто займеться стратегією, тому що треба думати про стратегію економічного зростання?”, – зазначає політолог.

Більш скептичний щодо кандидатури майбутнього міністра економіки Олексій Буряченко, який вважає, що людина, яка розбирається в зборі податків і зборів, є фінансистом, а не економістом.

“Фінанси є тільки однією зі складових економіки і далеко не найперша, якщо ми говоримо саме про державне регулювання. Тому у мене є обґрунтовані сумніви, що Любченко в межах своєї компетенції і життєвого досвіду зможе стати ефективним міністром економіки”, – говорить Буряченко, відзначаючи , що “чистий” віце-прем’єр підійшов би Любченку більше.

“Якраз на позиції віце-прем’єра Любченко, можливо, себе краще реалізував, як би це парадоксально не звучало, оскільки позиція віце-прем’єра передбачає координаційну функцію багатьох міністерств. Якщо Любченку поставити задачу ефективного збору податків і боротьби з тінню разом з деолігархізацією, і якщо він зможе на позиції віце-прем’єра ефективно координувати міністерства і силові структури, саме там ця людина буде ефективною, що дозволить реалізувати максимально потенціал вміючого ефективно збирати податки чиновника”, – говорить експерт.

А Любченко як міністр економіки – це не зовсім виграшна історія, вважає він.

“Мінекономіки це робочі місця, це стратегічні галузі, в Україні це не завжди про прибуток, а скоріше про реалізацію державних політик і Конституції України, в тому числі її соціальної функції”, – підсумовує Буряченко.

Утім, схоже, в Офісі Зеленського з прізвищами кандидатів на вакантні посади визначилися. А значить, трьох нових міністрів все-таки призначать, хоч і не зовсім як по маслу. Банковій доведеться пообіцяти кожній групі “слуг”, а можливо і ситуативним союзникам поза монобільшістю якісь “плюшки”. Без них процес може зупинитися…

Джерело

Continue Reading